3) Ідентичності членства, базованої на зв’язку людини з організа-

ційним життям суспільства завдяки всім формам групового членс-

тва (формального чи неофіційного); 4) політичну ідентичність, що Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності 133

походить від типових патернів відношення людини до конкурен-

ції, влади і прийняття рішення; 5) професійну ідентичність, тобто

систему рольових ідентичностей щодо роботи, як у домашньому

господарстві, так і поза ним [27, с. 407].

Статева ідентичність, яку можна вважати однією з найіс-

тотніших із усіх рольових ідентичностей, пов’язана з розділен-

ням людей на групи чоловіків та жінок і усвідомленням належ-

ності людини до тієї чи іншої статі. Вона полягає в переживанні

своєї відповідності статевим ролям, тобто таким формам поведі-

нки, які зумовлені біологічними відмінностями між статями (що

стосується насамперед сексуальної поведінки та сексуальних по-

чуттів, народження дітей тощо). Статева ідентичність є не лише

однією з найістотніших ідентичностей, а й чи не найпершою, що

формується онтогенетично. Коли ми говоримо, що народилася

дитина, ми обов’язково наголошуємо, що народився хлопчик чи

дівчинка. Ці слова є першою інформацією про себе, яку дитина

отримує від народження і протягом усього свого життя.

Девід Гоулінг, співавтор розділу “Психотерапія та ґендер”

одного із зарубіжних підручників з психотерапії, так описує пе-

рше ознайомлення дитини з власною ідентичністю: “Коли наро-

дилася моя третя дитина, акушерка сказала: “Це – прекрасний

хлопчик. О ні!”. Вона подивилася знову: “Я мала на увазі дівчин-

ку”. У ті лічені секунди мій уявний образ моєї дитини мав швид-

ко змінитися. Акушерка дивилася на наявність або ні малих ста-

тевих губів і піхви чи пеніса, але навіть у ті короткі моменти я

почав думати про мою дитину як про хлопчика, і в своїй голові я

мусив відновити її як дівчинку. Подорож до встановлення ґенде-

рної ідентичності починається в ті перші лічені моменти життя,

той яскравий момент першої реалізації: “Це – дівчинка”; “Це –

хлопчик” [26, с. 86].

Історія культури виробила багато моделей і взірців статевої

поведінки. Інформацію про них дитина починає одержувати зма-

лку, формуючи на підґрунті статевої ідентичності те, що ми на-

зиваємо ґендером. Треба розрізняти поняття “статева ідентич-

ність” та “ґендерна ідентичність”. Якщо статева ідентичність –

це переважно усвідомлення себе представником тієї чи іншої Основи теорії ґендеру

134

статі, то ґендерна полягає в переживанні своєї відповідності ґен-

дерним ролям, тобто сукупностям суспільних норм і стереоти-

пів поведінки, характерних для представників певної статі (або

таким, що приписуються представникам певної статі суспіль-

но-історичною чи соціокультурною ситуацією). Людина може

мати певну чітко визначену статеву ідентичність і водночас мати

труднощі з ґендерною ідентичністю, переживати невідповідність

ґендерним ролям і стереотипам, відчувати нереалізованість себе

як чоловіка чи жінки, невідповідність жіночому чи чоловічому

ідеалам. Оскільки ґендерні ролі й стереотипи – це продукт суспі-

льної історії, який містить соціокультурні особливості та тради-

ції, що часом не мають нічого спільного з природою статі, то ґе-

ндерна ідентичність залежить здебільшого від соціальних (істо-

ричних і географічних) чинників, а не від біологічної природи

людини. Для зрілої особистості ґендер стає функціональною за-

міною біологічної статі, яка, соціалізуючись, втрачає свою при-

родну безпосередність, а отже, соціально-рольові закономірності

та суперечності визначають більшість природних сфер статевої

поведінки.

Особливості ґендерної та статевої психології приваблювали

багатьох дослідників людської природи. Практично немає жод-

ної з відомих теорій особистості, яка б не розглядала закономір-

ності чоловічої й жіночої психології як характеристик сутності

особистості.

У теорії Фройда відмінності між чоловіками й жінками зу-

мовлені відмінностями будови статевої сфери, зокрема наявніс-

тю в представників чоловічої статі пеніса, який вважається озна-

кою переваги. З цим пов’язані такі психологічні явища, як “ком-

плекс кастрації” в хлопчиків (тобто страх втрати ознак мужності,

а з ними й статевої ідентичності) і “заздрість до пеніса” у дівча-

ток (тобто відчуття певної статевої неповноцінності). За Фрой-

дом, ці особливості характерні для фалічної стадії психосексуа-

льного розвитку. Пізніше, на едипальній стадії проявляється так

званий “Едипів комплекс” у хлопчиків та “комплекс Електри” у

дівчаток, тобто статевий потяг до батьків протилежної статі зі

зростанням конкуренції до батьків однієї статі (аж до прагнення Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності 135

їх усунути). Нормальне подолання цих комплексів полягає в іде-

нтифікації з батьками однієї статі і частковою відмовою від бать-

ків протилежної статі, що відбувається на подальших стадіях

психосексуального розвитку і є дуже важливим для розвитку по-

вноцінної статевої ідентичності.

Пізніші психоаналітичні дослідження критикували ортодок-

сальні погляди Фройда на природу сексуальності, справедливо

вважаючи, що сексуальність людини та відповідна ідентичність

розвивається значною мірою не під впливом біологічної інстинк-

тивної природи, а за участі соціуму, тобто збільшується акцент

не на статевих, а на ґендерних аспектах ідентичності особистос-

ті. Сучасні дані статевої та ґендерної психології, які спираються

на останні досягнення біології статі, спростовують певні поло-

ження теорії Фройда. Зокрема, Серж Гінгер вважає, що психоло-

гія статі людини лише на одну третину визначається спадковіс-

тю, ще на одну третину статева ідентичність визначається особ-

ливостями внутрішньоутробного життя, і на третину – суспіль-

ним розвитком. Він стверджує, що протягом перших тижнів піс-

ля зачаття кожен ембріон (плід) – жіночої статі, а маскулінізація

відбувається пізніше: це повільне й важке гормонально та суспіль-

но детерміноване завоювання. Отже, дівчинка не є хлопчиком,

що, згідно з гіпотезою Фройда, втратив свій пеніс, але хлопчик є

дівчинкою, що завойовувала пеніс. Так звана заздрість до пеніса

або потреба в ньому – це гіпотеза, що, на думку Гінгера, ніколи

не підтверджувалася. Це, зокрема, може опосередковано проілю-

струвати статистика, згідно з якою серед транссексуалів вп’ятеро

більше чоловіків, що бажають стати жінкою, ніж жінок, що хо-

чуть стати чоловіком [5, с. 7-8].

Дуже цікавим є трактування жіночої та чоловічої природи в

аналітичній психології Юнга, яка певною мірою долає проти-

ставлення чоловічої та жіночої статей, характерне для класич-

ного психоаналізу. В цій теорії жіночність і мужність розгляда-

ється як сукупність якостей, притаманних як чоловікам, так і

жінкам, причому й ті, й інші мають як чоловічі, так і жіночі ри-

си. Чоловічі риси в жінці Юнг пов’язував з такою архетиповою

фігурою, як Анімус, а жіночі риси в чоловікові, відповідно – з Основи теорії ґендеру

136

Анімою. Основною ідеєю аналітичної психології є ідея індиві-

дуації, тобто розширення свідомої частини особистості й збі-

льшення здатності до рефлексії своєї самості. Процес індивіду-

ації обов’язково передбачає примирення людини зі своїми ті-

ньовими сторонами, а також інтеграцію чоловіка зі своїм фе-

мінним елементом, жінки – з маскулінним. Ці процеси не такі

вже й очевидні, адже чоловік, ідентифікуючись зі своєю маску-

лінністю, приховує свою фемінність, йому нелегко прими-

ритися зі своєю Анімою. Так само жінці нелегко примиритися

зі своїм Анімусом, вона витісняє природну маскулінність і не

завжди перебуває в гармонії з нею.

З позицій трансакційного аналізу Е. Берна ґендерна ідентич-

ність визначається життєвим сценарієм людини. Згідно з теорі-

єю життєвих сценаріїв [див. 20] протягом життя людини здійс-

нюється статево-рольове програмування чоловіків і жінок, тобто

процес формування статевих та ґендерних життєвих ролей осо-

бистості. Одними з основних елементів життєвого сценарію лю-

дини є сценарні заборони й директиви, які забороняють одні фо-

рми активності і приписують інші. Людина слідує цим заборо-

нам і директивам, значна частина яких відповідає моделям ґен-

дерних ролей, не усвідомлюючи цього впливу.

У процесі такої ґендерної соціалізації здійснюється певна

деформація розвитку особистості, оскільки одні сторони особис-

тості (що відповідають ґендерним стереотипам) заохочуються й

підсилюються, а інші (що таким стереотипам суперечать) – на-

впаки, забороняються та затримуються в розвитку. Починаючи з

раннього дитинства дівчаток і хлопчиків примушують діяти за

певним сценарієм, що пов’язано не лише з розвитком відповід-

них фемінних чи маскулінних рис, а й з життєвими виборами.

Згідно з ними чоловіки й жінки обирають форми життєвого шля-

ху, що відповідають ґендерним стереотипам, а не особистісним

потенціям, покликанню тощо.

Оскільки відбувається певний перекіс в особистісному роз-

витку, то риси маскулінності та фемінності, яких не вистачає

людині, вона шукає в іншому. Наприклад, багато людей пережи-

вають почуття неповноцінності та дискомфорту без партнера Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності 137

протилежної статі. Щоб подолати їх, людина прагне будь-що

знайти такого партнера, потрапляючи в ситуацію психологічної

залежності від нього. Це більше характерне для жінок, яким сис-

темою суспільних стереотипів у більшості культур призначаєть-

ся підлегла позиція, що зумовлює чимало проблем у шлюбі (опи-

саних, зокрема, у відомій книзі Р. Норвуда “Жінки, що кохають

занадто сильно”) [15]. Ще в ранньому дитинстві в людини мо-

жуть формуватися типові чоловічі та жіночі життєві сценарії, в

яких закладається не лише ґендерна нерівність і суперництво між

статями, а й значна частина потенційних конфліктів, суперечнос-

тей та інших проблем, характерних для сімейного життя, систе-

ми виховання дітей тощо.

Досить суттєвими характеристиками особистості, що тісно

пов’язані з ідентичністю і визначають ґендерні особливості особи-

стості, виступають такі ознаки мужності чи жіночності, як фемін-

ність і маскулінність. Маскулінність та фемінність – це системи

властивостей особистості, що традиційно вважаються чоловічими

чи жіночими. Це такі особливості людини (насамперед – психоло-

гічні), які визначають відповідність власній психологічній статі,

ґендерно-рольовим нормам і стереотипам, типовим для чоловіків

та жінок формам поведінки, стилям життя, способам самореаліза-

ції, вибору відповідних цінностей, установок тощо.

Типовими маскулінними якостями вважаються інтелект, ра-

ціональність, незалежність, активність, сила (як фізична, так і

психологічна, чи сила характеру), авторитарність, агресивність,

стриманість в емоційних проявах, схильність до ризику, здат-

ність до досягнень. Типовими фемінними якостями вважаються

емоційність, м’якість, слабкість, турботливість, практичність,

консервативність, інтуїтивність, реалістичність, комунікатив-

ність, сензитивність, емпатійність. Для жінки важливо, щоб її

зрозуміли, їй необхідно, щоб хтось розділив її почуття, висловив

своє ставлення до неї, психологічні стосунки для жінки важли-

віші, ніж результат діяльності. Для чоловіка важливо вважатися

компетентним, бути визнаним, йому треба досягнення своїх ці-

лей, результат розв’язання задачі важливіший за систему стосун-

ків, які супроводжують процес розв’язання. Згідно з суспільними Основи теорії ґендеру

138

стереотипами, які значною мірою визначають особливості соціа-

льної поведінки людини, для чоловіка нормативною й бажаною

вважається виражена маскулінність. Для сучасної жінки, навпа-

ки, надмірна фемінність не такою мірою нормативна й бажана,

як маскулінність – для чоловіка.

Слід наголосити, що типові риси фемінності та маскуліннос-

ті – це насамперед суспільно закріплені норми, стереотипи, а не

результат об’єктивних природних відмінностей між статями. У

певних випадках ці риси дійсно відбивають середньостатистичні

відмінності чоловіків і жінок. Але часто вони є результатом ви-

ховання, коли психологічні відмінності формуються під тиском

стереотипів, нав’язуваних людині суспільством. А буває й так,

що традиційні риси фемінності та маскулінності суперечать

справжній природі людей. Зокрема, донедавна вважалося, що

жінки мають емоційнішу вдачу, а чоловіки – схильніші до логіч-

ного мислення.

Сучасні дослідження нейрофізіології стверджують, що в жі-

нок у середньому розвиненішою є ліва (логічна) півкуля мозку, а

в чоловіків – права (емоційна) [5, с. 5-6]. Зокрема, більшість до-

слідників у галузі диференціальної психології погоджуються, що

в дівчаток розвиненіші мовні здібності (що пов’язані з лівою пів-

кулею), ніж у хлопчиків. Проте історія свідчить, що більшість

письменників у всі часи й епохи були чоловіками. Жінки й чоло-

віки дійсно мають відмінності, які, проте, не завжди збігаються з

суспільними стереотипами і які, тим більше, не мають нічого

спільного з нерівноправністю статей, яка має суто соціальне та

класове коріння. Насправді реальні ґендерні відмінності – це ре-

зультат сплаву природних відмінностей і виховання, що певною

мірою підганяє природу людини під стандарти, сформовані в тій

чи іншій культурно-історичній спільноті.

Традиційні риси маскулінності притаманні не лише чолові-

кам, так само як фемінність – не є тільки жіночою характеристи-

кою. Практично кожна фемінна чи маскулінна якість може трап-

лятись як у чоловіків, так і в жінок. В житті сучасного суспільст-

ва трапляється чимало фемінних чоловіків і маскулінних жінок

(тут ідеться переважно про психологічні характеристики). Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності 139

Останніми роками спостерігається загальна тенденція певної фе-

мінізації чоловічої поведінки й маскулінізація жіночої, що по-

значається на таких сферах, як вибір професії, одяг тощо.

Досить довго вважалося, що маскулінність і фемінність – це

протилежні полюси однієї шкали, тобто висока маскулінність

розглядається як низька фемінність (і навпаки). В сучасних пси-

хологічних концепціях статі та статево-рольової поведінки ці

властивості розглядаються як відносно незалежні один від одно-

го конструкти. Можливий одночасно високий розвиток обох ха-

рактеристик, або одночасно низький рівень цих ґендерно-

рольових проявів. Обидва конструкти визначаються радше соці-

ально, ніж біологічно (тобто більше стосуються ґендерних, ніж

статевих ролей), і можуть вимірюватися окремими шкалами. По-

єднання високого розвитку фемінності та маскулінності в одній

людині (незалежно від її статі) дістало назву андрогінність. У

психології особистості андрогінія розглядається як особистісна

характеристика, не пов’язана з порушеннями статевого розвитку,

статевої та ґендерної ідентичності або статево-рольової орієнта-

ції. Розвинута андрогінія в людини, незалежно від її статі, перед-

бачає багатий арсенал і гнучкість її ґендерно-рольової поведінки,

високі соціально-адаптивні здібності та інші важливі якості. На-

приклад, помічено, що обдарованим людям часто властива висо-

ка андрогінія. Крім того, вона може знімати обмеженість чолові-

чих і жіночих ґендерних ролей, знижувати внутрішні конфлікти,

пов’язані з неприйняттям своєї другої сутності. Андрогінна мо-

дель статевих і ґендерних ролей має перевагу перед іншими мо-

делями, хоча й вона не досконала. Зокрема, О. С. Кочарян дово-

дить, що вона має вікові та клінічні обмеження, наприклад, не діє

для хлопчиків і дівчаток до 15-16 років, а фактично формується в

пізніші вікові періоди [13].

Поняття андрогінії ввів у психологічну термінологію вже

згадуваний Карл Юнг, пояснюючи її поняттями Аніми та Аніму-

са. Американський психолог Сандра Бем створила психологічну

методику вимірювання маскулінності та фемінності “Статево-

рольовий опитувальник” (the Bem Sex-Role Inventory), згідно з

якою можна діагностувати чотири типи людей незалежно від їх-Основи теорії ґендеру

140

ньої фізіологічної статі: 1) маскулінні (з вираженими чоловічими

якостями); 2) фемінні (з вираженими жіночими якостями); 3) ан-

дрогінні; 4) невизначені (без виражених якостей маскулінності і

фемінності) [22]. Існують також інші методики вимірювання ма-

скулінності та фемінності, наприклад, “Опитувальник персона-

льних атрибутів” (Дж. Т. Спенс зі співавторами), “Шкали маску-

лінності та фемінності” (А. Б. Хейлбрун) та інші.

Ґендерно-рольова поведінка людини має свою історію. Ґен-

дерні ролі не виникають одразу з народженням дитини, вони

розвиваються залежно від багатьох умов і чинників протягом

людського життя. Цей розвиток має свої закономірності та супе-

речності. Від нього залежить характер життєвого сценарію лю-

дини, стиль життя та стратегії поведінки в різноманітних життє-

вих ситуаціях. Процес розвитку ґендерних ролей, як соціально

зумовлених моделей статевих ролей і статево-рольової поведін-

ки, відбувається в контексті досить важливого для життя особис-

тості процесу, який називається соціалізацією, одним із найісто-

тніших складників якої є рольова, зокрема й ґендерно-рольова

(чи ґендерна), соціалізація.

За більшістю означень, соціалізація особистості – це засво-

єння людиною суспільного досвіду, суспільних норм і цінностей.

Одним з основних складників соціалізації людини є засвоєння

нею соціальних ролей. В соціальних ролях закріплені норми та

правила соціальної поведінки у вигляді рольових експектацій,

тобто нормативних вимог до виконання соціальних ролей. Ро-

льова поведінка – це найважливіший вид соціальної поведінки, а

соціальні ролі – це засіб входження особистості в групу, в соці-

ум, форма соціальної адаптації та особистісного самовираження

водночас. Особливості рольової соціалізації полягають не лише в

засвоєнні суспільних очікувань щодо соціальних ролей, а й у ро-

льовому розвиткові особистості, тобто формуванні психологіч-

них ролей, як соціальних, так і особистісних, міжособистісних,

характерних, життєвих тощо.

Ґендерно-рольова соціалізація – це засвоєння людиною ґен-

дерних ролей, суспільних очікувань щодо цих ролей, а також

ґендерний розвиток особистості, тобто формування психологіч-Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності 141

них характеристик, які відповідають ґендерним ролям. Статеві та

ґендерні ролі мають надзвичайно велике значення для нормаль-

ної соціалізації особистості серед безлічі засвоюваних людиною

ролей. Ці ролі тісно пов’язані з усвідомленням себе представни-

ком певної статі та з нормативами поведінки, характерної для

представників цієї статі. Статеві та ґендерні ролі тісно пов’язані

зі статевою й ґендерною ідентичністю особистості.

Ґендерна соціалізація має низку особливостей і специфічних

труднощів у чоловіків та жінок. Від самого народження дитина

потрапляє в соціальне оточення, яке задає безліч стереотипів ґе-

ндерно-рольової поведінки. Змалку дитина чує від своїх батьків,

вихователів: “Це не гарно, це не личить дівчинці (хлопчикові)”;

“Не плач, хлопчики не плачуть! ”; “Не бийся, дівчатка так не по-

водяться! ”. З першими проявами усвідомлення себе представни-

ком певної статі дитина пов’язує це з цілою низкою ознак: з одя-

гом, правилами поведінки, проявами почуттів (чи заборонами на

них). На природні диференціально-психологічні відмінності між

статями накладаються моделі чоловічих і жіночих ролей, наяв-

них у суспільній свідомості, часом не маючи нічого спільного зі

справжніми психофізіологічними статевими різницями.

Ці суспільні моделі існують не просто як система поглядів

на норми ґендерно-рольової поведінки. Вони діють як соціальні

експектації, очікування, відіграють активну роль у формуванні

соціальної поведінки людини. Якщо реальна поведінки не збіга-

ється з нормативами, то суспільство здійснює певний тиск на

свідомість людини, використовує певні санкції. Інколи ці санкції

є досить жорсткими (в архаїчних суспільствах за порушення ста-

тево-ґендерної ідентичності та інші відхилення від суспільних

стандартів винних карали вигнанням або навіть суворішими по-

караннями), проте в сучасному суспільстві подібні санкції носять

переважно психологічний характер: осуд, негативні оцінки тощо.

Як результат – людина переживає почуття провини, сором, внут-

рішні чи зовнішні рольові конфлікти. Щоб уникнути неприємних

переживань, людина прагне задовольнити суспільні очікування,

засвоюючи більш-менш адекватні суспільним вимогам форми

ґендерно-рольової поведінки. Отже, суспільні стереотипи стосо-Основи теорії ґендеру

142

вно жіночих і чоловічих ґендерних ролей здатні впливати на ґен-

дерний розвиток людини, накладаючи багато обмежень на їх са-

мореалізацію [3].

Процеси ґендерно-рольової соціалізації чоловіків і жінок

мають багато відмінностей. Для жінки, згідно з історично сфор-

мованими патріархальними стереотипами, які, попри суспільний

прогрес, ще трапляються, переважає орієнтація на сім’ю та сі-

мейні цінності, ведення домашнього господарства тощо. Для чо-

ловіка, згідно з тими ж стереотипами, нормативно бажаною є

більша активність поза межами сім’ї: професійна діяльність, сус-

пільна активність. Недаремно існує приказка, що “для жінки

сім’я – це друга робота, а для чоловіка робота – це друга сім’я”.

Згідно з таким розмежуванням важливою умовою самореалізації

для жінки вважається успішний і вчасний шлюб. Жінка, яка не

створила сім’ї, суспільною думкою оцінюється як невдаха, її на-

зивають “старою дівою”. Чоловіка, який ніколи не одружувався,

ніхто не називає невдахою, і для нього немає відповідного прі-

звиська. З іншого боку, успішність самореалізації чоловіка

пов’язується з його кар’єрою, часто зі статусом у суспільстві.

Якщо з віком чоловік не здобув професійних досягнень, це також

може вважатися рівнозначним його життєвому неуспіхові.

Такі стереотипи впливають на свідомість дитини, що тільки

починає шлях у суспільному житті. Отож дівчатка часто вирос-

тають із переконанням, що вони не зможуть бути такими ж цін-

ними працівниками в професійній сфері, як чоловіки, що впливає

на самооцінку і певною мірою “виправдовує” той факт, що серед

жінок дуже мало лідерських ролей (тим менше, чим вищий ста-

тус такої ролі). За результатами деяких досліджень, дівчатка в

школі мають нижчі оцінки з математики, ніж хлопчики, не тому,

що в них гірші математичні здібності, а тому, що мають заниже-

ну самооцінку в цій сфері і стикаються з відповідними очікуван-

нями педагогів. Якщо врахувати, що існують цілком реальні со-

ціальні й економічні умови, що закріплюють таку асиметрію,

стає цілком зрозумілим, що є серйозні соціальні проблеми,

пов’язані з соціально-психологічною та рольовою самореалізаці-

єю жінок. Ці проблеми стали підґрунтям виникнення численних

феміністичних рухів, що мали на меті подолати ці труднощі. Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності 143

Однак не слід вважати, що на труднощі ґендерної соціаліза-

ції наражаються лише жінки. Хлопчик у процесі ґендерного роз-

витку стикається з численними проблемами, насамперед пов’яза-

ними з визнанням в оточенні однолітків, з лідерством, супер-

ництвом тощо. Якщо для дівчинки проблема лідерства полягає в

тому, що вона, з погляду суспільних стереотипів, не повинна до

нього прагнути, то для хлопчика – навпаки. Суспільна думка

змушує хлопчика вважати лідерство невіддільною цінністю сво-

го буття. Чоловік, не реалізований у сфері лідерства, тією ж гро-

мадською думкою вважається менш компетентним, ніж чоловік з

високим соціальним статусом, інколи – навіть невдахою. Ця ду-

мка нерідко тисне на свідомість, змушує відмовлятися від покли-

кання на користь сходження щаблями влади. Для хлопчика праг-

нення відповідати взірцям маскулінності (крім влади, це необ-

хідність бути сильним, хоробрим, компетентним, емоційно

стриманим тощо) є не стільки внутрішньою потребою, скільки

суспільною нормою, і невідповідність їй спричинює критичніше

ставлення до нього, ніж для дівчинки – невідповідність стандар-

там фемінності. Особливі вимоги висуваються до чоловіка в

сфері інтимних стосунків, наприклад, завжди мати потенцію (для

порівняння – жінка таких проблем практично не має). Як резуль-

тат усіх перерахованих проблем – безліч стресових ситуацій, у

які потрапляє чоловік, внутрішні конфлікти, неврози, проблеми

зі здоров’ям тощо.

Невідповідність суспільним нормам, що висуваються до ґен-

дерних ролей, та відповідним цінностям створює численні супере-

чності між ґендерними ролями людини, її ґендерною ідентичністю

та соціальними очікуваннями до стандартів ґендерних ролей. Такі

суперечності проявляються як різноманітні ґендерно-рольові кон-

флікти особистості. Ґендерно-рольовий конфлікт найчастіше від-

бувається як суперечність між суспільними стереотипами ґендер-

ної ролі (тобто традиційними уявленнями про ґендерну роль) і ре-

альними потребами людини. Наприклад, є стереотип, згідно з яким

чоловіки повинні проявляти невисоку емоційність і самі справля-

тись з власними емоційними проблемами. Якщо чоловік слідує

стереотипу, в нього виникає внутрішній ґендерно-рольовий конф-

лікт, вступаючи в суперечності з власними потребами в емоційних Основи теорії ґендеру

144

проявах і психологічній підтримці; якщо поведінка чоловіка йде

всупереч стереотипам, він ризикує ув’язатися в зовнішній ґендер-

но-рольовий конфлікт з найближчим оточенням, яке може вважати

його недостатньо мужнім. Відчуваючи на собі тиск цього та інших

стереотипів, чоловік постійно перебуває в стані ґендерно-

рольового стресу.

Типовими для чоловіка способами реагування на депресію є

ігнорування проблеми й алкоголь. Це є, наприклад, однією з при-

чин того, що на сеанси психотерапевтів і в терапевтичні групи

приходить в 5 разів менше чоловіків, ніж жінок (приблизно такі

ж цифри наводяться майже у всіх зарубіжних дослідженнях).

Водночас реальна потреба в психологічній допомозі в чоловіків

не менша, ніж у жінок, про що свідчить, наприклад, високий від-

соток самогубств серед чоловіків, коротша, ніж у жінок, трива-

лість життя, значний процент саме чоловіків серед пацієнтів

психіатричного стаціонару тощо. Дослідник ґендерно-рольового

конфлікту О’Ніл вважає однією з найістотніших характеристик

чоловічих ґендерних ролей “страх фемінності”, який проявляєть-

ся в гомофобії (страхові проявляти форми поведінки, властиві

гомосексуалістам), обмеженні емоційності й інших проявах ґен-

дерних стереотипів [28].

Для жінок найтиповіші форми ґендерно-рольового конфлік-

ту пов’язані з суспільними стереотипами про менші, ніж у чоло-

віків, професійні можливості, про нижчі лідерські здібності жін-

ки, що створює для них значні труднощі професійної самореалі-

зації. Ще одним стереотипом, що заважає жіночій самореалізації,

є стереотип про те, що домашнім господарством повинна займа-

тись переважно жінка. Слідуючи цим стереотипам, жінки часто

мають подвійне навантаження, одночасно працюючи, ведучи до-

машнє господарство та виховучи дітей. Як результат – в них ви-

никають серйозні суперечності у виконанні професійних і сімей-

них ролей, вони потрапляють у ситуації рольового конфлікту та

рольового перевантаження [1]. Суспільні стереотипи також ви-

сувають вищі вимоги до зовнішності жінок, порівняно з чолові-

ками. Обов’язок постійно привабливо виглядати, посилений за-

собами масової інформації, рекламою, кінопродукцією, супере-Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності 145

чачи життєвим реаліям, може стати джерелом ґендерно-рольових

конфліктів.

Існує багато агентів ґендерної соціалізації, серед яких на

першому місці знаходиться сім’я, система батьківських впливів

на дитину, стиль сімейного виховання. На ґендерний розвиток і

ґендерну самореалізацію істотно впливають власні ґендерні сте-

реотипи та цінності батьків, їхні життєві сценарії, характер сто-

сунків у подружжі та між батьками й дітьми. Мабуть, з усіх сфер

соціального життя людини сім’я є такою соціальною інституці-

єю, в якій сутність ґендерних стосунків проявляється найбільше.

Можна без перебільшення сказати, що сім’я – це горнило фор-

мування ґендеру. Від того, яка система ґендерних стосунків

склалася в сім’ї, які ґендерні стереотипи панують у системі її

уявлень про чоловічі та жіночі функції й ролі, залежить форму-

вання ґендерних ролей дітей, розвиток їхньої ґендерної ідентич-

ності. Ґендерні ролі батьків – найперший зразок ґендерної пове-

дінки для дітей, які часто будують власну ґендерну ідентичність

згідно з батьківськими моделями життя. Інколи життєвий сцена-

рій дітей повторює сценарії батьків, тому що в ранньому дитинс-

тві маленька людина вирішила: “Буду таким, як тато (або такою,

як мама) ”. Діти багато в чому копіюють ставлення батьків один

до одного, формуючи стиль стосунків з протилежною статтю.

Якщо досвід батьківських ґендерних ролей обмежений чи

недостатній (наприклад, у неповній сім’ї чи коли дитина вихову-

ється без батьків), це призводить до прогалин у ґендерному роз-

виткові особистості дитини. Такі діти часто не отримують пов-

ноцінного досвіду міжґендерних стосунків, що може позначи-

тись на формуванні ґендерних ролей та ґендерної ідентичності,

спричинити проблеми при створенні в майбутньому власної сім’ї

та у вихованні дітей. З іншого боку, навіть у повних сім’ях є ба-

гато проблем, які негативно позначаються на ґендерній соціалі-

зації дітей. Авторитарність виховання, насильство й жорстокість

у сім’ї призводять до численних деформацій ґендерного розвит-

ку, формують такі ґендерні ролі, в яких закріплюються суспільні

ґендерні стереотипи, ґендерна нерівність та інші викривлення

ґендерної структури суспільства. Основи теорії ґендеру

146

Сімейні традиції втілюються в такій формі групової свідомо-

сті, як сімейні міфи, що є метафоричною формою вираження сі-

мейних стереотипів. Мало того, родина – це саме та соціальна

інституція, що є носієм суспільних ґендерних стереотипів, які

матеріалізуються у формі сімейного міфу. Сімейний міф – це

система добре інтегрованих вірувань, що їх поділяють всі члени

родини, стосунків між ними та їхнього взаємного становища в

сім’ї і щодо яких не виникає сумніву в членів сім’ї, попри явні

ознаки їх розходжень з дійсністю. Міф інколи схожий на казку,

адже він легко обіцяє сімейне щастя, наприклад: “От вийду за-

між – і стану щасливою (успішною, багатою тощо)”, тобто щось

на зразок: “Приїде принц на білому коні…”. Деякі міфи регулю-

ють стосунки між членами родини, наприклад: “У шлюбі парт-

нери повинні бути якомога меншими егоїстами і завжди думати

про інтереси іншого”; “Коли все йде не так, потрібно знайти

винного”; “Хороші сексуальні стосунки неминуче приводять до

доброго шлюбу”.

У кожному міфі є частка істини. Вони ніколи не є зовсім

безглуздими. От чому так хочеться в них вірити. Проте міф часто

відіграє негативну роль, оскільки містить спотворене, обмежене,

часто абсолютизоване відбиття дійсності, а також є джерелом

сімейних проблем. Часто члени родини замість розв’язання сі-

мейної проблеми всіма силами прагнуть підтримувати цей міф.

Один із найпоширеніших сімейних міфів стосується розподілу

обов’язків у сім’ї, згідно з яким все домашнє господарство пови-

нна вести жінка. Він фактично закріплює ґендерну нерівність,

що веде свою традицію ще від патріархальної сім’ї.

Проте не слід гадати, що є лише одна модель ґендерної нері-

вності, яка полягає в домінуванні чоловіка та підкореній позиції

жінки. Існує й інша модель, зовні протилежна, але по суті подіб-

на до першої. Протидіючи ґендерній нерівності, що втілилася в

моделі “сильний чоловік – слабка жінка”, жінка обирає іншу ро-

льову позицію – “сильної”, не усвідомлюючи, що ця позиція мо-

же бути стійкою лише в комплементарній парі “сильна жінка –

слабкий чоловік”. Партнером такої жінки справді виявляється

“слабкий чоловік” (принаймні він таким є в сім’ї), оскільки силь-

них вона уникає. У результаті до рольового перевантаження, яке Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності 147

переживає жінка, працюючи й ведучи домашнє господарство,

додається ще одна роль – “глави сім’ї”, що ускладнює й без того

складне становище жінки. Такі ситуації часто трапляються в ро-

динах алкоголіків, де ця проблема загострюється найбільше. Жі-

нка, що має чоловіка-алкоголіка, не тільки веде господарство та

виховує дітей, не лише працює, а й приймає всі важливі рішення

щодо сімейного життя, фінансово утримує сім’ю і чоловіка, який

пропиває все, що заробляє, й живе, паразитуючи на своїй дружи-

ні.

Роль “сильної жінки” не є винятковим надбанням сучасності,

вона має історичні корені. Варто пригадати хоча б такий сюжет

української культури, як відомий дует Одарки й Карася з опери

С. С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”: сильна і

владна жінка, що фактично відіграє роль глави родини, енергій-

но сперечається з безвідповідальним чоловіком, що віддає пере-

вагу випивці, а не розв’язанню якихось сімейних проблем. Мож-

на також навести думку деяких істориків, згідно з якою Запорі-

зька Січ, крім виконання завдань воєнізованої самооборони укра-

їнського народу, була своєрідною “чоловічою вольницею”, куди

чоловіки тікали з родини від виконання сімейних обов’язків.

Іншим сюжетом цього ж боку проблеми є ситуація, коли ав-

торитарна “сильна” жінка в боротьбі за владу з власним чолові-

ком дістає “піррову” перемогу, заганяючи чоловіка “під каблук”,

а потім пожинаючи плоди того, що є дружиною “підкаблучни-

ка”. Є родини, які страждають від деспотії жінки: такі ситуації

описані в літературі всіх народів (зокрема й українських), фольк-

лорі та дитячих казках, які пронизані історіями про злих мачух,

матерів і бабів. Одним із характерних прикладів є казка про По-

пелюшку. Одним із небезпечних наслідків авторитарного жіно-

чого виховання є те, що, як відомо, серед чоловіків, котрі скоїли

сексуальні злочини (особливо серійні, з маніакальним компонен-

том), є чимало таких, які в дитинстві потерпали від знущання

(зокрема й фізичного) жорстокої й авторитарної матері. Ці при-

клади наголошують, що жертвами ґендерної нерівності є не ли-

ше одні жінки, так само як не лише ті, хто опиняється в підкоре-

ній позиції. Від ґендерних суперечностей страждають усі, хоч

далеко не всі це усвідомлюють, оскільки жодна позиція автори-Основи теорії ґендеру

148

тарних відносин не має нічого спільного з дійсною свободою,

незалежністю від сценаріїв, автономією та справжньою ґендер-

ною самореалізацією.

Крім сім’ї, на особливості ґендерної соціалізації впливають

багато інших офіційних і неформальних інституцій. Фактично

всі соціальні групи та відносини, в яких перебуває людина, да-

ють особистісний досвід, який так чи інакше впливає на її ґенде-

ру ідентичність. Велике значення для ґендерного розвитку має

система громадського виховання, передусім – школа. Залежно

від того, які цінності прищеплює школа молодому поколінню,

формуються ті чи інші ґендерні ролі, ґендерні сценарії чи інші

моделі ґендерної поведінки або стосунків статей. Безліч проблем,

від яких потерпає сучасна школа, не можуть не позначитись на

ґендерному розвиткові учнів.

Зокрема, педагогіка є високофемінізованою професійною га-

луззю, що здатна спричинити дисгармонійний розвиток ґендер-

них ролей дітей. Вчитель – це, безумовно, зараз не найпрестиж-

ніша професія; її часто обирають не за покликанням. А вчитель-

невдаха, який не зумів знайти себе в іншій сфері, навряд чи здат-

ний виховати успішних чоловіків і жінок. Ще однією проблемою

школи є її традиційно авторитарний характер: учителями часто

стають люди, які мають підвищену потребу домінувати, підко-

рювати інших. Це також не може не позначитись на ґендерному

розвиткові дівчаток і хлопчиків.

Проблеми та суперечності ґендерного розвитку й ґендерної

соціалізації є причиною багатьох ґендерних дисгармоній. Ми

вже згадували про ґендерно-рольові конфлікти, які є досить сер-

йозними соціальними, соціально-психологічними та психотера-

певтичними проблемами, пов’язаними не лише з особистісною

та соціальною самореалізацією чоловіків і жінок, а й з соціаль-

ною та психологічною підтримкою сім’ї, з вихованням дітей і

самореалізацією юного покоління, з психологічним здоров’ям

нації загалом. Потрібна система заходів для їх розв’язання: роз-

виток ґендерної освіти, підвищення ґендерно-рольової компетен-

тності жінок і чоловіків тощо. Крім ґендерно-рольового конфлік-

ту, який так чи інакше наявний в усіх інших формах ґендерно-Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності 149

рольових дисгармоній, є багато психологічних проблем,

пов’язаних з труднощами та порушеннями ґендерного розвитку

людини. Серед різних видів ґендерно-рольових дисгармоній слід

назвати ґендерно-рольовий інфантилізм та ґендерно-рольову не-

достатність.

Ґендерно-рольовий інфантилізм – це невідповідність ґендер-

ної ролі віковій стадії ґендерного розвитку, заміна або компенса-

ція одних ролей іншими, що відповідають більш ранньому пері-

оду життя. Це проявляється в переважанні дитячих форм ґендер-

но-рольової поведінки, наприклад: у сфері сімейних ролей роль

“чоловіка” (чи “жінки”) замінюється роллю “дитини”. Ґендерно-

рольова недостатність проявляється в двох основних формах –

ґендерно-рольовий дефіцит та атрофія ґендерної ролі. Ґендерно-

рольовий дефіцит – це затримка ґендерно-рольового розвитку,

блокування важливих потреб у рольовому розвиткові, внаслідок

чого ґендерна роль не формується або розвивається частково.

Рольовий дефіцит може розвиватись тоді, коли ґендерні ролі

прямо чи ні заборонялися в дитинстві, не заохочувалися, або на-

ражалися на негативну оцінку значущого соціального оточення.

Наприклад, внаслідок того, що в дівчинки не підтримували про-

яви чуттєвої жіночності, в неї не розвинулась роль “коханки”.

Атрофія ґендерної ролі – це втрата роллю її функціональних

особливостей, скорочення сфер застосування в результаті обме-

ження рольової поведінки, тривалого перебування ґендерної ролі

в латентному вигляді тощо. Атрофія ролі виникає тоді, коли вна-

слідок соціальних причин виконання ґендерних ролей унемож-

ливлюється. Скажімо, після тривалого ув’язнення людина част-

ково чи повністю може втратити таку ґендерну роль, як “шлюб-

ний партнер”.

Ґендерно-рольові ідентичність та поведінка особистості мо-

же виходити за межі суспільних, статистичних, а часом і клініч-

них норм. Можна говорити про такі порушення в сфері статевих

і ґендерних ролей, як статеві девіації чи статеві дисгармонії.

Статеві девіації – це відхилення від нормативів статевих і ґенде-

рних ролей. Девіації статевих і ґендерних ролей можуть бути як

позитивними, так і негативними. Зміни характеру ґендерних ро-Основи теорії ґендеру

150

лей, коли форми поведінки чоловіка та жінки, що були неприпу-

стимими на попередніх історичних етапах, але вважаються тра-

диційними на теперішньому, можна віднести до прогресивних.

Інші девіації, не прогресивного характеру, розглядаються як дис-

гармонійні, інколи навіть як патологічні, хоча межі їх прийнят-

ності суспільною думкою не залишаються сталими і змінюються

в бік більшої терпимості.

Рольові девіації можна проілюструвати прикладами так зва-

ної інверсії статевих і ґендерних ролей, тобто зміною компонен-

тів чоловічих та жіночих ролей на протилежні, заміною одних

іншими – повною (транссексуалізм) і частковою (гомосексуалізм

і трансвестизм). Гомосексуалізм вважається одним з найпошире-

ніших випадків таких девіацій. Він проявляється як інверсія

спрямованості статевих почуттів, зміна об’єкта цих почуттів (за-

мість представника протилежної статі об’єктом почуття стає лю-

дина тієї ж самої статі). Гомосексуалізм, як правило, не призво-

дить до глибинних змін статевої ідентичності, тобто чоловіки

продовжують усвідомлювати себе чоловіками, а жінки – жінка-

ми. Проте це вважається відхиленням від традиційних статево-

рольових норм, хоча в цьому питанні немає цілковитої одно-

стайності, є думки, згідно з якими гомосексуалізм слід вважати

варіантом норми. Такі погляди поширюються на заході, що від-

билося в психотерапевтичних нормах, згідно з якими психолог

не має права розглядати гомосексуальність клієнта як патологію

і намагатись “вилікувати” його, якщо цього, власне, не просять.

Сучасна наука ще не знайшла пояснення природи й походження

гомосексуалізму. Існують думки, що, крім глибинних психологі-

чних причин, є соціальні та соціально-психологічні, наприклад,

хронічні конфлікти з особами протилежної статі, труднощі ґен-

дерної самореалізації, розчарування в коханні, зрада, а інколи

навіть приклад однолітків, своєрідна форма соціального протесту

проти стереотипів суспільства, навіть мода. Існують гіпотези про

те, що на виникнення гомосексуалізму може впливати ранній

сексуальний досвід, наприклад, якщо хлопчик зазнав сексуаль-

ного насилля з боку дорослого чоловіка.

Трансвестизм і транссексуалізм – це такі види ґендерно-

рольових дисгармоній, які безпосередньо стосуються зміни ста-Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності 151

тевої та ґендерної ідентичності. Вони не обов’язково пов’язані з

функціональними й органічними розладами статевої сфери.

Трансвестизм – це легша форма порушення ґендерної ідентично-

сті, що проявляється в прагненні грати роль протилежної статі,

потребі перевдягатися, використовувати ім’я та запозичувати

інші рольові атрибути протилежної статі, хоча це не супрово-

джується повним усвідомленням себе особою іншої статі. Транс-

вестизм не слід плутати з проявами фемінності чоловіків чи мас-

кулінності жінок, хоча трансвестити часто відповідають таким

характеристикам. Існують перехідні, недевіантні прояви частко-

вого запозичення ґендерних ролей, які не призводять до значної

ґендерно-рольової інверсії. Вони часто бувають наслідками від-

повідного статевого та ґендерного виховання, особливо у випад-

ках, коли, наприклад, батьки хотіли мати хлопчика, а народилася

дівчинка, чи навпаки. Такі прояви можна спостерігати при вибо-

рі професії, коли жінки свідомо обирають професійну діяльність,

яка традиційно вважається чоловічою, й навпаки.

Транссексуалізм – це повне усвідомлення себе представни-

ком протилежної статі. Його вважають однією з найсерйозніших

статево-рольових девіацій. Навіть якщо в людини немає ніяких

біологічних змін (тобто з біологічного боку людина є цілком

здоровою жінкою чи чоловіком), така інверсія статевої ідентич-

ності дає підстави для хірургічної зміни біологічної статі. Стате-

ва ідентичність, яка належить до суто психологічної сфери,

вважається важливішою, ніж біологічна стать, і людина свідомо

йде на операцію, навіть ціною втрати можливості мати в

майбутньому власних дітей. Прагнення фізично відповідати

психологічній (статевій) ідентичності виявляється навіть силь-

нішим за материнський чи батьківський інстинкти.

Ці та інші випадки порушень у сфері статевих і ґендерних

ролей неминуче призводять до багатьох статево- та ґендерно-

рольових конфліктів. Фактично кожну з таких девіацій можна

трактувати як внутрішній статево-рольовий конфлікт (між супе-

речливими компонентами статевих ролей та статево-рольовою

ідентичністю) і зовнішній ґендерно-рольовий конфлікт (супереч-

ність між ґендерно-рольовою поведінкою та соціальними стерео-

типами й нормами). Такі проблеми потребують не лише специ-Основи теорії ґендеру

152

фічної допомоги сексолога чи сексопатолога. Рольові конфлікти

потребують психологічної допомоги для їх розв’язання.

Отже, ми бачимо, що ґендерна соціалізація та розвиток ґен-

дерної ідентичності особистості – це складні й різноманітні про-

цеси, які підлягають багатьом закономірностям і на їх шляху ви-

никають багато суперечностей, проблем, дисгармоній. Знання

цих закономірностей має допомогти уникненню цих проблем і

суперечностей розвитку. Це шлях не лише до гармонійності роз-

витку ґендерної сфери людини, а й до гармонійності особистості

загалом, до гармонійності її стосунків з особами протилежної

статі і з соціальним світом взагалі. Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності 153

Використана література:

1. Алешина Ю. Е., Лекторская Е. В. Ролевой конфликт рабо-

тающей женщины // Вопросы психологии. – 1989. – № 5.

2. Барц Э. Игра в глубокое: Введение в юнгианскую психодра-

му: Пер. с нем. – М.: Независ. фирма “Класс”, 1997.

3. Берн Ш. Ґендерная психология. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК,

2001.

4. Вейнингер О. Пол и характер: Принципиальное исследова-

ние: Пер. с нем. – М.: Терра, 1992.

5. Гингер С. Женский мозг и мужской мозг // Психодрама и

современная психотерапия. – 2003. – № 3.

6. Говорун Т. В., Кікінежді О. М. Стать та сексуальність: Психолог-

гічний ракурс. – Тернопіль: Нова книга – Богдан, 1999.

7. Горностай П. П. Социализация личности и психологические

роли // Теоретические и прикладные вопросы психологии

(материалы юбилейной конференции “Ананьевские чтения-

97”. – Вып. 3. – Ч. 1. – СПб, 1997.

8. Горностай П. П. Ресурсы женственности и мужественности

// Журнал практического психолога. – 2003, № 6.

9. Джонсон Р. А. Он. Глубинные аспекты мужской психологии:

Пер. с англ. Х.: Фолио; М.: Институт общегуманитарных ис-

следований. 1996.

10. Джонсон Р. А. Она. Глубинные аспекты женской психоло-

гии: Пер. с англ. Х.: Фолио; М.: Институт общегуманитар-

ных исследований. 1996.

11. Зеленский В. В. Аналитическая психология. Словарь (с анг-

лийскими и немецкими эквивалентами). – СПб.: Б.С.К., 1996.

12. Кон И. С. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967.

13. Кочарян А. С. Личность и половая роль: Симптомокомплекс

маскулинности/фемининности в норме и патологии. – Х.:

Основа, 1996.

14. Мниховский А. Женственность. – 3-е изд. – К., 1885. Основи теорії ґендеру

154

15. Норвуд Р. Женщины, которые любят слишком сильно. – М.:

Добрая книга, 2002.

16. Психология личности: Словарь справочник / Под ред. П. П.

Горностая и Т. М. Титаренко. – К.: Рута, 2001.

17. Титаренко Т. М. Життєвий світ особистості: у межах і за ме-

жами буденності. – К.: Либідь, 2003.

18. Толстых А. В. Возрасты жизни. – М.: Мол. гвардия, 1988.

19. Хорни К. Женская психология: Пер. с англ. – СПб.: Восточ-

но-Европейский институт психоанализа, 1993.

20. Штайнер К. Сценарии жизни людей. Школа Эрика Берна:

Пер. с англ. – СПб.: Питер, 2003.

21. Эриксон Э. Идентичность: Юность и кризис: Пер. с англ. –

М.: Прогресс, 1996.

22. Bem S. L. The measurement of psychological androgyny. Jour-

nal of Consulting and Clinical Psychology, 1974, 42, 115-162.

23. Burris Ch. T., Branscombe N. R., Klar Y. Maladjustment impli-

cations of self and group gender-role discrepancies: An ordered-

discrepancy model // European Journal of Social Psychology,

1997. – V. 27.

24. Cinnirella M. Exploring temporal aspects of social identity: the

concept of possible social identities // European Journal of Social

Psychology. – 1998. – V.

25. Echabe A. E., Gonzalez Castro J. L. The impact of context on

gender social identities // European Journal of Social Psychol-

ogy. – 1999. – V. 29.

26. Ernst S., Gowling D. Psychotherapy and gender // The Handbook

of Psychotherapy (Ed. by P. Clarkson and M. Pokorny). – L., N.

Y.: Routledge, 1994.

27. Gordon Ch. Development of evaluated role identities // Annual

Review of Sociology. – 1976. – V. 2.

28. O’Neil J. M., Helms B. J., Gable R. K., Lawrence D., Wrights-

man L. S. Gender role conflict scale: college men’s fear of femi-

ninity // Sex Roles. – 1986. – Vol. 14. Ґендерна соціалізація та становлення ґендерної ідентичності 155

29. Social groups and identities: developing the legacy of Henri Ta-

jfel / Ed. by W. Peter Robinson. – Oxford: Butterworth-

Heinemann, 1996. – 386 p.

30. Volpato Ch., Contarello A. Towards a social psychology of ex-

treme situations: Primo Levi’s If This is a Man and social iden-

tity theory// European Journal of Social Psychology. – 1999. – V.

29. – P. 239-258.

31. Vonk R., Olde-Monnikhof M. Gender subgroups: intergroup bias

within the sexes // European Journal of Social Psychology,

1998. – V. 28. – P. 37–47.

Розділ 6.

ҐЕНДЕРНІ РОЛІ ТА СТЕРЕОТИПИ

Якими б не були людські суспільства, – примітивними чи

розвинутими, осілими чи кочовими, класовими чи докласовими,

войовничими чи миролюбними, багатими чи бідними, – усіх їх

об’єднує незаперечний факт наявності в соціальній структурі

двох найбільших категорій людей – чоловіків і жінок, а також те,

що в культурі суспільства є сукупність ідей, ставлень, норм, мо-

делей поведінки, традицій, які передаються від покоління до по-

коління, ціннісних уявлень про те, якими повинні бути чоловіки

та жінки, які соціальні статуси посідати, які соціальні ролі віді-

гравати.

Соціальні статуси є складовими соціальної структури будь-

якого суспільства. Це позиції, з яких відбувається взаємодія з

іншими. Соціальні ролі визначаються як сукупність очікувань

щодо поведінки індивіда, котрий займає певну позицію в процесі

взаємодії. Ґендерні ролі зумовлені диференціацією всіх членів

суспільства на дві категорії – чоловіків і жінок – та передбачають

очікувану від них ціннісно й нормативно визначену поведінку.

Від народження кожна людина одержує приписаний статус від-

повідно до статі, тобто статус дівчинки/жінки та хлопчика/чо-

ловіка з відповідними очікуваннями щодо їхньої поведінки. Про-

те ґендерні соціальні ролі не слід розуміти як поділ усіх соціаль-

них статусів, а відповідно, й ролей, на такі, що їх можуть вико-

нувати лише чоловіки або жінки. Біологічно зумовленими, а от-

же, унеможливленими до виконання представником протилежної

статі є лише кілька ролей: вагітної жінки, матері, годувальниці

груддю, дочки, дружини, бабусі тощо – для жінок та генетичного

батька, чоловіка, сина тощо – для чоловіків. Усі інші соціальні

ролі, які мають ґендерне маркування, тобто очікування щодо ви-

конання представниками однієї з двох статей, зумовлені соціаль-

но-культурними, а не біологічними чинниками. Іншими словами,

доглядати й навчати дітей, прати, прибирати, куховарити, виши-

вати, ткати, виконувати секретарську роботу, забивати цвяхи, Ґендерні ролі та стереотипи 157

ремонтувати, видобувати вугілля, пілотувати літаки, здійснюва-

ти наукові відкриття, керувати, підіймати штангу може будь-хто,

незалежно від біологічної статі.

Однак історично від чоловіків та жінок очікували виконання

більшою чи меншою мірою різних соціальних ролей в усіх сус-

пільствах відповідно до тих ціннісно-нормативних уявлень, які

формувалися й відтворювалися в процесі соціально-історичного

розвитку. Завжди існував якийсь розподіл праці між статями,

специфічні для чоловіків і жінок види діяльності та соціальні

функції, що виходили далеко за межі суто біологічних відмінно-

стей між ними. Виконувані чоловіками й жінками соціальні ролі,

безумовно, змінювалися, і в цьому легко переконатися, порівня-

вши їхні заняття у мисливсько-збиральницькому, аграрному та

індустріальному суспільствах. Проте основна суть ґендерного

розподілу праці, який прийнято називати традиційним для патрі-

архального суспільства, більшою чи меншою мірою зберігалася

завжди. Досі продовжують відтворюватися ціннісно-нормативні

очікування до жінок щодо виконання ними соціальних ролей ма-

тері-виховательки, домогосподарки, доглядальниці, за новітньої

доби припустимою стала й робота поза домом, бажано сумісна з

внутрішньосімейними ролями, а від чоловіків – щодо виконання

соціальних ролей батька-годувальника, захисника, здобувача за-

собів для існування, працівника поза домом, лідера й керівника.

За такими стереотипними, міцно укоріненими уявленнями чоло-

віків прийнято оцінювати за трудовими, професійними успіхами,

а жінок – насамперед за наявністю сім’ї та дітей. Певні види хобі

та занять у вільний час також набули чіткого ґендерного забарв-

лення, як-от, наприклад, мисливство, рибальство, гра в шахи чи

доміно – для чоловіків або вишивання, плетіння, квітникарство –

для жінок.

Культура кожного суспільства, як і уява соціалізованого в ній

індивіда, містить узагальнені уявлення про те, якими є чоловіки й

жінки та чим вони повинні займатися. Такі узагальнені усталені

уявлення стосовно спільнот чоловіків і жінок загалом називають

ґендерними стереотипами. Зазвичай вони можуть бути далекими

від реальності, неточними, стійкими відносно нової інформації та Основи теорії ґендеру

158

вельми віддаленими від реальних рис і поведінки конкретного ін-

дивіда. Це уявлення, що містять також приписи й заборони стосо-

вно того, що чоловікам та жінкам належить відчувати, проявляти

та робити. Дослідники відзначають як два безперечних факти іс-

нування сильних ґендерних стереотипів та їх прийняття членами

тієї групи, щодо якої вони діють. Сила цих стереотипів виявляєть-

ся значно більшою, аніж расових [8, 291].

Ґендерні стереотипи, як узагальнені уявлення про чоловіків і

жінок, виявляються насамперед як ґендерно-рольові стереотипи,

що стосуються прийнятності різноманітних ролей і видів діяль-

ності для чоловіків і жінок, а також як стереотипи ґендерних

рис, тобто психологічних та поведінкових характеристик, прита-

манних чоловікам і жінкам. Ці два компоненти ґендерних сте-

реотипів тісно пов’язані між собою. Переважна прийнятність

якої-небудь соціальної ролі для людини певної статі обґрунтову-

ється мірою наявності в неї певних рис і характеристик. Зокрема,

індивіди зазвичай вважають соціально-професійну роль льотчика

прийнятнішою для чоловіків, оскільки ті витривалі, неемоційні,

здатні зосередитися, краще обізнані з тонкощами техніки, а роль

соціальної працівниці – для жінок, яким більшою мірою прита-

манні такі риси, як чуйність, співчуття, вміння налагоджувати

стосунки з оточенням. Отже, уявлення про психологічні та пове-

дінкові відмінності статей є основою формування й відтворення

ґендерно-рольових стереотипів. Тож нерідко доводиться чути,

що жінки занадто емоційні й не здатні мислити раціонально, щоб

бути лідерами та керівниками, а чоловіки – позбавлені чуттєвості

й терпіння, щоб доглядати маленьких дітей. Характерною озна-

кою таких стереотипних уявлень є неврахування наявних у кон-

кретної особи психологічних і поведінкових рис. Судження бу-

дується на тому, що ця людина є чоловіком/жінкою, яким прита-

манні такі-то риси, які є прийнятими/неприйнятними для тієї чи

тієї діяльності.

З іншого боку, дослідники стверджують, що самі ґендерно-

рисові стереотипи виникають на ґрунті різних статусів і ролей,

що їх чоловіки й жінки набувають і відіграють у суспільстві [1,