21. Культура і духовне життя України в 1917—1920 рр.

Українська національно-демократична революція 1917—1920 рр., боротьба за збереження державної незалежності України в 1918—1920 рр. активізували визвольний рух українців. Крах Російської імперії, глибокі соціально-економічні зміни викликали духовне піднесення в суспільстві, що виявилось у всіх сферах культурного життя. Поряд із цим існували й негативні, неоднозначні моменти, що ускладнювали культурний процес, а саме: єдиний народ був розколотий, сини України вели боротьбу у ворогуючих таборах. Політичні сили нав'язували суспільству власне бачення культурного розвитку. Зазначені чинники відбивалися на культурному і духовному житті українського суспільства.

Після Лютневої революції зусиллями української інтелігенції набули поширення, зокрема серед селян, національні культурно-освітні організації — «Просвіти», які організовували лекторії, бібліотеки, хорові колективи тощо. Також «Просвіти» налагодили видавничу справу, поширюючи українські книги, газети, журнали.

Із часом значення «Просвіт» зросло, вони набули політичного характеру, залучаючи до визвольної боротьби українців. У липні 1920 р. було розроблено примірний статут «Просвіт», у якому визначалася їх комуністична спрямованість.

Однак більшовикам не вдалося переробити під себе «Просвіти», і в 1921 р. вони почали знищення цих організацій.

1917—1920 рр. відзначені докорінним руйнуванням старої системи народної освіти й пошуками нових форм, що відповідали б характеру й завданням політичних режимів, які стверджувалися в Україні. Зусиллями УЦР на приватні й громадські кошти в короткий термін було засновано 53 українські гімназії, складено навчальні програми для шкіл, розроблено план українізації школи.

У період гетьманату українізація системи освіти тривала. У російських школах як обов'язкові предмети запроваджувалися українська мова, історія та географія України. В Україні функціонувало 150 українських гімназій. Активно видавалися підручники українською мовою.

У період Директорії УНР українізація школи здійснювалася ще інтенсивніше. Але у зв'язку зі швидкою зміною політичної ситуації закріпити її результати не вдалося.

Гетьман П. Скоропадський ввів стипендії для бідних учнів гімназій. У жовтні 1918 р. у Києві й Кам'янці-Подільському були створені українські (народні) університети. У діючих університетах було відкрито кафедри української мови, літератури та історії.

Радянська влада в 1917—1918 рр. прагнула створити принципово нову школу, де історію, літературу та інші гуманітарні предмети пропонувалося викладати на основі ідей соціалізму; скасовувалося викладання Закону Божого.

У 1919 р. українізація народної освіти була перервана. Радянська влада основну увагу приділяла запровадженню безкоштовної шкільної, а пізніше й вищої освіти. Важливим завданням політичного характеру була боротьба з неписьменністю серед дорослих. У грудні 1919 р. В. Леніним було підписано декрет «Про ліквідацію неписьменності серед населення РСФСР». У 1920 р. було створено Республіканську комісію для боротьби з неписьменністю, яку очолив Г. Петровський. На місцях діяли губернські, повітові та волосні комісії. Видавалися підручники, розроблялися навчальні програми. Активно працювали школи, лікнепи і гуртки. Це дало свої результати: якщо до революції серед жителів України налічувалося близько 28 % грамотних, то наприкінці 1920 р. — близько 52 %. Наприкінці 1920 р. в Україні діяло 38 вищих навчальних закладів, у яких навчалося 57 тис. студентів. Складні умови, труднощі революційного часу позначилися й на стані науки в Україні. Попри це відбувався розвиток наукової думки завдяки зусиллям таких видатних учених, як хімік Л. Писаржевський, мостобудівник-новатор Є. Патон, історик Д. Багалій.

24 листопада 1918 р. було засновано Українську академію наук, у якій плідно працювали В. Вернадський, А. Кримський та ін. При Академії діяла Національна бібліотека. Було створено Національний архів, Національний музей.

Літературний процес характеризувався існуванням різних шкіл і методів художньої літератури: революційно-романтичного (П. Тичина, В. Сосюра, М. Бажан та ін.); об'єднання «неокласиків» (М. Рильський та ін.), символістів. У1920 р. створюється Вільна академія пролетарського мистецтва (ВАПЛІТЕ), яка в своїй діяльності намагалася захистити літературу від адміністративного втручання.

У грудні 1917 р. було відкрито Українську академію мистецтв, першими членами якої стали видатні українські художники М. Бойчук, О. Мурашко, Г. Нарбут.

У 1917—1920 рр. помітних змін зазнав український театр. За часів гетьманату був заснований Український театр драми та опери (пізніше реорганізований у Перший театр Української Радянської Республіки ім. Шевченка), виник ряд інших творчих колективів, зокрема Українська державна, капела на чолі з О. Кошицем. У 1920 р. Лесь Курбас виносить на суд глядачів свою виставу «Гайдамаки».

Починаючи з 1917 р., українське духівництво намагалось створити Українську автокефальну православну церкву. Але Російська православна церква не хотіла втрачати контроль над єпархіями колишньої імперії. Більшовики, у свою чергу, вели боротьбу з релігією та церквою. Вони не дозволили проголосити автокефалію на Всеукраїнському православному соборі 1918 р. Тому боротьба за проголошення Української автокефальної православної церкви стала складовою частиною українського національно-визвольного руху.

Висновок. Культурні процеси 1917—1920 рр. відбувалися за складних умов, на зламі історичних епох, втілюючи в собі, яскраві, неповторні й суперечливі прикмети часу, і багато в чому лягли в основу подальшого розвитку української культури. До позитивних зрушень того часу слід віднести заходи щодо українізації освіти.

■ Дати: 1917—1920 рр., 1918 р., 1920 р.

■ Поняття, терміни, назви: «Просвіти», ВАПЛІТЕ, українізація.

■ Особистість в історії: В. Вернадський, Г. Петровський, Лесь Курбас, П. Тичина, В. Сосюра, М. Бажан, М. Рильський.

Відповідність програмі: Новітня історія України. Українське національно-державне відродження 1917-1920 років.

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Частина перша. 1914 – 1939. Підручник для 10-го класу. Вид. 3-те, випр. та допов. - К.: Генеза, 2001. - 352 с.: іл. – С. 40-212.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 143-166.