54. Прихід до влади м. Горбачова. Розгортання національно-демократичного руху в Україні.

Після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 р. на посаду керівника КПРС та СРСР було обрано М. Горбачова. Саме за його ініціативи розпочалась перебудова в СРСР (квітень 1985 р.). Перебудова мала охопити п'ять провідних галузей життєдіяльності суспільства: економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних), внутрішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя), зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спільноєвропейського дому); соціальну сферу (покращання матеріального та культурного добробуту населення), ідеологію (ліквідація цензури, гласність, вільне виявлення думок громадян). Теоретично ідеї перебудови мали шанс на реалізацію, але, як показало життя, крім загальних декларацій, М. Горбачов так і не зміг протягом шестирічного періоду висунути будь-яку практичну концепцію реформування радянського суспільства.

Перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільно-політичну, економічну та національну кризи, завершилась розпадом СРСР. Партійне керівництво України, очолюване В. Щербицьким, на словах однозначно виконувало «маневри» кремлівського керівництва. А насправді не сприймало і певний час блокувало перебудовчі процеси в Україні. Преса називала Україну заповідником застою.

Протягом 1985—1987 рр. в Україні не існувало значних політичних сил у вигляді громадських об'єднань та народних фронтів, схожих на ті, що виникли в Прибалтиці та Росії. Пасивність широких народних мас має своє пояснення. На тлі загального, насамперед економічного, розвалу ситуація в Україні залишалась відносно стабільною.

В Україні головним чинником, який розхитав суспільство, стала Чорнобильська катастрофа (квітень 1986 р.). Ще одним фактором активізації суспільно-політичного життя став процес русифікації, який особливо обурював українську інтелігенцію.

Як наслідок в умовах політики гласності (започаткована 1987 р.) в Україні виникли групи «зелених», політичні клуби, просвітницькі українознавчі організації (1987 р. у Львові — «Товариство Лева», 1988 р. у Києві — клуб «Спадщина» та студентське об'єднання «Громада»). Їхня діяльність одразу вийшла за межі суто просвітницької діяльності й набула політизованого характеру. Восени 1987 р. у Києві виник Український культурологічний клуб (УКК). За спробу провести в 1988 р. демонстрацію до другої річниці Чорнобиля кількох лідерів УКК було заарештовано. Наприкінці 1987 р. виходять з ув'язнення і повертаються в Україну ряд відомих правозахисників, зокрема В. Чорновіл і М. Горинь, у січні 1989 р.— Л. Лук'яненко, який мав 26-річ-ний «стаж» політв'язня. У 1988 р. офіційне святкування 1000-ліття введення християнства на Русі було використане дисидентами в Україні для привернення уваги до долі УАПЦ та УГКЦ.

Суттєвий вплив на ситуацію в Україні справило виникнення в СРСР народних рухів, насамперед у республіках Балтії. 7 липня 1988 р. Українська Гельсінська спілка, створена на основі відновленої УГГ, оприлюднила «Декларацію принципів», що за деякими положеннями відповідала програмним принципам народних рухів республік Балтії: перетворення СРСР на конфедерацію незалежних держав; державність української мови; звільнення всіх політв'язнів тощо.

У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України, підтриманої історико-просвітнім товариством «Меморіал» (установча конференція,— травень 1989 р.) і Товариством української мови ім. Т. Г. Шевченка (установча конференція — лютий 1989 р.), виникла масова політична організація Рух (Народний Рух України за перебудову). На час установчого з'їзду (8—10 вересня 1989 р. у Києві) кількість членів руху становила 280 тис. осіб. Його очолив поет І. Драч. Швидка політизація суспільства виявилася в мітингах і демонстраціях. Перший у новітній історії України масовий мітинг (близько 20 тис. осіб) відбувся у Києві 13 листопада 1988 р. На ньому гостро постало питання про відповідальність конкретних посадових осіб за приховування негативних наслідків чорнобильської катастрофи. Дуже важливою масовою акцією (взяли участь близько 800 тис. осіб) став «живий ланцюг» між Києвом та Львовом 21 січня 1990 р., присвячений проголошенню 1919 р. об'єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. На початку серпня 1990 р. у Дніпропетровській і Запорізькій областях як всеукраїнське свято пройшли Дні козацької слави, присвячені 500-річному ювілею українського козацтва.

«Бойовим хрещенням» для активістів нових громадських об'єднань стали вибори народних депутатів СРСР навесні 1989 р., коли вперше за багато років у радянській виборчій системі на одне місце претендувало кілька кандидатів. У Львові майоріли жовто-блакитні прапори, лунали заклики до страйку. На політичну арену виходило робітництво та депутати від опозиції.. Улітку 1989 р. страйк шахтарів охопив найважливіші вугледобувні райони СРСР, у тому числі Донбас і Львівсько-Волинський басейн. Хоча вони висували тоді здебільшого економічні вимоги, однак КПРС не могла уже виставляти себе захисником інтересів робітничого класу. У вересні 1989 р. В. Щербицький залишив посаду Першого секретаря ЦК КПУ, а цю посаду зайняв В. Івашко.

Восени 1989 р. вдалося внести істотні поправки до проекту Закону про вибори до Верховної Ради УРСР, зокрема, було знято представництво від громадських організацій. Тоді ж Верховна Рада прийняла Закон про мову, згідно з яким українська мова проголошувалася державною. У той час відбувається стрімкий розвал КПУ. Суспільство і правляча верхівка починає все більше усвідомлювати необхідність домогтися реального суверенітету республіки.

У 1989—1990 рр. з'являються паростки багатопартійності. У 1980 р. КПРС (КПУ як її складова) відмовилась від монополії на владу. Активізація політичного життя спричинила стрімке зростання національної свідомості населення. З 1990 р. почався рух за вихід із СРСР. 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, у якій проголошувалися верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Висновок. Перебудова в СРСР сприяла формуванню і розгортанню національно-демократичного руху, який мирним шляхом заклав основи проголошення незалежності України.

■ Дати: 1985—1991 рр.; 1987 р.; 1988 р.; 1989 р.; вересень 1989 р.; 1990 р.; 16 липня 1990 р.

■ Поняття, терміни, назви: перебудова, гласність, Рух, багатопартійність, Закон про мову.

■ Особистості в історії: М. Горбачов, В. Щербицький, В. Івашко.

Відповідність програмі: Новітня історія України. Розпад СРСР і проголошення незалежності України.

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г., Панченко П.П. Новітня історія України. (1939- 2001): Підручник для 11-го класу. – Вид. 4-те, допр. і допов. - К.: Генеза, 2001. - 384 с.: іл., карти. – С. 216-276.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 211-240.