7. Державне регулювання міжнародної конкурентоспромож­ності підприємства: методи й інструментарій

В умовах інтенсифікації міжнародного економічного обміну, зрос­тання економічної взаємозалежності країн та глобалізації світогос-подарських процесів сферою особливої уваги держави є рівень кон­курентоспроможності національних підприємств.

Теоретичною основою зростання ролі і функцій держави у під­тримці конкурентоспроможності національних виробників є «бага-томірний підхід» до міжнародної торгівлі, згідно з яким нехтування такими поняттями, як «державна безпека», «державний економічний простір», «економічні інтереси держави» та «влада» в аналізі доціль­ності та ефективності міжнародного економічного обміну є недопус­тимим. У всіх без винятку розвинених країнах світу підвищення кон­курентоспроможності їх економік, галузей і підприємств є одним з пріоритетних завдань державної регуляторної політики.

Сучасний механізм державного регулювання міжнародної конку­рентоспроможності підприємств у розвинених країнах включає: стра­тегічну компоненту, методологію і методику стратегії нарощування конкурентоспроможності та організаційно-економічний механізм її реалізації —систему інститутів, методів й інструментів підтримки та зростання конкурентоспроможності.

Стратегічною компонентою, або центральним ядром державного механізму нарощування конкурентоспроможності економік розвине­них країн є довгострокові федеральні програми конкурентоспромож­ності, які охоплюють усі рівні формування конкурентоспроможності — макро-, мезо- та мікроекономічний. Координацію дій щодо розробки та реалізації цих програм виконують спеціалізовані державні органи (на­приклад, Рада з національної конкурентоспроможності — у США; Центр зовнішньої торгівлі (СРСЕ) — у Франції). Програми базуються на моніторингу національної конкурентоспроможності, який здій­снюється системою національних та світових рейтингових агентств та інших незалежних джерел економічної інформації та оцінок.

Реалізація програмних цілей та установ здійснюється шляхом розроб­ки та впровадження національно-державної стратегії конкуренто­спроможності, суб'єктом якої виступає «держава-система» —консолідо­вана система держави і корпорацій як своєрідна корпорація корпорацій.

Державне регулювання міжнародної конкурентоспроможності підприємства полягає не у власне регулюванні його діяльності, а у ре­альному впливі, який держава здійснює на умови формування, роз­витку та відтворення конкурентних переваг підприємства як суб'єкта світогосподарських зв'язків.

Організаційно-економічний механізм підтримки та стимулюван­ня міжнародної конкурентоспроможності підприємства являє собою складну сукупність інституціональних, організаційних, економічних, соціальних, політичних та інших структур, інструментів і засобів дер­жавного впливу на умови формування та відтворення ресурсних, тех­нологічних, інноваційних, глобальних та соціокультурних конкурент­них переваг підприємства.

Сприяння розвитку національної економіки в рамках державної економічної політики здійснюється шляхом:

а) розробки та реалізації різноманітних варіантів структурної (промислової) політики;

б) розробки та реалізації науково-технологічної політики;

в) формування! розвитку ефективної інфраструктури бізнесу (науки, засобів зв'язку, інформаційного забезпечення);

г) впровадження гнучкої податкової, кредитно-фінансової, ціно­вої та конкурентної політики;

д) розширення ємності внутрішнього ринку за рахунок зростання доходів та купівельної спроможності суб'єктів попиту та пропозиції товарів (послуг) на внутрішньому ринку.

Захист національного ринку від іноземної конкуренції відбуваєть­ся шляхом розробки й реалізації цілеспрямованої зовнішньоторго­вельної політики, важливими складовими якої є:

а) митно-тарифне регулювання зовнішньої торгівлі країни;

б) режим квотування та ліцензування імпорту;

в) впровадження державних норм і стандартів щодо споживчих характеристик товарів, що імпортуються, їх сертифікація;

г) застосування спеціальних інструментів, що виконують протек­ціоністську функцію — компенсаційних зборів, антидемпінгового мита, тарифної ескалації тощо.

Підтримка національних товаровиробників на зовнішніх рин­ках здійснюється на основі застосування таких інструментів мак-роекономічної дії:

а) пільгове кредитування;

б) державне страхування експортних кредитів;

в) пільгове оподаткування експортної діяльності вітчизняних підприємств;

г) пряме субсидування експортної діяльності вітчизняних підприємств;

д) інформаційна, консультативна та рекламна підтримка експор­тної діяльності вітчизняних підприємств;

е) корпоративно-інституціональна підтримка експортної діяль­ності вітчизняних підприємств через міжнародні інститути та ме­ханізм регулювання конкуренції на світових ринках, укладання дво (багато) сторонніх угод та створення інтеграційних угруповань.

Формування та розвиток ефективного експортного потенціалу країни та суб'єктів її зовнішньоекономічної діяльності ґрунтується на концептуальних положеннях сучасної теорії порівняльних пе­реваг і міжнародного поділу праці.

Державне регулювання природоресурсних, технологічних, інно­ваційних, глобальних та соціокультурних умов формування кон­курентних переваг національних товаровиробників здійснюється

шляхом:

а) поглиблення продуктової спеціалізації первинних секторів економіки, конкурентоспроможність яких ґрунтується на ресурс­них перевагах;

б) формування промислово-технологічного сектора економіки країни (технологічного «ромба»), експортні можливості якого скла­дають високотехнологічні конкурентні переваги;

в) розвиток інноваційного сектора економіки (кластерів, венчур­ного бізнесу, інноваційних центрів, аудиторських та консалтинго­вих фірм), продукція якого має короткий життєвий цикл і конкурентні переваги якого ґрунтуються на інноваційних зусиллях підприємств;

г) посилення значущості позаекономічних чинників формуван­ня міжнародної конкурентоспроможності підприємства — еконо­мічних, соціокультурних, політичних, етнонаціональних, а також безпеки ведення бізнесу за кордоном, що обумовлює «економіза­цію» зовнішньої політики держави та її роль у формуванні глобаль­них конкурентних переваг національних товаровиробників.