63. Головні кроки України на шляху до європейської інтеграції.

Одним із провідних напрямків зовнішньої політики України є участь у загальноєвропейському процесі і, зокрема, в процесі європейської інтеграції.

З 1992 р. Україна стала учасником Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) і підписала ключовий документ НБСЄ— Гельсінський Заключний акт. Це стало свідченням визнання рівноправності України у творенні демократичних міждержавних стосунків і безпеки в Європі. На початку грудня 1994 р. на зустрічі глав держав і урядів НБСЄ в Будапешті лідери чотирьох країн — України, США, Великої Британії та Росії — підписали Меморандум про гарантії безпеки України. У ньому три ядерні держави підтвердили свої зобов'язання поважати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави, утримуватися від загрози чи використання сили щодо України. З 1 січня 1995 р. НБСЄ стала постійнодіючою організацією — ОБСЄ, важливим елементом загальноєвропейського дому.

9 Листопада 1995 р. Україна — першою з країн снд — офіційно вступила до Ради Європи (рє).

Це надало їй можливість брати участь у виробленні спільної політики європейських держав щодо прав людини, трансформувати національні державні та суспільні інститути відповідно до загальноєвропейських вимог. Вступивши до РЄ, Україна взяла на себе певні зобов'язання, що стосуються насамперед приведення її правової та політичної систем у відповідність до вимог цієї організації. Так, згідно з рекомендаціями РЄ, в Україні було скасовано смертну кару. Незважаючи на опір деяких сил у державі, виконання рекомендацій РЄ відповідає національним інтересам України, наближає її до стандартів демократичного суспільства. Для контролю за виконанням взятих Україною зобов'язань запроваджено постійно діючий моніторинг стану справ щодо прав людини. За період з 1995 до 2004 р. Україна неодноразово опинялась у ситуації, коли їй загрожувало виключення з РЄ за невиконання зобов'язань.

Така ситуація не найкращим чином впливала на імідж України та на її відносини з європейськими державами. Це також негативно відбивалося на євроінтеграційних прагненнях України.

Важливе значення для європейської інтеграції України має співробітництво з Європейським Союзом (ЄС). У 1992 р. Україна долучилась до співробітництва з європейськими фінансовими організаціями, ставши, зокрема, членом Європейського банку реконструкції і розвитку, створеного для допомоги країнам Східної Європи у подоланні комуністичного минулого. Українське керівництво проголосило стратегічною метою вступ до ЄС. У 1994 р. була підписана, а в 1998 р. набула чинності Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС. У документі проголошувалися такі цілі співробітництва: розвиток політичного діалогу; сприяння розвитку торгівлі й інвестицій; створення умов для взаємовигідного співробітництва в усіх галузях; підтримання зусиль України щодо зміцнення демократії та розвитку її економічного потенціалу, завершення переходу до ринкової економіки. Загальну стратегію ЄС щодо України було затверджено у 1999 р.

У липні 2002 р. відбувся саміт «Україна — ЄС». Основними питаннями, що обговорювалися, були надання Україні статусу країни з ринковою економікою і асоційоване членство країни в ЄС. За підсумками роботи саміту було прийнято рішення, що Україна не відповідає вимогам ЄС і не потрапляє до хвилі її розширення у 2004 і 2007 рр. У 2003 р. Україні було надано статус «країни — сусіда ЄС». Щоб зменшити негативні наслідки від вступу в ЄС сусідів України, з ними було укладено угоди про спрощення візового режиму.

У 2005 р. почався новий етап у співробітництві з ЄС. Нове українське керівництво на чолі з Президентом В. Ющенком спрямувало всі зусилля на досягнення стратегічної мети — вступ до ЄС. Основними кроками на цьому шляху є такі: подання заявки на вступ до ЄС; надання Україні статусу країни з ринковою економікою; вступ до Світової організації торгівлі (СОТ); початок переговорного процесу про умови вступу; набуття асоційованого членства в організації; вступ до організації.

Проголошення без'ядерного статусу сприяло налагодженню тісних відносин України з НАТО. У1994 р. вона стала учасником програми НАТО «Партнерство заради миру». У 1996 р. була схвалена індивідуальна програма партнерства України з НАТО. На території України проходять спільні навчання військових підрозділів (Яворівський полігон під Львовом, акваторія Чорного моря). У 1997 р. в Мадриді між Україною і НАТО було підписано «Хартію про особливе партнерство», у якій проголошувалося, що НАТО є відкритим для вступу нових членів і підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, недоторканність її кордонів. Був визначений механізм консультацій між двома партнерами. Україна розглядає НАТО як найбільш ефективну структуру колективної безпеки в Європі, хоча не схвалила дії НАТО у Югославії. Для більш тісного співробітництва у Києві відкрито офіс військового представництва НАТО. На Празькому саміті НАТО у листопаді 2002 р. було затверджено план дій, що містить перелік конкретних дій, які б переконали НАТО у серйозності намірів України. Україна бере на себе зобов'язання забезпечити свободу слова, розвиток громадянського суспільства, захист прав і свобод громадян, розв'язання важливих економічних і соціальних проблем, щоб наблизитись до європейських цінностей і стандартів.

Висновок. Ступивши на шлях незалежного розвитку, українська держава задекларувала свій європейський вибір, проте шлях досягнення інтеграції в європейські структури є складним, і потребує наполегливої праці й політичної волі.

■ Дати: 9 листопада 1995 р., 1994-1998 рр., 2002 р..

■ Поняття, терміни, назви: європейська інтеграція, НБСЄ, ОБСЄ, ЄС, НАТО, РЄ, СОТ, «Партнерство заради миру», «Хартія про особливе партнерство».

■ Особистість в історії: В. Ющенко.

Відповідність програмі: Новітня історія України. Україна в умовах незалежності.

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г., Панченко П.П. Новітня історія України. (1939- 2001): Підручник для 11-го класу. – Вид. 4-те, допр. і допов. - К.: Генеза, 2001. - 384 с.: іл., карти. – С. 277-371.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 241-272.