11. Українська Центральна Рада та її основні програмні документи.

Поштовхом для революції в Російській імперії стали мирні демонстрації у Петербурзі наприкінці лютого — на початку березня 1917 року, які переросли у політичний страйк, і 2 березня династія Романових перестала існувати — Микола II підписав заяву про зречення престолу. Думський комітет проголосив створення нового органу верховної влади — Тимчасового уряду, який повинен був виконувати свої повноваження до скликання Всеросійських Установчих зборів.

Разом з офіційним урядом були утворені Ради робітничих, се­лянських і солдатських депутатів, які очолили лідери соціалістичних партій. Між Тимчасовим урядом і Радами існувало певне порозуміння. Але поступово, з розвитком революції більшість у Радах завоювали представники найбільш радикальної партії більшовиків. Проголошен­ня гасла “Вся влада — Радам!” призвело до збройного проти­стояння.

Лише звістка про революцію в Петрограді досягла України, де­путати київської міської думи, члени Земського союзу, організацій робітників, військових і національних груп утворили Раду об'єднаних громадських організацій м.Києва, яка стала найавторитетнішим революційним органом влади. У великих містах України одночасно виникли Ради робітничих і солдатських депутатів. Найгустішою мережа Рад була у Донбасі (у середині 1917 р. тут зосередилося 70% всіх Рад в Україні).

Хоча кожна з політичних сил, що брала участь в революційних подіях у центральній Росії, мала свого відповідника в Україні, все ж загальна політична ситуація в Україні під час революції відзначалася своєрідністю і була відмінна від російської. Зокрема, Ради в Україні не відігравали якоїсь особливої ролі (основний вплив в них мали не більшовики, як в Росії, а меншовики й есери).

Розглянемо події в Україні. Якщо оглянути весь час революції 1917—1921 рр., то можна виділити одразу декілька конфліктів, що групуються таким чином:

• До осені 1918 року Україна залишалася одним з головних театрів воєнних дій Першої світової війни.

• Тривав конфлікт між Тимчасовим урядом і Радами, який після жовтневого перевороту набрав форми громадянської війни і суттєво вплинув на події в Україні.

• Визрів і набрав великої сили український національний рух, який виступив за політичне самовизначення України аж до відокремлення від Росії.

• В Україні йшла власна громадянська війна між лівими і правими силами.

Найбільшої сили набрав конфлікт — прагнення українців здобути політичні права для своєї нації. Саме цей чинник перетворив революцію в Україні на українську революцію.

Створення Центральної Ради. У перші ж дні після перемоги революції українські діячі подбали про своє представництво в новоутворених органах влади у Петрограді та Києві. Під час зустрічей з представниками Тимчасового уряду були сформульовані основні політичні вимоги українського руху:

— запровадження національно-територіальної автономії для України,

— призначення українців на керівні пости в Україні,

— утворення комісаріату для українських справ у Тимчасовому уряді,

— введення української мови в адміністративну, церковну і шкільну систему тощо.

17 березня 1917 р. з представників різних політичних, громадсь­ких і культурних організацій була утворена Центральна Рада як головне представництво політичних інтересів українців перед Тимчасовим урядом.

Основу політичної платформи Центральної Ради становила вимога “широкої національно-територіальної автономії України в Російській Федеративній Республіці, на демократичних підвалинах, з міцним забезпеченням національних меншостей нашої землі”.

Абсолютна більшість партій і політичних сил, що входили до складу УЦР (Української Центральної Ради) і гуртувалися навколо неї, були палкими прихильниками і провідниками соціалістичної ідеї і соціалістичної орієнтації українського суспільства. Але на відміну від більшовиків лідери УЦР вважали, що соціалізм не треба нав'язувати силою, що він неминуче об'єктивно прийде на зміну капіталізмові у майбутньому, що насильницькі дії призведуть до трагедії суспільства. Соціалізм більшості лідерів української революції мав поверховий, неглибокий характер. Він був проявом певної інтелектуальної моди.

Якщо спробувати проаналізувати історичне значення діяльності Центральної Ради як речника українського відродження у XX ст., то можна виокремити:

— у політичній сфері — закладання основ національного самовизначення, самостійного управління, самоврядування, проголо­шення автономії, а згодом суверенітету, згуртування навколо української ідеї численних політичних партій, рухів, союзів, початок процесу державотворення, діяльність першого українського парла­менту, формування вищих виконавчих органів, запровадження ук­раїнської символіки тощо;

— у правовій сфері — творення і вдосконалення діяльності за­конодавчих органів, гарантування громадянських прав, заборона смертної кари, проголошення незалежності судової влади, затверд­ження Конституції УНР;

— у соціально-економічній сфері — розв'язання національного питання на демократичних засадах, скасування приватної власності на землю, встановлення 8-годинного робочого дня, запровадження державного контролю за виробництвом, спроба боротьби з без­робіттям;

— у військовій сфері — формування українізованих військових частин, загонів “Вільного козацтва”.

Свою діяльність УЦР розпочала спробами легітимізувати свою владу. 19—21 квітня 1917 р. був скликаний Всеукраїнський національ­ний конгрес, майже 900 делегатів якого представляли різні селянські, професійні, культурно-просвітні організації, політичні партії, земства. Саме цей конгрес проголосив УЦР верховною національною владою.

Універсали Центральної Ради — звернення програмного характеру, що були проголошені УЦР в 1917—1918 рр.

23 червня 1917 р. Центральна Рада видала свій перший універсал, в якому проголошувалося: “Однині самі будемо творити наше життя”. Для виконання рішень УЦР було створено уряд — Генеральний Секретаріат на чолі з В.Винниченком. В уряді домінували соціал-демократи: секретар військових справ Симон Петлюра, Ї секретар земельних справ — Борис Мартос та ін.

Проголошення автономії України було насторожено зустрінуте російськомовним населенням. Реакція Тимчасового уряду спершу її була поміркованою. У своїй прокламації від 29 червня 1917 р. він закликав українців почекати Установчих зборів. Проте конфлікт все ж стався і для його врегулювання у липні до Києва виїхала : делегація у складі трьох провідних міністрів Тимчасового уряду — Михайла Терещенка, ІраклІя Церетелі і Олександра Керенського.

Переговори з Грушевським, Винниченком та Петлюрою 15 липня закінчилися компромісом, за яким передбачалося визнання Тимчасовим урядом легітимності УЦР та Генерального Секретаріату й згода на організацію окремих українських військових частин. Ціною за досягнутий компроміс була відмова від проголошення національно-територіальної автономії.

Юрисдикція української влади уточнювалася “Тимчасовою інструкцією”, згідно з якою Генеральний Секретаріат визнавався виконавчим органом Тимчасового уряду, а не Центральної Ради.

Другий універсал був кроком назад порівняно з першим. Його компромісний характер не міг задовольнити обидві сторони, хоча був фактично наслідком переговорів керівництва УЦР з міністрами Тимчасового уряду. Тимчасовий уряд заявив про своє прихильне ставлення до розробки проекту національно-політичного статусу України. У відповідь Центральна Рада погодилась відкласти здійс­нення автономії до проведення Всеросійських Установчих зборів.

Третій універсал від 7 листопада 1917 р. був сповнений глибо­кої тривоги за подальшу долю України. Згідно з цим документом Україна стала частиною Федеративної російської Республіки і одержала назву Українська Народна Республіка (УНР). Універсал скасовував приватну власність на землю і проголошував їх власністю всього трудового народу, встановлював 8-годинний робочий день, запроваджував державний контроль над продукцією промисловості, скасовував смертну кару, закріплював загальнодемократичні свободи, надавав право національним меншинам на національно-персональну автономію тощо.

Четвертий універсал, датований 9 січня 1918 р. проголошував УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою українсь­кого народу, яка хоче жити у мирі зі всіма народами. Влада в Україні мала належати її народові, від імені якого виступатимуть Українські установчі збори. До їх зібрання мала керувати державою УЦР та її виконавчий орган — Рада Народних Міністрів. В день проголошення четвертого універсалу Центральна Рада прийняла “Закон про націо­нально-персональну автономію”. Одним із головніших завдань, які потребували вирішення у найближчий час, в універсалі зазначалося укладення миру з Німеччиною і її союзниками, для цього було від­правлено делегацію на мирні переговори до Брест-Литовська.

Висновок: Історичне значення діяльності Центральної Ради. Центральна Рада стала першим українським парламентом, органом, що розпочав державне відродження України на початку XX століття. Саме завдяки їй Україна відродилася в формі Української Народної Республіки, розпочалися перші кроки по організації державного, культурного життя України, намагалася налагодити мирні відносини з сусідніми країнами. Центральної Радою був сформований перший український уряд — Генеральний Секретаріат. Саме Центральна Рада своїм ІV-м універсалом вперше у XX ст. проголосила Україну (тоді — УНР) самостійною державою: було прийнято Конституцію УНР, за якою Україна ставала демократичною парламентською республікою, усім громадянам гарантувалися рівні права. Центральна Рада першою розпочала українізацію суспільно-політичного життя на східноукраїнських землях. Проте, не змігши завоювати підтримку більшості населення свою соціальною політикою, орієнтуючись на федеративні зв'язки з Росією, що стала більшовицькою. Центральна Рада не змогла утримати владу.

■ Дати: 27 лютого 1917 р., З—4 березня 1917 р., травень 1917 р., 10 червня 1917 р., 15 червня 1917 р., 3 липня 1917 р., 25—26 жовтня (7—8 листопада) 1917 р., 7 (20) листопада 1917 р., 9 (22) січня 1918 р., 29 квітня 1918 р.

■ Поняття, терміни, назви: Тимчасовий уряд, Ради, УЦР, Мала Рада, універсали УЦР, автономія, федерація, УНР, Генеральний Секретаріат, «Тимчасова інструкція», Конституція УНР.

■ Особистість в історії: М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра

Відповідність програмі: Новітня історія України. Українське національно-державне відродження 1917-1920 років. Українська національно-демократична революція (1917 – 1918 рр.).

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Частина перша. 1914 – 1939. Підручник для 10-го класу. Вид. 3-те, випр. та допов. - К.: Генеза, 2001. - 352 с.: іл. – С. 40-103.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 143-166.