67,1% Середньої заробітної плати чоловіків; торгівлі (65,3%

зайнятих) – 71,1% заробітної плати чоловіків.

За основні чинники, що впливають на нерівність оплати пра-

ці в економічній теорії, прийнято вважати вік, освіту, професію,

час і досвід роботи. Але, як свідчать результати зарубіжних до-

слідників, якщо навіть нівелювати вплив вище перелічених чин-

ників, різниця в платні жінок і чоловіків залишається. Виника-

ють “незрозумілі” відмінності внаслідок дискримінаційної пове-

дінки роботодавців, які можуть платити жінкам менше, ніж чо-

ловікам, хоча ті мають однакові характеристики з погляду про-

дуктивності (“поточна дискримінація”).

Підтвердженням поточної дискримінації на українському

ринку праці можуть бути відмінності в оплаті праці зайнятих в

одній галузі чоловіків і жінок. Особливо цікавим є той факт, що

в галузях зі зростаючим рівнем оплати праці (фінанси, торгівля

тощо), чоловіки активно й успішно конкурували з жінками, вна-

слідок чого кадровий склад цих галузей маскулінізувався. Де за-

робітна плата мала тенденцію до зниження, такої конкуренції не

спостережено.

Ґендерні відмінності в оплаті праці призводять до того, що

сім’ї, очолювані жінкою, або неповні (без чоловіка) вірогідніше

можуть опинитися за межею бідності. За дослідженнями науко-

вців, найбіднішими сім’ями є неповні, де в дитини є лише один з

батьків (або взагалі їх немає), і в 89 випадках зі 100 такі сім’ї – це

сім’ї з одинокою матір’ю. Не враховуючи навіть психологічного

навантаження, яке відчуває самотня жінка з дитиною, розглянемо

лише економічні наслідки розпаду сім’ї. Зокрема, 88,5% бідних

сімей (межу бідності прийнято розглядати за міжнародними стан-

дартами, тобто це 75% медіанного рівня сукупних витрат на душу

населення) в Україні – це сім’ї, де діти не мають батька.

Фемінізація бідності є однією з найгостріших соціально-

економічних проблем у розвинутих раїнах. Наприклад, у США

починаючи з 80-х років ХХ століття спостерігається стрімке

зменшення ґендерного розриву в оплаті праці, що обумовлюєть-

ся передусім випереджальним зростанням рівня освіченості та Основи теорії ґендеру

344

кваліфікації жінок, і водночас – тенденція до фемінізації бідності

(зростання частки жінок серед бідного населення). Це поясню-

ється насамперед щораз більшою нестабільністю шлюбів, зрос-

танням розлучень і збільшенням кількості неповних сімей та на-

родження позашлюбних дітей. Для неповних сімей, де в більшо-

сті випадків єдиним годувальником залишається жінка, ризик

злиденності є набагато вищим, ніж для сімей з двома годуваль-

никами. Парадоксально збільшення ризику бідності для жінок

пов’язане з посиленням їхніх позицій на ринку праці, і, як наслі-

док, зростає нестабільність сучасної сім’ї. Це доводить, що еко-

номічні позиції жінок не обов’язково пов’язані безпосередньо з

рівнем оплати їхньої праці і що сім’я (й наявність дітей) є вирі-

шальним чинником перерозподілу доходів.

Оцінюючи адаптаційні можливості жінок на ринку праці,

слід порівняти рівень їхньої освіченості з чоловічим. Освітній

рівень економічно активного жіночого населення1

досить висо-

кий, але економічна активність жінок, що мають повну вищу

освіту, постійно знижується. Зокрема, 1999 р. цей показник ста-

новив 78,9%, 2002 р. – 77,5 відсотка. Отож можна зробити ви-

сновок, що хвиля скорочень та безробіття охопила дипломовану

частку жіночої робочої сили, що, відповідно, знизило конкурен-

тність жіночої робочої сили, погіршило її якість. Все це яскраво

ілюструє статистика безробіття2

. Рівень безробіття жінок з по-

вною вищою освітою є вищим порівняно з чоловіками. Статис-

тичний аналіз безробіття на повному ринку праці свідчить, що

2002 р. рівень безробіття для осіб з вищою освітою становив

6,2% економічно активного населення для жінок та 6,1% – для

чоловіків. Але рівень безробіття жінок, які мають базову загаль-

ну освіту, є нижчим за чоловічий з подібною освітою (7,7% –

жінки та 10,1% – чоловіки), що можна пояснити двома причина-

1

До економічно активного населення згідно з міжнародними стандар-

тами належить зайняте та безробітне населення у віці 15-70 років.

2

Тут надаються статистичні дані обсягів безробіття, визначеного за

обстеженнями домогосподарств відповідно до стандартів Міжнародної

організації праці. Ґендерні відносини в економічній сфері 345

ми: по-перше, жінки погоджуються на будь-яку роботу; по-

друге, не маючи достатнього рівня освіти, жінки реалізуються як

домогосподарки. Але, на думку Рощина С.Ю., вибір бути зайня-

тою або домогосподаркою залежить не від рівня освіти та стану

здоров’я жінки, а від роду занять чоловіка. Частина незайнятих

жінок добровільно обрала статус домогосподарки, частину домо-

господарок лише умовно можна назвати такими, оскільки вони

час від часу мають підробітки. Ще одна група домогосподарок –

це жінки, які хочуть працювати, але втратили надію на роботу.

Але ця класифікація досить умовна, всі ці групи не мають чітких

кордонів і частково накладаються одна на одну. Найважливіше

питання, яке слід враховувати, це добровільність обрання стату-

су домогосподарки. У нашій країні тільки-но зароджується куль-

тура домогосподарок. Престиж домашньої праці дуже низький.

Саме матеріальна залежність дружини від чоловіка стає стійким

приводом для конфлікту в цих сім’ях. Ще один привід для конф-

ліктів – розподіл ґендерних ролей. У наших умовах усе благопо-

луччя жінки-домогосподарки ґрунтується винятково на добрій

волі її чоловіка. Чоловік відчуває свою владу, і тому в сім’ях

“нових багатих” іноді відроджуються найжорсткіші патріархаль-

ні моделі взаємовідносин.

Отже, з одного боку, дискримінація в сфері зайнятості ви-

штовхує певну частину жінок за межі ринку праці, з іншого –

потребує додаткової зайнятості. Нині вирішальну роль відігра-

ють економічні чинники. Заробітна плата жінок залишається іс-

тотною частиною доходів сім’ї, й економічні умови найчастіше

змушують жінку погоджуватися на будь-яку оплачувану роботу.

Сім’я з двома годувальниками досі є економічною необхідністю

практично на всіх етапах життєвого циклу, тому жінка мусить

поєднувати роботу з домашніми обов’язками. Найпоширенішим

статусом зайнятості для населення України залишається зайня-

тість за наймом (87,6% зайнятих – жінки), і навіть для чоловіків

цей статус є привабливішим (88,4%). Однак жінки становлять

більшу частку серед зайнятих як неоплачувані працівники в сім’ї

(2,2% зайнятих жінок порівняно з 1,4% зайнятих чоловіків), так і

самозайняті (9,6% зайнятих жінок, і лише 8,8% зайнятих чолові-Основи теорії ґендеру

346

ків). В українському суспільстві роботодавців-чоловіків значно

більше (1,4% зайнятих), аніж роботодавців-жінок (0,6%).

Протягом останніх років Уряд України вжив різноманітних

заходів щодо створення рівних можливостей для жінок і чолові-

ків. Досі основна увага зосереджувалася на розв’язанні соціаль-

них проблем, зокрема на наданні допомоги з догляду за дітьми.

Встановлено 11 видів допомоги, переважна більшість яких спря-

мована на захист жінок і дітей (серед них допомога у зв’язку з

вагітністю та пологами, допомога на дітей віком до 3-х років,

виплата малозабезпеченим сім’ям та одиноким матерям, багато-

дітним сім’ям, з догляду за дитиною-інвалідом та інші. Соціальні

пільги, надані жінкам, роблять їх порівняно з чоловіками менш

вигідними працівниками, тому важливо, щоб ці пільги не пере-

шкоджали працевлаштуванню жінок і не робили б жінку “соціа-

льним інвалідом”. У новому сімейному законодавстві акценти

зміщено з надання допомоги лише матерям з дітьми на надання

допомоги сім’ям з дітьми. На наш погляд, це є одним з перших

кроків до усвідомлення суспільством проблеми розподілу відпові-

дальності за виховання дітей у сім’ї, що дозволить підвищити рі-

вень конкурентності молодих жінок – працівниць на ринку праці.

Переорієнтація на ліберальну модель ринку часто автомати-

чно сприймається як стимул до скорочення зайнятості жінок – їх

розглядають як головний зайвий ресурс робочої сили. В перші

роки становлення ринку праці та початку реєстрації безробітних

у пресі й наукових виданнях багато писали про “безробіття з жі-

ночим обличчям”. Уявлення про “жіноче обличчя” безробіття

склалося на основі даних про чисельність і склад безробітних,

зареєстрованих в установах державної служби зайнятості. Порів-

няння рівнів зареєстрованого безробіття свідчить, що протягом

1998-2002 рр. рівні безробіття жінок і чоловіків змінювалися не-

пропорційно. Зокрема, для чоловіків рівень зареєстрованого без-

робіття зменшився 2002 р. порівняно з 1998 р. на 0,07 відсотко-

вих пункти і досяг рівня 2,65% працездатного населення, то для

жінок цей показник зріс на 0,2 відсоткових пункти і становить

4,93 відсотка.

Водночас, за даними обстежень домогосподарств щодо еко-

номічної активності, рівні безробіття серед жінок та чоловіків бу-Ґендерні відносини в економічній сфері 347

ли майже однаковими. Рівень безробіття жінок на повному ринку

праці становив, за даними 2002 р., 10%, а чоловіків – 10,3% еко-

номічно активного населення. Ці розбіжності пояснюються психо-

логічною схильністю жінок до реєстрації безробіття, можливістю

або очікуваннями на отримання певних соціальних пільг.

Дані про ґендерну структуру безробіття в країні, зібрані під

час проведення обстежень домогосподарств, не є однозначними.

Наприклад, згідно зі стандартами МОП (Міжнародної організації

праці) до безробітних належать ті, хто активно шукав роботу

протягом останніх двох тижнів (коли проводиться таке обсте-

ження) та готовий стати до роботи найближчим часом. Такі кри-

терії безробіття є предметом серйозної феміністичної критики.

Зокрема, більшість людей, які не чинять активних дій у пошуку

роботи, найчастіше є жінками, які підпадають до категорії зневі-

рених, тобто економічно неактивних осіб. Однак для України, в

умовах ринкових перетворень пасивність дій може бути наслід-

ком об’єктивних чинників: брак робочих місць у регіоні, невпев-

неність у власних силах, невміння шукати роботу, недоступність

служби зайнятості, проживання в монофункціональних регіонах,

де основні підприємства обмежують діяльність.

Хоча тенденція до зменшення ґендерного розриву в рівнях

безробіття очевидна, безробіття, особливо жіноче, досі є склад-

ною проблемою і загострюється такими негативними явищами

на ринку праці України: зростанням вторинної та неформальної

зайнятості, повсюдним поширенням прихованого безробіття та

зайнятості в неформальній економіці.

Сам термін “неформальна економіка” вперше використано в

дослідженні К. Харта, виконаному на замовлення Міжнародної

організації праці. Вивчаючи трудові стратегії міського населен-

ня, він виділив “формальні” та “неформальні” джерела одержан-

ня прибутку і показав, що хоча неформальна економічна діяль-

ність випливає зі звичайної ринкової логіки, вона все ж має цілу

низку особливостей, які відрізняють її від формального сектора.

Від кінця 70-х років терміни “неформальна економіка” та

“неформальний сектор” широко використовуються в економіч-Основи теорії ґендеру

348

ній літературі. Проте зміст самого поняття досі є об’єктом жва-

вих дискусій. Згідно з офіційним визначенням МОП до сфери

неформальної діяльності належать “професійна діяльність – як

основна, так і вторинна зайнятість, яка забезпечує прибуток і

здійснюється на постійній основі поза легальними, регульовани-

ми контрактними зобов’язаннями”. Очевидно, що подібне визна-

чення далеко не є достатнім для того, щоб зрозуміти сутність

цього складного й суперечливого явища.

У кінці 90-х років поширеним явищем було використання ро-

ботодавцями адміністративних відпусток, так званого прихованого

безробіття (застосування державною владою адміністративних

бар’єрів призвело до штучного зменшення обсягів прихованого

безробіття). Нині використання цієї форми прихованого безробіття

заборонено українським законодавством, однак роботодавці вда-

ються до інших форм, наприклад, відпустки за власним бажанням,

особливо в містах із моноструктурою виробництва.

На думку науковців, приховане безробіття існуює завдяки

зацікавленості в його збереженні в усіх учасників економічного

процесу. Держава таким чином економить свої кошти на виплати

допомоги через безробіття, адміністрації підприємств викорис-

товують ситуацію для різноманітних господарських зловживань,

служби зайнятості мають менший обсяг роботи. Але тих самих

працівників, які знаходяться в адміністративних відпустках, така

ситуація влаштовує, вони очікують на зміну економічної ситуа-

ції. Передусім така пасивна поведінка дає змогу уникнути пошу-

ків роботи, зусиль і витрат часу на перекваліфікацію. А головне,

втрата заробітків у разі скороченого робочого графіка або не-

оплачуваної відпустки компенсується вивільненням часу, який

робітники можуть використати для реалізації стратегії виживан-

ня: вторинної зайнятості, підробітку, виконання неврахованих

офіційно замовлень у робочий час на робочому місці.

Ґендерна структура вторинної зайнятості свідчить про наяв-

ність чіткого розподілу на жіночі й чоловічі види діяльності.

.

При цьому чоловічі (водій на власному авто, ремонт автомобілів,

побутової техніки, будівельні та ремонтні роботи) оплачуються

краще за жіночі (няня, догляд за хворими, приготування їжі, Ґендерні відносини в економічній сфері 349

прибирання квартир тощо). Ці дані свідчать і про те, що регуля-

рну додаткову роботу чоловіки мають частіше, ніж жінки, вони

навіть частіше займаються продажем і перепродажем речей та

продуктів (що суперечить усталеному стереотипові). Тобто як у

формальному, так і в неформальному секторах економіки жінка

знаходиться на дні піраміди зайнятості.

Однією з найефективніших стратегій виживання для жінок

стала трудова міграція за кордон у розвинені країни. Жіноча міг-

рація має певні особливості як стосовно соціально-

демографічних характеристик, так і щодо мотивації міграційної

поведінки, вимог до соціального захисту мігрантів. З континген-

том жінок-мігранток пов’язане широке коло питань, обговорю-

ваних в усьому світі, що стосуються зайнятості жінок у так зва-

них “сферах ризику” (шоу-бізнес, ресторанне обслуговування),

сексуальній експлуатації жінок-мігранток, проституції в країнах

в’їзду. Гострота цих питань зростатиме у зв’язку з нерозроблені-

стю правової бази міграції, слабкою інтегрованістю нашої країни

в світовий ринок праці, міжнародні трудові, фінансові, правові

відносини.

Активне зростання кількості жінок у складі робочої сили су-

проводжувалося розробленням антидискримінаційного міжнаро-

дного законодавства. Міжнародна організація праці прийняла

низку конвенцій і рекомендацій щодо забезпечення нормальних

умов праці для чоловіків та жінок. Визначається низка конвен-

цій, дія яких спрямована на заборону використання жіночої пра-

ці на важких роботах, у нічний час.

Щодо впровадження антидискримінаційного законодавства

слід виділити Конвенцію № 156 (1981 р.) та Рекомендацію № 165

(1981 р.) про трудящих із сімейними обов’язками, основною іде-

єю яких є забезпечення рівності статей та регулювання правових

положень чоловіків і жінок, які поєднують професійні й сімейні

ролі.

У преамбулі Конвенції МОП № 156 є посилання на Конве-

нцію ООН 1979 р. про ліквідацію усіх форм дискримінації що-

до жінок, де сказано, що “для досягнення повної рівності жінок Основи теорії ґендеру

350

і чоловіків необхідно змінити традиційну роль як чоловіків, так

і жінок у суспільстві та сім’ї” (п. 6). Конвенція розкриває зміст

поняття “трудящі із сімейними обов’язками” – це працівники,

які мають ці обов’язки стосовно дітей, котрі перебувають на

утриманні, коли такі обов’язки обмежують можливості їх під-

готовки, доступу, участі або просування в економічній діяльно-

сті (ст. 1., п. 1).

У статті 3 вказано, що досягнення цілковитої рівності для

жінок та чоловіків, цілі національної політики кожного члена

Організації праці мають полягати в тому, щоб особи з сімейними

обов’язками, які виконують або бажають виконувати оплачувану

роботу, могли здійснювати своє право на це і не були дискримі-

нованими й, наскільки це можливо, гармонійно поєднували б

професійні та сімейні обов’язки (п. 1). При цьому держава пови-

нна створити умови для вільного вибору роботи (ст. 4а). У цій

конвенції наголошено на необхідності органам влади стимулю-

вати розвиток інформації та освіти, що сприяє ширшому розу-

мінню спільнотою проблем трудящих із сімейними обов’язками,

а також формування суспільної думки, що сприятиме розв’яза-

нню цих проблем (ст. 6).

Основні положення Конвенції 156 про трудящих із сімейни-

ми обов’язками можуть застосовуватися національним законо-

давством через колективні угоди, правила внутрішнього трудо-

вого розпорядку підприємств, у будь-який інший спосіб (ст. 9).

Рекомендація № 156 (1981 р.) трудящих із сімейними

обов’язками наголошує на значущості проведення спеціальних

досліджень за різними аспектами зайнятості працівників із сі-

мейними обов’язками, визначення потреби в закладах з догляду

за дітьми та надання допомоги сім’ям з метою отримання інфор-

мації для розроблення дієвої політики (ст. 11а, 24а, б), а також

розвитку освіти, що сприятиме спільній участі чоловіків і жінок

у виконанні сімейних обов’язків, дозволяючи тим самим краще

виконувати свої професійні та сімейні обов’язки (ст. 116).

Особливо відзначається необхідність поліпшення умов праці

та якості трудового життя робітників, що виконують сімейні Ґендерні відносини в економічній сфері 351

обов’язки, за рахунок скорочення тривалості робочого часу, зок-

рема й ненормованого трудового часу, використання гнучких

форм зайнятості, періодів відпусток і вихідних (ст. 18а, б).

Відзначається потреба в особливому захисті працівників із

сімейними обов’язками, зайнятими на неповний робочий день,

тих, хто працює вдома. Підкреслено необхідність контролю за

умовами праці, соціального захисту та можливості переходу на

робочі місця з повною зайнятістю (ст. 21.1, 21.2, 21.3).

Отже, національна політика зайнятості при формуванні тих

чи інших заходів має формуватися згідно з антидискримінацій-

ним міжнародним законодавством.

Розділ 12.

ҐЕНДЕРНІ ВІДНОСИНИ В РОДИНІ

На тлі тієї популярності, якої набули ґендерні питання за

останні роки в Україні, взаємозв’язок ґендеру та сім’ї як соціаль-

них інститутів розглядається доволі рідко. Навіть при вивченні

проблеми ґендерної соціалізації (одної з провідних тем ґендер-

них досліджень) дуже рідко дослідники виходять на конкретну

характеристику цього процесу в сучасній родині, де й почина-

ється ґендерна соціалізація дитини. Також неможливо зрозуміти

особливості виконання ґендерних ролей, що закріплюються у

ґендерних стереотипних уявленнях, не дослідивши їх функціо-

нування в сімейному осередку. По своїй суті, феномен ґендеру та

інститут сім’ї не можуть розглядатися роздільно, оскільки вони

нерозривно пов’язані одне з одним.

Під сім’єю звичайно розуміється “засноване на кровному

спорідненні, шлюбі або усиновленні об’єднання людей, зв’яза-

них спільністю побуту і взаємною відповідальністю за виховання

дітей; члени родини часто живуть в одному будинку” [7]. Великі

зміни, яких відчуло українське суспільство в останні роки, ще

раз засвідчили, що інститут сім’ї є одним із найстабільніших ін-

ститутів соціального життя. У наш час серед головних соціаль-

них інститутів і владних структур за ступенем абсолютної довіри

лідирує сім’я; усі інші соціальні інституції й органи влади мають

значно менший рівень довіри в населення [2].

У радянський період історії України проблематика станови-

ща жінки (ґендерна термінологія в цей період не застосовувала-

ся, хоча в деяких роботах статус жінки порівнювався зі статусом

чоловіка) вивчалася в рамках соціології сім’ї, соціології праці

або демографії. У рамках першої дисципліни основну увагу при-

діляли переважно декільком темам:

1) народжуваності й особливостям репродуктивної

функції родини;

2) поєднанню жінкою сімейних і професійних ролей,

бюджетові часу зайнятої сімейної жінки; Ґендерні відносини в родині 353

3) взаєминам батьків і дітей, вихованню дітей-школярів;

феноменові розлучення, його причинам і наслідкам.

Перераховані вище теми охоплюють найважливіші сторони

життєдіяльності сім’ї й становища жінки в ній, хоча далеко не

вичерпують усіх проблем сімейного життя. Ці напрямки дослі-

джень давали багатий емпіричний матеріал, але, оскільки ґенде-

рна теорія в цей період не застосовувалася, дослідники не акцен-

тували свою увагу на виявлених фактах дискримінаційного ста-

новища жінок як у родині, так і поза нею.

Зрозуміти, як склалися сучасні ґендерні відносини не тільки в

родині, як малій групі, але й у соціумі в цілому, не можна, не зна-

ючи історії виникнення соціального інституту сім’ї, ядро якого

творять взаємини чоловіка й жінки. Причому необхідно відзначи-

ти, що ці взаємини між членами родини, іноді в не явному вигляді,

але завжди ґрунтуються на тім або іншім способі розподілу вла-

ди між ними. Той факт, що ґендерні стосунки завжди ґрунтуються

на відносинах влади, на рівні повсякденної свідомості часто не

усвідомлюється. Влада, як соціальний феномен, завжди виявляєть-

ся в певній ієрархії; у сімейному осередку вона знаходить прояв як

сімейна статева стратифікація (розподіл влади поміж чоловіком

та жінкою, батьками та дітьми), як ґендерний розподіл прав та

обов’язків, як ґендерні відмінності у вихованні дітей.

Історія виникнення інституту сім’ї не така проста, як може

здатися при першому наближенні до розгляду цієї теми. Зали-

шаються дискусійними такі питання: нуклеарна родина (яку на-

зивають ще “подружньою”, або родиною двох поколінь: батьків і

їхніх дітей) існувала в давні часи чи це явище властиве тільки

сучасному періодові історії людства? Чи був типовим для перві-

сного суспільства груповий шлюб? Чи дійсно існував матріар-

хат як форма людського співтовариства, де споріднення велося

тільки по материнській лінії і де жінки займали головну роль у

вирішенні важних для роду/племені проблем виживання; наскі-

льки такий суспільний устрій був типовим для різних у просто-

ровому й часовому вимірі груп людської популяції ?

У радянські часи, починаючи від середини 30-х років ХХ

століття, робота Ф.Енгельса “Походження родини, приватної Основи теорії ґендеру

354

власності й держави” була канонізована [10]. У результаті трива-

лий час узаконеною була схема статевої взаємодії чоловіків і жі-

нок в історичній ретроспективі, що наводилася у цій праці: про-

міскуїтет (неупорядковані статеві зв’язки) – груповий шлюб (із

двома формами родини, що змінюються: кровноспорідненої і

пуналуальної) – материнський рід (парна родина, де наслідуван-

ня йде по материнської лінії) – батьківський рід (патріархальна

родина, що з’явилася на стадії виникнення класів). Але ствер-

дження такої схеми унеможливлювало вивчення відносин між

статями в архаїчних суспільствах; фактичний матеріал, що його

знаходили етнографи, часто ніяк не вписувався в цю схему. Вар-

то додати, що існування проміскуїтету, групового шлюбу завжди

породжувало чимало суперечок і в наш час видається сумнівним.

Сучасна історична наука вважає, що нуклеарна сім’я (подружня

пара зі своїми або усиновленими дітьми) фактично займає прові-

дне становище протягом усієї людської історії і була панівною

формою споріднення вже в часи мисливців і збирачів. Цей тип

родини виявляється повсюдно, в різні періоди історії й у різних

куточках земної кулі. Іноді говорять, що нуклеарна родина вини-

кла в результаті індустріалізації суспільства. Насправді її домі-

нування в цей історичний період означає собою повернення до

дуже давнього патерну [9].

Необхідно відзначити, що поряд з існуванням нуклеарної

родини, за даними історичної науки, завжди існували й існують

інші форми сімейних відносин. Типи сімейних структур різно-

манітні й утворюються залежно від характеру шлюбу, спорід-

нення й батьківства. Моногамний шлюб – це шлюб одного чоло-

віка з однією жінкою. Моногамія трапляється в історії людства

вп’ятеро рідше, ніж полігамія – шлюб одного чоловіка з кількома

жінками; полігінія – шлюб одного чоловіка з кількома жінками;

поліандрія – шлюб однієї жінки з кількома чоловіками (шлюб,

що рідко трапляється).

Історично так склалося, що фізіологічне й соціальне батьків-

ство не завжди збігалося в різних соціальних системах, тому

вдаються до виділення патрилінійних і матрилінійний родин, де Ґендерні відносини в родині 355

успадкування прізвища, майна, соціального стану ведеться по

батьку або по матері.

Залежно від розподілу влади розрізняють патріархальні сім’ї

(глава родини – батько, тільки він розподіляє матеріальні ресурси і

приймає життєво важливі рішення щодо дружини, дітей, усіх важ-

ливих проблем функціонування сімейного осередку; владу в роди-

ні має тільки він); і матріархальні сім’ї, де всі вище перераховані

функції виконує мати. Якщо в родині немає чітко вираженого го-

лови, обов’язки розподіляються ситуативно, а рішення прийма-

ються колегіально або передоручаються тому, хто компетентні-

ший у розв’язанні певної проблеми; можна сказати, що така сім’я

– егалітарна.

Постає питання: з погляду розподілу влади які родини в су-

часному українському суспільстві переважають – патріархальні

чи егалітарні? Соціологічні дослідження свідчать, що більшу

частину українських сімей (приблизно 70%) можна віднести до

егалітарних, демократичних, виходячи з участі чоловіка й жінки

в прийнятті рішень щодо важливих проблем сімейного життя і

реального розподілу сімейних доходів. З таких питань, як при-

дбання речей, що дорого коштують, вибір місця проживання,

вибір навчального закладу для дитини, кола сімейного спілку-

вання й виховання дітей тощо – 50-70% опитаних все вирішують

разом із шлюбним партнером [5, 92].

Якщо взяти за критерій патріархальності/егалітарності сім’ї

розподіл прибутків у родині, то й за ним більшу частину моло-

дих сімей (де вік чоловіка й жінки не перевищує 28 років) у на-

шому суспільстві можна охарактеризувати як досить демократи-

чні. Наприклад, чоловік віддає гроші дружині, і вона займається

розподілом сімейного бюджету в чверті молодих сімей; більша

частка сімей (60%) дотримується іншого способу розподілу гро-

шей: усі гроші знаходяться в певному місці, і кожен із партнерів

бере необхідну йому суму; однак у кожній десятій молодій сім’ї

здійснюється розподіл грошей за патріархальним принципом: усі

гроші знаходяться в чоловіка, і він видає необхідну кількість

дружині. Ще у шостої частині сімей партнери залишають заробі-Основи теорії ґендеру

356

тну платню собі, виділяючи певну кількість грошей на спільне

домашнє господарство.

Треба сказати, що ґендерний розподіл матеріальних ресурсів

у сім’ї, як показали дослідження, залежить від її соціально-

економічного статусу. Було виявлено, що дружини, як правило,

контролюють розподіл грошей у родинах із низьким прибутком,

де керування фінансами означає “контроль над дефіцитом”; коли

ж прибуток високий, цю функцію виконують чоловіки, оскільки

великі гроші – це велика влада. У цьому випадку часто тільки

частину грошей вони виділяють на утримання родини.

(Н.Римашевская, Д.Ванной, 1999).

Хоча більшість українських сімей – егалітарні, за оцінкою

самих жінок, сімейна стратифікація у нашому суспільстві доволі

значна.

Вважають себе рівноправними з чоловіками у родині понад

половину опитаних жінок (55%); однак близько чверті жінок

вказують на своє другорядне становище в сім’ї порівняно із соці-

альним статусом чоловіка; решті взагалі важко відповісти.

Слід зауважити, що таку характеристику, як “патріар-

хатність”, може мати не тільки родина, але й суспільство в цілому.

В цьому разі патріархатний устрій – це інституція, завдяки якій

одна половина населення – жінки – перебуває під контролем дру-

гої половини – чоловіків. Основні принципи патріархату: чоловік

має панувати над жінкою; старший чоловік – над молодшим.

Патріархат як інституція глибоко вкорінений не тільки в інститут

сім’ї, в ще більшому обсязі він наявний у відносинах статей в еко-

номічній і політичній сферах суспільного життя. Однак у різні

періоди історії і в різних за своїм політичним устроєм суспільствах

патріархат мав і має велике розмаїття історичних і локальних

форм.

Інститут родини та ґендерний розподіл ролей: основні

підходи. Вивчаючи інститут сім’ї і ґендерний розподіл ролей у

ній, не можна проігнорувати біологічний контекст у трактуванні

взаємодії статей, оскільки ґендер визначається як соціальні від-

носини, норми й санкції, що надбудовуються над індивідами з

різними біологічними характеристиками та різними ролями. Зок-Ґендерні відносини в родині 357

рема, за визнанням біологів, жінки при виборі сексуального пар-

тнера зазвичай вимогливіші до його якостей, ніж чоловіки

(принцип, властивий усім видам тварин, що розмножуються ста-

тевим шляхом), що може тлумачитися як підґрунтя дещо відмін-

ної шлюбної поведінки жінок порівняно з чоловіками. Окремі

дослідження про спонтанний обмін інформацією між матір’ю та

її дитиною також розглядаються в контексті біологічної зумов-

леності стосунків між ними.

Така інтерпретація функцій жінок і чоловіків, зокрема, в ро-

дині апелює до біологічно, а не соціально означених принципів

суспільного життя. Однак варто пам’ятати, що біологічні ролі не

тотожні ґендерним, які оформилися в процесі соціалізації лю-

дини як істоти соціальної, а не біологічної. Ґендерний підхід, за-

лучаючи до розгляду комплекс соціальних чинників, допомагає

зрозуміти характер нинішніх негативних явищ у родинній сфері:

наприклад, ослаблення відповідальності чоловіків за дружину й

дітей (що відбулося, тільки-но шлюб перестав бути довічним);

високий рівень розлучень; явища “прихованого безбатченківст-

ва”, коли батько є, але не займається вихованням дітей тощо).

Визнано, наприклад, що присутність чоловіка в моногамній парі

і його участь у вихованні дітей менше залежать від інстинкту,

ніж від соціальних норм, санкцій і тиску, що їх диктує суспільст-

во.

В наш час уже відпала соціальна необхідність у поділі праці

на основі здатності жінки до дітонародження, як це було в

примітивних суспільствах. Значна, а в окремих країнах – велика,

частина жінок нині поєднують материнство з роботою поза до-

мом. Потрібно враховувати, що жінка вже не народжує, як у ми-

нулому, багатьох дітей і значна частина її життя, отже, вивільня-

ється й має бути присвячена чомусь іще, щоб реалізувати свої

здібності й знання. Це можуть бути і професійне вдосконалення,

кар’єра, й громадська робота.

У більшості сучасних сімей бюджет родини складається з

двох часто рівних частин, що надходять як від чоловіка, так і від

жінки: чоловік уже не є єдиним годувальником родини. Але, як

стійкий пережиток минулого, зберігається патріархальна ідеоло-Основи теорії ґендеру

358

гія та традиційні ґендерні ролі: від жінок вимагають зосередже-

ності на домашній сфері і самопожертви заради своїх близьких, а

від чоловіків – успіху в суспільній. Мало того, традиційна ґенде-

рна сегрегація переноситься й у сферу праці: жіночі професії і

жіночі робочі місця формуються винесенням на соціальний рі-

вень традиційних жіночих занять.

Сім’я і диференціація соціо-статевих ролей. Сучасне нау-

кове осмислення цих змін у сфері сім’ї активно проявилося в

1950-60-х роках, передусім у працях американських соціологів,

та вітчизняних демографів 1960-80-х років. Роль жінки в сім’ї

вони трактували на основі функціоналістської концепції родини.

Функціоналізм пояснює диференціацію статевих ролей у ро-

дині в такий спосіб: чоловік виконує інструментальну роль,

зв’язуючи родину з зовнішнім світом і забезпечуючи її матеріаль-

но; дружина бере на себе експресивну роль, що регулює взаємини

всередині сім’ї шляхом емоційної, психологічної підтримки чо-

ловіка й дітей. Прихильники цієї теорії пояснюють експресивну

роль дружини її здатністю народжувати й виховувати дітей. Т.

Парсонс у широко відомій роботі “Про структуру соціальної дії”

підкреслює вплив подружньої родини на диференціацію ролей за

статтю, причому місце жінці переважно приділяється всередині

родини. Досить відверто він пише: “Звідси так важливо, щоб ста-

тус чоловіка й дружини був рівним. Професійна ж конкуренція

має тенденцію диференціювати їх (чоловіка й жінку) за стату-

сом, а не зрівнювати. Заміжня жінка в нашому суспільстві, як

правило, не конкурує прямо за професійний статус і його пер-

винні символи з чоловіком свого класу. Можна сказати, що таке

розмежування статевих ролей сприяє інтеграції членів родини,

так що винятково важливі функції соціалізації, внесені в роль

батька, зберігаються” [6, 614].

Отже, цей концептуальний підхід пропонував забезпечувати

стабільність сімейних відносин за рахунок обмеження прав жінки

на самореалізацію в будь-яких сферах, крім сімейної. Однак саме

життя породило гнучкіший розподіл ролей у родині, враховуючи

нахили й інтереси чоловіка та жінки. Наприклад, сучасне розумін-

ня ролі батька передбачає надання і психологічної, й емоційної Ґендерні відносини в родині 359

підтримки дітям; батьки в наш час уже не соромляться бути ласка-

вими та ніжними, а іноді й цілком брати на себе функцію обслуго-

вування дітей, іноді зовсім маленьких. З’явився спеціальний тер-

мін для характеристики такої поведінки – “сенситивна поведінка”.

Хоч ці явища тільки починають входити в наше життя, але вже