I. Парламент. Світовий досвід забезпечення ґендерної рів-

ності в парламенті засвідчує пов’язаність з процесами його фор-

мування та функціонування.

Участь у виборах – як пасивна, так і активна – один із найваж-

ливіших напрямів самотворення чоловіком і жінкою своєї власної

ґендерної сутності, політичного самовизначення статі й ґендерно

свідомого політичного середовища. Вибори детерміновані ґендер-

ним статусом їх учасника, ґендерною ієрархією в суспільстві, мо-

делями ґендерної поведінки громадян, ґендерною належністю ви-

борців, вбудованою в структуру всіх інститутів поряд з національ-

ною, класовою належністю, яка відповідно задає тональність у си-

стемі реальних соціальних відносин “панування – підкорення”.

Все це, безумовно, відбивається на результатах виборів як до пар-

ламенту, так і до органів місцевого самоврядування.

У сучасних умовах парламенти в більшості країн світу за-

лишаються за своїм складом чоловічими, а жінки в них станов-

лять невеликий відсоток. І все ж можна констатувати, що з дру-

гої половини ХХ ст. світова практика формування парламентів

засвідчує тенденцію до паритетності їх складу. Найліпше вона

проявляється в північних країнах Європи. Зокрема, в складі пар-

ламентів на 2003 рік відсоток жінок становить: Швеція – 45,3%,

Данія – 38,0%, Фінляндія – 37,5%, Нідерланди – 36,7%, Норвегія

– 36,4%, Іспанія – 36,0%, Бельгія – 35,3%, Австрія – 33,9%,

Німеччина – 32,2%, Ісландія – 30,2%, Болгарія – 26,2%, Швей-

царія – 25,0% та ін. Про зростання ґендерної орієнтації в парла-

ментах інших регіонів свідчить обрання жінок до їх складу в Мо-

замбіку – 30,0%, Південно-Африканській Республіці – 29,8%,

Коста-Риці – 35,7%, Аргентині – 30,7%, Австралії – 25,3% та ін.

Така тенденція зумовила виникнення в світовій політології та

ґендерних дослідженнях терміна “паритетний парламент”. Основи теорії ґендеру

236

Паритетний парламент – це парламент, у складі якого до-

сягнуто (або майже досягнуто) ґендерну рівність 50/50.

Паритетними парламентами називають парламенти Португа-

лії, Швеції, в складі яких понад 50% становлять чоловіки і близько

50% – жінки. Майже 50-відсоткового представництва жінок і чо-

ловіків досягли регіональні парламенти в Німеччині, Шотландії.

До Конституції Франції внесено зміни, відповідно до яких у пар-

ламент Франції має обиратися по 50% жінок і чоловіків.

Ґендерний склад депутатів органу законодавчої влади Украї-

ни яскраво проглядається в порівнянні всіх скликань Верховної

Ради України, про що свідчить таблиця 2.

Серед 450 народних депутатів парламенту, обраного у березні

2002 року, жінок обрано в одномандатних округах – 8, в багатоман-

датному окрузі – 15, тобто всього 23 особи, що становить 5,1%.

Таблиця 2 показує, що в радянському найвищому органі

влади жінки становили третину його складу. Нерідко можна про-

читати або почути заяви про те, що хоча у Верховній Раді УРСР

представниці жіночої статі становили третину її складу, все ж

жінка залишалась безправною, безініціативною. І це певною

мірою справедливо. Та справедливим є й те, що таким самим у

Верховній Раді УРСР був і чоловік. Влада в країні належала,

власне, верхівці партії – КПРС, волю якої виконував державний

бюрократичний апарат. Однак психологічне забезпечення в

країні активності жінки, її рівності з чоловіком було наявним.

Психологію рівності формувало також конституційне декла-

рування рівних прав і можливостей. Ґендер у політиці 237

Таблиця 2

Розподіл народних депутатів Верховної Ради України

всіх скликань за статтю

Скликання.

Дата проведення виборів

Загальна чисельність

депутатів

Співвідношення

жінок і чоловіків

Жінок Чоловіків

Осіб % Осіб %

І скликання (1938 – 1947 рр.)

/вибори 26 червня 1938 р./

99 24,8 301 75,2 1 : 3

II скликання (1947 – 1951 рр.)

/вибори 9 лютого 1947 р./

112 27,0 303 73,0 1 : 2,7

ІІІ скликання (1951 – 1955 рр.)

/вибори 25 лютого 1951 р./

132 31,4 289 68,6 1 : 2,2

ІV скликання (1955 – 1959 рр.)

/вибори 27 лютого 1955 р./

150 34,5 285 65,5 1 : 1,9

V скликання (1959 – 1963 рр.)

/вибори 1 березня 1959 р./

155 33,9 302 66,1 1 : 1,9

VІ скликання (1963 – 1967 рр.)

/вибори 3 березня 1963 р./

160 34,1 309 65,9 1 : 1,9

VII скликання (1967 – 1971рр.)

/вибори 12 березня 1967 р./

160 34,1 309 65,9 1 : 1,9

VIII скликання (1971 – 1975рр.)

/вибори 13 червня 1971 р./

168 34,7 316 65,3 1 : 1,9

ІХ скликання (1975 – 1980 рр.)

/вибори 15 червня 1975 р./

201 35,3 369 64,7 1 : 1,8

Х скликання (1980 – 1985 рр.)

/вибори 24 лютого 1980 р./

234 36,0 416 64,0 1 : 1,8

ХІ скликання (1985 – 1990 рр.)

/вибори 24 лютого 1985 р./

234 36,0 416 64,0 1 : 1,8

І скликання (1990 – 1994 рр.)

/вибори 15 травня 1990 р./

13 3,0 421 97,0 1 : 32

П скликання (1994 – 1998 рр.)

/вибори 11 травня 1994 р./

19 5,7 316 94,3 1 : 17

III скликання (1998 – 2002 рр.)

/вибори 29 березня 1998 р./

35 8,1 395 91,9 1 : 11,3

ІV скликання

/вибори 31 березня 2002 р./

23 5,1 427 94,9 1 : 18,6 Основи теорії ґендеру

238

Органічна особливість будь-якого тоталітарного суспільства –

суперечливість, розходження декларацій з реальними діями. Заде-

кларована ґендерна рівність, яка протягом кількох десятиліть зовні

поставала як реальність у найвищому органі влади країни, не сфо-

рмувала ні в жінок, ні в чоловіків ґендерного світогляду та розу-

міння механізмів його втілення на принципах свободи. Показни-

ком цього є склад Верховної Ради України, обраної в умовах реа-

льного вибору 90-тих років і на початку XXI століття. Протягом

усіх чотирьох скликань жінки в парламенті – Верховній Раді неза-

лежної України – становлять від 3 до 8 відсотків. Тенденції карди-

нальних ґендерних змін поки що не спостережено.

Відповідно до загальної кількості жінок і чоловіків у парла-

менті розподілялись і депутати в 25 парламентських комітетах, у

партійних фракціях. В низці комітетів парламенту взагалі немає

жінок – народних депутатів України.

Отже, обраний на виборах-2002 парламент ґендерно розба-

лансований. Отож у своїй діяльності він залишиться ґендерно

малочутливим, мало сприйнятливим до ґендерних проблем у

країні, до ухвалення ним ґендерного законодавства. А коли не

буде такого законодавства, консервуватимуться традиційні пат-

ріархальні відносини й патріархатне мислення в суспільстві. Ці-

лком можливо, що й надалі існуватиме тяжіння до силових мето-

дів розв’язання питань, до чого схильна саме чоловіча психоло-

гія, а отже, насамперед силові структури перебуватимуть у

центрі уваги. Найближчим часом годі розраховувати на орієнта-

ції щодо прискорення розвитку соціальної сфери з боку парла-

менту за панівного в країні технократичного чоловічого мислен-

ня. А саме соціальна сфера, будучи слабо розвиненою, створює

основні перешкоди для вивільнення жінки від домашнього гос-

подарства. Мало уваги віддаватиметься виконанню міжнародних

документів з ґендерної проблематики, як це робилося досі. Все

це зумовлюватиме зберігання ґендерної нерівності в країні, а от-

же, й дискримінованого становища жінки, й утримуватиме від-

чуженість держави від цієї проблеми. Оскільки ґендерна пробле-

матика є індикатором порушення й розв’язання проблеми прав

людини і загалом людського розвитку, то можна передбачити, Ґендер у політиці 239

що гуманістична спрямованість гуманітарної сфери життя зали-

шиться другорядною проблемою, а питання належного управ-

ління знов відкладатимуть на майбутнє.

Вибори 2002 року показали, що український парламент за

ґендерним складом знаходиться на ґендерній периферії Європи. І

не тільки Європи. Доводить це ґендерний рейтинг України серед

інших країн. Як свідчать дані ООН, за рейтингом щодо ґендерної

збалансованості в парламенті Україна займає 102-е місце серед

країн світу. Порівняймо з країнами, близькими за рейтингом:

Росія займає 78-е місце, Угорщина – 75-е, Білорусь – 74-е, Казах-

стан – 73-е, Азербайджан – 72-е, Литва – 71-е тощо.

Світова практика ґендерної діяльності парламентів набула

досвіду створення таких структур: комітет у справах ґендерної

рівності (рівних можливостей) або підкомітет у справах ґендеру

при одному з парламентських комітетів; науково-дорадчий орган

з питань ґендеру; жіночі фракції. Ці структури спрямовані на

діяльність з питань ґендеру в парламенті.

Постає глобальне питання про те, які чинники забезпечують

чоловікам переваги у входженні до владних структур?

Можна визначити п’ять основних таких чинників, до яких

слід віднести: сталу історичну традицію чоловічого домінування;

зосередженість основної частини власності й управління еконо-

мікою в чоловічих руках; обмеженість ґендерного світогляду в

чоловічої частини населення загалом; обмеженість політичних

поглядів і пріоритетів лідерів жіночих організацій; поширення

традиційних поглядів про сферу діяльності жінки як передусім

“приватну”, а чоловіка – як передусім “публічну”.

Чоловіче домінування в керівних та владних структурах.

Державна влада на глобальному й регіональному рівнях залиша-

ється чоловічим простором діяльності, де чоловік самореалізу-

ється, будуючи свою кар’єру.

Власне, джерелом формування депутатського корпусу знач-

ною мірою є працівники управлінських структур, які виконують

рішення, краще за інших знають механізми доступу до їх тво-

рення, до проходження в органи законодавчої влади. Жінки Основи теорії ґендеру

240

майже відсторонені від цих механізмів, вони обслуговують, ви-

конують другорядні ролі, а тому лише одиниці проходять до за-

конодавчого органу. Основна маса обранців – бюрократія, при-

чому це перші особи керівників, а не спеціалісти, що їх обслуго-

вують. Цей склад має доступ до засобів масової інформації, віль-

ні можливості пересування, широке спілкування, доступ до вла-

дних важелів, вибудувану систему залежності від них тощо.

За статтю це чоловіки, що становлять гомосоціальний “адмі-

нресурс”, з відлагодженими міжособистісними стосунками,

зв’язками по вертикалі й горизонталі. Жінка, яка досить довго

була відсторонена від публічної сфери, має увійти в неї тоді, ко-

ли чоловік уже освоїв всі її ніші й розташував у них всю систему

особистісних залежностей. Чоловіки створили своє звичаєве пра-

во, виробили традиції, а в умовах становлення ринку – свої коде-

кси честі й безчестя.

Вся соціальна система, попри спроби висунення до влади

жінок, побудована так, що здобути місце у владній системі для

жінки майже неможливо. Потрібен досвід оволодіння організаці-

єю (яка часто лежить не на поверхні, а має викривлені, утаємни-

чені форми) і правовими основами входження в систему влади.

Культура формування влади не подолала насильницьких форм

оволодіння нею, які в наш час не тотожні збройним.

За таких умов модернізація владного простору передбачає й

зміну ставлення влади до жінки. Вона не має бути об’єктом конт-

рольованої чоловіком дійсності. Модернізаційні процеси держав-

но-владних перетворень передбачають і введення як їх складника в

поле бачення відносин чоловіка й жінки в системі влади. Радика-

льна модернізація української владної культури потребує не лише

структурного перетворення державної влади, а й зміни соціальної

її структури, модернізацію ґендерних відносин у ній, відмову від

розгляду статусу жінок лише як об’єкта впливу. А це вимагає змін

у системі влади в напрямку забезпечення політичних можливостей

для включення жіночих координат і цінностей як суспільно зна-

чущих, а їх виявлення як державно забезпеченого. Ґендер у політиці 241

Схвалювати пасивні чоловічі рішення, не підкріплені діян-

ням новотворень і прогресу, а сповнені лише патріотичною ри-

торикою, – стало тягарем для сучасної жінки-об’єкта влади. Вона

все більш стає владаркою власного життя й шукає шляхи й нішу

комфортного самоутвердження й самотворення. Вона прагне

власного вивищення, реалізації інтелекту, освіченості.

У сучасних умовах, коли ринок охопив не лише економіку, а

й політику, жінка входить у політичний ринок лише з напрацьо-

ваними правовими нормами, без рівної з чоловіками економічної

опори. В такій ситуації чоловік виглядає сильнішим і таким є

насправді. Держава має виробити механізми входження жінки в

систему влади, якщо вона прагне до демократичної соціальної

перспективи, в структурі якої виписані ґендерні можливості.

Власність та управління економікою. Нині власність і управ-

ління економікою значною мірою перебувають у чоловічих руках:

зокрема, великий бізнес практично одностатево чоловічий.

Велика власність стає могутнім важелем при формуванні

владних структур: при висуненні (самовисуненні) кандидатів у

депутати, проведенні виборчої кампанії, використанні засобів

масової комунікації та проходженні до органів влади. Таких еко-

номічних важелів, як у чоловіків, жінки не мають і найближчим

часом не матимуть.

Будучи об’єктом політичної й економічної влад, жінка втра-

чає можливості політичного самовизначення й самоствердження,

інтелектуального зростання та реальні можливості втілити інди-

відуальну свободу.

Обмеженість ґендерного світогляду. Підсвідома протидія

чоловіків входженню жінки в політику пов’язана з усталеним

розумінням ними влади як застосування сили.

У традиційних суспільствах сила розглядалася як спосіб

утвердження влади і як метод управління. Підсвідомість бага-

тьох чоловіків і сьогодні підтримується й живиться ґендерними

стереотипами: “політика – чоловіча справа”, “політика – сфера

не для жінок”, “жінка – не для політики”. Публічна пропаганда,

яку формують переважно керівники-чоловіки, ґрунтується на-Основи теорії ґендеру

242

самперед на чоловічому баченні змін і перетворень. Тому вона

великою мірою зосереджена на представленні жінки як викона-

виці природних функцій, на відміну від чоловіка, загалом не зда-

тної до участі в публічних формах організації суспільного й дер-

жавного життя.

Такий підхід ґрунтується на пристрасному зберіганні “жалі-

сливої”, сповненої “співчуття до жінки” концепції, а саме “кон-

цепції захисту становища жінок”. Спираючись на цю концепцію,

чоловіки вбачають можливість “підвищити соціальний статус

жінок” тільки силами тих чоловіків, які відсторонюють жінку від

прагнення взяти участь у самостійному підвищенні цього стату-

су через публічну діяльність, зокрема у владних структурах. Во-

ни ладні ще більше підвищити цей статус жінки в домашньому

господарстві, ніде не зосереджуючи уваги на участі в ньому чо-

ловічої сили, на ролі батьківства, на відповідальності за нього.

Водночас чоловіки іноді намагаються підміняти ґендерні про-

блеми демографічними, тобто проблемами народжуваності. В за-

гальній європейській скорочуваності народжуваності Україна за-

ймає своє місце. Така скорочуваність зумовлена неефективністю

економічної політики останніх десятиліть, несформованістю соці-

альної політики, що стає все більш визначальною в світі і яка ще й

досі в Україні перебуває в стані упослідженості, меншовартості. І,

головне, Україну характеризує не зменшення народжуваності по-

рівняно з іншими державами, а відкладувана народжуваність, пе-

редусім через ті економічні й соціальні чинники, зберігати які на-

магається концепція “захисту” їхнього становища.

Сучасна жінка потребує не чоловіка-заступника, а чоловіка-

партнера. Це не так проблема жінки-матері, як проблема нового

підходу до чоловіка-батька в сім’ї. Конституційне закріплення їх

рівності, як і рівноцінної турботи держави про материнство й

батьківство, а також про дитинство, не усуває проблеми реаль-

них перетворень. Сильна жінка, яка прагне вийти з кола приват-

них інтересів, не лише мусить шукати доступу до чоловічого сві-

ту, а й мати чітку життєву програму, складниками якої мають

стати: перетворення чоловічого світу, вплив на чоловічі ідеали;

творення жіночих п’єдесталів, вироблення політичних ідеалів Ґендер у політиці 243

жінки-політика, утвердження принципів товариськості й розвін-

чування мономаскулінності в політиці, пошуку активного діало-

гу жінок-політиків між собою.

Обмеженість політичних поглядів жіночих організацій. У

жіночому русі мало організацій, здатних активно протистояти

архаїзмові в ставленні до сучасної жінки, обізнаних із сучасним

світоглядом, активно діяльних у нових умовах. Багато з них ін-

диферентні щодо громадсько-політичної сфери, почасти – просто

політично безпорадні. Проте кількість жінок у парламенті зрос-

тає в тих країнах, де жіночий рух є розвиненим і політично акти-

вним.

Поширення традиційних поглядів про “приватну” жінку і

“громадського” чоловіка. Світовий потік модерного, прогресив-

ного розвитку, де кожна людина, і жінка, й чоловік, є вільною,

становить як соціальну цінність, так і є самоцінною в усіх сферах

свого самовираження, лише набуває поширення. Однак чоловіки,

передусім ті, що знаходяться при владі, не завжди прагнуть ви-

користовувати жіночий потенціал у публічній сфері (без чого

конституційні цілі залишаються великою фантазією).

Залучення жінки як рівного суб’єкта до процесу прийняття

рішень, до вироблення загальнодержавних, загальнонаціональ-

них стратегій суспільного розвитку задля виведення жіночого

соціуму за межі приватного життя та входження в публічний

процес обох статей як рівних у можливостях, є історично зумов-

леною тенденцією. Вона потребує історичного часу для вхо-

дження жінки в сферу публічного життя й оволодіння всіма пра-

вилами поведінки й діяльності.

Формування парламентів, тобто вибори, або входження жі-

нок і чоловіків до них на рівних принципах, зумовило таке яви-

ще, як квотування. Проблема ґендерного квотування є важливою

і в міжнародних та регіональних структурах, і в національних

суспільствах. Її обговорювали в Комісії ООН з питань статусу

жінок – органі, сформованому в складі Економічної та соціальної

ради ООН, що діє від 1946 року в складі 45 членів і є одним із

основних органів, який контролює виконання Конвенції ООН

про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, реалізацію

програми “Платформа дій”, прийнятої Четвертою всесвітньою Основи теорії ґендеру

244

конференцією зі становища жінок 1995 року в Пекіні й готує ре-

комендації та звіти для Ради щодо підтримки прав жінок у полі-

тичній, економічній і соціальній сферах. Комісія ООН 1990 року

визначила критичний поріг, а саме – 30%, який є мінімальним

для обрання або призначення жінок на керівні посади в націона-

льних суспільствах.

10 – 21 березня 1997 року на 41-й сесії Комісії ООН з питань

статусу жінок, що відбулася в Нью-Йорку, розглядали питання

щодо виконання рішень Пекінської Платформи дій з таких кри-

тичних галузей, як: політика і прийняття рішень, економіка, до-

вкілля, освіта та навчання. На сесії прийнято рекомендації щодо

проблем “Жінка, влада і прийняття рішень”, серед яких рекомен-

довано урядам, політичним інститутам і неурядовим організаці-

ям активно сприяти участі жінок у прийнятті рішень на всіх рів-

нях влади, що передбачало здійснення спеціальних програм,

спрямованих на заохочення участі жінок в управлінні на місце-

вому рівні, на використання квот, щоб гарантувати участь жінок

в офіційних політичних інститутах.

Такий відсоток називався на Спеціальній конференції “До

партнерства чоловіків і жінок у політиці”, яка відбулася 14-18

лютого 1997 р. в Нью-Делі, та на інших форумах. “Критична ма-

са” представництва жінок у парламенті – визнаний світовою

практикою рівень співвідношення (не менше 30 відсотків пред-

ставників однієї статі). Він дає змогу долати ґендерну асиметрію,

впливати на формування та прийняття рішень у парламенті. Таке

співвідношення передбачає також представництво не менше 30

відсотків жінок у складі партійних та державних структур.

Ґендерні квоти – спосіб забезпечення представництва жінок

у владних структурах, відповідно до якого правовим чином від-

водиться певна частина депутатських місць у парламенті для об-

рання жінок депутатами.

Ґендерні квоти взагалі можуть встановлюватися для обох

статей. Але оскільки частка чоловіків у різних органах управлін-

ня перевищує 90%, то позитивна дискримінація використовуєть-

ся переважно для встановлення ущемлених жіночих прав.

Ґендерні квоти передбачають збільшення жіночого предста-

вництва на виборних посадах. Головною метою ґендерного кво-Ґендер у політиці 245

тування є подолання історичної несправедливості: ізоляції жінки

від участі в політичному житті; залучення жінок до прийняття

політичних рішень; гарантування участі жінок у представниць-

ких органах влади. Ґендерні квоти не тотожні жіночим, що їх

практикували за радянських часів. Ґендерна рівновага в демокра-

тичному суспільстві має бути предметом турботи всіх виборців,

політичних і державних структур, громадськості.

Введення ґендерних квот – явище тимчасове, засіб забезпе-

чення рівних можливостей. Вони спрямовані на виправлення ґе-

ндерних перекосів у владі. З розвитком ґендерної культури жінок

і чоловіків, з утвердженням їхніх рівних прав і можливостей у

різних життєвих сферах потреба в ґендерних квотах об’єктивно

відпаде не тільки де-юре, а й де-факто. В сучасних умовах ґенде-

рні квоти – це вид позитивної дискримінації. Під позитивною

дискримінацією мається на увазі встановлена державою система

пільг, заохочень, заборон і компенсацій, спрямованих на підви-

щення соціального статусу жінок.

У частині першій ст. 4 Конвенції про ліквідацію всіх форм

дискримінації щодо жінок про позитивну дискримінацію сказа-

но: “Вжиття державами-учасницями тимчасових спеціальних

заходів, спрямованих на прискорення встановлення фактичної

рівності між чоловіками й жінками, не вважається дискриміна-

ційним, проте воно в жодному разі не повинно зберігати нерів-

ноправні або диференційовані стандарти; ці заходи слід скасува-

ти, коли будуть досягнуті цілі рівності можливостей і рівноправ-

ного ставлення”. Квоти може законодавчо встановлювати держа-

ва. Тоді вони діють як державні ґендерні квоти, тобто законода-

вчо визначена кількість місць для статей при формуванні органів

законодавчої, виконавчої або судової влад.

Квоти можуть встановлювати й політичні партії, це партійні

ґендерні квоти. Міжнародний досвід формування парламенту

дав зразки партійних квот як форми долання ґендерних віддале-

ності та нерівноваги. Партійні ґендерні квоти – схвалені певною

політичною партією ґендерні принципи й підходи до формуван-

ня представницьких партійних і державних органів, управлінсь-

ких структур, за яких у списках кандидатів пропорційно та поче-Основи теорії ґендеру

246

ргово представлені обидві статі (жінка – чоловік, жінка – чоловік

і так далі за списком).

До партійного ґендерного квотування вдаються політичні пар-

тії багатьох країн світу. Такі квоти встановлюються до 50 відсот-

ків. Зокрема, 50%-відсоткову квоту для чоловіків і жінок у партій-

них списках встановили партія “Зелена альтернатива” Австрії, Со-

ціалістична партія Бельгії, Ліберальні демократи та Робітнича пар-

тія Великої Британії, Партія лівих соціалістів Данії, Еквадорський

революційний народний рух, Нова демократична партія Канади,

Партія демократичного соціалізму Німеччини, Федерація зелених

Італії, Революційна партія Мексики та інші.

Часто виникає питання: а що дає впровадження ґендерних квот?

Ґендерне квотування є показником не лише декларування, а й

втілення реально визначеної практичної політики рівності й спра-

ведливості, пошуку критерію ґендерного прогресу. Ґендерне квоту-

вання також є політичною формою можливостей реалізувати кон-

ституційне право рівності чоловіків і жінок. Воно спроможне

• забезпечити долання ґендерної нерівноваги, віддаленості,

дисбалансу, сприяти оновленню кадрів, складу політич-

ної еліти країни;

• сприяти підвищенню значення в суспільстві державної

соціальної політики, виробленню її стійких параметрів та

індикаторів розвитку;

• активізувати розширення рядів політичних партій додат-

ковим членством, зацікавленим в оновленні їх діяльності;

• зміцнити принцип паритетності, співробітництва ста-

тей як у межах державних і партійних організацій, так і

поміж ними.

Упровадження квотування супроводжується й розв’язанням

низки проблем, серед яких:

• питання про дефіцит жінок-практичних політиків;

• можливість виникнення “скляної стелі” та “скляної стіни”;

• намагання чоловіків відібрати й допустити до влади тих

жінок, з якими їм зручно працювати, які обстоюють їх

інтереси й потреби, якими легко управляти, маніпулювати; Ґендер у політиці 247

• протидія чоловіків щодо залучення жінок – політиків-

професіоналів, які об’єктивно за своїми здібностями

можуть загрожувати їм витісненням із займаних місць;

• протидія прийняттю рішень, в яких відбиті ґендерні

проблеми;

• загострення суперечностей у політичних партіях між

прихильниками й супротивниками ґендерної рівності то-

що.

Квоти є формою спресування політичного часу в розв’язанні

гострих соціальних і гуманітарних проблем щодо становища та

соціального статусу чоловіків і жінок. Вони є компенсаторним

заходом, спрямованим на долання перешкод для жінок при їх

входженні у владну систему.

У світі існує різне ставлення до квотування та резервування

місць в органах влади. Противники ґендерних квот стверджують,

що їх упровадження є явищем “недемократичним”; не відбиває

волевиявлення народу; є створенням переваг-можливостей для

жінок. Однак при цьому вони уникають оцінки “мужекратії,” що

панує в сучасних парламентах, і зазвичай замовчують недоліки

рішень, прийнятих при одностатевому розгляді проблем.

Інші стверджують, що система квот є перешкодою на шляху

жінок до парламенту, бо вони не можуть “перескочити” постав-

лений квотою ліміт. Та слід мати на увазі, що квоти є тимчасо-

вим заходом, доки не буде подолана ґендерна віддаленість, по-

перше, і, по-друге, квоти тією ж мірою є способом долання пере-

ваг-можливостей чоловіків.

Практика свідчить, що завдяки квотуванню кількість жінок у

законодавчих органах країни зростає. Останнім часом ґендерні

квоти були застосовані в 76 країнах світу. Світовий досвід роз-

винених країн світу (Швеція, Франція тощо) показав позитивні

результати введення системи ґендерних квот до партійних спис-

ків (пропорційна виборча система) і пропорційної системи вибо-

рів представницьких органів державної влади.

Ознакою соціально-політичної активності українського сус-

пільства, його здатності до громадсько-політичної самоорганіза-Основи теорії ґендеру

248

ції є формування й функціонування політичних об’єднань і орга-

нізацій третього сектора. Політичні партії в їх структурі найбі-

льше впливають на виборчий процес. Кількість їх щорічно зрос-

тає: 1995 р. – 38 партій, 1996 р. – 41, 1997 р. – 53, 1998 р. – 66,

1999 р. – 90 [4, 65], 2000 р. – 115 [1, 10], 2002 р. – 126 [1, 10].

Стрімке зростання кількості політичних партій в Україні

протягом 90-их років ХХ століття можна сприймати як зростан-

ня політичної активності наших громадян та розцінювати як по-

зитивний момент. Однак щоб стати впливовими, партії мають ще

набути досвіду політичної діяльності і знайти свою вивірену со-

ціальну опору, завоювати носіїв ідей, орієнтованих на їхні про-

грами. Суспільство в перспективі ще має пройти етап партійної

впорядкованості, зокрема й з погляду імплементації ґендеру.

Партійна система України, що складається, лише осмислює роль

і значення партійного квотування.

Аналіз світового досвіду є певним аргументом для пере-

осмислення власних поглядів і порівняння їх зі світовими пар-

тійними й виборчими процесами. В Україні питання ґендерних

квот не порушує жодна політична партія. Мало того, жодна полі-

тична партія не стурбована ґендерним станом обраного парламе-

нту. Це реальне засвідчення теперішньої ґендерної нерівноваги в

країні, і воно є об’єктивною політичною перешкодою розвитку

демократії в суспільстві, порушенням справедливості, відбиттям

у політиці патріархатних поглядів і неорієнтованості на егаліта-

рні перспективи.

Те, що Україна об’єктивно потребує партійних ґендерних

квот, засвідчили парламентські вибори 2002 року. Вперше пропо-

рційна частина нового парламенту становила 225 народних депу-

татів. У багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі

обрано 211 депутатів-чоловіків (93,8%) і 14 депутатів-жінок (6,2%).

Серед них: 3 жінки – від блоку “Наша Україна”, 4 – від Комуніс-

тичної партії України, 2 – від блоку “За Єдину Україну!”, 1 – від

Блоку Юлії Тимошенко, 2 – від Соціалістичної партії України, 1 –

від Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), 1 – від На-

родно-демократичної партії. Партійна належність жінок, яких об-

рали народними депутатами України, є також ґендерним показни-

ком політичної зрілості політичних партій, розуміння ними проце-Ґендер у політиці 249

су емансипації жінки, захисту її людських прав, необхідності фор-

мувати жінок-політичних лідерів і висувати їх до державних стру-

ктур, підтримувати їхню діяльність.

Ґендерне представництво за партійними списками є спосо-

бом формування партіями складу кандидатів у депутати з ураху-

ванням ґендерного чинника за пропорційної системи виборів

представницьких органів державної влади.

Перші місця в світі щодо партійного представництва жінок у

парламенті посідають країни Північної Європи. Цього рівня вони

досягли протягом 30 років, розвиваючи жіночий рух та створюючи

впливові жіночі групи в політичних партіях. Політичні партії цих

країн завжди перебувають у постійному пошуку нових форм. Саме

країни, де ґендерній перспективі віддають перевагу в суспільстві й

державі, в діяльності політичних партій, де державна й партійна

політики не лише орієнтовані, а й практично підкріплені втіленням

принципу рівності чоловіків і жінок, в останні десятиліття займа-

ють перші місця серед країн світу із забезпечення життєвого рівня.

Це Норвегія, Нова Зеландія, Фінляндія, Швеція, Канада, Німеччи-

на та інші. Жінки займають близько половини місць у парламентах

цих країн не тому, що там високий життєвий рівень; а високого

життєвого рівня вони досягли, обравши значний відсоток жінок-

парламентарів, що дозволило обговорювати соціальне становище

суспільства, соціальну політику держави, відповідність політичних

рішень ґендерним потребам, інтересам і правам громадянина краї-

ни.

Вибір жінкою та чоловіком політичної партії для вступу в неї

відбувається через сприйняття її програми й визначення власної

самооцінки свого особистісного потенціалу щодо реалізації його в

політичній сфері. Тут є й інший бік питання. Партія, формуючи

свої ряди, залучаючи до них нових членів, у жінках бачить знач-

ний політичний ресурс. Цим партія засвідчує сприйняття сучасних

процесів людського розвитку, виробляє прогресивну ідеологію,

що відбиває світоглядні можливості й інтереси обох статей.

Підтримка виборців для партій є важливим показником їх-

нього впливу та загальносуспільного авторитету, їх еволюційно-

го зростання. Підтримка політичних партій кандидатів у депута-

ти до парламенту на виборах стає дедалі вирішальнішим чинни-Основи теорії ґендеру

250

ком у виборчому процесі. Особливо важливою така підтримка

стає для жінки, яку обирають.

Ґендерний зміст прогресивної діяльності політичної партії

визначається:

• місцем і роллю ґендерної політики в системі обраних нею

політичних пріоритетів і політичних методів її здійснення;

• ґендерно збалансованою структурою членства або праг-

ненням до цього у разі ґендерної віддаленості та побудо-

вою своєї внутрішньої діяльності на ґендерно збалансо-

ваних засадах;

• прагненням і здатністю долати ґендерну суперечливість,

що характеризуються намаганням внести зміни в соціа-

льне буття суспільства й держави – з одного боку, а з

другого – несприйняттям нового, прогресивного, зокрема

і в ґендерних відносинах, ґендерній культурі, ґендерній

демократії, без чого неможливе сучасне соціальне ново-

творення. Партії, які не здатні сприймати новий ґендер-

ний підхід у діяльності та впливі на різні сфери соціаль-

ного буття, стоять ближче до громадських організацій,

ніж до класичних політичних партій нового часу;

• масштабністю впливу на формування та функціонування

ґендерного компонента в діяльності державних структур,

долання її маскулінного характеру й змісту, який стримує

викорінення всіх форм дискримінації щодо статей, особ-

ливо щодо жінок;

• активним сприйняттям міжнародних норм і рекомендацій

міжнародних структур щодо важливості й необхідності

ґендерних перетворень у сучасних умовах;

• активним надбанням, осмисленням і засвоєнням досвіду

діяльності політичних партій передових країн щодо ґен-

дерних перетворень;

• активною участю в ґендерних перетвореннях, реформу-

ванні всіх сфер соціального життя з урахуванням ґендер-

ного підходу, оскільки сучасне управління може бути Ґендер у політиці 251

бути ефективним тільки на основі постійного здобуття

сучасних знань, зокрема й знань про ґендерну рівність.

У світовій практиці відомі приклади створення й діяльності

жіночих політичних партій. Створення жіночих політичних пар-

тій є, з одного боку, заявою жінок про свою готовність до полі-

тичної діяльності. З іншого – виникнення жіночих партій також

свідчить, що в країні загалом і в її політичній сфері зокрема на-

явна дискримінація за статевою ознакою, що існує ґендерна не-

справедливість, що такий стан справ став політичною пробле-

мою, яку не розв’язують, зокрема, й інші політичні партії, і що

потрібне політико-державне регулювання.

Жіночі політичні партії – це політичні організації з перева-

жно жіночим (або тільки жіночим) членством, які створили жін-

ки, щоб розширити свою участь у формуванні та діяльності дер-

жавних владних структур, захистити політичні й інші права, до-

сягти ґендерної рівності, встановити ґендерну справедливість у

своїй країні та досягти розвитку ґендерної (паритетної) демокра-

тії. Загалом жіночі партії можна охарактеризувати як явище ви-

мушене й тимчасове. Вони виникають тоді, коли влада або ігно-

рує ґендерну проблематику, або розв’язує її вкрай повільно й

поверхово; коли в суспільстві переважають патріархальні тради-

ції, а державна влада тяжіє до патріархальних форм управління,

не встигаючи чи не бажаючи утвердити егалітарні форми в усіх

життєвих сферах.

Такі партії виникали в різні часи і в різних країнах світу. В

Україні, починаючи з 1997 р., Міністерство юстиції України за-

реєструвало шість політичних партій жіночого спрямування. Се-

ред них – партія “Жінки України”, Всеукраїнська партія “Жіночі

ініціативи”, партія “Солідарність жінок України”, Всеукраїнське

політичне об’єднання “Жінки за майбутнє” та інші, частина з

яких вже припинила свою діяльність. Жіночі партії стали спро-

бою, намаганням вплинути на політичні процеси, серед яких ви-

борчий є одним із найважливіших у розв’язанні проблеми ґенде-

рної рівності. Основи теорії ґендеру

252

Однак якщо вважати соціо-статевий принцип неприйнятним

при створенні політичних партій та оцінюванні їхньої діяльності

(а саме так часто розцінюють виникнення жіночих партій), то на

таку ж оцінку заслуговують і політичні партії, які в своєму скла-

ді майже всуціль чоловічі.

Це і є та ґендерна незбалансованість у партійному будівниц-

тві, яка впливає на формування та прийняття політичних рішень.

ХХІ ст. потребує оновлення всіх форм буття, зокрема й полі-

тичного. Жінки разом з чоловіками мають навчатися політики:

теорії, партійного будівництва, партійної діяльності, входження

в систему влади. Таке навчання в сучасних умовах передбачає не

лише засвоєння політичного чоловічого досвіду партійної діяль-

ності, набутого за попередні десятиліття й століття, а привнесен-

ня до нього нових ґендерних особливостей, тобто модифікації та

модернізації такого досвіду й вироблення нових форм і методів

політичних дій, відповідного політичного розв’язання державних

і суспільних проблем. Саме жінки в ситуації переважно чоловічої

партійної діяльності стають тією активною силою, яка міццю

логіки розуму, політичною активністю та діяльністю має впрова-

дити ґендерні підходи в політичну сферу; віднайти, сформувати

ґендерно чутливих, ґендерно свідомих політиків-чоловіків,

спроможних сприяти проведенню ґендерної політики.

Сучасність потребує формування нового типу політичного

лідера – жінки та чоловіка, що поєднує позитивні, як “жіночі”,

так і “чоловічі”, управлінські якості. Такий лідер – досвідчена,

далекоглядна, смілива та відповідальна особистість, здатна до

аналізу й прогнозування, яка є авторитетом для соціального ото-

чення, яка володіє природними й інтелектуальними можливос-

тями впливу на нього, вміє об’єднати маси задля реалізації ідеї,

якій присвятила себе. Лідера-жінку, як і лідера-чоловіка, не слід

ототожнювати з жінкою або чоловіком – вожаком, керівником,

менеджером.

Кожному етапові суспільного розвитку, кожній соціальній

групі, політичній системі властиві свої методи формування й ре-

крутування лідерів. Раніше такими лідерами ставали, як правило, Ґендер у політиці 253

чоловіки. Тоталітарні й авторитарні суспільства не створюють

умов для формування лідерів у їх демократичному розумінні.

Диктатори, номенклатура й бюрократія формуються за власти-

вими цим режимам законами й принципами. В таких умовах жі-

нка на керівній посаді діяла за правилами наявного режиму, ви-

робляючи необхідні для його функціонування безапеляційно ви-

конавські навички.

Дев’яності роки в Україні засвідчили потребу в жінках-

лідерах, як і лідерах-чоловіках, здатних до творчості, оновлення,

перетворень. З’явилося багато активних, зокрема й політично,

жінок і чоловіків. Проте їм відчутно бракує політичних, соціоло-

гічних, психологічних та інших сучасних знань, чого раніше не

давала вища школа. Цей вантаж минулого потребує тривалого

часу для формування й розвитку нового гуманістичного світо-

гляду, як і набуття досвіду ґендерно-паритетної громадської та

політичної діяльності, відповідної сучасним потребам у нових

умовах. Нова реальність формує жінку-лідера і чоловіка-лідера

нового типу, орієнтованих не на силові методи політичної діяль-

ності, а на ініціювання та втілення гуманістичних методів полі-

тичного впливу, мирного, компромісного розв’язання внутріш-

ніх і міжнародних проблем.

Формування жіночого лідерства, яке нині відбувається, має

розірвати чоловічий корпоративізм при розв’язанні будь-яких

проблем, долаючи доволі поширений чоловічий шовінізм. Чоло-

вічий шовінізм – форма прояву сексизму, що виражається в не-

помірному самозвеличенні чоловіків, наданні їм винятковості

порівняно зі становищем жінок, недооцінці жіночого потенціалу

та знеціненні жіночого досвіду. Чоловічий шовінізм зберігає такі

якості та риси, як зверхність, грубість, жорстокість, цинізм, агре-

сивність. Він є руйнівним елементом у розбудові демократії, за-

грозою у формуванні особистості й гуманізації форм суспільної

життєдіяльності, агресивною перепоною в творенні та функціо-

нуванні державних структур. Його в жодному разі не можна ото-

тожнювати з мужністю: чоловічий шовінізм дискредитує образ

мужньої особистості чоловічої статі. Основи теорії ґендеру

254

Схильність жінки до компромісів, до мирних форм діяльнос-

ті, до комплексного бачення проблем, до врахування перспекти-

ви при прийнятті будь-якого рішення, за спільних дій із політи-

ками-чоловіками дозволяють об’єднати зусилля в досягненні ва-

жливих соціальних і політичних цілей країни.

II. Президент, його адміністрація. Президент як політична

фігура представляє країну в світі і впливає на весь політичний та

управлінський процес силою свого авторитету. Він підписує

міжнародні документи з різних питань світового масштабу, які

має виконувати держава-учасниця.

У сучасних умовах вага й цінність кожного такого докумен-

та визначається також і тим, наскільки він ґрунтується на науко-

вому знанні тенденцій соціально-політичних перетворень, гра-

мотності визначених пріоритетів і цінностей, розумінні історич-

ного та політичного часу.

Зокрема, ґендер як пріоритетна проблема розгляду міжнаро-

дних структур стає дедалі більше в центрі уваги глав держав і

урядів на самітах. Ґендерні ідеї пронизують матеріали Всесвіт-

нього саміту Тисячоліття. Світові лідери затвердили комплекс

цілей у Декларації Тисячоліття Організації Об’єднаних Націй,

серед яких – сприяння рівності статей і розширення прав і мож-

ливостей жінок. У Декларації, прийнятій главами держав та уря-

дів на Саміті, що відбувався від 6 до 9 вересня 2000 р., вказуєть-

ся на глобальність ґендерного підходу, коли говориться про ви-

знання главами держав і урядів індивідуальної та колективної

відповідальностей за “…утвердження принципів людської гідно-

сті, справедливості й рівності на глобальному рівні” і підтвер-

дження своїх обов’язків підтримувати зусилля, спрямовані на

забезпечення поряд з іншими вказаними напрямами діяльності

поваги до прав людини і основних свобод; дотримання рівних

прав для всіх незалежно від раси, статі, мови і релігії…”

У Декларації глави держав та урядів визначили низку фун-

даментальних цінностей: свободи, рівності, солідарності, терпи-

мості, збереження природи, загальних зобов’язань, що стануть

найсуттєвішими для міжнародних відносин у ХХІ столітті. Ґендер у політиці 255

Зокрема, так формулюються окремі цінності, ґендерний

зміст яких очевидний. “Рівність. Жодна людина і жодна країна

не повинні позбавлятися можливості користуватися благами роз-

витку. Має бути гарантована рівність прав і можливостей чоло-

віків і жінок. Солідарність. Глобальні проблеми мають

розв’язуватися при справедливому розподілі витрат і тягаря від-

повідно до фундаментальних принципів рівності й соціальної

справедливості. Ті, хто страждає або перебуває в найменш спри-

ятливому становищі, заслуговують на допомогу з боку тих, хто

знаходиться в сприятливіших умовах”. На рівні Саміту особливо

наголошено на ґендерних проблемах у розв’язанні соціально-

економічних питань: “Сприяти рівності чоловіків і жінок та роз-

ширенню прав і можливостей жінок як ефективного засобу боро-

тьби зі злиденністю, голодом і хворобами та стимулювання роз-

витку, що має справді стійкий характер.”

Такий підхід спрямований на розвиток ґендерної демократії,

яка є системою волевиявлення обох статей – жінок і чоловіків у

громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях,

що законодавчо закріплені й реально забезпечені в політико-

правових принципах, діях, розбудові суспільних і державних

структур з урахуванням ґендерних інтересів і потреб.

Глави держав і урядів сповнені рішучості “продовжувати

зміцнювати співробітництво Організації Об’єднаних Націй і на-

ціональних парламентів через їх світову організацію – Міжпар-

ламентський союз – у різних галузях, зокрема й стосовно миру та

безпеки, економічного та соціального розвитку, міжнародного

права й права людини, демократії і ґендерних питань”. Як свід-

чить перелік питань, ґендерне питання поставлено врівень інших

світового значення і світового масштабу розв’язання.

Це одне з найважливіших питань третього тисячоліття.

Розв’язання ґендерних проблем у світовому масштабі вимагає

від глав держав професійних знань і професійного аналізу пробле-

ми. Це також зумовлює й необхідність мати при президентові рад-

ника з ґендерних питань, а при адміністрації президента – консу-

льтативно-дорадчий орган з ґендерної проблематики. Як приклад, Основи теорії ґендеру

256

таку Національну раду з питань жінок, сім’ї та ґендерного розвит-

ку створено при Президентові Киргизької Республіки. У межах

наданих Раді повноважень на неї покладено нагляд за виконанням

Закону про основи державних гарантій забезпечення ґендерної

рівності, публікацію щорічних звітів про виконання Закону. В Ко-

ролівстві Норвегії король призначає Раду з рівності, мандат і кіль-

кість членів якої встановлює сторинг (парламент).

III. Уповноважений у справах ґендерної рівності (рівних

можливостей). Останніми десятиліттями все більшу роль у сис-

темі державного механізму забезпечення ґендерної рівності країн

світу починає відігравати фігура Уповноваженого з рівних прав і

можливостей. У різних країнах його ще називають посередни-

ком, контролером, адвокатом. Уповноважений з рівних прав і

можливостей (омбудсмен) – державний посадовець, якого оби-

рає представницький орган влади для здійснення контролю за

законодавством з рівних прав і можливостей. Вперше посаду ом-

будсмена юстиції запроваджено ще 1809 року в Швеції. Вона

довела свою необхідність, і протягом двох століть ця ідея не

втратила ні значення, ні актуальності. В останню третину ХХ

століття у Швеції поступово запровадили посади п’яти омбудс-

менів із захисту прав у різних сферах соціального життя: з рів-

ноправності статей, з етнічної рівноправності, з прав споживачів,

з прав дітей, з прав інвалідів тощо. Обрання такої кількості ом-

будсменів – важливий показник визнання та поваги до гідності й

недоторканності людської особистості, а також того, яку увагу

шведи приділяють правозахисній і правоохоронній діяльності.

Посаду уповноваженого Рикстагу з рівності статей серед інших

запроваджено 1980 року. Омбудсмена обирають на чотири роки,

він щороку звітує перед парламентом про стан юридичної забез-

печеності рівних прав і можливостей у країні, про свою роботу із

захисту прав жінок і чоловіків.

У сучасних умовах омбудсменів обирають у багатьох краї-

нах світу. Практика запровадження посади та служби омбудсме-

на дедалі поширюється. 1978 р. таку службу введено в Норвегії,

1980 р. – у Швеції, 1987 р. – у Фінляндії, 1999 р. – у Литві, Ґендер у політиці 257

2001 р. – в Німеччині, 2002 р. – у Словенії, Боснії та Герцеговині,

2003 р. – в Хорватії, Киргизстані тощо.

Процес створення посади, обсяг компетенції та безпосередня

діяльність омбудсмена в різних країнах має свої особливості.

Наприклад, законом Німеччини про встановлення рівноправності

між жінками й чоловіками, ухваленого бундестагом у листопаді

2001 р., в країні введено посади уповноважених з питань рівно-

правності та їх заступниць від найвищого органу влади до всіх

організацій і колективів. Закон із властивою для німців ретельні-

стю надзвичайно детально регламентує процес обрання уповно-

важених та їх заступниць у всіх організаціях і колективах, розпо-

діл обов’зків та координацію дій між ними на всіх рівнях і

зв’язків з керівництвом організацій і підприємств, визначає сан-

кції, до яких мають вдаватися уповноважені в разі порушення

ґендерної рівності.

Практика запровадження посади омбудсмена засвідчила не-

обхідність правового захисту рівності чоловіків і жінок, гарантій

забезпечення механізму юридичного регулювання ґендерних

відносин, особливо в країнах з усталеними традиційними відно-

синами і з укоріненими традиційними ролями жінки та чоловіка.