27. Голодомори 1921—1923 рр., 1932—1933 рр., 1946-1947 рр. В Україні: причини і наслідки.

Голодомор — це соціально-економічне явище, що виявляється у позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування та призводить до його вимирання та негативної зміни демографічної та соціальної структури населення. Голодомор може організовуватися урядом штучно з метою винищення певних груп населення.

У XX ст. Україна пережила три голодомори — усі за радянської влади; основною їх причиною була аграрна політика партійного радянського керівництва.

Перший голодомор в Україні тривав з 1921 р. до середини 1923 р. Його причини:

• політика «воєнного комунізму» (зокрема продрозкладка — насильницьке вилучення хліба в селян);

• заборона селянам реалізовувати хлібні лишки за ринковими цінами;

• падіння товарності сільського господарства внаслідок незацікавленості селян у розвитку виробництва сільгосппродукції;

• Перша світова та громадянська війни;

• руйнування матеріальної бази сільського господарства внаслідок надзвичайно жорстокої посухи, що спричинила неврожаї в 1921 і 1922 рр.;

• криза в сільському господарстві, яка була посилена скороченням промислового виробництва через його мілітаризацію під час громадянської війни.

Голод охопив Олександрівську (сучасна Запорізька обл.), Донецьку, Катеринославську (сучасна Дніпропетровська обл.), Миколаївську, Одеську, південь Полтавської та Харківської губерній — усього 21 повіт України. Відбувалося масове запустіння сіл, селяни переселялися в багатші села, унаслідок чого продовольча ситуація погіршувалася і там. Водночас з України продовжували надсилати до Росії ешелони з продовольством. Увесь світ знав про голод у Поволжі, водночас голод в Україні замовчувався. Повідомлялося, що в Україні лише неврожай. До республіки з Поволжя, Казахстану, Південного Уралу йшли потяги з переселенцями.

Лише з середини 1922 р. голодуючим в Україні було надано допомогу Американською адміністрацією допомоги (АРА). Владою було введено систему «голодних пайків» (спеціальні відрахування від підприємств і організацій), почалися вилучення і продаж за кордон музейного і церковного майна. Голод був ліквідований лише у середині 1923 р. — значно пізніше, ніж у голодуючих районах Росії. Під час голодомору 1921—1923 рр. померло від 500 тис. до 1 млн осіб.

Голодомор 1932—1933 рр. був страшним злочином сталінського режиму. Він був спровокований радянським керівництвом з метою масового вступу селян до колгоспів. Поставлені перед селянами плани хлібозаготівлі були завищеними й економічно не обґрунтованими. Хоча політика колективізації дозволила збільшити збір зерна, але труднощі із заготівлею залишилися.

Постачання хліба на користь держави здійснювалося внаслідок додаткової хлібозаготівлі. Фактично це означало застосування вже відомої політики продрозкладки. Знесилені селяни не змогли ефективно провести посівну кампанію навесні 1932 р. План здачі хліба державі опинився під загрозою зриву. Водночас почався голод. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей.

7 серпня 1932 р. було видано постанову ВЦВК та РНК СРСР, названу в народі «законом про п'ять колосків». Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі на термін не менш як 10 років.

Найвище керівництво країни знало про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомоги надано не було. Більше того, в Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на колі з В. Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялося постачання товарів; села оточували загони НКВС.

Голодомор став для України національною катастрофою. За різними даними, голодною смертю померло від 3,5 до 9 млн осіб — точні цифри вже навряд чи будуть з'ясовані. Лише наприкінці 1980-х — у 1990-х рр. з'явилися наукові статті про голодомор, спогади очевидців, публікації в пресі; складено мартиролог жертв голодомору, щороку проводяться дні їх пам'яті. У 2003 р. згідно з Указом Президента України в країні проведені заходи з увіковічення пам'яті жертв голодомору.

Голодомор 1946—1947 рр. стався в період повоєнного відновлення господарства. Причини голоду:

— повоєнна розруха;

— відновлення важкої промисловості за рахунок сільського господарства;

— запровадження для селян величезних податків (навіть на фруктові дерева);

— розширення посівних площ і виконання планів хлібозаготівлі за будь-яку ціну;

— посуха 1946 р., що спричинила неврожай усіх сільськогосподарських культур.

Голод охопив більшість східних і частину південних областей України. Хлібозаготівельна кампанія проводилася під гаслом «Боротьба за хліб — це боротьба за соціалізм!»

У роки голодомору радянське керівництво надавало «інтернаціональну допомогу» продовольством країнам Східної Європи, у яких був встановлений соціалістичний лад, а також Франції, яка була союзницею в розгромі нацистської Німеччини.

У містах діяла карткова система забезпечення населення хлібопродуктами. Селяни ж не мали й цього. Ситуацію в Україні керівництво держави прокоментувало як «продовольчі труднощі, які швидко й безболісно були ліквідовані».

Голодуючих називали «колгоспниками, які мають гострі нестатки». Унаслідок голоду в Україні померло близько 1 млн осіб.

Висновок. Голодомори 1921-1923, 1932—1933 і 1946—1947 рр. стали наслідком політики радянської тоталітарної системи щодо селянства. Вони відбили стан економічних відносин і соціальних умов на селі. Сталося «розселянювання селянства». Командно-бюрократична система керівництва призвела до того, що селянин перестав бути хазяїном на землі, було вбите його почуття власника. Продовольча проблема в СРСР так і не була вирішена.

■ Дати: 1921—1923 рр., 1932—1933 рр., 1946—1947 рр.

■ Поняття, терміни, назви: голодомор, продрозкладка, розселянювання, «закон про п'ять колосків».

Відповідність програмі: Новітня історія України. Радянська модернізація України (1929 – 1938).

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Частина перша. 1914 – 1939. Підручник для 10-го класу. Вид. 3-те, випр. та допов. - К.: Генеза, 2001. - 352 с.: іл. – С. 255-315.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 167-192.