2. Підприємство і його місце на міжнародному ринку

Для того, щоб визначити місце підприємства на міжнародно­му ринку, необхідно дати характеристику йому як суб'єкту госпо­дарювання.

Підприємство — це первинна, юридичне самостійна ланка

(або суб'єкт) господарювання, яке виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги) з метою одержання прибутку.

В нашій країні історично так склалося, що кожне підприємст­во має власну назву — завод, фабрика, шахта, електростанція, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих оди­ниць — заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання).

У більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Під терміном "фірма" розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержання кінцевого фінансо­вого результату — прибутку. Кожна фірма має певне власне най­менування, під яким її записують до державного реєстру країни.

В окремих країнах застосовуються більш конкретні наймену­вання фірм. Наприклад, в Англії — компанії, США — корпо­рації, країнах континентальної Європи — товариства.

Кожне підприємство має головну мету свого функціонуван­ня, яку і світовій економіці називають місією. У сучасного підприємства така місія полягає у виробництві продукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимально мож­ливого прибутку.

Кожне підприємство (фірма) здійснює ряд видів діяльності у певній послідовності.

Першим таким видом діяльності є вивчення ринку товарів і аналіз ринкової ситуації. Такий аналіз передбачає комплексне вивчення ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на про­дукцію, інших вимог покупців товарів, методів формування по­питу та каналів товарообігу, зовнішнього та внутрішнього сере­довища підприємства.

Далі на основі результатів аналізу ринку відбувається обґрун­тування інноваційної діяльності підприємства (фірми) на пер­спективний період. Інноваційна діяльність включає науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, запровадження технічних, організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на перспекти­ву, визначення обсягів необхідних інвестицій тощо.

Наступним найбільш складним за обсягом і вирішенням орга­нізаційно-технічних завдань напрямком є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в просторі і часі.

Найбільш важливими заходами, які включаються до вироб­ничої діяльності, вважаються:

• обґрунтування обсягу виготовлення продукції повної номен­клатури та асортименту відповідно до потреб ринку;

• формування маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробни­чих можливостей підприємства;

• збалансування виробництва необхідними матеріально-тех­нічними ресурсами;

• розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-кален­дарних графіків випуску продукції.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів визначається рівнем комерційної діяльності підприємства (фірми). Від мас­штабів та якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою мірою залежить фінансова результативність вироб­ництва. Необхідною умовою досягнення бажаного успіху комер­ційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збу­ту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне сти­мулювання покупців.

Завершальним напрямком діяльності підприємства (фірми) у багатьох випадках вважається післяпродажний сервіс багатьох видів товарів — машин та устаткування, автомобілів, комп'ютер­ної, розмножувальної, медичної, складної побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного й споживчого призначення.

Післяпродажний сервіс включає:

• пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (викорис­тання) куплених на ринку товарів;

• їхнє гарантійне обслуговування протягом певного терміну;

• забезпечення необхідними запасними частинами і проведення ремонтів під час нормативного строку служби тощо

Такий сервіс є важливим джерелом інформації для продуцен­тів про надійність і довговічність виготовлених технічних засо­бів, а також про потрібні експлуатаційні затрати. Ця інформація використовується продуцентами для вдосконалення вироб­ництва продукції та її оновлення.

Кожне підприємство (фірма) здійснює також свою діяльність у двох інтегрованих напрямках — економічному і соціальному. Економічна діяльність підприємства (фірми) включає:

• стратегічне і поточне планування;

• облік і звітність;

• ціноутворення:

• систему оплати праці;

• ресурсне забезпечення виробництва;

• зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо.

Цей напрямок є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві.

Важливість соціальної діяльності підприємства (фірми) визна­чається тим, що вона істотно впливає на всі інші види діяльності, результативність яких залежить від рівня професійної підготовки м компетентності всіх категорій працівників, дійовості моти­ваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рів­ні умов праці та життя трудового колективу. Тому ефективне уп­равління персоналом має бути пріоритетним напрямком діяль­ності кожного підприємства.

Світовий і вітчизняний досвід господарювання за умов рин­кової економіки свідчать про те, що підприємства та інші суб'єк­ти господарювання можуть створювати різні за принципами й

цілями добровільні об'єднання:

• асоціації — найпростіша форма договірного об'єднання підприємств (фірм, організацій) з метою постійної коорди­нації господарської діяльності. Асоціація не має права втру­чатися у виробничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

• корпорації — договірні об'єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

• консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для здійснення спільного великого гос­подарського проекту. Учасниками консорціуму можуть бути державні та приватні підприємства, а також окремі держави (наприклад, Міжнародний консорціум супутникового зв'язку);

• концерни — форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю. Концерн може об'єднувати підприємства різних галузей економіки і сфер діяльності (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). В сучасних умовах знач­но розширюється мережа міжнародних концернів;

• картелі — договірне об'єднання підприємств (фірм) переваж­но однією галузі для здійснення спільної комерційної діяль­ності — регулювання збуту виготовленої продукції;

• синдикати — різновид картельної угоди, що передбачає ство­рення спільного збутового органу або збутової мережі. Так само може здійснюватися закупівля сировини для всіх учас­ників синдикату;

• трести — монополістичне об'єднання підприємств, що рані­ше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-гос­подарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність;

• холдинги (холдингові компанії) — інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або ін­шого добровільного об'єднання;

• фінансові групи — об'єднання юридичне та економічно са­мостійних підприємств (фірм) різних галузей народного гос­подарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіта­лом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.

Місце підприємства (фірми) на міжнародному ринку визна­чається двома основними чинниками:

1) його здатністю знайти відповідну нішу;

2) його здатністю підтримувати конкурентну перевагу над іншими фірмами.

Дії підприємства на міжнародному ринку визначаються умо­вами зовнішньоекономічного контракту. При цьому повинні бу­ти враховані діючі норми міжнародного права. Стосовно зов­нішньоекономічних контрактів мають значення види міжнарод­них договорів між країнами.

Відомі два види міжнародних договорів: 1) договори, які вста­новлюють режим торгівлі між двома країнами або країни і групи країн; 2) договори, які регулюють майнові відносини, що з'явля­ються в результаті укладання зовнішньоекономічних контрактів.

При узгодженні умов контракту з зарубіжним партнером важ­ливо знати, чи діють міжнародні договори між країнами, а саме: міжнародні договори першого виду. Режими міждержавної торгівлі, які закріплені договорами між країнами суттєво вплива­ють на рівень митних платежів, що, в свою чергу, впливає на ціни.

У міждержавних договорах може визначатися номенклатура товарів у взаємних поставках і в цьому розумінні міждержавний договір може бути базою для одержання ліцензії, якщо вони по­требуються. В договорах можуть бути визначені умови платежів, валюта платежу.

Для оцінки варіантів, у тому числі для порівняння варіантів виходу на ринок різних країн, беруть до уваги такі критерії:

• політична і економічна стабільність;

• витрати виробництва;

• транспортна інфраструктура;

• державні пільги і стимули;

• наявність як кваліфікованої так і відносно дешевої некваліфікованої робочої сили;

• наявність потрібних постачальників сировини, матеріалів тощо.

Досить суттєве значення при аналізі кращості того чи іншого варіанту виходу фірми на новий міжнародний ринок має по­тенційна величина трансакційних витрат. Необхідна особлива ретельність вибору партнерів по трансакціям. У протилежному випадку досить високі трансакційні витрати зроблять неефектив­ним прийняття того чи іншого, на перший погляд, вигідного варіанту виходу фірми на новий ринок.

Успіх фірми на міжнародному ринку багато в чому залежить також від принципів діяльності менеджерів, якими можуть бути:

• заповзятливість та готовність йти на строго розрахований ризик;

• інтуїтивне сприйняття вимог ринку;

• здатність більше працювати, ніж підлеглі;

• докладне знання своєї справи;

• гарна мотивація співробітників;

• контроль за витратами та прибутком. (Экономическая стратегия фирмы. Учеб пособие. Под ред. А.П. Градова. — 3-є изд. исправ. — СПБ. Спецлит, 2000, с.380-384).

Таким чином, місце підприємства на міжнародному ринку визначається різними чинниками, дія яких повинна бути врахо­вана при виході підприємства на міжнародний ринок.