1939 (1995). Розвідка о.Маланчук-Рибак (1999) подає основні

досягнення дослідження історії жінок у контексті подібної про-

блематики іншомовних історіографічних досягнень. Історією

жінок козацької доби займається О. Кривоший, опублікувавши

розвідки – “Жінка в суспільному житті України за часів козаччи-

ни” (1998), “Материзна. Жінка в правовій культурі українського

народу (2001). Проаналізовано українські жіночі видання в збірці

“Жіночі долі на тлі доби” (1999). Важливим здобутком історії

жінок став збірник матеріалів і документів про суспільно-

політичну та публіцистичну діяльність Мілени Рудницької (Мі-

лена Рудницька. Статті, листи, документи. Збірник документів

і матеріалів. – Львів, 1998. – 844 с.).

Вагомі успіхи досягнуті у вивченні жіночого руху як соціаль-

ного. Слід відзначити монографію Л. Смоляр “Минуле заради

майбутнього”, що стала першим комплексним дослідженням жі-

ночого руху Наддніпрянської України, довівши, на основні широ-

кого архівного матеріалу, сутність українського фемінізму, його

спільність з західноєвропейським.

Водночас вищезазначені дослідження можна віднести до ви-

вчення “жінки в історії”, але реальної, альтернативної “історії

жінок” в Україні ще немає. Ми не маємо узагальнювальних

праць з історії жінок, і рідкісною працею в цій галузі залишаєть-

ся монографія “Жіночі студії в Україні: жінка в історії та сього-

дні” (1999), яка подала історію жінок від періоду Київської Русі

до сьогодення. Праця стала реальним кроком науковців Одеси,

Львова, Сум, Києва, Запоріжжя на шляху утвердження ґендерно-

го підходу в історичній науці й засвідчила актуальність та нага-

льність таких досліджень.

Оцінюючи стан “історії жінок” в Україні, мусимо визнати

його як запізнілий у своєму розвитку.

По-перше, сучасна історія жінок України, на відміну від жі-

ночих досліджень Заходу, не має такого ресурсу, як жіночий рух Основи теорії ґендеру

512

і звернення українських істориків до феміністичної дослідниць-

кої парадигми, відбувається дуже повільно.

По-друге, описаний у багатьох статтях бум, який пережила в

70-80-х рр. євро-американська історична наука у зв’язку з пошу-

ком нових джерел архівного, мемуарного характеру, залученням

у науковий обіг невідомих фактів з “історії жінок” різних епох,

соціальних статусів, мала в підсумку сотні статей і книжок конк-

ретно-історичного й теоретичного планів. Пошук, поряд з цим

процесом, нових методологічних підходів та надбання соціальної

історії дали змогу зарубіжній історіографії нагромадити ту кри-

тичну масу фактологічного матеріалу й теоретичного потенціа-

лу, який дозволив їй перейти на новий рівень осмислення взає-

модії статей в історії – до ґендерної історії. Нічого подібного по-

ки що не відбувається в українській історичній науці. Хоча про-

цес оновлення проблематики й методологічного арсеналу все ж

просувається. Шлях до української ґендерної історії проклада-

ється полем міждисциплінарної взаємодії. Сьогодні в Україні

“історію жінок” значно частіше пишуть літературознавці, філо-

софи, соціологи, користуючись, у більшості випадків, відомими

історичними джерелами. На жаль, поодинокі українські істори-

ки, які усвідомлюють, що ґендерна історія неможлива без “істо-

рії жінок”, йдуть тернистим шляхом “добування архівної сиро-

вини” для своїх досліджень, власного теоретичного підготування

або перепідготування та самостійної методологічної роботи що-

до “застосування” (або незастосування) західних теоретичних

моделей до українського історичного контексту.

По-третє, слід наголосити й на тому факті, що застосування

нового дослідницького підходу – справа завжди нелегка. Історію

жінок і ґендерну історію сприймають академічні кола як феміні-

стичне втручання в академічний процес історичного пізнання.

По-четверте, суттєвим бар’єром для формування історії жі-

нок є статус “Історії України”, яка, по суті, до проголошення не-

залежності сама перебувала на маргінесі історичної науки й сьо-

годні – у процесі становлення. Становлення ґендерної освіти в Україні 513

По-п’яте, процес становлення “історії жінок” ускладнюється

тим, що немає соціального замовлення. В українському соціумі

домінує твердження, що жіночий рух і фемінізм – суто західний

феномен, який не розвивався на українських землях, а, відповідно,

немає перспектив розвитку в сучасних умовах. Ренесанс маскулін-

них цінностей на всьому пострадянському просторі спричинив

звуження ролі жінки до позицій “просто” матері, дружини або сек-

суального об’єкта. На цьому тлі заклик до вивчення “історії жі-

нок” або не лунає, або проривається як безпорадний пошук.

Для вивчення ґендерних процесів в Україні важливим був

Проект “Ґендер у розвитку” ПРООН, результати його дослі-

дження втілено в колективній монографії “Ґендерний аналіз

українського суспільства” (1999). Там узагальнено науковий ма-

теріал, державну статистику з ґендерної проблематики, а також

на основі історичного, соціологічного, статистичного й інших

методів, порівняльного аналізу вивчено тенденції, процеси, змі-

ни, закономірності ґендерного розвитку в Україні. Книга стала

етапом у становленні ґендерних досліджень в Україні, на її осно-

ві формувались певні орієнтири в наукових розвідках, моногра-

фія розкрила їх актуальність і нагальність. Доповнила це фунда-

ментальне дослідження робота працівників Українського інсти-

туту соціальних досліджень “Ґендерний паритет в умовах розбу-

дови сучасного українського суспільства (2002).

Важливим досягненням наукових центрів жіночих і ґендерних

досліджень стали відпрацьовані реальні механізми розвитку ново-

го наукового напрямку та поширення знань у традиційному нау-

ковому середовищі. До таких механізмів слід віднести: організа-

цію та проведення літніх шкіл і наукових читань; започаткування

наукових періодичних видань; бібліотеки і бази даних; створення

Всеукраїнської асоціації дослідників ґендерної проблематики; за-

початкування Всеукраїнського конкурсу студентських і аспірант-

ських робіт з ґендерної проблематики, тощо.

Літні школи та наукові читання. Основна мета літніх шкіл і

наукових читань – сприяти інституалізації ґендерних досліджень

через створення відповідних регіональних університетських про-

грам за зразком західних програм жіночих і ґендерних дослі-Основи теорії ґендеру

514

джень, які водночас були б регіонально специфічними і відпові-

дали процесові соціальних змін на пострадянському просторі.

Програми шкіл орієнтовані на розвиток ґендерних досліджень як

навчальної дисципліни і включення ґендерних досліджень у на-

вчальні плани університетів. Враховуючи ці завдання, учасницям

і учасникам літніх шкіл пропонуються модельні курси з ґендер-

ної проблематики, на основі яких вони могли б розробляти влас-

ні курси. У школах читають цикли міждисциплінарних лекцій,

семінарських занять, організуються дискусії та консультації з

сучасних проблем ґендерних досліджень.

В умовах несистематичності фахового наукового видання на-

укові центри відшукали ще один спосіб розв’язання проблеми –

видання окремих спеціальних ґендерних випусків у наявних фахо-

вих виданнях. Для прикладу можна навести спецвипуск “Філософ-

сько-антропологічних студій” (Філософсько-антропологічні студії