1887 Р. За сприяння Олени Пчілки та Наталії Кобринської. Аль-

манах репрезентував феміністичний світогляд тогочасного укра-

їнського суспільства. Згодом виникли нові жіночі організації:

львівський “Клуб русинок”, “Кружок українських дівчат”, “Жі-

ноча громада”, жіночі організації в Коломиї, Тернополі, Чернів-

цях. Але найвпливовішою жіночою організацією на західноукра-

їнських землях у міжвоєнний період був “Союз українок”. У різ-

ні часи цю організацію очолювали Марія Білецька, Костянтина

Малицька, Олена Федак-Шепарович, Марія Бачинська-Донцова,

а від 1928 до 1939 року – незмінно Мілена Рудницька. Ідеологіч-

ною основою “Союзу українок” був ліберальний фемінізм і наці-

оналізм. Це об’єднання жінок зуміло виробити дійову структуру

масової організації. 1939 р. Союз налічував 82 філії та 1022 сіль-

ських гуртків, його кількісний склад сягав 60 тисяч. У міжвоєн-

ний період у Львові виходило декілька публіцистичних часопи-Основи теорії ґендеру

216

сів для жінок. Часопис “Жіночий голос” репрезентував “Союз

українських зайнятих жінок”. “Жіночий вісник”, “Жінка”, “Гро-

мадянка”, “Світ українки” та “Українка” були або офіційними

органами “Союзу українок”, або ж ідейно близькими до цієї ор-

ганізації та до створеної 1938 р. політичної жіночої організації

“Дружина княгині Ольги”. “Союз українок” став національною

жіночою організацією універсального типу, яка репрезентувала

та задовольняла інтереси жінок різного віку та соціального ста-

тусу. До сфери діяльності Союзу належали феміністично-

пропагандистська та культурно-просвітня робота, залучення жі-

нок до нових форм соціально-виробничої заангажованості, на-

самперед через кооперативний рух та організацію різноманітних

фахових курсів і шкіл, охорона материнства й дитинства, обсто-

ювання прав зайнятих жінок. Одним з головних завдань Союзу

була розбудова української нації, формування передумов для

створення національної незалежної держави.

На початку третього тисячоліття жіночий рух може засвідчити

свої серйозні успіхи, зокрема в сферах права, освіти, економіки.

Водночас до остаточного подолання насильства над жінками, сек-

сизму, явної та прихованої дискримінації ще дуже далеко. Жіночі

організації як чинник політичного життя так і не змогли здобути

достатньо суспільної влади, щоб перемогти панівні владні відно-

сини та загальноприйняті “правила гри”. Але саме ідеологія фемі-

нізму й організований жіночий рух сформували суспільну вразли-

вість стосовно різноманітних форм ґендерної дискримінації та су-

спільну потребу подолати це явище.

Розділ 8.

ҐЕНДЕР У ПОЛІТИЦІ

Основні виміри ґендерної політики. Політика є тією сфе-

рою суспільства, яка активно впливає на соціальну діяльність у

цілому. Всі сторони, підходи до визначення політики пов’яз-

уються з діяльністю, спрямованою на досягнення, утримання й

реалізацію влади індивідами й соціальними групами для здійс-

нення своїх потреб та інтересів. Політика охоплює впливом усі

сфери суспільного життя, може сприяти прогресу, прискорювати

суспільний розвиток або уповільнювати його, а може відкидати

суспільство назад.

Політика функціонує в системі соціальної культури суспіль-

ства, перебуваючи під її впливом. Вона істотно залежить від усіх

змін і перетворень, яких зазнає суспільство. І в ХХІ ст. політика

лишається найактивнішою впливовою силою, важливим інстру-

ментом ґендерного оновлення та ґендерних перетворень у суспі-

льстві. Сьогодні активізується й науковий інтерес до ґендерної

політики, її практичної спрямованості на реальні ґендерні пере-

творення. Це зумовлено тим, що ґендерні проблеми все більше

враховуються в умовах реконструювання сучасного політичного

простору світової спільноти й упорядкування політичної сфери

життя національних суспільств. Ґендеризація політики стає

об’єктивною потребою розвитку.

Ґендерна політика не самодостатня. Вона потребує поєднан-

ня з соціальною й іншими видами політики. Але ґендерна полі-

тика може претендувати на своє оригінальне буття, оскільки в

ній є інтерес суб’єктів – чоловіка й жінки, спрямований на її реа-

лізацію. Прогресивний розвиток суспільства можливий не поза

ґендерними проблемами, а разом з ними. Отже, ґендер є спосо-

бом політичного мислення та політичного буття.

Ґендерний складник у політиці є певною формою організації

нації, її політичної системи, оформлення через способи політич-

ного формування маскулінності й фемінності. Цей процес ще

визріває й формується. Основи теорії ґендеру

218

Отже, ґендерний підхід до політики, ґендерний компонент у

її структурі, ґендерний конструкт у політичній системі суспільс-

тва, ґендерний аспект соціального впорядкування за допомогою

політико-правового інструментарію і відпрацьованих технологій

– все це становить складову частину наукового світогляду і

предмет вивчення діяльності сучасних суспільств.

Ґендерна політика – визначення міжнародними органами та

державами, політичними партіями основних ґендерних пріорите-

тів і фундаментальних цінностей, принципів і напрямів діяльності,

відповідних методів та способів їх втілення, спрямованих на утве-

рдження рівних прав, свобод, створення умов, можливостей і шан-

сів, гарантій забезпечення рівного соціально-політичного статусу

чоловіків і жінок, на розвиток ґендерної демократії та формування

ґендерної культури в суспільстві.

Вплив сучасної світової й національної політик суттєво зале-

жить від причетності до неї і відбиття в ній вибору жінкою й чоло-

віком індивідуального, колективного та суспільного життя, актив-

ності їх ставлення до перетворень у політичній сфері, і насамперед

у системі влади; осмислення ними свого місця та ролі в розвиткові

й функціонуванні всієї політичної системи суспільства, в набутті

необхідного рівня політичної культури. Втілення фемінності й ма-

скулінності як полюсів ґендерної диференціації можливе лише в

комплексному баченні сучасного стану політики, її впливу на до-

лю і життєвий шлях кожної зі статей, на гармонію відносин між

ними в реальних процесах повсякденної діяльності.

У ХХІ ст. все більш актуалізуватиметься диференціація чо-

ловічого та жіночого. Вироблення політичної суб’єктивності стає

високим соціальним замовленням сучасної історії. Воно є умо-

вою, напрямом, способом, соціальною силою забезпечення полі-

тичного поступу. І воно є також умовою запобігання явищам со-

ціально-політичного регресу – насильству, гнобленню, пригні-

ченню, експлуатації. У такому разі дедалі важливішим стає пи-

тання якості політичного виробництва та продукованої політич-

ної суб’єктивності. Ґендер у політиці 219

Відповідь на нього дає аналіз ґендерного складника в меха-

нізмі політичного життя суспільства в усіх його проявах і ракур-

сах. Ґендерний складник у політичній тканині сучасного суспіль-

ства розкриває втілення фемінності й маскулінності в теперіш-

ньому політичному просторі світу й країни в межах нинішнього

політичного часу. Час стає виміром можливості й рівня суб’єктів

політичного перетворення, їх ґендерного потенціалу й політич-

ної активності, обсягу залучення інтелектуального ресурсу жінки

та чоловіка сучасною політикою. Політична тканина суспільства

є ґрунтом кореляції ґендеру з іншими сферами й структурами,

які сукупно дають уявлення про місце жіночого та чоловічого в

національному самовизначенні, його формуванні й розвиткові.

Ґендерний підхід все більше проникає в сфери політичного

врядування й управління, стає реальною політичною силою

впливу на забезпечення розвитку, рівності й миру. Такий підхід

до політики передбачає її ґендерний вимір.

Ґендерний вимір у політиці – це застосування кількісних і

якісних оцінок діяльності чоловіків і жінок у політиці, характе-

ристик їхніх маскулінності й фемінності, відносин для визначен-

ня ступеня й рівня політичної культури їх соціо-статевого само-

вираження й самореалізації, ефективності політичного впливу на

всі сфери організації, управління й планування приватного й пу-

блічного життя, ефективності впливу на всі напрямки суспільно-

політичного розвитку, моделювання й прогнозування соціально-

політичних процесів на принципах справедливості, рівності, ми-

ру й прогресу.

Ґендерний вимір політики в Україні свідчить про ще досить

поширене патріархальне приписування жінці таких властивос-

тей, як потреба в керівництві розумним чоловіком, підкореність

чоловікові, схильність до афективності, безсловесної покори,

близькість до природи, зосередження на материнстві тощо. Ак-

центування на тілесності жіночої статі й пов’язування з нею жі-

ночості свідчить про намагання звузити це поняття, усунути з

духовної сфери, доказування її єства як не здатного мислити, не-

розвиненого, котре потребує чоловічого контролю, що є аргуме-Основи теорії ґендеру

220

нтом для усунення жінок зі сфери політичної активності й воле-

виявлення.

Ідеальне, і в його структурі – політичне, протягом тисячоліть

ототожнювали з чоловічим. І сьогодні навіть в офіційних виступах

ще відчувається вплив минувшини, досі трапляється сприйняття

жінки в соціально-політичній безякісності через асоціювання з її

“природою”. Порушення “смиренності щодо наявного ґендерного

порядку й рангу цінностей” є показником сучасного мислення.

Відтворення традиційних підходів, твердження про “чужорід-

ність” теорій і практик фемінізму чи ґендерних підходів для украї-

нської нації, а їх втілення в українську політику – як посягання на

її особливий розвиток – анахронізм і мислення, й дії.

Ґендерні перетворення в Україні збіглися з загальними про-

цесами реформування, перебудови, оновлення всієї системи її

політичного, економічного та соціального життя. Перетворення

країни відбувається на основі якісно нової моделі, яка суттєво

впливає на ґендерні процеси. Зміна статусу соціального суб’єкта

накладає відбиток і на соціально-політичну поведінку статей, їх

ґендерне самовизначення. Нова конфігурація соціальних відно-

син і системи соціальних інститутів зумовлює нові форми полі-

тичного способу самовираження статей і їх взаємовідносин.

Перехідне суспільство зумовлює й перехід жінки та чоловіка

до нового стану і способу їх життєдіяльності як політичної. Пе-

ребування на межі якісно старого та нового соціального буття

статей є етапом: звільнення від такого стану відбувається через

ґендерну адаптацію, що означає еволюціонування (а не просте

сприйняття) до нових ґендерних форм буття, прийняття їх як на-

лежних (а не просто пристосування), засвоєння (а не звичайне

наслідування) їх як власних, органічно значущих цінностей.

Процес ґендерної адаптації статей до нових соціально-полі-

тичних відносин тісно пов’язаний із соціально-політичним онов-

ленням суспільства загалом.

Україна не може розвиватися відокремлено від світового

розвитку і світової політичної й ґендерної думки. Національні

особливості прояву та вираження відмінностей жіночих і чолові-Ґендер у політиці 221

чих начал історично стримувалися або прискорювалися в розви-

тку залежно від того, які відносини влади, власності тощо пану-

вали в той чи інший період, які ідеологічні та політичні постула-

ти проголошувалися, як розвивалися і вкорінювалися соціальні

норми (зокрема право й мораль) та як змінювалося ставлення до

особистості представників обох статей, а згодом і до людини як

найвищої соціальної цінності. Таке ставлення до людини як

суб’єкта політики зумовлює потребу в політиці творення суспі-

льства ґендерної рівності.

Політика творення суспільства ґендерної рівності – це ці-

леспрямована діяльність ґендерно орієнтованих і ґендерно чут-

ливих політичних структур у визначенні стратегічних політич-

них напрямів, методів, окресленні політичних і соціальних сил із

забезпечення формування та функціонування такого суспільства,

де жінки й чоловіки мають рівні права, свободи та можливості

для добровільної участі, як рівноправні партнери, у всіх сферах

життєдіяльності суспільства і мають змогу користуватися рівни-

ми політичними, економічними, соціальними і культурними при-

вілеями, а також нести однакову відповідальність.

Політика творення суспільства ґендерної рівності передба-

чає: визначення основних положень ґендерної стратегії розвитку,

вироблення й здійснення напрямів політик ґендерної рівності в

усіх сферах суспільного життя, утвердження ґендерних принци-

пів такого суспільства, окреслення політичних методів і способів

досягнення ґендерних цілей. Політика досягнення ґендерної рів-

ності вимагає змін усталеного соціального порядку, взаємин чо-

ловіків і жінок задля того, щоб забезпечити рівну оцінку різних

соціальних ролей, які вони відіграють як батьки, працівники, об-

рані посадовці тощо; щоб запровадити рівне партнерство в про-

цесах прийняття суспільно важливих рішень і побудови справед-

ливого та паритетно організованого суспільства.

Така політика потребує чіткого розуміння ґендерної перспе-

ктиви, змістом якої є долання ґендерної невідповідності та забез-

печення ґендерного вирівнювання.

Ґендерні невідповідності – це розходження в ґендерній рів-

ності, яка реально існує в світовій співдружності, регіонах та Основи теорії ґендеру

222

окремих країнах, а також в абсолютному ґендерному статусі й

становищі жінки і чоловіка.

У всіх країнах світу існують ґендерні розходження щодо рі-

вності перед законом, рівності можливостей (в отриманні вина-

городи за працю, рівності доступу до інформації, можливості

висловити свою думку, заявити про свій інтерес, скористатися

результатами людської праці за власним вибором тощо). Проте

обсяг їх різний залежно від історичної ситуації минулого та сьо-

годення, соціально-економічного й культурного становища, сту-

пеня розвитку демократії. Ґендерна дискримінація проникла в

численні сфери життя незалежно від ґендерних перетворень у бік

досягнень ґендерної рівності, що охопили світ в ХХ столітті.

У ХХІ ст. забезпечення ґендерної рівності стало політичним

пріоритетним напрямом розвитку. Одним із ключових елементів

цього є долання ґендерної невідповідності й забезпечення ґенде-

рного вирівнювання в усіх життєвих сферах через їх ефективний

розвиток.

Ґендерним вирівнюванням називають вироблення суб’єктами

політики системи науково обґрунтованих заходів і здійснення

відповідних кроків та дій, спрямованих на згладжування специ-

фічних форм ґендерної дискримінації та ґендерних заборон у

суспільстві (в трудових колективах, на робочих місцях і в сім’ї) з

метою утвердження ґендерної рівності щодо рівномірного роз-

поділу ресурсів та участі.

Ґендерне вирівнювання розраховується на певні відрізки по-

літичного часу. Воно може орієнтуватися на коротко-, середньо-

та довготермінову перспективу залежно від ґендерного розвитку

суспільства та ґендерних невідповідностей у ньому. Особливо

впливова тут роль держави. На основі ґендерної експертизи всіх

сфер життя держава має виробляти необхідні параметри, за яки-

ми можна відстежувати ґендерні зміни в суспільстві, вирівнюва-

ти ґендерні невідповідності, досягати позитивних результатів у

здійсненні ґендерної політики. Політика ґендерного вирівнюван-

ня стосується імплементації ґендеру в усі сфери суспільного

життя. Така імплементація передбачає й зобов’язує враховувати

ґендерну проблематику в політиці. Ґендер у політиці 223

Врахування ґендерної проблематики в політиці. Під вра-

хуванням ґендерної проблематики в політиці мають на увазі

процес оцінювання політичних наслідків, що впливають на соці-

ально-політичне становище чоловіків і жінок. Така політична

оцінка стосується будь-яких запланованих заходів у сфері полі-

тики, законодавства, окремих програм; всіх галузей і рівнів вла-

ди. Йдеться про політичні стратегії, завдяки яким проблеми, що

постають перед жінками й чоловіками, і нагромаджений ними

досвід їх розв’язання мають стати невіддільними складниками

діяльності з розроблення, здійснення, контролю й оцінювання

політики й відповідних програм у всіх сферах життя, для того

щоб і жінки, й чоловіки однаково користувалися плодами таких

зусиль і для нерівності не лишалося місця. Кінцева мета полягає

в забезпеченні рівності жінок і чоловіків. Так визначає врахуван-

ня ґендерної проблематики Економічна і соціальна рада ООН.

Врахування ґендерної проблематики як основної глобальної

політичної стратегії сприяння ґендерній рівності розглядається в

матеріалах Четвертої всесвітньої конференції зі становища жінок

(Пекін, 1995 р.), Двадцять третьої Спеціальної сесії Генеральної

Асамблеї ООН (Нью-Йорк, 2000 р.) та ін. Врахування ґендерної

проблематики необхідне для забезпечення прав людини і соціа-

льної справедливості. Це слід розуміти так, що питання ґендер-

ної рівності мають стати ключовими при аналізі середньостроко-

вих планів, бюджетів діяльності інституційних структур і проце-

сів. Таке врахування потребує комплексного бачення проблеми

рівності статей.

Комплексний підхід до проблеми рівності чоловіків і жінок –

передбачає оцінювання того, які наслідки матиме для жінок та

чоловіків здійснення будь-якого планового заходу, включаючи

впровадження законодавства, стратегічної політики і програм в

усі сфери і на всіх рівнях.

Впровадження ґендерних підходів означає обов’язкове вра-

хування інтересів та досвіду як жінок, так і чоловіків під час роз-

роблення, втілення, моніторингу та оцінювання стратегічних за-

ходів. Це необхідно для забезпечення отримання жінками і чоло-

віками однакової вигоди від реалізації цих заходів та ліквідації

будь-якої нерівності. Основи теорії ґендеру

224

Впровадження ґендерних підходів унаочнює ґендерний ви-

мір при прийнятті рішень у всіх галузях. В таких ситуаціях ґен-

дерна рівність постає не окремим питанням, а органічною скла-

довою при розробленні стратегічних напрямів і програм. Такий

підхід означає, що жінки не ізольовано, а разом з чоловіками

справедливо стають повноправними учасниками процесу забез-

печення стабільного людського розвитку.

Отже, підготування й прийняття політичних рішень є важли-

вим методом втілення ґендерної проблематики в політичній дія-

льності. Аналіз світових реалій засвідчує, що саме в цій царині

жінка найбільше віддалена, порівняно з чоловіком, саме тут про-

являється політична нерівність статей.

Політична нерівність статей – це нерівномірність, дисбаланс

у становищі жінки й чоловіка при їх політичному волевиявленні та

прийнятті політичних рішень. Тому при політичному волевияв-

ленні слід враховувати ґендерний підхід. Під егідою ООН розроб-

лене Практичне керівництво щодо впровадження ґендерного під-

ходу, яке визначає 12 ступенів впровадження ґендерного компоне-

нта при прийнятті політичних рішень, що передбачає:

• ґендерний підхід до складу учасників, які розробляють

рішення на політичному рівні;

• ґендерний підхід до програми, в якій розкривається суть

питання;

• ґендерний підхід до досягнення рівноправності, що вка-

зує на поставлену мету;

• відбиття реальної ґендерної ситуації, розкриття наявної

інформації про неї;

• знання питання: дослідження й аналіз;

• розроблення стратегії й визначення заходів у рамках

певного проекту з урахування ґендерного інтересу;

• аргументи на підтримку ґендерного підходу;

• реалізація проекту і звітність з позицій ґендерного підходу;

• постійний контроль за перебігом подій з позицій ґендер-

ного підходу;

• оцінювання досягнень у сфері ґендеру; Ґендер у політиці 225

• конкретизація й уточнення ґендерної програми – погляд

на суть питання;

• взаємодія в інтересах зміцнення позицій ґендерного підходу.

Ці 12 ступенів – єдиний цикл врахування ґендерного компо-

нента в прийнятті політичних рішень у будь-якій сфері життє-

діяльності.

За прийняття рішень важливим є визнання того, що законодав-

ство й політика по-різному впливають на жінок і чоловіків. Тут по-

трібні такі дії в рамках юрисдикції суб’єкта політики, щоб забезпе-

чувати прозорість наслідків цього впливу. У процесі вироблення й

прийняття політичних рішень на основі ґендерного підходу потріб-

не врахування ґендерних особливостей рівня життя суспільства.

Ґендерні особливості рівня життя – наявність пропорцій

або диспропорцій, виражених у показниках, що характеризують

відмінності у формуванні й отриманні індивідуальних доходів за

статевою ознакою. Такі ґендерні диспропорції в Україні вира-

жаються в значно нижчому рівні особистих прибутків жінок у

порівнянні їх з відповідними показниками для чоловіків: загалом

розрив становить близько 30%. Отже, жінка має особистий при-

буток десь до 70% від особистого прибутку чоловіка. Джерелами

особистих прибутків як жінки, так і чоловіка є винагорода за

працю, пенсії, прибутки від продажу продукції власного вироб-

ництва, присадибного господарства, різних пільг, допомог. Ґен-

дерна асиметрія в рівні особистих прибутків має певні відмінно-

сті в місті й у селі, між регіонами. На неї також впливає галузева

структура економіки. На ґендерний розрив у рівні прибутків

впливає перебудова й реформування економічної системи суспі-

льства, де високі прибутки у високооплачуваних галузях проми-

словості здебільшого належать чоловікам. Жінки зазвичай за-

ймають нижчі посади з меншою відповідальністю та кваліфіка-

ційними вимогами і мають відповідно нижчі прибутки.

З урахуванням особливостей життєвого рівня визначається й

індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). Він становить

систему показників, за допомогою яких визначається наявність

або брак в населення країни вибору й можливостей, необхідних

для тривалого й здорового життя, а також для підтримки відпові-Основи теорії ґендеру

226

дного життєвого рівня. ІРЛП введений у Доповіді про розвиток

людини за 1997 рік, яка щорічно готується для Програми розвит-

ку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН). За допомогою ІРЛП

визначається рівень прогресу країн з погляду середньої тривало-

сті життя, рівня освіти й прибутку. В основу ІРЛП покладено

розуміння перспективи, що визначає рівень і темпи розвитку,

враховуючи поступ, досягнутий усіма групами населення країни

– від бідних до багатих.

Та політичні рішення мають враховувати не лише систему

загальних показників людського розвитку, а й ґендерні показни-

ки, що розглядаються як ґендерний індекс людського розвитку.

Вони відбивають ґендерні особливості життєвого рівня країни.

Ґендерний індекс людського розвитку (ГІЛР) – показники

виміру досягнутого в країні загального рівня розвитку людського

потенціалу, що визначають нерівність становища жінок і чолові-

ків, до яких належать: довголіття, здоров’я, рівень освіти та гід-

ний рівень життя (ВВП на душу населення) тощо. ГІЛР існує для

визначення рівня соціально-політичного прогресу. Чим більша

нерівність між жінками й чоловіками з погляду базових критеріїв

розвитку людини, тим нижчий ГІЛР країни.

Порівняно з багатьма іншими країнами Україна має переваги

в ГІЛР. Індекс ґендерного розвитку в ній дорівнює індексові

людського розвитку. Це є показником базової ґендерної рівності.

Проте Україна відстає за індексом співвідношення можливостей

за статтю, що є наслідком обмеженого залучення жінок до пар-

ламенту, на вищі керівні посади, а отже, й до прийняття загаль-

нополітичних рішень. За індексом співвідношення можливостей

за статтю Програми розвитку ООН на рубежі століть Україна

перебувала на рівні 25 відсотків найменш розвинених країн сві-

ту. Задля усунення ґендерної невідповідності Україна потребує

дальшого поступу в сфері ґендерної рівності.

Політичні рішення ґендерно спрямовані й ґендерно чутливі,

якщо вони враховують ґендерні індикатори. Ґендерні індикато-

ри – кількісні та якісні виміри змін, процесів і розвитку в суспі-

льстві, що стосуються його ґендерної характеристики. Ґендерні

індикатори розкривають ґендерну ситуацію в суспільстві, ре-Ґендер у політиці 227

зультативність та ефективність ґендерної діяльності державних,

партійних та інших організацій, показують конечність політич-

них напрямків і необхідних дій щодо ґендерних змін, свідчать

про розвиток ґендерної демократії та ґендерної культури чолові-

ків і жінок, соціальних спільнот та розвиненості сфер, де вони

функціонують. Прикладом може бути втілення цих індикаторів у

прийнятих Україною “Цілях Розвитку Тисячоліття. Україна”

(див. таблицю 1).

На визначення перспектив розвитку, зокрема й ґендерного, бу-

ло звернено увагу на Всесвітньому саміті ООН з нагоди нового тре-

тього тисячоліття (вересень 2000 р.) у прийнятому документі –

Пакті Розвитку Тисячоліття. Лідери країн, які підписали цей доку-

мент і серед яких президент України, взяли розвиток за основу гло-

бального плану дій. У ньому йдеться не лише про зміни, зростання,

розширення, нагромадження й інші параметри, а саме про розви-

ток. Перспективи, визначені в цьому документі, окреслені до 2015

року. Серед Цілей Розвитку Тисячоліття “Розвиток ґендерної рів-

ності та надання повноваження жінкам”. Важливим у документі

є положення: “Усі країни, що прийняли цей Пакт розвитку Тисячо-

ліття, мають підтвердити свої зобов’язання стосовно Цілей Розвит-

ку Тисячоліття, а також свою готовність до прийняття відповідаль-

ності, яка супроводжує ці зобов’язання” [2, 20].

Серед зобов’язань, які взяла на себе Україна, – подолання

бідності, забезпечення рівних можливостей здобуття початкової

освіти, створення здорового довкілля, зменшення поширеності

інфекційних хвороб, насамперед ВІЛ/СНІД, – є зобов’язання що-

до просування ґендерної рівності. Привертає увагу той момент,

що серед восьми цілей тисячоліття, визначених у Проекті тися-

чоліття, підготовленому Програмою розвитку ООН, ціль щодо

розвитку ґендерної рівності визначена як третя, тоді як серед ці-

лей у прийнятому в Україні документі “Цілі Розвитку Тисячоліт-

тя. Україна” [5, 21-22] вона визначена як шоста. Графік виконан-

ня завдань щодо підвищення ґендерної збалансованості в Україні

до 2015 р. (таб.1) показує розуміння останніми роками необхід-

ності ґендерних перетворень, бачення місця України в європей-

ському і світовому просторах як ґендерно розвиненої й ґендерно

впорядкованої країни, розуміння ролі ґендерної демократії в Основи теорії ґендеру

228

структурі соціальної демократії та ролі права, зокрема ґендерно-

го, в її забезпеченні.

Таблиця 1

Цілі Розвитку Тисячоліття, Україна

Ціль 6. Забезпечення ґендерної рівності

Завдання 1 До 2015 року забезпечити ґендерне співвідношення

на рівні не менше 30 до 70% тієї чи іншої статі у

представницьких органах влади та на вищих

щаблях виконавчої влади

Індикатор 1.1 Ґендерне співвідношення серед депутатів Верховної

Ради України, (чис.жін. / чис.чол. (або навпаки)

Індикатор 1.2 Ґендерне співвідношення серед депутатів місцевих

органів влади, (чис.жін. / чис.чол. (або навпаки)

Індикатор 1.3 Ґендерне співвідношення серед депутатів обласних

органів влади України, (чис.жін. / чис.чол. (або навпаки)

Індикатор 1.4 Ґендерне співвідношення серед депутатів районних

органів влади України, (чис.жін. / чис.чол. (або навпаки)

Індикатор 1.5 Ґендерне співвідношення серед депутатів міських

органів влади України, (чис.жін. / чис.чол. (або навпаки)

Індикатор 1.6 Ґендерне співвідношення серед депутатів селищних

органів влади України, (чис.жін. / чис.чол. (або навпаки)

Індикатор 1.7 Ґендерне співвідношення серед депутатів сільських

органів влади України, (чис.жін. / чис.чол. (або навпаки)

Індикатор 1.8 Ґендерне співвідношення у складі членів Кабінету

Міністрів України, (чис. жін./ чис. чол. (або навпаки)

Індикатор 1.9 Ґендерне співвідношення серед вищих державних

службовців (1-2 посадових категорій),

(чис. жін./чис.чол) (або навпаки)

Індикатори Цілей Тисячоліття, визначених Україною, вно-

сять новий ґендерний імпульс в переосмислення та втілення

Концептуальних засад стратегії економічного та соціального

розвитку України на 2002-2011 рр., політичних стратегій у різ-

них галузях, прийнятих державними структурами. Серед полі-

тичних документів, що потребуватимуть переосмислення з ура-

хуванням ґендерного компонента буде й Національний план роз-

витку України щодо утвердження ґендерної рівності. Ґендер у політиці 229

Політичні рішення сучасного змісту втілюють ґендерну кон-

цепцію прогресивних соціальних перетворень, передбачають су-

спільний і державний погляди на життя обох статей як рівних,

збалансованість можливостей їхнього розвитку, долання всіх

форм історичної несправедливості щодо ставлення до них та

оцінювання результатів їхньої діяльності, забезпечення умов для

самотворення й самовираження жінки й чоловіка як рівних у

правах, свободах, обов’язках та відповідальності. Такі рішення

приймають суб’єкти політики, насамперед державні структури

та політичні партії.

Аналіз міжнародного досвіду створення механізмів розв’яза-

ння ґендерних проблем засвідчує подібність рис у національних

державних механізмах регулювання ґендерними процесами.

Державний механізм потрібен для реалізації виробленої ґен-

дерної політики. Кожна держава, орієнтована на утвердження

себе як демократичної, соціальної та правової, для забезпечення

рівних прав і можливостей виробляє ґендерну політику. Цей

процес відбувається складно, навіть болісно, але він прямує до

формування того, що можна визначати як державну ґендерну

політику.

Державна ґендерна політика – це діяльність (або бездіяль-

ність у разі навмисного непровадження такої політики) держав-

них інституцій, спрямована на здійснення (безпосередньо або

опосередковано) та гарантування рівних прав, свобод і можливо-

стей для жінок і чоловіків, утвердження ґендерної демократії та

формування ґендерної культури в суспільстві. Основи теорії ґендеру

230

Для державної ґендерної діяльності характерні:

• вироблення ґендерних стратегій і способів їх досягнення;

• цілеспрямоване розроблення планів, програм втілення

ґендерних стратегій;

• імплементація ґендерного конструкту в усі сфери суспі-

льного життя;

• вироблення державних механізмів забезпечення ґендерної

рівності в суспільстві, узгодження їх із громадськістю;

• прийняття ґендерного законодавства, ґендерна експерти-

за чинного законодавства;

• гарантування здійснення державної та правової політик

щодо ґендерної рівності;

• сприяння науковим установам у розробленні ґендерних

проблем і проведенні ґендерного аналізу соціальних про-

цесів у країні.

Оскільки реальне становище жінки суттєво відрізняється від

становища чоловіка, то особливий наголос у структурі ґендерних

стратегій і їх реалізації ставиться завжди на політиці щодо по-

ліпшення становища жінок. І це справедливо. Водночас така

справедливість не унеможливлює, а, навпаки, передбачає в стру-

ктурі ґендерної політики наявність надзвичайно важливого її на-

пряму – оновлення становища чоловіків стосовно формування

ґендерно якісніших, адекватних потребам сучасності світогляду,

поведінки, громадських і державних форм діяльності, долання

неадекватності сприйняття ними сучасних перетворень світового

й національного рівнів, насамперед у сфері ґендеру.

Отже, складниками державної ґендерної політики є: політика

щодо жінок, забезпечення їм рівного соціального статусу з чоло-

віками шляхом гарантування можливостей для їх рівноправного

розвитку як соціально-демографічної групи; політика щодо чо-

ловіків, формування в них ґендерної свідомості, культури ґенде-

рної поведінки, орієнтації на паритетність відносин з жінкою;

державно-правове регулювання ґендерних відносин; сприяння

розвиткові ґендерної демократії та ґендерної культури в суспіль-

стві. Ґендер у політиці 231

Оскільки в системі відносин статей найдискримінованішими

в суспільстві є жінки, то в структурі державної ґендерної політи-

ки цій статі приділяється особлива увага, тобто виділяється як

самостійний її напрямок – державна політика щодо жінок.

Державна політика щодо жінок – складник соціальної по-

літики, спрямований на подолання ґендерної нерівності в стано-

вищі жінок для забезпечення їм рівного соціального статусу з

чоловіками через гарантування можливостей їх рівноправного

розвитку.

На основі узагальнення історичного світового досвіду наука

й практика визначають типи державної політики щодо жінок,

яким мають відповідати й необхідні механізми її реалізації:

• патріархатна політика держави – діяльність, метою й зміс-

том якої є визначення ролі жінки як виконавиці природної

функції материнства і ведення домашнього господарства,

усунення її від участі в публічній сфері життя та обмеження

в професійній діяльності, визнання залежності жінки від

влади, власності й ідеології, формованої чоловіками;

• патерналістська політика держави – напрям державної дія-

льності щодо жінок, змістом якої є проголошення й захист

державою їх прав і свобод нарівні з чоловіками, організоване

залучення жінок до державних форм організації влади й

управління, створення системи пільг і захисту материнства і

дитинства, державне регулювання участі жінок у системі ви-

робництва, пропаганда образу жінки як рівної з чоловіком;

• егалітарна державна політика щодо жінок – цілеспрямова-

на діяльність держави на забезпечення прав і створення умов

та можливостей для самоорганізації жінками своєї життєдія-

льності нарівні з чоловіками, гарантування їм волевиявлен-

ня, самоствердження й самореалізації, а також самовира-

ження особистісних сил людей обох статей як рівних у пра-

вах, свободах, відповідальності. Основи теорії ґендеру

232

Егалітарна державна політика ґрунтується на концепції рів-

ності прав та можливостей чоловіків і жінок, вільному доступові

жінки нарівні з чоловіком до формування й функціонування всіх

сфер публічного життя, форм власності, сповідування ідеологій,

вибору професійної діяльності, здійснення репродуктивної фун-

кції тощо.

Характер державної політики зумовлює зміст ґендерних

стратегій та прийняття відповідної до них політики в усіх сферах

життя, наявність механізмів її втілення, ставлення до ґендерних

перспектив. Тобто в характері державної політики закладено,

який ґендерний вибір втілює держава.

Ґендерний вибір – чітке визначення соціумами, їх організаці-

ями напрямків ґендерного розвитку й дійового забезпечення про-

гресу в сфері ґендеру.

Вибір характеру ґендерної політики зазвичай визначається в

Основному Законі держави. В Конституції України в ст. 24 чітко

визначено національний вибір ґендерного розвитку українського

суспільства, а саме як суспільства рівності соціального статусу

чоловіків і жінок та їх рівноправності у всіх сферах життєдіяль-

ності й забезпечення для цього державних гарантій. Конститу-

ційно закріплюється свобода вибору як основного права чоловіка

та жінки жити відповідно до своїх потреб та інтересів, переко-

нань і моральних норм, власного розуміння моделі свого буття,

свободи особистості як засобу самовдосконалення особистісного

розвитку. Ґендерний вибір відкриває простір для чоловіка й жін-

ки у їх самореалізації, виявляє виміри внутрішньої свободи, уні-

кальності, неповторності, самоцінності, розкриває волю до само-

усвідомлення й самотворення власного життя на принципах па-

ритетності, нової ґендерно сформованої духовності, ґендерно

насиченого світосприймання й ґендерно зумовленої світобудови.

Вибір державою характеру ґендерної політики визначає й харак-

тер її державного забезпечення.

Державне забезпечення рівних можливостей для чоловіків і

жінок – стратегічне й практичне спрямування діяльності держа-

вних структур на створення умов у всіх сферах суспільного жит-Ґендер у політиці 233

тя для самоутвердження чоловіків і жінок як рівних перед зако-

ном та рівноправних у самоорганізації й самозабезпеченні ними

власних потреб та інтересів.

Державне забезпечення ґендерної рівності в суспільстві від-

бувається через формування державної ґендерної політики й

створення державних механізмів її втілення.

Формування державної ґендерної політики – це участь у ро-

боті державних структур, діяльність яких спрямована на вироб-

лення стратегій і відповідних до них політик ґендерних перетво-

рень, забезпечення рівних прав, свобод і можливостей для жінок

та чоловіків, утвердження принципів ґендерної демократії в реа-

льному житті й формування ґендерної культури в суспільстві.

Державний механізм забезпечення ґендерної рівності. За-

безпечення втілення сформованої ґендерної політики передбачає

наявність системи державних інститутів, компетенція і діяль-

ність яких спрямовані на втілення ґендерних стратегій та утверд-

ження в реальній практиці ґендерної демократії. Всі ці інститути

взаємопов’язані метою та злагодженістю дій, і за наукової орга-

нізації й управління діють як механізм.

Державний механізм забезпечення ґендерної рівності – це

система взаємопов’язаних і системно дійових державних інсти-

тутів, компетенція і діяльність яких спрямовані на втілення ґен-

дерних стратегій та утвердження в реальній практиці ґендерної

демократії відповідно до історично набутої ґендерної культури

суспільства.

Державні інститути можуть бути різні за формою. Але без цих

організаційно та юридично оформлених структур ґендерна політи-

ка не має механізмів здійснення та цілеспрямованої реалізації.

Процес ухвалення законів про ґендерну рівність у країнах різ-

ного рівня розвитку, різної історичної долі й темпів перетворень є й

формою відпрацювання національних механізмів утвердження ґен-

дерної рівності. Ці механізми постійно вдосконалюються.

Ґендерна державна політика здійснюється через певну сис-

тему взаємопов’язаних державних органів, що діють як меха-

нізм. Усі органи діють результативно, якщо мають чітко визна-Основи теорії ґендеру

234

чену компетенцію щодо ґендерного компонента своєї діяльності.

Це є ефективною умовою їх функціонування. Така компетенція

охоплює: вироблення ґендерної політики по горизонталі та вер-

тикалі; координацію дій, спрямованих на впровадження ґендер-

них принципів у законодавство, державну політику, програми й

проекти; зібрання й поширення дисагрегованих даних та інфор-

мації з ґендеру для планування цілей, контролю й оцінювання

діяльності; моніторинг впливу програм і політики на ґендерну

рівність; підтримку ґендерного навчання на всіх рівнях і розви-

ток методів і засобів оцінювання впливу ґендеру, а також розви-

ток основних принципів ґендерного навчання й ґендерного конт-

ролю над усіма діями уряду; організація інформаційних кампаній

з метою зосередження громадської думки на ґендерних пробле-

мах тощо. Компетенція названих структур передбачає чітко ви-

писану відповідальність за впровадження і просування ґендерних

підходів.

Ґендерна мета по-різному формулюється в законодавстві рі-

зних країн, проте зводиться до спільного: створення суспільства

ґендерної рівності, формування державної політики, орієнтова-

ної на ґендерну перспективу, впровадження в суспільстві рівних

прав і можливостей, принципу недискримінації, створення умов

справедливості, свободи для вільного й повноцінного самовира-

ження та самореалізації особистості жінки і чоловіка. Визначен-

ня мети потребує чіткого її розуміння, тому важливим є усвідом-

лення того, що стоїть за кожним складником такої мети. Проте

всі складники підкорені одному – створенню суспільства ґендер-

ної рівності.

Суспільство ґендерної рівності – це суспільство, в якому чо-

ловікам і жінкам надаються рівні можливості й шанси для добро-

вільної участі в усіх видах діяльності як рівноправним партнерам і

де чоловіки та жінки користуються рівними політичними, еконо-

мічними, соціальними і культурними правами й свободами, а та-

кож виконують обов’язки та несуть однакову відповідальність.

Державний механізм ґендерної рівності реалізує державну

стратегію в галузі рівності, що становить вироблені напрями за-

гальнодержавних позитивних дій, спрямованих на фактичне за-Ґендер у політиці 235

безпечення інтеграції ґендерних підходів у всі стратегії, програ-

ми, плани, що їх приймає держава. Ґендерний компонент займає

своє місце у формуванні та функціонуванні державного механіз-

му, про що свідчить порівняльний аналіз практики різних країн

світу й України.