28. Громадсько-політичне життя в Україні в 30-х рр.

До середини 1930-х рр. ціною неймовірних зу­силь народу були досягнуті успіхи в розвитку на­родного господарства. Водночас у політичному житті суспільства ставав більш помітним відхід від демо­кратичних принципів. Проголошена Й. Сталіним теорія «загострення класової боротьби» у ході пода­льших перемог соціалістичного будівництва призве­ла до поширення репресій. Прийняті в цих умовах Конституція СРСР (1936) і Конституція УРСР (1937) не забезпечували фактичного втілення в жит­тя своїх демократичних положень (скасування обмежень прав деяких категорій населення, недоторканність особи і житла, таємниця листування тощо). На початку 1930-х рр. українізація стала розглядатися як прояв націоналізму; активізувався процес русифікації; відбувалося встановлення жорсткого конт­ролю тоталітарного режиму над громадсько-політичним життям.

Необґрунтовані репресії на рубежі 1920—1930-х рр. були початком тоталь­ного знищення народу в 1935—1937 рр. Жертвами репресій стали всі про­шарки населення: партійні й державні діячі, революціонери, вчені, військо­ві, діячі мистецтва, вчителі, лікарі, інженерно-технічні працівники, дореволюційна інтелігенція і фахівці радянської генерації, робітники, селяни.

Першим кроком до масового терору стала кампанія по боротьбі з «саботаж­никами» і «шкідниками». Навесні 1928 р. розпочався сфабрикований про­цес із так званої «шахтинської справи». На лаві підсудних опинилися пред­ставники технічної інтелігенції, а також керівники промисловості, що нібито створили «Харківський центр» для проведення різних «шкідницьких» ак­цій на шахтах, заводах, фабриках. Почалася відкрита боротьба проти націо­нальної української інтелігенції.

Далі було сфальсифіковано процес над українською елітою (так звана справа «Спілки визволення України»). Репресіям було піддано 45 учених, письмен­ників та інших відомих діячів України: С. Єфремова, В. Чехівського, О. Ніковського, Г. Голоскевича та інших.

Сталінському режиму необхідно було цілком підкорити собі українську інтелігенцію.

У республіці «розкрили» безліч «контрреволюційних» організацій (Укра­їнський національний центр, Українська військова організація, Білогвар­дійський терористичний центр), а також різні «шпигунсько-троцькістські» організації. Були репресовані видатні представники українського національ­ного відродження — М. Бойчук, М. Зеров, М. Хвильовий, Лесь Курбас.

За абсурдним звинуваченням у 1933 р. був репресований Остап Вишня. Наступного року розстріляли Г. Косинку. У цілому жертвами ста­лінських репресій стали близько 500 письменників, що мешкали і працюва­ли в Україні. Подібних репресій зазнали також діячі театрального мистецтва, музики, кіно, живопису, графіки, скульптури тощо. Були репресовані й роз­стріляні академіки АН УРСР М. Свитальський, М. Яворський. Пересліду­ванням піддавалися Л. Ландау, М. Грушевський, М. Слабченко та інші.

Був нанесений катастрофічний за своїми наслідками удар по армії. За півтора року в Київському і Харківському округах було репресовано близь­ко 45 командирів стрілецьких з'єднань, у тому числі 17 комдивів, 18 ком­бригів. У 1937—1938 рр. були знищені коменданти всіх Укріплених райо­нів (особливі з'єднання на території України). Були репресовані й розстріляні маршал Іона Якір, воєначальник Б. Думенко. Таким чином, перед початком Другої світової війни армія лишилася без провідних воєначальників.

Компартія України, керівні діячі республіки також були піддані репресі­ям (X. Раковський. С. Косіор, В. Затонський, В. Чубар та інші). У 1933— 1938 рр. внаслідок партійних «чисток» кількісний склад КП(б)У зменшив­ся більш ніж на 260 тис. осіб. У 1937 р. з 11 членів Політбюро ЦК КП(б)У було знищено 10 осіб.

Атмосфера в суспільстві була гнітючою. За виразом відомого історика Р. Конквеста «республіка стала вотчиною НКВС». Норми моралі поступилися місцем боротьбі за виживання. Тоталітарна система заохочувала доноси і наклепи. Пік репресій припав на лютий—березень 1937 р. Для швидкого розгляду політичних справ і позасудового розгляду створювалися особливі трійки, що виносили вироки без участі обвинувачуваного.

Висновок. Сталінський терор позбавив волі та життя сотні тисяч людей. Гинула віра людей у добро, руйнувалися авторитети та світлі ідеали. І на­впаки, заохочувалися низькі вчинки — доноси, наклепи. У країні сформував­ся тоталітарний режим, що підкорив собі усі сфери життя суспільства.

Масштабні репресії сталінщини мали всі ознаки того, що в міжнародному праві було кваліфіковано злочином проти людства.

■ Дати: 1928 р., 1936 р., 1937 р.

■ Поняття, терміни, назви: репресії, НКВС, «шахтинська справа», Спілка визволення України, Україн­ський національний центр.

■ Особистість в історії: Й. Сталін.

Відповідність програмі: Новітня історія України. Радянська модернізація України (1929 – 1938).

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Частина перша. 1914 – 1939. Підручник для 10-го класу. Вид. 3-те, випр. та допов. - К.: Генеза, 2001. - 352 с.: іл. – С. 255-315.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 167-192.