1993 – 1995 Рр. Всеукраїнські конференції найбільших жіночих

організацій – Союзу українок, Жіночої Громади, Спілки жінок

України. Конференції стали місцем обміну інформацією, презен-

тації перших наукових досліджень, пошуку наукового середовища

і формували тісні контакти науковців та активістів. Ці акції жіно-

чих організацій мали велику притягальну силу та своїми працями

(Українка і демократія. Перша міжнародна жіноча конференція,

організована Союзом Українок. – Київ, 7-11 липня 1993. – 175 с.;

Жінки України: історія, сучасність та погляд у майбутнє. Мате-

ріали міжнародної науково-практичної конференції “Союзу Укра-

їнок”, 4-5 листопада 1995 р. – Дніпропетровськ, 1996. – 100 с.;

Жінка і демократія. Матеріали міжнародної науково-практичної

конференції “Жіночої Громади”, Київ 2-5 червня 1995 р. – К.,

1995. – 182 с.; Жіночий рух в Україні: історія і сучасність. Між-

народна науково-практична конференція. Одеса, 27-29 жовтня

1994 р. Матеріали конференції. – К., 1994. – 148 с.; Жінки Украї-

ни: сучасний статус і перспективи. Одеса, червень 1995 р. Мате-

ріали конференції. – К., 1995. – 144 с.) закладали підвалини жіно-

чих досліджень. Найвідоміші сьогодні фахівці жіночої та ґендер-

ної проблематики заявляли про свої наукові бачення саме на цих

конференціях. Крім того, жінки-науковці відчували відповідаль-Основи теорії ґендеру

504

ність за перспективи жіночого руху та тих жінок, які пов’язували з

ним своє майбутнє.

Основні етапи становлення жіночих та ґендерних дослід-

жень. Перша стадія розвитку жіночих досліджень (поч. 90-х рр. –

1995 рр.) мала на меті нагромаджувати знання про жінок, і, як ре-

зультат, виникли жіночі студії, дослідницький та освітній напрям-

ки. Теза “додати жінку” в традиційні соціальні й гуманітарні дис-

ципліни виникла з усвідомлення того факту, що, по-перше, жінок

протягом тривалого розвитку культури не розглядали в публічно-

му дискурсі й асоціювали з традиційно недосліджуваною приват-

ною сферою. По-друге, жінки мало писали про себе, а отже, зали-

шилося мало документальних джерел про їхнє життя. В результаті

історія культури складається переважно з чоловічих імен, що їх

вивчають традиційні гуманітарні та соціальні науки.

Спочатку вивчали жінок у межах традиційних соціогумані-

тарних дисципліни, переважно історії, літератури, філософії.

Водночас дуже скоро стало зрозуміло, що підхід “долучити” жі-

нку до наявних традиційних наук є недостатнім, оскільки в жод-

ній з них не було достатніх знань для розуміння життя жінок.

Постала необхідність цілеспрямованіше розвивати самостійні

програми жіночих досліджень, що мали всебічно вивчати життя

жінок з урахуванням такого складника, як “жіночий досвід”. Та-

кий перегляд привів до оформлення жіночих досліджень як са-

мостійних дослідницьких програм.

Друга стадія – стадія інституалізації жіночих і ґендерних

досліджень (1995 – 2002 рр.) була пов’язана з розвитком глоба-

лізаційного процесу, посиленням уваги міжнародних структур до

жіночих проблеми. Пекінська Всесвітня конференція зі станови-

ща жінок підтвердила, що в загальну систему функціонування

суспільства слід внести критерії рівності чоловіків і жінок або

питання про перспективи жінок. Поширення освітніх програм і

дослідницьких проектів з проблем жінок та ґендеру в країнах

Західної Європи, США привело до інтенсивного обміну інфор-

мацією, досвідом і ресурсами між науковцями й викладачами.

Засновано літні школи, конференції, конгреси. Освітні програми

набували міжнародної, глобальної орієнтації і проявилися в зро-Становлення ґендерної освіти в Україні 505

станні публікацій, монографій. Ці програми наголошували на

питаннях політики, соціально-економічного розвитку. В резуль-

таті жіночі дослідження стали розглядати не тільки як освітній

капітал, а як джерело додаткової експертизи в діяльності жіно-

чих організацій і діях уряду. В таких умовах зросло соціальне

замовлення не тільки на такі дослідження, а й на спеціалістів, які

здатні професійно проводити такі дослідження.

В Україні цей період позначився інтеграцією жіночих дослі-

джень у систему вищої освіти, розвитком “ґендерно-зба-

лансованих навчальних планів” через введення знань про жінок у

традиційні науки. На цьому етапі ставиться під сумнів вся ідео-

логія вищої освіти, а процес інституалізації нового наукового

напрямку викликає дискусію.

Дискусію спричинив міждисциплінарний характер жіночих

досліджень, який ставив під сумнів самостійний статус цієї дисци-

пліни і вказував на очевидну інтеграцію з традиційними сферами

знань у вигляді таких спеціальностей, як “психологія жінок”, “іс-

торія жінок” та “історія літератури”. Аргументували прихильники

самостійного напрямку жіночих досліджень тим, що жіночі дослі-

дження створюють основу для формування нових теорій і понять

та вивчають жінок з несексистської перспективи, а тому можуть

претендувати на статус самостійної дисципліни.

Поряд з дискусією про статус жіночих досліджень і реконст-

рукцією наявних програм у середині 90-х рр. відбувається про-

цес дуже стрімкого переростання ще “не відпрацьованих” жі-

ночих досліджень у ґендерні. Причинами, які зумовили цей про-

цес, були:

• глобалізаційні процеси з їх приверненням уваги до стано-

вища жінок;

• складність соціально-економічних процесів в Україні, які зу-

мовили не тільки погіршення становища жінки, а й чоловіка;

• суспільні стереотипи та суспільна свідомість, яка визнача-

ла жіночі дослідження як феміністичні, а отже, “чужі”, “за-

хідні” тощо. Основи теорії ґендеру

506

Жіночі дослідження все частіше критикували. Було очевид-

но, що необхідні нові способи осмислення таких проблем, як

дискримінація жінок на робочих місцях, проблеми насилля, фо-

рми політичного залучення. Реальна ситуація пострадянського

простору не давала часу на розгортання жіночих досліджень.

Життя вимагало пояснення нових реалій – перерозподілу влади,

економіки, сімейних відносин через використання ґендерного

підходу. Зростало усвідомлення, що дослідження жінок потребує

розгляду не тільки конструкції фемінності, а й маскулінності,

зосередження уваги на дослідженні особливостей конструювання

ґендерних відмінностей.

Ґендерні дослідження постали як опозиція до ґендерно нечут-

ливого соціального знання, і їх принципова, кардинальна відмін-

ність полягає в тому, що вони не лише вивчають взаємодію статей,

а й прагнуть деконструювати їх ієрархію. Отже, ґендерні дослі-

дження постали не як просте вивчення взаємовідносин статей, а як

аналіз відносин панування, системи домінування одних над інши-

ми в економічній, соціальній, політичній, культурній сферах.

Термін “ґендерні дослідження” значно легше входив в україн-

ське суспільство, аніж “жіночі дослідження”. Цими дослідженнями

зацікавились і чоловіки, які в попередні роки не знаходили в собі

мужності називатися фахівцями з жіночих досліджень.

Між використанням “ґендеру” в західному дискурсі та в

Україні, як, урешті, й на всьому пострадянському просторі є сут-

тєва відмінність. Зокрема, по-перше, в західному дискурсі “ґен-

дер” з’явився, щоб відійти від традиційної статевої дихотомії

“чоловік/жінка” з метою позначення феномена статевої множин-

ності в сучасній структурі ґендерного визначення ідентичності

(фіксується щонайменше п’ять ґендерів). У країнах колишнього

СРСР, особливо після Пекінської конференції (1995 р.), контекст

використання цього поняття веде до старої дихотомії “чоло-

вік/жінка”, а ґендерний розвиток передбачається через взаємодію

чоловіка й жінки в сучасному світі. Крім того, поняття “ґендер”

ототожнюється не з двома статями, а з однією – жінка. Становлення ґендерної освіти в Україні 507

По-друге, впровадження ґендерного підходу в соціальних

науках України має і деякі відмінні, порівняно з західними краї-

нами та США, онтологічні та гносеологічні причини.

Відмінність онтологічних витоків обумовлена тим, що ґен-

дерний контракт “працюючої жінки” в Україні (“працюючої ма-

тері”) суттєво відрізняється від “домогосподарки” – жінки серед-

нього класу США чи Європи 60-х рр. ХХ ст. Цим конструктам

відповідає й інша конструкція маскулінності. Отож, якщо осмис-

лення статусу жінки на Заході відбувалося через призму досвіду

непрацюючої, економічно несамостійної жінки, то в конструкті

“працюючої жінки” проблема пригнічення не є очевидною, яв-

ною, дискримінаційні процеси не лежать на поверхні і діють за-

вуальовано.

Впровадження ґендерного підходу в США та західних краї-

нах залежало від розвитку жіночого руху, від його практики.

Відмінність гносеологічних коренів обумовлена тим, що в Укра-

їні перервано теоретичні традиції, подібні до тих, які формували

підходи західних жіночих рухів, а статево-ролевий підхід поши-

рився лише останнім часом.

Слід наголосити й на тому, що застосування нового дослід-

ницького підходу – справа завжди нелегка. У нас ця ситуація

ускладнюється тривалим пануванням практики “однієї думки”,

що не могло не відбитися на формуванні специфічної менталь-

ності науковців, які звикли використовувати один із можливих

шляхів у пошуках істини та відкидати всі інші. Передусім ідеть-

ся про сексизм і про те, що традиційні ґендерні стереотипи та

асиметрія постійно відтворюються і поширюються всім компле-

ксом соціальних і гуманітарних знань у нашій країні.

В силу специфічних ідеологічних причин після 1917 р. виник

та впродовж багатьох років існував надто специфічний тип патріа-

рхату, коли основним механізмом дискримінації жінок був не чо-

ловік, а тоталітарна держава. Особливими його рисами було, з од-

ного боку, проголошення ідеї емансипації жінки і її рівноправності

з чоловіком, тобто, перекладаючи на мову ґендерної теорії, фор-

мальне утвердження ґендерно нейтральної соціокультурної систе-Основи теорії ґендеру

508

ми. З іншого – в реальному житті відбулося чітке утвердження ма-

скулінного типу свідомості, тобто посилення переважання тих

цінностей, які в наявному культурно-символічному ряду характе-

ристик асоціюються з чоловічим началом (мається на увазі понят-

тя сили, влади, раціональності, універсальності тощо).

Отож дослідження статей і жінок в Україні на стадії станов-

лення здебільшого перебувають під впливом статево-рольового

підходу, а в центрі його уваги – становище жінки (економічне,

політичне, сімейне тощо), соціальний захист жінок. Такі дослі-

дження тяжіють до ліберальної нейтральності. І в таких умовах

жіночі та ґендерні дослідження мусять ґрунтуватися на вітчизня-

ній традиції соціального знання, яка в сучасних умовах сама іс-

тотно трансформується.

Тому сьогодні використання поняття “ґендерні дослідження”

є радше термінологічною парасолькою для маркування різнома-

нітних досліджень (зокрема й жіночих), а не власне ґендерні до-

слідження як самостійна галузь. Сьогодні варто говорити про

ґендерні дослідження не як про окрему дисципліну, а як про

міждисциплінарну галузь. Для перетворення ґендерних дослі-

джень в окрему науку потрібні нова мова, власний інструмента-

рій та понятійний апарат. Процес становлення ґендерних дослі-

джень стоїть перед дилемою: з одного боку, є соціальне замов-

лення на оцінку життєвих реалій та трансформаційних процесів з

урахуванням ґендерного аналізу, з іншого – ґендерні досліджен-

ня сприймаються як загроза базовим, непорушним цінностям і

нормам, оскільки дихотомія статей лежить в основі суспільства.

До цього слід додати, що перед новим науковим напрямком по-

стає ціла низка нерозв’язаних прагматичних питань.

Водночас за десять років розвитку жіночі та ґендерні дослі-

дження вагомо заявили на полі сучасних дебатів своїми досяг-

неннями не тільки як дослідницький, а й освітній проекти.

Дослідницький проект. За десять років розвитку центри жі-

ночих і ґендерних досліджень підготували літературу з жіночої

та ґендерної проблематики. Практично у всіх сферах соціогумані-

тарних досліджень вийшли перші монографічні дослідження з

урахуванням ґендерного підходу. Зокрема, ґендерному аналізові Становлення ґендерної освіти в Україні 509

політико-правової сфери сучасного українського суспільства при-

свячена монографія Т. Мельник “Ґендерна політика в Україні”

(1999.) Ця проблема розглядається в діапазоні від культурно-

історичних і теоретичних узагальнень ґендерного стану в політиці

до способів його впливу на складники ґендерного процесу в Укра-

їні. Представлені в книзі теоретичні, соціологічні й статистичні

матеріали показують зміни в традиційних ґендерних моделях, де-

термінованість ґендерних відносин і трансформацію ґендерної

культури в умовах історичного перехідного періоду українського

суспільства.

Колу питань, пов’язаних з аналізом паритетної демократії,

що недостатньо досліджені на вітчизняному терені, та можливим

шляхам її втілення в політико-правову практику українського

суспільства присвячена збірка “Перспективи паритетної демок-

ратії в політико-правовому полі України” (1997). Автори статей,

вчені-правознавці, політологи, соціологи, розглядають паритетну

демократію в різних аспектах: як ідею, принцип, соціальну та

політичну технологію, як напрямок демократизації суспільних

відносин в Україні тощо.

Аналізові міжнародного досвіду реалізації принципу рівних

прав і рівних можливостей та сутності концепції ґендерної рів-

ності присвячена монографія Смоляр Л.О. “Ґендерна демократія

– стратегія ХХІ століття” (2000).

Опозиційно налаштованим до українського контексту стало

дослідження Харківського центру ґендерних досліджень “Femina

Postsovietica. Украинская женщина в переходной период: от со-

циальных движений к политике” (1999). Така ж позиція до пере-

важає і в монографії І.Жерьобкіної “Женское политическое бес-

сознательное” (1996).

Ґендерним підходам у соціології присвячена робота

Н.Лавриненко “Женщина: самореализация в семье и обществе

(ґендерный аспект)”, яка на матеріалах соціологічних опитувань

і даних статистики розглядає ступінь рівноправності жінок у та-

ких сферах людського життя як сім’я, праця, політика й управ-

ління (1999). Основи теорії ґендеру

510

Трансформації сфери соціального відтворення в пострадян-

ській Україні, процеси реорганізації відносин в умовах економі-

чних реформ і національного будівництва досліджені в моногра-

фії Т. Журженко“Социальное воспроизводство и ґендерная по-

литика в Украине” (2001). Робота з феміністичних позицій подає

аналіз сучасних ідеологій сім’ї та формування ґендерної політи-

ки в сучасному українському суспільстві.

Коли йдеться про гуманітаристику, то найпомітнішими тут

були літературознавчі дослідження. Можна говорити про фор-

мування ґендерної школи в українській літературній критиці

дев’яностих років. Особливо резонансними були монографії Со-

ломії Павличко “Дискурс модернізму в українській літературі”

(1997) та “Фемінізм” ((2002), Тамари Гундорової “Femina Melan-

cholica: стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської”

(2002), Віри Агеєвої “Жіночий простір (феміністичний дискурс

українського модернізму” (2003), ряд колективних монографій і

збірників, зокрема, “Ґендер і культура” (2001), “Ґендерна перс-

пектива” (2004). Дуже важливими для структурування ґендерно-

го дискурсу вітчизняної гуманітаристики були статті та есе Ок-

сани Забужко.

У рамках проекту ПРООН “Ґендерна експертиза українського

законодавства” видано серію публікацій, в яких зосереджена увага

на ґендерному аналізі низки галузей законодавства України: кон-

ституційного, соціального, трудового, медичного, освітянського,

сімейного, житлового та міжнародного. Автори висловили став-

лення до ґендерної і правової ситуації в Україні й визначили осно-

вні напрямки щодо ґендерного вдосконалення чинного законодав-

ства та новотворення з проблем ґендерного права.

Аналізові міжнародних документів з прав жінок, можливос-

тей та практики їх застосування в незалежній Україні присвячена

монографія К.Левченко “Права жінок: зміст, стан та перспективи

розвитку” (2001).

Найскладніше “пробиває” собі дорогу ґендерний підхід в іс-

торії, втім сьогодні ми вже маємо перші здобутки у вивченні іс-

торичного процесу з урахуванням жіночого досвіду. Передусім

слід відзначити праці відомого історика М. Богачевської-Хом’як

(Bohacevsky-Chomiak, Martha, Feminists Despite Themselves: Становлення ґендерної освіти в Україні 511

Women in Ukrainian Community Life 1884-1939 (1998); М. Бо-

гачевська, Думка України жіночого роду (1993); М. Богачевська,

Білим по білому: жінки в громадському житті України. 1884-