124]. Зокрема, середньотижнева тривалість домашньої праці в

наш час становить у жительок міст близько 27 годин. Найбільша

питома вага у витратах часу (понад половину) припадає на такі

види діяльності, як відвідування торговельних установ та готу-

вання їжі. Нині ці види трудовитрат ще збільшуються, в будні

вони займають у жінок близько 2-ох годин щодня, у вихідні ся-

гаючи 3,5 годин. Отже, скорочується обсяг і без того незначного

вільного часу жінок, а разом із цим – і можливість професійного

зростання, перекваліфікації, розширення сфери власних зацікав-

лень у світі духовних цінностей. Перевантаженість жінок дома-

шньою роботою прямо відбивається на її професійній діяльності.

Наприклад, під час робочого дня змушені купувати продукти

43% опитаних жінок і тільки 30% чоловіків; розв’язувати про-

блеми, пов’язані з дітьми – 33% жінок і 24% чоловіків. Дослі-Основи теорії ґендеру

368

дження виявили цікаву закономірність: у родинах з високим рів-

нем прибутку жінки вдвічі менше часу витрачають на готування

їжі (47 хвилин на день). Достатні грошові ресурси дозволяють їм

купувати більше і якісніших м’ясних продуктів, фруктів, конди-

терських виробів, якісних напівфабрикатів, скорочуючи час на

приготування їжі.

За даними як вітчизняних, так і закордонних досліджень, ве-

лику частину (70-80%) домашньої роботи, як і раніше, роблять

жінки. Попри всі заклики допомогти жінкам у домашній роботі,

а також прохань зайнятих дружин, чоловіки найчастіше не хо-

чуть нарівні з дружинами брати участь у вихованні дітей, готу-

ванні їжі, прибиранні будинку тощо, та виконувати інші домашні

обов’язки. Тому в родинах, де жінки працюють поза домом, не-

рідко виникає стресова ситуація, що її відомі англійські фахівці в

галузі соціології сім’ї Рона і Роберт Раппопорти (R. Rappoport &

R.N. Rappoport, 1971) визначили як дилему перевантаженості.

Помічено, що чим більше часу дружина працює поза домом

за платню, тим більше домашніх справ вона виконує; при цьому

її загальна завантаженість зростає. Чоловіки зайнятих жінок за-

звичай допомагають їм по господарству не більше, ніж непра-

цюючих, і загальна завантаженість чоловіків (у родині і на робо-

ті) реально стає тим меншою, чим більше працює дружина. По-

дібні факти давали підстави багатьом закордонним дослідникам

стверджувати, що експлуатація за ознакою статі (експлуатація

жінок) вкорінена в сім’ї як відносно автономному соціальному

інститутові.

Подальший розвиток досліджень показав, що домашня праця

має символічне значення у взаєминах статей (особливо коли

дружини працюють). Зокрема, в одному з досліджень [11] було

виявлено: одні чоловіки допомагають дружинам мало, тому що

не хочуть, щоб ті через професійну діяльність стали незалежни-

ми від них; інші ж, навпаки, допомагають своїм дружинам, за-

охочуючи їх бажання працювати поза домом. Очевидно, для пер-

ших найважливіший факт – субординація, що демонструє тради-

ційний розподіл домашньої роботи. Дружини ж часто змиряють-

ся з роллю обслуги в родині не тільки тому, що в багатьох куль-Ґендерні відносини в родині 369

турних середовищах цього очікують від них і це є частиною ролі

“гарна дружина”, але й тому, що бажають уникнути конфліктної

ситуації з чоловіком, бояться зіпсувати з ним стосунки, досягаю-

чи ладу в родині ціною смиренності. Виникає питання про пси-

хічну та фізичну ціну такої поведінкової стратегії для жінки, зо-

крема, про те, хто фрустрованіший: працюючі жінки, що конфлі-

ктують із чоловіком з приводу нерівного розподілу домашньої

праці, чи ті, хто змирився з цим. Відповідь на це питання дали

подальші дослідження в галузі ґендеру, які вивчали не просто

розподіл домашньої праці, як це робилося в традиційній еконо-

мічній моделі родини, а й як вираження турботи членів родини

одне про одного, та як владні відносини (субординацію) в ній

(Хочсчайлд, Арлі, A. Hochschild, 1989).

Брак часу на домашні справи, виховання дітей у працюючої

жінки часто призводить до дилеми ідентичності, під якою розу-

міється ситуація, коли батьки (переважно – жінка, але інколи – й

чоловік) прагнуть справитися і з професійними обов’язками, і з

домашніми справами однаково успішно, що часто призводить до

стресу, оскільки таке поєднання є доволі важким. Не кожній

працюючій жінці вдається належно залучити чоловіка до домаш-

ньої роботи. Скажімо, в стані постійного цейтноту в працюючої

жінки часто бракує часу спокійно “привчити” чоловіка до дома-

шньої праці. Як показали спеціальні дослідження, домогоспода-

рки з цим завданням справляються успішніше, і внаслідок цього

їх чоловіки допомагають у домашній праці більше.

Вивільненню часу жінок могла б значно допомогти сфера

побутових послуг. Однак спад виробництва, що відбувся в нашій

країні, позначився й на підприємствах, які надають побутові по-

слуги. Найближчим часом годі очікувати розширення цієї галузі,

отже, не буде й полегшення домашньої праці жінок за рахунок

передання окремих видів таких робіт підприємствам побутового

обслуговування. Зокрема, нині, за даними досліджень, тільки 2%

наших жінок користуються послугами пралень, 6% – хімчистки,

6% – послугами магазинів, де продають харчові напівфабрикати.

Ці цифри переконливо доводять, що майже вся домашня праця

робиться руками жінок. Ще одна подібна тенденція – зменшення Основи теорії ґендеру

370

кількості дошкільних установ, спричинена тим, що підприємст-

ва, які їх фінансують, самі знаходяться на межі банкрутства. Це

ще один фактор, який суттєво позначається і ще позначиться на

можливостях українських жінок поєднувати професійну діяль-

ність з вихованням дітей. Так само негативно, на думку демо-

графів, впливає на репродуктивні установки жінок надмірне під-

вищення цін на дитячі товари. Середня заробітна плата по Укра-

їні фактично не покриває витрат навіть на першу дитину в роди-

ні, не кажучи вже про другу чи третю. Тенденція зниження наро-

джуваності показує, що матеріальна допомога держави настільки

мала, що не стимулює жінок до народження.

На цьому тлі ностальгія за колишньою традицією багатодітно-

сті, що простежується як у публікаціях окремих авторів, так і ви-

ступах чільних урядовців, виглядає нездійсненною. Ретельний

аналіз ситуації спонукає до висновку, що традиції багатодітності в

нас утрачені безповоротно і не слід мати ілюзій з цього приводу.

Крім цього, треба відзначити, що регулювання кількості дітей є

загальною тенденцією цивілізованих країн, яка спричинена низ-

кою чинників. Головними з них є: постійно збільшувана сфера су-

спільного виробництва, в яку залучаються жінки, та висока зайня-

тість жінок у суспільному виробництві в цілому; відповідне поши-

рення цінності особистої кар’єри та самовираження жінки в про-

фесійній діяльності; зрослі вимоги до матеріального й культурного

рівня життя і, особливо, до якості виховання дітей; подекуди пере-

вага “споживчих” орієнтацій, як у жінок, так і в чоловіків.

Частою причиною однодітності або бездітності в Україні є

також нестабільність самого шлюбу, його висока конфліктність і

невпевненість жінки в тім, що він не розпадеться. Але більшість

дослідників поділяють думку, що головною причиною обмежен-

ня народжуваності є прагнення батьків у довгостроковій перспек-

тиві поліпшити життєві шанси своїх дітей.

Потреба в дітях – одна з найсильніших у структурі потреб

особистості. На жаль, через причини, які ми вже показали, ця

потреба в наших умовах не може реалізуватися в бажанім обсязі

й кількості дітей. Як показують соціологічні опитування тих, хто

одружується, та родин зі стажем, реальна кількість дітей у родині Ґендерні відносини в родині 371

практично завжди менша, ніж планувалося при укладанні шлю-

бу. Ця потреба в структурі особистості жінки настільки сильна,

що навіть при найнесприятливіших обставинах молоді жінки за-

звичай не відмовляються від першої дитини. Саме тому в країнах

із низькою народжуваністю, до яких належить і нинішня Украї-

на, триває зростання народжень саме перших дітей, переважно в

матерів 20-24 років. Прагнення мати дітей обумовлює для біль-

шості жінок і бажання одружитися. Тому нинішнє скорочення

народжуваності спричинили не зміни в орієнтаціях молоді, а різ-

ке погіршення економічної ситуації в країні: наприклад, 2/5 опи-

таних вважають, що “заводити зараз дітей безвідповідально”. В

міру погіршення економічної ситуації в країні стрімко зростає

“ціна дитини”.

Здавалося б, в умовах економічної й соціальної кризи в краї-

ні можна сподіватися на виростання значущості такої функції

родини, як “психологічний захист”. Поширеним є уявлення про

те, що вона може стати останнім притулком для людини, поря-

тунком від стресів, спричинюваних навколишнім соціальним сві-

том; і що саме в родині людина дістає підтримку й опору в житті.

Та, як показують соціологічні дослідження, так є далеко не зав-

жди. Найбільша кількість конфліктів припадає саме на сім’ю: