International” провела опитування громадської думки (Millennium

Survey) в 60-ти країнах світу, зокрема й Україні, елементом яко-

го була низка запитань щодо політичних, економічних прав і со-

ціальних ролей жінок. Дані досліджень у 60-ти країнах згрупова-

но за такими регіонами: Західна Африка, Азія, Східна Європа, Ґендерні ролі та стереотипи 173

куди віднесли й Україну, Західна Європа, Латинська та Північна

Америки.

Як відомо, Україна прагне стати повноправною частиною

європейської спільноти, наблизившись до останньої за основни-

ми соціально-економічними показниками та стандартами життя.

Але демократичний розвиток європейських країн другої полови-

ни ХХ століття невіддільний від суттєвих перетворень у ґендер-

ній свідомості та ґендерних відносинах їхніх громадян. Проте

нині за ціннісно-нормативними уявленнями населення України, в

числі інших східноєвропейських країн, більшою мірою наближе-

не до Азії і Африки, аніж до Західної Європи.

Один з двох дорослих у світі загалом вважає, що жінки не

мають рівних прав з чоловіками, хоча ще 20 років тому близько

130 Країн світу схвалили Конвенцію про усунення всіх форм

дискримінації щодо жінок. Думка дорослих громадян України

подібна: лише 55% опитаних вважають, що жінки й чоловіки в

Україні мають рівні права. До того ж чоловіки переконані в цьо-

му значно частіше (65%), аніж жінки (47%).

Як уже зазначалося, невіддільним складником демократич-

ного світогляду вважається ґендерна культура, дотримання

принципу рівної та рівноцінної громадянської гідності кожної

людини, незалежно від статі, забезпечення й дотримання умов

вільного вибору діяльності, соціальних статусів і ролей, взаємо-

поваги, взаємопідтримки, розвитку особистості та самореалізації

як чоловіків, так і жінок. Проте в межах андроцентричної та пат-

ріархальної культури такі принципи не діють. Насамперед це

стосується сфери професійної зайнятості, можливостей самореа-

лізуватися різними шляхами, серед яких чільне місце посідає

кар’єрне просування сходинками бюрократичного, фахового чи

підприємницького успіху. Традиційним, глибоко вкоріненим за-

лишається ґендерний стереотип, за яким навіть працююча осві-

чена, але заміжня жінка є передусім дружиною й матір’ю, що

повинна допомагати чоловікові, нерідко зневажаючи власні пра-

гнення до самореалізації та професійного успіху, відмовляючись

від реальних кар’єрних можливостей. Такі уявлення великою мі-

рою притаманні й чоловікам, і жінкам, що засвідчує готовність Основи теорії ґендеру

174

жінки беззаперечно поступатися і місцем на ринку праці, і міс-

цем на кар’єрному щаблі. Підтвердження цього знаходимо в ре-

зультатах опитувань.

Загалом не можна сказати, що робота жінок поза домом не

схвалюється. Навпаки, мало хто заперечує проти участі жінок у

забезпеченні сімейного добробуту. Переважна більшість опита-

них українських громадян (75%) згодні з тим, що обоє – і чоло-

вік, і дружина – повинні робити внесок до сімейного доходу,

тобто посідати соціальні статуси та відігравати відповідні ролі у

виробничій сфері суспільства.

Очікування від дружин щодо її внеску до сімейного доходу в

українському суспільстві не є найбільшим у світі. Як не дивно,

але всупереч стереотипному, запозиченому з “мильних опер”,

уявленню про латиноамериканських жінок, саме від них найбі-

льшою мірою очікується виконання ролі співгодувальниці сім’ї.

Так вважають 92% опитаних латиноамериканців. Мало поступа-

ються їм мешканці Африки та Східної Європи – 85%. Най-

меншою мірою участь у позасімейній трудовій діяльності очіку-

ється від жінок Азії.

Проте ставлення до жінок як до рівних за правами й можли-

востями учасниць на ринку праці є далеко неоднозначним. Ґен-

дерна дискримінація дуже швидко проявляється в ситуації еко-

номічної кризи та безробіття, коли її виправдовують і підтриму-

ють громадяни. Отож на запитання “Чи згодні Ви з тим, якщо

бракує робочих місць, чоловіки повинні мати більше прав на

одержання роботи, ніж жінки?” загалом 35% українців дали по-

зитивну відповідь. Як і слід було очікувати, чоловіки значно рі-

дше заперечують проти того, щоб мати більше прав на одержан-

ня роботи. Серед них 44% згодні з перевагами щодо працевлаш-

тування. І їхні очікування не даремні, адже майже третина украї-

нських жінок (28%) також згодні визнавати за чоловіками пер-

шочергові права на одержання роботи. Таку відверту підтримку

власної дискримінації можна зрозуміти, лише зваживши на по-

ширений у суспільстві патріархальний стереотип про справжньо-

го чоловіка-годувальника та врахувавши постійно відтворювану

різницю середньої заробітної плати чоловіків і жінок, що нині Ґендерні ролі та стереотипи 175

становить близько 30%, звичайно ж, не на користь останніх.

Найдискримінованішими в цій ситуації можуть виявитися жінки,

що є єдиними годувальницями своїх дітей, до того ж кількість

таких сімей у суспільстві постійно збільшується.

Щодо визнання за чоловіками переваг на одержання роботи

Україна не виокремлюється на загальносвітовому тлі, адже зага-

лом 36% респондентів погодилися з більшими правами чоловіків.

Враховуючи регіональні відмінності, Україна перебуває ближче до

середини від крайніх розподілів думок. Однією з крайніх точок є

Африка, де 64% опитаних згодні з більшими правами чоловіків на

одержання роботи, а іншою – Північна Америка і Західна Європа,

де рідше ніж кожен четвертий дорослий підтримував можливість

дискримінації жінок на ринку праці.

Готовність жінок поступатися, а чоловіків – очікувати і як

належне приймати такі поступки підтверджується також даними

репрезентативного опитування “Громадська думка населення

України про демократію”, проведеного у вересні 2000 р. Київсь-

ким міжнародним інститутом соціології. Що важливіше для

дружини: підтримувати кар’єру чоловіка чи робити свою власну?

Розподіл відповідей, тобто згода чи незгода респондентів з твер-

дженням: “Для дружини важливіше підтримувати кар’єру чоло-

віка, ніж робити свою власну”, виявився таким: 51% опитаних

переважно згодні з цим твердженням, 37% – переважно не згод-

ні, 12% – не змогли дати однозначної відповіді. Цікаво, що такої

думки дотримуються однаковою мірою і чоловіки, й жінки.

У ставленні до кар’єрних намірів дружин та їхніх чоловіків

українських громадян можна порівняти з мешканцями США кін-

ця 70-х рр., бо, як пише Майкл Кіммел, 1977 р. понад половину

опитаних погоджувалися з твердженням, що “для дружини важ-

ливіше сприяти кар’єрі чоловіка, аніж дбати про свою власну”.

Проте вже 1985 р. трохи більше однієї третини (36%) погоджу-

валися з цим твердженням, а в 1991 р. цей показник становив

29%. На сьогодні кількість таких респондентів наближається до

однієї чверті [3, 183]. Хочеться сподіватися, що в українському

суспільстві з часом також відбудуться подібні зміни стереотип-

них уявлень. Сподівання на це дають відповіді молодого поко-Основи теорії ґендеру

176

ління громадян, які тільки-но розпочали свою трудову і, можли-

во, сімейну історію і які є найдемократичнішими, найменш упе-

редженими щодо кар’єрної самореалізації дружин. Це стосується

і чоловіків, і жінок, але останніх більшою мірою. Їм частіше при-

таманне переконання в недоцільності вважати кар’єру чоловіка

важливішою, аніж власну.

Упереджене ставлення до можливостей жінок працювати і

здійснювати кар’єру легко виправдовується завдяки дуже поши-

реному й усталеному переконанню, що кожна жінка – це насам-

перед матір, людська істота, яка задля соціальної самореалізації

повинна мати дітей. Усі інші соціальні ролі – другорядні, мен-

шовартісні і за певних умов ними можна знехтувати.

Очікування від кожної жінки виконання ролі матері як не-

обхідної умови її самореалізації є найсильнішими серед меш-

канців Західної Африки, де таку думку висловили 79% респон-

дентів. Таке ототожнення соціальної самореалізації з дітонаро-

дженням також досить поширене в Східній Європі та Азії –

відповідно, 68% та 56% опитаних. Найменшою мірою діти

вважаються визначальними для соціальної самореалізації жінок

у Західній Європі та Північній Америці. У першому регіоні

тільки кожен четвертий респондент (25%) ототожнює самореа-

лізацію й дітонародження, а в Північній Америці ця кількість

сягає всього лише 14% (!).

Мешканці України разом зі східноєвропейцями за ставлен-

ням до дітей як засобу соціальної реалізації жінок якнайбільше

наближені до оцінок західноафриканців. 70% наших співгро-

мадян вважають, що жінка для самореалізації обов’язково по-

винна мати дітей. Примітно, що таку думку однаково поділяють і

чоловіки, й жінки. Біологічна здатність вважається соціальним

призначенням і шляхом соціальної самореалізації, що може оз-

начати усвідомлення й прийняття практичної недоступності

інших наявних у суспільстві шляхів втілення закладеного в

кожній людині, незалежно від статі, людського потенціалу.

Вибудовується цікавий ланцюжок соціальних ролей жінок в

українському суспільстві: для соціальної самореалізації жінка Ґендерні ролі та стереотипи 177

повинна мати дітей, отже, й сім’ю з відповідним обсягом неоп-

лачуваної домашньої праці. Паралельно вона мусить робити вне-

сок до сімейного доходу, тобто працювати поза домом. Проте

робота не повинна перетворитися на кар’єру. Навпаки, дружина

має дбати про кар’єру чоловіка, а не про свою власну. Навіщо їй

кар’єрне просування, якщо в разі економічної кризи та нестачі

робочих місць від жінок взагалі очікується поступливість робо-

чим місцем перед чоловіком?

Ґендерні стосунки у сфері розподілу влади та політичної дія-

льності в українському суспільстві також мають ознаки горизон-

тальної та вертикальної сегрегації. Жінки практично не беруть

участі у виробленні державної політики, відіграючи ролі пере-

важно пасивних спостерігачів і виконавців, а також реципієнтів

соціальної допомоги. Водночас реалізація громадянських прав

передбачає повноцінну участь не тільки чоловіків, а й жінок на

всіх рівнях функціонуючих у суспільстві соціальних інституцій,

зокрема й однаковий доступ до всіх позицій соціальної структу-

ри суспільства. Політика держави, основні принципи та ме-

ханізми втілення якої формулюють переважно представники

однієї статі, не може відповідати потребам усіх громадян.

Якщо від жінок загалом очікується поступливість на ринку

праці та кар’єрна неамбіційність, то тим паче їх не очікують ба-

чити в ролі політичних лідерів. Хоча в українському суспільстві

протягом останнього десятиліття з’явилося вже чимало жінок-

політиків, керівників політичних партій і організацій, значна ча-

стина населення, порівнюючи жінок і чоловіків як політичних

лідерів, кращими вважає чоловіків. Це не обов’язково свідчить,

що жінки погані. Хороші всі, але чоловіки кращі.

Серед опитаних в Україні з тим, що чоловіки є кращими по-

літичними лідерами, ніж жінки, погодились 45%. Проте в цій

оцінці представники двох статей не є однодумцями. Перекона-

ними в оцінюванні себе як кращих політичних лідерів є 60% чо-

ловіків. Кожна третя жінка також поділяє цю думку, що, безпе-

речно, має наслідком упереджене ставлення та непідтримку на

виборах жінок-кандидатів тільки тому, що вони жінки, попри всі

інші однакові якості й характеристики. На тлі виокремлених ре-Основи теорії ґендеру

178

гіонів світу українське суспільство щодо визначення кращості

чоловіків як політичних лідерів наближене до країн Східної Єв-

ропи й Азії (40%) і однаковою мірою віддалене як від африкан-

ських (73%), так і від розвинених західних країн (25%).

Підсумовуючи результати дослідження у 60-ти країнах світу,

аналітики “Gallup International” загалом відзначають, що позити-

вні тенденції щодо ґендерної рівності, закладені впродовж мину-

лих десятиліть, відтворюються й зміцнюються. Країни, що най-

більшою мірою наблизилися до ґендерної рівності, насамперед

скандинавські, дедалі частіше стають взірцем і прикладом наслі-

дування для менш розвинутих країн. Повсюдно молоді жінки

плекають найдемократичніші погляди та вимоги, якнайбільше

відкидаючи традиційні ролі й очікування, що суттєво обмежують

доступ жінок до ключових соціальних ресурсів.

За відтворюваною віками традицією від жінок суспільство

очікує виконання насамперед ролей матері та домогосподарки

(навіть якщо жінка працює поза домом), а від чоловіків – ролей

працівника-годувальника та політичного лідера. Міра не-

прийняття такого чоловічого й жіночого рольових наборів вель-

ми різниться серед регіонів світу. Найбільше традиційні ролі від-

кидають мешканці Північної Америки, Західної Європи та Ла-

тинської Америки. Жінки загалом, а особливо молодші 25 років,

проявляють сильніше, ніж чоловіки, неприйняття традиційних

ролей.

Україна давно вже належить до країн, де стимулюється і

схвалюється заняття жінок оплачуваними видами діяльності. Хо-

ча в суспільній свідомості за жінкою не укорінився образ праців-

ниці та політичного лідера, а й надалі домінує образ матері-

доглядальниці, виховательки і домогосподарки. Тобто від жінки,

на відміну від чоловіка, суспільство очікує одночасного вико-

нання двох соціальних, часом важко сумісних, навіть конфлікт-

них ролей матері та годувальниці, проте відчутно наголошуючи

саме на ролі матері-виховательки, вважаючи, що саме це є най-

необхіднішою сферою соціальної самореалізації жінки. Інакше

вона не самореалізується як повноцінна людська істота. Ґендерні ролі та стереотипи 179

Як і в інших регіонах світу, в Україні найменш патріархаль-

ними й традиційними є погляди молодих жінок. Саме вони най-

частіше є носіями демократичного ґендерного світогляду, запе-

речуючи дискримінаційне ставлення до них у сім’ї, на ринку

праці та в сфері розподілу політичної влади. Прикметно, що на

оцінки чоловіків вік практично не впливає. Як молоді, так і сере-

днього віку чоловіки однаково поділяють патріархальні ґендерні

стереотипи.

Такими на початок ХХІ століття маємо уявлення про ґендер-

ні ролі в українському суспільстві, що є одним з проявів соціаль-

но сконструйованих та відтворюваних стосунків влади та нерів-

ності. Вони неодмінно розвиватимуться, це стосується й вибору

стратегій забезпечення ґендерного паритету, з чим рано чи пізно

доведеться мати справу і громадським організаціям, й органам

державної влади, і політичним партіям, які за цю владу змага-

ються. Основи теорії ґендеру

180

Використана література:

1. Берн Ш. Ґендерная психология. – Спб.: Прайм-Еврознак, 2001.

2. Ґендерний паритет в умовах розбудови сучасного україн-

ського суспільства. – К.: Український ін-т соціальних

досліджень, 2002.

3. Кіммел М. Ґендероване суспільство. – К.: Сфера, 2003.

4. Кон И.С. Ребенок и общество: (Историко-этнографическая

перспектива). – М.: Наука, 1988.

5. Коннел Р. Современные подходы // Хрестоматия феминист-

ских текстов. Переводы. – СПб.: Издательство “Дмитрий

Буланин”, 2000.

6. Лавриненко Н.В. Ґендерні стереотипи масової свідомості //

Українське суспільство: моніторинг – 2000 р. Інформаційно-

аналітичні матеріали / за ред. В.М.Ворони, А.О.Ручки. – К.:

І-нт соціології НАН України, 2000.

7. Лавриненко Н.В. Женщина: самореализация в семье и обще-

стве (Ґендерный аспект). – К.: ВИПОЛ, 1999.

8. Майерс Д. Социальная психология. Интенсивный курс. –

Спб.: Прайм-Еврознак, 2002.

9. Палуди М. Психология женщины. – Спб.: Прайм-Еврознак,

2003.

10. Wlliams J.,Best D. Measuring Sex Stereotypes. A Multinational

Study. – Nebury Park: Sage Publications, 1990.

Розділ 7.

ЖІНОЧИЙ РУХ ЯК ІДЕОЛОГІЯ І ПРАКТИКА

СУСПІЛЬНИХ ЗМІН

Соціально-історичні зміни умов життя жінок у XIX –

XX ст. У всіх суспільствах і культурно-історичних епохах, за

винятком хіба що ранніх форм культури, панував непохитний

закон, аксіома про нерівність статей і про буцімто обов’язкове

підпорядкування жінки особі чоловічої статі (батькові, чоловіко-

ві, синові тощо). У свідомість твердо вкарбувався стереотип про

суспільно активну й творчу роль чоловіків у публічній сфері та

набагато скромнішу роль жінок як дружин і матерів у приватній

сфері. Ці соціально-психологічні стереотипи суспільство поста-

вило під сумнів лише в кінці XVIII століття, і знадобилось що-

найменше півтора століття, щоб від них відмовитись. Становище

чоловіків та жінок було нерівноправним, по суті, в усіх сферах

суспільного життя – у політично-правовій, виробничій, культур-

но-освітній та сімейно-родинній. У кожній з них діяли численні

способи дискримінації жінок.

Жінки в кожному історичному періоді ніколи не були й не

могли бути єдиною соціальною спільнотою. Вони суттєво розрі-

знялися між собою за соціальним та економічним статусом (жін-

ки-селянки, робітниці, жінки з буржуазного середовища чи з се-

редовища богеми, люди так званих “вільних професій”), за сі-

мейно-родинним станом, віком, національністю та віросповідан-

ням. Сукупність і найрізноманітніше поєднання всіх цих чинни-

ків витворювали часто дуже різні ґендерні поведінкові моделі.

Водночас існувала загальна закономірність: кожна жінка в своє-

му соціокультурному середовищі перебувала ситуації підпоряд-

кування чоловікові чи чоловікам цього середовища. Опозиція

підпорядкування/панування стала універсальною та загальнопо-

ширеною у відносинах жінок і чоловіків.

На зміну суспільного становища жінок впливали найрізно-

манітніші чинники, передусім політичні та військово-політичні

події (революції, світові війни), які перекроювали карту світу та Основи теорії ґендеру

182

радикально змінювали життя мільйонів людей. Глибинні еволю-

ційні зміни становища жінок відбувалися разом зі змінами форм

і способів виробництва, сфери послуг та управління. Поширення

ідеології лібералізму, демократизму та радикалізму, концепції

громадянського суспільства й визнання культурно-цивілізаційної

цінності прав людини теж суттєво змінювали становище жінок,

насамперед у політично-правовій сфері. Зміни в системі освіти та

виховання, зумовлені, зокрема, і впливом ідеології фемінізму,

фіксували в суспільній свідомості нові ґендерні ролі жінок. Зок-

рема, опанування ними сфери вищої освіти вочевидь впливало не

тільки на їхнє суспільне становище, а й на характер суспільства

загалом. Життя жінок міг суттєво змінити навіть науковий по-

ступ, наприклад, у сфері вдосконалення методів контрацепції,

що, безперечно, вплинуло на трактування жіночої тілесності та

сексуальності.

Французька революція 1789 року, живлена радикальними

ідеями європейського Просвітництва, змінила тогочасну Європу,

остаточно переорієнтувавши її на шлях буржуазного розвитку.

Демократичні норми політичного життя, частково реалізовані

впродовж революції, хоч і не утвердилися законодавчо, але на-

довго стали загальноєвропейськими політичними ідеалами. Фра-

нцузькі жінки були активними діячками революції: вони були

серед засновниць революційних клубів і товариств (“Клуб при-

хильниць права”, “Клуб революційних республіканок”); надси-

лали до короля петиції з вимогами надати їм виборчі права, пра-

ва на освіту та професійну діяльність; брали участь у штурмі Ба-

стилії й організовували збір матеріальних пожертв для потреб

революції; організували видання політичної “жіночої періоди-

ки”; опублікували перший політичний феміністичний маніфест

(Олімпія де Гуж “Декларація прав жінки і громадянки”). Але за-

вершення революції засвідчило, що суспільне становище жінок,

по суті, не змінилося. Олімпію де Гуж стратили якобінці, а ідея

рівноправності чоловіків і жінок на довгі десятиліття перейшла у

сферу соціальних утопій, мрій та в сферу виснажливої політич-

но-правової боротьби. Водночас Французька революція створила

підстави для емансипації жінок, власне витворила ідеал еманси-Жіночий рух як ідеологія і практика суспільних змін 183

пації. Згодом жінки також були серед активних учасниць рево-

люції 1848 р., Паризької Комуни 1871 р., а особливо в роки ро-

сійського революційного руху кінця XIX – початку XX ст. Влас-

не участь у революційній боротьбі давала частині жінок ілюзію

революційного партнерства з чоловіками, живила надію на май-

бутній справедливий суспільний устрій без дискримінації люди-

ни за расою, нацією, соціальним статусом чи статтю.

Одним із визначальних чинників, що зумовив глибинні змі-

ни суспільного становища жінок, був розвиток виробництва. Пе-

рвісне нагромадження капіталу, перехід до промислової епохи

супроводжувалися, окрім всього іншого, безконтрольним визис-

ком праці жінок та дітей. Якщо феодальні цехи послідовно й си-

стемно забороняли жінкам вступати в ці ремісничі фахові корпо-

рації, то мануфактурне та згодом промислове виробництво ши-

роко відкрило двері перед жінками й дітьми і там радо наймали

їх на роботу. Впродовж майже всього XIX ст. праця жінок на ви-

робництві з позиції офіційного законодавства була майже не рег-

ламентованою. Уже в 1850-і роки в Англії жінки становили 36%

серед промислових робітників. До 1870-х років жінок у Франції

та Німеччині наймали в шахти на підземні роботи. Найвища

концентрація жінок була у невеликих майстернях, у текстильній

і легкій промисловості. Їхній робочий день тривав 14 – 16 годин,

а оплата праці становила від половини до третини того, що за

подібну працю одержували чоловіки-робітники. Лише у 1890

роках офіційне законодавство деяких європейських країн обме-

жило тривалість робочого дня для жінок до 11 год. і запровадило

заборону праці жінок уночі. До речі, цю законодавчу норму зго-

дом використали проти самих жінок, усуваючи їх з найвище

оплачуваних посад, що передбачали нічні зміни. Натомість праця

вночі, наприклад, нижчого медичного персоналу, не вважалася

шкідливою для жінок. Приниження, сексуальні домагання, хво-

роби були загальним правилом у середовищі жінок-робітниць.

Залучення та використання жіночої праці в промисловому виро-

бництві зумовлене далеко не емансипаційними прагненнями жі-

нок. Їхня праця в промисловості мала насамперед економічну

мотивацію. Водночас дедалі більша кількість жінок на виробни-Основи теорії ґендеру

184

цтві відчутно вплинула на емансипаційні зміни в їхньому житті.

Робітниці формували засадничо новий соціальний тип жінки, що

позначилось на її сімейному житті, на вихованні дітей, на спосо-

бах соціалізації тощо.

Суттєві зміни в країнах Європи та Північної Америки відбу-

лися на зламі XIX і XX ст. Еволюційні зміни суспільного стано-

вища жінок були пов’язані насамперед з процесами урбанізації,

бюрократизації та демократизації. Зокрема, впродовж життя одно-

го покоління велика кількість мешканців сіл стали мешканцями

міст. Для жінок це означало зміну способу життя, культурних сте-

реотипів, а часто й моральних норм.