59. Методика вивчення творчості письменника у контексті художніх осягнень літературної школи, до якої він належить.

Творчість письменника завжди керується його ідеалами, тобто часом у якому він живе та творить. Варто вивчати творчість письменника не тільки в контексті літературних напрямів та течій, а й в контексті його приналежності до літературної школи.

Початково потрібно дати учням уявлення про те, що напрям, течія, школа – це різні літературні поняття.

Літературні школи, угрупування – це об’єднання найближчих однодумців. Це українські поети-романтики, «Руська трійця», Празька школа, Нью-Йоркська група тощо.

Іноді виділяють вужчу категорію літературної течії — літературну школу, що об'єднує послідовників якогось видатного письменника. Однак аналіз літературного розвитку свідчить про зайвість цієї категорії: адже практично кожна течія і групувалася навколо особистості чи спадщини видатного митця. Так, розгалуження бароккового напряму — такі течії, як «метафізична школа», «ґонґоризм» і «маринізм», — пов'язані з діяльністю визначних європейських поетів (відповідно, англійця Джона Донна, іспанця Луїса де Ґонгори-і-Арготе та італійця Джамбатісти Маріно). Іноді школою у власному розумінні слова можна назвати цілі напрями. Так, «школою Золя» нерідко іменують натуралізм. Український футуризм можна до певної міри розглядати як школу Михайля Семенка.

Так, простежується формування найближчого літературного контексту, тобто феномена Празької літературної школи, яка виникла внаслідок притягання текстів її чільних представників. Підкреслюється, що у взаємодію вступають не лише тексти, а й їх елементи. Безперервність цього процесу породжує розмаїття форм: запозичення, наслідування, переспіви, стилізації, пародії та багато інших.

У поезії “пражан” інтратекстуальна й інтертекстуальна взаємодії перехрещувалися. Запозичення виявлялися не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному, версифікаційному рівнях. У межах тексту перегуки, повтори увиразнювали думку, сугестіювали енергію дії. Інтертекстуальність засвідчувала діалогічні зв’язки з прецедентними текстами (Біблія, “Божественна комедія” А.Данте, “Фауст” Й.Гете), з творами сучасників (П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра) і самих “пражан” (Є.Маланюк, Л.Мосендз, Н.Лівицька-Холодна, О.Ольжич). Отже, у взаємозв’язках, які не зводилися, проте, до копіювання, визначалися творчі індивідуальності письменників Празької літературної школи. Поетичний діалог єднав Л.Мосендза й О.Ольжича, О.Телігу, в останні роки життя – Юрія Клена; Н.Лівицьку-Холодну – і Є.Маланюка, О.Телігу та інших літераторів.

60. Виховання патріотизму на уроках літератури.

Розбудова незалежної Української держави неможлива без оновленої національної освіти, розробки прогресивних технологій, гуманізації, диференціації та інтеграції навчання, науково обґрунтованої системи патріотичного виховання засобами художнього слова майбутніх громадян ХХІ століття.

У Державній національній програмі “Освіта (Україна ХХІ століття)” визначено стратегію розвитку освіти в Україні, її пріоритетні напрями та шляхи створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації. У дослідженнях сучасних вчених з означеної проблеми підкреслюється вирішальна роль національної ідеї у патріотичному вихованні особистості.

Уроки літератури в школі повинні стати основою патріотичної вихованості учнів, їхнього громадянського змужніння, високої моральності та працелюбства, естетичної наснаги. Художня література спонукає шкільну молодь захоплюватися красою і самобутнім багатством рідної землі, національно-визвольною боротьбою українців, їх славетним минулим.

Формування в учнів патріотичної вихованості у процесі вивчення творів художньої літератури розглядається як система, що взаємопов’язує ряд етапів:

підготовчий, на якому старшокласники знайомляться із творами української літератури, самостійно їх осмислюють, засвоюють сюжет твору, літературні образи, аналізують політичні події, на тлі яких розгортається сюжет; визначають патріотичні мотиви твору та патріотичні почуття героїв;

мотиваційний, на якому формується потреба старших школярів у проникненні в сутність змісту твору, в необхідності особистісного спілкування з літературними героями;

етап осягнення виховного патріотичного потенціалу творів художньої літератури, вироблення вміння висловлювати критичні судження щодо героїчних вчинків персонажів літературних творів, проводити проекції на сучасність;

етап формування патріотичної вихованості, у ході якого визначається ефективність патріотичного виховання засобами художнього слова: під час написання творчих робіт на основі вивчених творів української літератури, у процесі проведення різних типів уроків, гурткових та позакласних виховних заходів.

Система роботи з питань патріотичного виховання під час вивчення творів В. Барки, О. Гончара, О. Довженка, П. Загребельного, Л. Костенко, І. Котляревського, Т. Осьмачки, У. Самчука, В. Симоненка, В. Сосюри, В. Стуса, Лесі Українки, Т.Шевченка та інших письменників передбачає виховання любові до Батьківщини, рідної мови, історії та культури, почуття національної самосвідомості, господаря власної землі, повагу до славних синів і дочок України, шанобливе ставлення до культур усіх народів світу, відповідальність кожного за долю нації.

24