31. Політика більшовиків щодо релігії і церкви в Україні у 20—30-ті рр.

На початку 1920-х рр. Православна церква в Україні була єдиною легальною організацією, діяльність якої йшла всупереч ідеології більшовиків. Скориставшись голодом 1921 —1923 рр. як приводом для посилення репресій проти духівництва, держава розпочала боротьбу із церквою. Було розгорнуто широку кампанію вилучення коштовностей із храмів і культових споруд для закупівлі зерна за кордоном. Віруючі та духівництво в більшості випадків погоджувалися пожертвувати частину коштовних речей у фонд голодуючих. Але вони відмовлялися передати державі предмети культу, які були не тільки безцінними творами мистецтва, але й вважалися святинями і використовувалися для богослужіння. Державні органи ігнорували настрої служителів церкви і мирян, що спричинило конфлікти між духівництвом і чиновниками, які здійснювали конфіскації в храмах. Конфлікти супроводжувалися арештами й часто розстрілами священиків і віруючих.

Додаткова інформація. В. Ленін у березні 1921 р. надіслав членам Політбюро секретного листа, у якому писав: «Саме тепер і тільки тепер, коли в голодних місцевостях їдять людей і на дорогах валяються сотні, якщо не тисячі трупів, ми можемо (і тому повинні) провести вилучення церковних цінностей із найбільш скаженою й нещадною енергією і не зупиняючись перед придушенням будь-якого опору. Саме тепер і тільки тепер більшість селянських мас буде або за нас, або не в змозі підтримати жменьку чорносотенного духівництва...

Чим більшу кількість представників реакційного духівництва вдасться з цього приводу розстріляти, тим краще. Треба саме тепер провчити цю публіку так, щоб на кілька десятків років про жоден опір вони не наважувались думати».

У січні 1928 р. набув чинності Адміністративний кодекс УСРР, що містив, серед інших, розділ «Правила про культи». З його прийняттям декрет уряду про свободу совісті втратив силу. На межі 1920—1930-х рр. за умов різкої зміни політичної атмосфери в країні ставлення до релігії та церкви стало зовсім нетерпимим. В Україні було зачинено тисячі церков, репресовані священики. Було розгорнуто переслідування Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), спрямоване на її знищення. У 1929 р. органи ДПУ звинуватили в антирадянській Діяльності УАПЦ. Керівництво УАПЦ було репресовано, а церкву змусили заявити про саморозпуск.

Другу п'ятирічку оголосили «п'ятирічкою знищення релігій». Виникли «Об'єднання войовничих безбожників». Вжиті заходи призвели до того, що у середині 1930-х рр. в Україні діяло лише 9 % церков порівняно з 1913 р.

У 1934 р. Політбюро ЦК КПУ прийняло таємну постанову про знищення в Києві Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря з метою будівництва на його місці пам'ятника В. Леніну. Така ж доля спіткала київську церкву Святого Василя — пам'ятник архітектури XII ст. У Харкові упродовж 1920—1930-х рр. було знищено 14 церков і соборів, зокрема величну споруду в центрі міста — Святомиколаївський собор. На території Свято-Преображенського монастиря було розміщено дитячу виховну колонію.

Висновок. Із встановленням і зміцненням радянської влади посилювався тиск держави на православну церкву. Згодом ставлення до релігії та церкви стало нестерпним, а віруючі перестали бути повноправними громадянами держави.

■ Дати: 1928 р., 1929 р.

■ Поняття, терміни, назви: «Правила про культи», УАПЦ, «п'ятирічка знищення релігії».

Відповідність програмі: Новітня історія України. Радянська модернізація України (1929 – 1938).

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Частина перша. 1914 – 1939. Підручник для 10-го класу. Вид. 3-те, випр. та допов. - К.: Генеза, 2001. - 352 с.: іл. – С. 255-315.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 167-192.