36. Україна в Другій світовій війні (1939-1945рр.). Україна в роки німецької окупації.

22 червня 1941 р. війська фашистської Німеччини та її союзників здійснили напад на СРСР. За детально розробленим планом «Барбаросса» Німеччина та ЇЇ союзники зосередили на кордоні з Радянським Союзом 190 дивізій кількістю 5,5 млн осіб. Їм протистояло угрупування радянських військ, яке налічувало 170 дивізій і 2 бригади (2,9 млн осіб). Німецький план був розрахований на швидке просування військ до найважливіших політичних та економічних центрів, оточення і розгром радянських частин у прикордонних боях. На Україну було спрямовано наступ групи армій «Південь», якої входили також румунські та угорські війська. Їм протистояли війська Київського Особливого та Одеського військового округів.

Незважаючи на самовідданий, героїчний опір радянських військ та в силу серйозних прорахунків керівництва СРСР, територія України була повністю окупована військами Німеччини та її союзниками протягом 1 року й 1 місяця (до 22 липня 1942 р.).

Окупувавши Україну, фашисти встановили на її території режим кривавого терору у вигляді сумнозвіс­ного «нового порядку». Мета нацистів зводилася до насильницького пограбування завойованих територій, максимального очищення їх від корінного населення та запровадження для решти системи жорстокої поза­економічної експлуатації. У планах німецької колоні­зації визначалося: «Україна — найплодючіша область Європи. її завдання — постачати продукти харчуван­ня та сировину новій Європі. А жити на українській землі повинні тільки люди німецької арійської крові».

За розробленим ще в 1940 р. стратегічним «Генеральним планом "Ост" щодо України передбачалися такі заходи.

1. Онімечення населення українських земель.

2. Фізичне винищення слов'янських народів.

3. Масові депортації українців (65 %) до районів Сибіру.

4. Переселення німців на українські землі протягом 30 років.

Відповідно до цього, новоявлені колоністи прагну­ли витравити національну свідомість українців, а тому вдалися до розчленування України як історично-гео­графічної та політичної цілісності. Як відомо, Закар­паття ще у березні 1939 р. було передано німецькій союзниці — Угорщині. Буковина, Ізмаїльщина та «Трансністрія» — Одеська, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей були приєднані до іншої союзниці Німеччини — Румунії. Галицькі об­ласті — Дрогобицька, Львівська, Станіславська та Тер­нопільська, як «дистрикт Галичина» були включені до Генерал-губернаторства, створеного на території окупо­ваної Польщі. З більшої частини українських земель було утворено т. зв. Рейхскомісаріат Україна зі столи­цею у Рівному. Донбас і Слобожанщина передавались у підпорядкування фронтового військового команду­вання. Всі частини розділеної України були ізольова­ні одна від одної, спілкування між ними заборонялося.

Новоутворені адміністративні одиниці очолили генерал-губернатори. На чолі Рейхскомісаріату Гітлер поставив безжаль­ного і жорстокого Е.Коха (його називали «коричневим царем України»), україноненависницька полі­тика котрого не знала меж: «Якщо я знайду українця, гідного сісти за один стіл зі мною, — заявляв цей фа­натичний расист, — я звелю його негайно розстріляти».

В Україні діяли каральні підрозділи нацистів: СС, СД, гестапо, що проводили масовий терор проти мирного населення.

На нараді окупаційних чиновників у Рівному Гітлер так сформулював цілі Німеччини щодо України: «Мета нашої роботи — примусити українців працювати на Німеччину, а не ощасливити цей народ. Україна повин­на постачати те, чого немає у Німеччини. Цю роботу слід проводити, не рахуючись із втратами». Подібне твер­дження відповідало ідеологічним засадам міністра оку­пованих східних територій А.Розенберга, який заявляв: «Розмноження слов'ян небажане... Освіта небезпечна. Цілком достатньо, якщо вони навчаться рахувати до 100... Кожна освічена людина — це наш майбутній во­рог...» Свою «турботу» про українців висловлював і сам фюрер: «Знання сигналів дорожнього руху їм буде достатньо... Під свободою українці розуміють, що вони будуть митися тільки один раз на місяць замість двох разів».

Під час війни німці з властивою їм педантичністю і скурпульозністю здійснювали пограбування України, вивозячи з неї промислове устаткування, культурні цінності, худобу, зерно, м'ясо, олію, масло, цукор і навіть чорнозем та викопані фруктові дерева. Промислові підприємства, які залишилися неушкодженими, німець­ка адміністрація оголосила власністю Німеччини і не­щадно експлуатувала. Цікаво, що здійснюваний фашис­тами економічний визиск де в чому нагадував господа­рювання комуністів, зокрема, було збережено колгосп­ну систему разом з трудоднями й адміністративним апаратом. Тим самим радянські колгоспи й радгоспи визнавалися найефективнішим способом викачування з місцевого населення хліба і продовольства.

Гітлерівці запровадили в Україні нещадний геноцид проти місцевого населення. Тут виявлено майже 300 місць масових страт населення, 180 концтаборів смерті, 50 гетто, де фашисти замордували 5264 тис. чол. мир­ного населення (причому євреїв і циган майже пого­ловно) та військовополонених. До Німеччини вивезено на каторжні роботи 2 400 тис. осіб, передусім молоді. Значна частина їх загинула на чужині від виснаження, хвороб, травматизму.

Гітлерівським командуванням був прийнятий план фізичного знищення євреїв на окупованих територіях. Масове знищення єврейського населення нацистами та їх прибічниками одержало назву Голокост (від грец. — спалені повністю). Нацисти застосовували жахливі засоби страти: отруєння у газових камерах, спалення у крематоріях, голодомор, цькування собаками. На підвладних територіях створювалися концентраційні табори і гетто для євреїв. Масові знищення євреїв відбулися в Києві (Бабин Яр), Харкові (Дробицький Яр), а також - у Львові, Бердичеві, Одесі та інших містах.

Другим Бабиним Яром України стала територія Доманівського та Богданівського районів Миколаївської області. Протягом 1941-1942 рр. тут було знищено 54 тисячі мирних громадян переважно єврейської національності.

Додаткова інформація. Після окупації Києва німецька військова влада розклеїла по всьому місту оголошення: «Усі жиди міста Києва... мусять з'явитися 29 вересня 1941 р. до 8 години ранку на ріг Мельниковської та Дохтуровської... з документами, грошима, коштовними речами, теплим одягом, білизною... Хто не виконає цього розпорядження, буде розстріляний».

У євреїв, які прийшли за наказом, відбирали речі, а їх самих розстрілювали. За три дні німці стратили 195 тис. київських євреїв у Бабиному Яру.

Голокост забрав життя 6 млн європейських євреїв. Четверта частина цих жертв припадає на Україну. Ця трагедія примусила людство усвідомити необхідність створення єврейської держави та визнати у Загальній декларації прав людини (1948) людське життя як найбільшу цінність.

Терор фізичний супроводжувався моральним терором. На магазинах, ресторанах, перукарнях висіли написи: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено». Мирному населенню міст заборонялося користуватися залізницею, міським транспортом, поштою, телеграфом, аптеками. Були зачинені школи й вищі навчальні заклади. На вулицях міст і сіл влаштовувалися публічні страти комуністів, комсомольців, представників радянської влади.

Окупаційна політика мала відверто колоніальний характер. Вводилася примусова трудова повинність. З України вивозилися продовольство, сировина, цінності. Нацистами були розграбовані сотні музеїв, бібліотек, будинків творчості.

Окупаційна влада шукала опори в «благонадійних особах», з-поміж яких призначалися бургомістри в містах, старости в селах, поліцаї та ін. Так з'явилися помічники нацистів — колабораціоністи.

Колабораціонізм — співробітництво громадян окупованої держави з окупаційною адміністрацією. Такі особи викликали презирство народу.

Висновок. Злочинний, антилюдський «новий порядок», що встановили нацисти на території окупованої України, спричинив масовий рух Опору. Мільйони людських життів, величезні матеріальні ресурси були принесені в жертву, аби звільнити Україну від нацистських окупантів. 28 жовтня 1944 р. вся етнічна територія України була звільнена.

■ Дати: 22 червня 1941 р., 22 липня 1942 р., 28 жовтня 1944 р.

■ Поняття, терміни, назви: план «Ост», «новий порядок», Голокост, геноцид, колабораціонізм.

■ Особистість в історії: народ України.

Відповідність програмі: Новітня історія України. Україна в роки Другої світової війни (1939 – 1945рр.).

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г., Панченко П.П. Новітня історія України. (1939- 2001): Підручник для 11-го класу. – Вид. 4-те, допр. і допов. - К.: Генеза, 2001. - 384 с.: іл., карти. – С. 4-72.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 193-210.