3. Вплив Першої світової війни на формування українського національного руху в Галичині й Наддніпрянській Україні.

Війна обернулась колосальною трагедією для українського народу: 3,5 млн українців були мобілізовані до російської армії, а 250 тис. українців з Галичини й Буковини — до австро-угорської.

Воєнне протистояння обох імперій — Росії та Австро-Угорщини, що супроводжувалось масовими репресіями проти українців, розкололо національно свідоме українство на прибічників і противників війни, як серед українців воюючих сторін, так і в межах Російської та Австро-Угорської імперій.

2 серпня 1914 р. у Львові представники трьох галицьких партій — Національно-демократичної. Радикальної та Соціал-демократичної — утворили Головну Українську Раду (ГУР). Її очолив депутат австрійського парламенту, лідер націонал-демократів К. Левицький. Активними членами організації були відомі політичні діячі — М. Павлик. М. Ганкевич. Члени Ради, відображаючи думки великої частини українського населення монархії, підтримали Австрію, підданими якої вони були. Вони вважали, що головним ворогом українців є Росія і її поразка у війні прилучить до Австрії всі українські землі. Лише деякі сподівалися, що після перемоги Австрія надасть українським землям автономію. Діячі Ради координували всі політичні кроки українського населення Галичини, виступили з ініціативою утворення та сприяли організації українських частини в складі австрійської армії. З ініціативи ГУР у 1914 р. було сформовано легіон Українських січових стрільців (УСС) кількістю 2,5 тис. осіб, що взяв участь у бойових діях проти російської армії. Безпосередньо цим питанням займалася Українська бойова управа на чолі з К. Трильовським. Рада проіснувала до травня 1915 р., коли була перетворена на Загальну Українську Раду з місцем перебування у Відні.

Рада вимагала від австрійського уряду впровадження української адміністрації і шкіл, згоди на поділ Галичини на українську і польську частини та утворення Українського університету у Львові.

На противагу такій проавстрійській позиції Ради, емігранти зі Східної України — Д. Донцов, В. Дорошенко, Л. Цегельський (члени Української соціал-демократичної робітничої партії), М. Меленевський, О. Скоропис-Йолтуховський (Українська соціал-демократична спілка), Н. Залізняк, Ю. Бачинський (Українська партія соціалістів-революціонерів) та ін. — у серпні 1914 р. утворили Союз визволення України (СВУ). СВУ також підтримав країни Троїстого союзу та виступив за розгром Росії. У жовтні 1914 р. СВУ видав програму «Наша платформа», згідно з якою головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з конституційно-монархічною формою правління. СВУ головну ставку робив на Австро-Угорщину, німецьку армію, бажав поразки Росії у війні. Українська держава, на їх думку, повинна була стати бар'єром для Європи проти російської загрози.

СВУ проводив дуже активну роботу. Він мав своїх представників у багатьох столицях Європи, розгорнув велику агітаційно-пропагандистську роботу серед полонених українців у Німеччині та Австрії. По закінченні війни СВУ припинив свою діяльність (червень 1918р.).

Було засновано школи, бібліотеки, церкви, що спрямовували свою діяльність на формування української національної свідомості. В Софії почали випускати газету «Робітничий прапор», виходив часопис «Вісник «Союзу визволення України», налагоджено видання європейськими мовами брошур з історії України, друкувалися твори Т. Шевченка, М. Костомарова, М. Грушевського. Уряди Німеччини та Австро-Угорщини надавали кошти СВУ, в якості державного боргу майбутньої української держави. За сприяння СВУ з українських військовополонених були сформовані дивізії синьожупанників та сірожупанників, які стали основою українського війська в 1918 році.

Історичною заслугою СВУ було насамперед те, що він першим серед українських організацій своєю метою проголосив утворення самостійної української держави.

На початку війни емігранти-москвофіли з Галичини організували у Києві «Карпато-русский освободительний комитет». Він закликав галичан вітати російську армію як визволительку, допомагав організовувати владні структури під час окупації Галичини.

У травні 1915 р. Головна Українська Рада у Відні перетворена на Загальну Українську Раду (ЗУР). Головою її Президії, як і організації-попередника, залишився К. Левицький. До ЗУР входили 34 представники від різних партій Галичини і Буковини та Союзу визволення України. Загальна Рада позбулася відверто проавстрійських настроїв і проголосила метою своєї діяльності домогтися від австрійського уряду об'єднання всіх західноукраїнських земель, запровадження національно-територіальної автономії для західноукраїнських земель у складі Австрії, а також утворення самостійної України на східноукраїнських землях.

На Східній Україні, що входила до складу Російської імперії, не було єдиної точки зору на участь українців у війні та майбутнє України. Один з лідерів Української соціал-демократичної робітничої партії С. Петлюра, який редагував журнал «Украинская жизнь» (Москва), у маніфесті «Війна і українці» (1914 р.) проголосив повну підтримку російському уряду і запевняв, що східні українці виконають «свій обов'язок громадян Росії». У питаннях зовнішньої політики С. Петлюра закликав орієнтуватися на Антанту.

Інший лідер цієї ж партії, письменник В. Винниченко у нелегальних відозвах (Катеринослав) закликав «Геть війну!» та вимагав автономії Східної України в складі Росії.

Помірковану позицію зайняли лідери Товариства українських поступовців (ТУП) на чолі з видатним істориком М. Грушевським. У декларації «Наша позиція» в грудні 1916 р. вони закликали українців дотримуватися нейтралітету щодо воюючих сторін.

Висновок: Перша світова війна сприяла активізації і консолідації українського національно-визвольного руху і в той же час внесла розкол в його ряди. В нелегких умовах Першої світової війни українство накопичувало національно-визвольну енергію, чітко усвідомлювало, що без активізації національної боротьби неможливо відродити українську державність.

■ Дата: серпень 1914 р., травень 1915 р..

■ Поняття, терміни, назви: ГУР, ЗУР, СВУ, «Карпато-русский освободительний комитет», ТУП.

■ Особистості в історії: К. Левицький, В. Дорошенко, Д. Донцов, С. Петлюра, М. Грушевський.

Відповідність програмі: Новітня історія України. Україна в Першій світовій війні.

Відповідність підручникам: Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Частина перша. 1914 – 1939. Підручник для 10-го класу. Вид. 3-те, випр. та допов. - К.: Генеза, 2001. - 352 с.: іл. – С. 8-39.

Світлична В.В. Історія України: Навч.посібник. 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: «Каравела», Львів: «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003. – 308 с. – С. 131-132.