40. Методика вивчення фольклорних традицій в українській літературі.

На стадії формування писемної літератури фольклорна традиція переважає, потім відбувається її подолання, а згодом генетична спадкоємність фольклорних традицій в літературі змінюється творчим запозиченням і трансформацією.

Потрібно підкреслювати, що функціональне використання фольклорних елементів у літературі не руйнує її канони, а збагачує літературу ідейно-художнім синтезом.

Так, при вивченні «Тіней забутих предків» Коцюбинського зауважуємо, що твiр має глибоке фольклорне корiння, що живить творчу уяву митця. Повiсть випромiнює свiтло народної фантазiї, до якої завжди були чутливi українцi. Фольклорнi образи беруть участь у подiях, впливають на життя людей. У дусi кращих традицiй зображено чисте, глибоке кохання, яке буває один раз у життi.

При вивченні творчості марка Вовчка відзначаємо «фольклорність» мови письменниці (використання усталених порівнянь, епітетів, приказок і прислів’їв).

О. І. Дей, О. І. Зілинський, Р. Ф. Кирчів, Н. С. Шумада у праці "Український фольклор у слов'янських літературах" вирізняють три головні форми фольклорно-літературних зв'язків, які стосуються аспекту фольклоризму літератури (тобто процесу розвитку і художнього збагачення індивідуальної професійної словесної творчості на основі народної, колективної):

1) засвоєння літературою своїх національних народнопоетичних надбань;

2) використання фольклорних джерел сусіднього, спорідненого походженням, історією і мовою народу;

3) опрацювання інтернаціональних фольклорних сюжетів та мотивів.

Для успішного аналізу фольклорного субстрату в літературному тексті необхідно перш за все бути ознайомленим з методикою "ідентифікації" (елементарного розпізнавання у літературному творі уснопоетичних за походженням елементів), яка була розроблена вченими як послідовність завдань:

1. Розв'язання питання про наявність у творі фольклорного впливу.

2. Розпізнавання виявленого фольклорного впливу як сюжетного чи стилістичного, або й сюжетного і стилістичного разом.

3. Визначення жанрової специфіки усного об'єкта рецепції.

4. Визначення його національної (етичної) належності.

5. Пошук найближчих до усного об'єкта рецепції фольклорних варіантів і текстуальні зіставлення з літературним твором з метою визначення обсягу (ступеня) використання їх у ньому, напрямів і засобів трансформації.

41. Методика вивчення функціонування публіцистичних мотивів у ліричній та епічній поезії.

Найяскравіше простежується у творчості поетів другої половини ХХ століття.

Так, як слушно зазначає вже згадуваний Іван Бокий існує така вітчизняна традиція: "поети в Україні – люди громадські: проповідники, святі отці, єпископи і митрополити, навіть патріархи". В річищі цієї традиції перебуває і Борис Ілліч Олійник, який створив кілька громадянських поезій, що вони й складають переважно "Таємну вечерю". Проблема в тому, що в книжці громадянська позиція автора аж вилазить назовні, ніби роздираючи поетичний "каркас". Наприклад, у віршеві "Гряде пророк!" дістається на горіхи "міченому в списках потайних", котрий "втікав, як тать, в чужинницькі пенати" і який привів "під своїм кривим крилом" на ганьбу Росії "перевертня із міченим чолом" (натяк на батька пєрєстройкі). Зауважимо, що поезія присвячена Солженіцину.

Знайдемо в книжці Олійника вірші, що наче ілюструють ненаписані поетом публіцистичні статті. До таких належать "Перевдягання душ", "Таємна вечеря", "Марш п'ятої колони", "Інвектива-2"... Своєрідні поетично-публіцистичні заготовки замість "метафоричного вибуху" пропонує автор читачеві. Емпіричний бік у його віршах цілковито занедбано. Той, хто звик сприймати поезію ірраціонально (нераціонально), знайде мало втіхи від читання нової збірки Бориса Ілліча. Хоча маємо тут й рідкісні винятки у вигляді традиційних віршованих зразків, як-от "Відлебеніла, ніби мить...", "Сюжет", "Дощ". Як вірш-метафора сприймається серед усього загалу поезія "Дві ями копали Йому гробарі..." (і це при тому, що жодної метафори в самому цьому тексті нема).

Водночас публіцистичність поезій Олійника можна сприймати і як свого роду епатаж. По суті, виокремлення якихось прозаїчних або неромантичних моментів у поетичному тексті є одним зі способів епатувати публіку.

Як бачимо, взаємодія поезії та публіцистики породжує інколи цікаві межові явища. Біда лише в тому, що публіцистика робить твір одноплощинним через свою здатність вбивати поетичний підтекст. Утворену порожнину займають асоціації з політичним, суспільним життям, історичними подіями.

Потрібно з’ясовувати з учнями, які ідеї несе та чи інша поезія і відзначати, що громадянська та патріотична поезія містить публіцистичні мотиви.