16. Особливості вивчення жанру байки.

У вищій школі байка розглядається в курсах історії української та зарубіжної літератур вроздріб, тобто під час вивчення творів відомих байкописців (історія української літератури: Прокопович, Радивиловський, Баранович, Довгалевський, Сковорода, П. Гулак-Артемовський, Віктор Забіла, Левко Боровиковський, П. Білецький-Носенко, С. Руданський, Є. Гребінка, Л. Глібов; історія зарубіжної літератури: Езоп, Федр, Бабрій, Лафонтен, І. Красицький, Геллерт, І. Хемніцер, І. Крилов та ін.). Потрібно зацікавити учнів 8-9 класів байкою — одним із найприкметніших жанрів літератури, що дивовижним чином синтезував у собі найсуттєвіше з усіх родів, видів і навіть жанрів, став одним із найповчальніших творів. Учні, на жаль, не дуже полюбляють вивчати байки. Тому, готуючись до уроку, вчитель повинен довести дітям значеннєвість і важливість вивчення і розуміння байок, показати, чому цей жанр зацікавлював і зацікавлює багатьох письменників, а його однофабульність інтерпретується і понині. З учнями, перш за все, потрібно з’ясувати те, що корінням байка сягає глибокої давнини, тому, як ніякий інший жанр, має свої першоджерела — приказки, прислів’я, апологи, притчі, міфи, фабльо, апокрифи.

Українському неперевершеному байкареві Л. Глібову малі фольклорні форми — прислів’я та приказки теж стали в пригоді. Леонід Іванович зумів вмотивувати їх в пояснювальну присудкову першооснову байки, не порушуючи її ямбічної структури:

«Старії люди правду кажуть:

Два хитрих мудрого не переважуть» («Хозяйка і Челядки»);

«Почув я раз — старі сміялись люде,

Що квач притикою не буде:

Питаю: як? — А так, як бач,

Причина невелика,

Якая ж із квача притика,

Коли він квач?» («Музики»).

«І так — таки ти сам себе вини:

«Що, братику, посіяв, те й пожни! («Вовк і Кіт»).

«Оце ж то теє: на, небоже,

Те, що мені не гоже». («Вовк і Лисиця»).

З цього можна зробити висновок, що прислів’я і приказки як багатозначні короткі вислови стали приводом для роздумів, ґрунтом, на основі якого створювались невеликі прозові, а згодом і віршовані твори повчально-гумористичного чи сатиричного спрямування з алегоричним змістом — байки. Без особливих зусиль до байки можна підібрати співзвучні з її лейтмотивом прислів’я чи приказку: «Мурашка і Цикада» — «Готуй сани влітку, а віз — взимку», «Вовк і Ягня» — «Сила є — розуму не питай», «Мірошник» — «Добре роби — добре й буде», «На дерево дивись, як родить, а на чоловіка — як робить». Це свідчить про те, що байка є своєрідним поширенням і поясненням прислів’я чи приказки.

Неабиякий вплив на розвиток байки, її тематику мали і соціально-побутові казки, що відображали уявлення людей про залежність нашого життя від Долі, Щастя, Злиднів, Біди, Горя, тощо і несли в собі дидактичне начало. Основний пафос цих казок спрямований на викриття і заперечення несправедливості суспільного ладу, нелюдських відносин, поневолення людини людиною. Ця тематика органічно вписалася і в художню тканину байки. У І. Крилова, Л. Глібова («Рыбьи пляски» і «Танці») змальовано виразну картину здирства вищих. Байка «Пан та Собака» (1818) П. Гулака-Артемовського пройнята антикріпосницькими тенденціями. Епічні твори, персонажами яких виступали тварини, за якими закріпилися сталі риси-ознаки: лисиця — хитра, вовк — дурний, ведмідь — вайлуватий тугодум, заєць — боягуз, сорока — базіка, набули повчально-моралізаторського спрямування, сатиричних та алегоричних рис і згодом стали основою для створення синонімічного за призначенням ліро-епічного жанру — байки.

Успішній роботі над байкою допоможуть притаманні цьому жанру картинність описів, влучність виразів, образні характеристики персонажів.

Особливості байки як жанру:

- байка – твір художньої літератури, це – алегорична розповідь навчального характеру;

- персонажі байок – тварини, птахи, риби; дійовими особами можуть бути люди і предмети;

- байка складається з двох частин: зображення подій чи розповіді про них і повчання (мораль).