Методологічна основа управління міжнародною конкуренто­спроможністю підприємства

Від виникнення перших систематизованих поглядів А. Сміта і Д. Рікардо на причини та результативність міжнародного економіч­ного обміну до появи розвинених систем управління та регулювання міжнародної конкурентоспроможності підприємства пройшло майже 250 років. Класичний напрям економічної думки і сьогодні стано­вить теоретичну основу для розробки міжнародних і національних стратегій конкурентоспроможності, хоча, звичайно, ним не обме­жується. Сучасна система управління і регулювання міжнародної конкурентоспроможності підприємства відображає також досягнен­ня неокласичних шкіл і напрямів економічної думки.

Важливою складовою управління міжнародною конкурентоспро­можністю підприємства є концептуальні положення, що містяться у теорії світової економіки та міжнародних економічних відносин, зокрема у таких її розділах, як міжнародна конкуренція, міжнародна економічна діяльність, її форми та регулятивний механізм.

Методологічною основою управління міжнародною конкуренто­спроможністю підприємства є сучасна теорія та практика менедж­менту, концептуальні положення, принципи та інструменти, які містяться в домінуючих його концепціях (підходах) — процесному, си­стемному, ситуаційному та стратегічному.

З позиції процесного підходу управління міжнародною конкурен­тоспроможністю підприємства — це процес цілевизначення, плану­вання, організації, мотивації, контролю та прийняття рішень, спрямо­ваний на формування конкурентних переваг та забезпечення життє­діяльності підприємства як суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Сукупність функцій процесу управління формує систему або механізм управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства, найважливішим завданням якого є забезпечення життєздатності підприємства як суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Функція «цілевизначення» обумовлює орієнтацію управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства на досягнен­ня певних цілей, під якими розуміється майбутній рівень конкуренто­спроможності об'єкта управління, якого передбачається досягти.

Функція «планування» передбачає розробку стратегії та тактики Реалізації цілей та завдань, складання планів та графіків реалізації окремих заходів нарощування конкурентоспроможності як в цілому по підприємству, так і по його окремих структурних підрозділах.

Реалізація функції «планування» здійснюється шляхом розробки Різноманітних планів, які можна класифікувати за такими ознаками:

— предмет планування;

— терміни планування;

— масштаб планування.

Функція «організація» в процесі управління міжнародною конку­рентоспроможністю підприємства забезпечує практичну реалізацію прийнятих планів і програм. З нею пов'язане й питання розподілу матеріальних, фінансових та трудових ресурсів між окремими на­прямами операційної діяльності. Завданням організації як функції управління є також забезпечення необхідної узгодженості в діях опе­раційних підрозділів та окремих фахівців в реалізації прийнятих планів.

функція «мотивація» забезпечує використання мотиваційних ре­гуляторів суб'єктів управління міжнародною конкурентоспромож­ністю підприємства. Вона ґрунтується на поєднанні матеріальних (економічних) інтересів управління з такими моральними, психоло­гічними мотивами особистості, як самореалізація в професійній діяль­ності, забезпечення поваги суспільства та оцінки результатів праці.

Функція «контроль» забезпечує нагляді перевірку відповідності рівня конкурентоспроможності підприємства вимогам зовнішнього середовища, передбачає розробку стандартів його перебігу у вигляді певної системи кількісних показників, що дають змогу перевірити результативність адаптаційного процесу, окремих його доходів, своє­часно вносити зміни, які сприяють досягненню поставленої мети підприємства.

Функція «прийняття рішень» забезпечує вибір конкретної тактики адаптації підприємства до вимог зовнішнього середовища з великою кількістю альтернативних варіантів, які мають бути розроблені та за­пропоновані фахівцями з міжнародного менеджменту.

Управлінські рішення мають бути: обґрунтованими, цілеспрямо­ваними, своєчасними, кількісно і якісно визначеними, оптимальни­ми та відповідно оформленими. Тільки за умови дотримання цих прин­ципів прийняті рішення здатні виконувати керуючу (сприяння до­сягненню поставлених цілей), координуючу (узгодження окремих дій, рішень, діяльності окремих підрозділів та фахівців) та мобілізуючу (активізація персоналу та виконавців) функції.

Функція «комунікація» забезпечує процес обміну інформацією між суб'єктами управління — керівництвом, власниками та персоналом підприємств, органами державного регулювання зовнішньоекономіч­ною діяльністю в країні. Цей обмін для досягнення завдань управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства повинен бути своєчасним, повним та адекватним.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства ґрунтується на активному використанні системного підходу, який передбачає системне бачення функціонування підприємства як склад­ної динамічної соціально-економічної, відкритої та недетермінованоїи економічної одиниці. Суб'єкт управління має чітко уявляти основні функціональні елементи підприємства як системи, враховувати їх роль у формуванні нових топ-характеристик та конкурентних пере­ваг підприємства.

Використання системного підходу в управлінні міжнародною кон­курентоспроможністю підприємства дозволяє виявити характерис­тики діяльності підприємства і взаємозв'язки між ними, розвиток яких забезпечує досягнення ефекту важеля і синергії.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства ґрунтується також на ситуаційному підході до управління, який ви­користовується лідерами міжнародного бізнесу починаючи з 60-х років XX ст. Цей підхід, не відкидаючи концептуальних положень тра­диційних шкіл управління, акцентує увагу на застосуванні специфіч­них прийомів та методів управління міжнародною конкурентоспро­можністю конкретного підприємства — об'єкта управління, тобто набір обставин, які впливають на рівень конкурентоспроможності підприємства в конкретний період часу.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства застосовує здобутки та надбання стратегічного підходу до управлін­ня діяльністю підприємства в цілому з врахуванням особливостей та обмежень, притаманних тільки даному напряму управлінської діяль­ності. Як відомо, стратегічний менеджмент передбачає розробку дов­гострокових цілей та орієнтирів, обґрунтування та впровадження принципово нових напрямів діяльності підприємства, його міжнарод­ного бізнесу, спрямованих на перемогу в конкурентній боротьбі та забезпечення стійкого функціонування підприємства на зовнішніх ринках з врахуванням зміну його зовнішньому оточенні.

З позицій стратегічного підходу зміст управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства визначається як процес ефективної адаптації підприємства до вимог цільового зовнішнього ринку, який розробляється відповідно до внутрішніх можливостей підприємства та стану зовнішнього ринку.

Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства має ґрунтуватися на парадигмі ресурсного підходу до пояснення успі­ху підприємства. Базуючись на такому підході, необхідно визначати та аналізувати стратегічні ресурси підприємства, забезпечувати їх по­ступову капіталізацію —перетворення їх з потенціалу успіху на стра­тегічні чинники успіху підприємства. Саме ресурсні обмеження виз­начають можливості та результативність програм нарощування міжна­родної конкурентоспроможності підприємства. Особливе значення для адаптації ресурсів підприємства до змін зовнішнього середовища ма­ють так звані «мета-ресурси» (міжнародний маркетинг, топ-менедж­мент, менеджмент персоналу тощо), якість яких є визначальною для зростання міжнародної конкурентоспроможності підприємства.

В умовах невизначеності та високої швидкості змін у зовнішньому середовищі посилюється значення використання адаптивних систем управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства, які ґрунтуються на теоріях гри, хаосу та самоорганізації.