23. Проблеми вивчення української драматургії другої половини XIX ст., використання позакласних та позашкільних методів при осягненні цієї теми.

Вивченню драматургії цього періоду відведено мало часу, а матеріал досить насичений філософськими питаннями.

Демократична українська драматургія другої половини XIX ст. була складовою частиною передової української літератури. Вона знаходилась під благотворним впливом творчості М.В.Гоголя і О.М.Островського - засновників самої передової в світі російської демократичної драматургії.

Найталановитішим представником української демократичної драматургії був І.Карпенко-Карий (І.Тобілевич) (1845-1907 рр.) автор таких видатних п'єс, написаних у дусі критичного реалізму, як “Бурлак”, “Наймичка”, “Мартін Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн” і ін. Багато п'єс Карпенка-Карого увійшли до репертуару радянського театру. У цих п'єсах показаний хижацький характер селянської буржуазії, її жадність до наживи.

Знамениту роль в українській драматургії епохи капіталізму зіграв М.П.Старицький. Частина його п'єс пройнята соціальними мотивами і наближається до реалістичного трактування життя різних соціальних шарів українського народу (“Не судилося”, “Щаслива частка”, “Талан”). Ряд драматургічних творів Старицького близький до мелодрами, насиченої побутовими елементами.

Марк Лукич Кропивницький був засновником класичного реалістичного театру. Все своє творче життя Кропивницький був пов'язаний з народом, віддавав йому свій талант артиста і драматурга. Зразком вірного служіння народу був для нього Шевченко і кращі представники російської культури. Впродовж всієї своїй літературній діяльності Кропивницький написав близько 40 п'єс. Його багата драматургічна спадщина, окрім оригінальних п'єс включає майстерні інсценування прозаїчних і віршованих творів інших письменників. Найбільш популярними були “Енеїда” (по Котляревському), “Вій” (по Гоголю), драми (по поемах Шевченка) “Невільник”, “Титарівна”.

Форми позакласної та позашкільної роботи з літератури при вивченні драматургії:

1. Організація і проведення навчальних олімпіад з літератури.

2. Робота літературного гуртка (драматичний гурток);

3. Підготовка і відзначення ювілею драматурга;

4. Літературні вечори: 1) ювілейні; 2) тематичні;); 3) історико-літературні (образи та епоха у драматургічних творах); 4) жанрові (Вечір української драматургії); 5) сезонні.

5. Читацькі конференції

6. Турніри, конкурси (на кращого декламатора окремого монологу);

7. екскурсії;

8. Відвідування театру (основне).

24. Методика вивчення патріотичної лірики.

Спочатку читаємо поезії, а вже потім визначаємо їх різновид за тематикою. Наприклад, патріотична. Оговорюємо, що патріотична лірика – це твір, у якому автор висловлює почуття любові до рідної землі, стурбований за її долю. Так, це поезії Шевченка «Мені однаково», Сосюри «Любіть Україну», Павличко «Пісня про Україну» тощо.

Читання патріотичної лірики – це перший етап її вивчення. Якщо учень не ознайомився з текстом твору, то аналіз його не може бути ефективним, у школярів так і не виникнуть глибокі почуття, емоції.

Виразне читання – один із методів вивчення патріотичної лірики, воно пронизує всю діяльність вчителя і учня в процесі засвоєння матеріалу, забезпечує глибину емоційного сприймання і цілісного враження від твору.

Проводимо аналіз патріотичної лірики (версифікація, тропіка, фігури, ідея тощо). Найголовніше – виділяємо символіку України (з чим країна асоціюється в автора: калина, пшеничне поле тощо) та ідею твору (до чого закликає автор).

На цих віршах будуємо виховні моменти на уроках літератури і мови. Виховуємо в дітей любов до Батьківщини, гордість за неї.