- •1.Місце політології в системі наук про суспільство: взаємозв'язок та взаємозалежність.
- •2. Політична наука в сучасній Україні: основні завдання, шлях розвитку і перспективи.
- •3. Еволюція уявлення про політику: основні етапи і парадигми.
- •4.Суб’єкти політики. Особистість як суб’єкт політики.
- •6. Політика і засоби масової інформації. Змі як “четверта влада
- •7. Політична ідеологія
- •8. Консерватизм і неконсерватизм
- •Праві націонал-радикальні партії.
- •Правоцентристські націонал-демократичні партії.
- •9. Лібералізм і неолібералізм
- •10. Соціал демократичний рух
- •11. Комуністичний рух..
- •12.Фашизм і неофашизм
- •14. Анархізм
- •15. Націоналізм
- •16. Ресурси влади
- •18. Типологія влади
- •19. Проблеми влади…
- •20. Типографія політичних режимів
- •22. Авторитаризм
- •23 Тоталіризм.
- •24. Соціально-політичні передумови виникнення тоталитаризма
- •25. Розвиток поглядів та змісту демократії в історії людства
- •26. Основні концепції демократії
- •27. Демократичні традиції…
- •28. Принципи демократії
- •29. Політичні права
- •30. Передумови та етапи демократизації
- •31. Переваги та недоліки демократії
- •32. Громадя́нське суспі́льство
- •33. Особливості формування громадського суспільства
- •34. Сутність структура та функції політичної системи
- •35.Політична система сучасної україни..
- •36.Типи політичних систем порівняльний аналіз….
- •37. Основні концепції походження держави
- •38. Ознаки держави
- •39. Функції держави
- •40. Типологія держав
- •41. Основні форми державного правління
- •42.Порівняльний аналіз…..
- •43.Особливості основних форм територіального устрою
- •44. Форми державного устрою та держ.Правління..
- •45.Основни тенденції розвитку державності в сучасному світі
- •46. Класифікація органів державної влади….
- •Законодавча влада
- •Виконавча влада
- •Судова влада
- •47. Загальні поняття парламентаризму..
- •48. Інститут призиденства в сучасному світі..
- •49. Інститут призиденства в Україні
- •50. Верховна Рада України…
- •2. Склад і структура Верховної Ради України
- •51. Кабінет Міністрів України…
- •53. Структура місцевих органів влади.
- •Повноваження місцевих державних адміністрацій
- •Структура та порядок формування мда
- •54. Роль і функції політичних партій.
- •55. Передумови, шляхи та моделі формування політ.Партій
- •59. Етапи становлення та сучасний стан багато партійності..
- •60. Становлення багатопартійності…
- •Громадські організації та рухи: сутність, структура, особливості, роль в суспільстві
- •62. Сутність та типи партійних систем. Взаємозв'язок партійних і виборчих систем.
- •63. Основні стадп виборчого процесу.
- •64. Виборче право і виборча система в сучасній Україні
- •65. Виборча система України: пошук оптимальної моделі
- •66. Принципи виборчого права
- •67. Політичний абсентеїзм: його причини і наслідки.
- •68. Мажоритарна виборча система
- •69. Пропорційна виборча система
- •70. Змішана виборча системи
- •71. Порівняльна характеристика основних виборчих систем
- •72. Парламентські вибори в Україні
- •73. Президентські вибори в Україні
- •74. Місце і роль еліти в суспільно-політичному житті. Теорії еліт
- •75. Політична еліта України: особливості формування та етапи еволюції
- •76. Типологія еліт
- •Еліта влади, політична і економічна еліта
- •77Система формування та змін політичних еліт
- •78. Політичне лідерство: сутність, характерні риси та механізм формування
- •79. Класифікація політичного лідерства
- •23. Ж. Блондель - прагнуть вони змінити або зберегти існуюче становище і які масштаби проблем, які розв’язують. За типом впливу на суспільство.
- •80. Основні концепції політичного лідерства
- •81. Політична свідомість: поняття, структура, типи і функції
- •83. Типологія політичних культур
- •84. Політична соціалізація особистості: сутність, інститути, етапи
- •85. Політична культура українського суспільства: традиції, сучасний стан, тенденції розвитку
- •86. Політична культура сучасної української еліти
- •87. Громадська думка як форма політичної свідомості. Її роль у функціонуванні демократії
- •88. Основні тенденції світового політичного процесу. Глобалізація
- •89. Суб'єкти світового політичного процесу.
- •90. Держава як основний суб'єкт міжнародних політичних відносин
- •91. Зовнішня політика, її особливості, цілі, функції та засоби
- •92. Напрями і пріоритети зовнішньополітичної діяльності України
- •93. Основні концепції геополітики
- •94. Україна в сучасному геополітичному просторі: виклики і перспективи
- •95. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення
- •96. Міжнародний тероризм: його сутність, прояви та методи
- •97. Міжнародні та регіональні організації як суб'єкти світового політичного процесу. Роль і місце в них України
- •98. Україна і снд: проблеми і перспективи
- •99. Євроатлантична інтеграція України: виклики і перспективи
47. Загальні поняття парламентаризму..
Парламент є представницькою установою країни. Колегіальний за своєю внутрішньою структурою та принципами діяльності він представляє різноманітні групові, партійні та національні інтереси. Виборці делегують повноваження депутатам через вибори. Тому, у світлі сказаного, “палати парламенту, що створюються шляхом призначення, не є представницькими установами (наприклад, палата лордів Великобританії, члени якої призначаються монархом; Сенат Канади, що призначається генерал-губернатором). Представницькі установи наділені безпосередніми повноваженнями, обсяг і зміст компетенції представницької установи визначаються конституцією. Вони можуть функціонувати лише за умов демократичного режиму. Отже, парламент - це виборний колегіальний орган держави, наділений нормотворчими, фінансовими та контрольними повноваженнями, що діє в умовах демократичного режиму. Парламентаризм у широкому розумінні - це система формування та діяльності верховного представницького органу, держави, а також політико-державних відносин та інститутів, прямо чи непрямо пов'язаних з ним за умови існування у суспільстві демократичного режиму. У країнах, де нормально функціонують парламенти га існує політичний режим, створюються сприятливі умови для формування системи парламентаризму. Парламент і парламентаризм є показником рівня стану демократизму в суспільстві. У країнах, де відсутня демократія, а парламент функціонує лише формально, не виконуючи належним чином своїх функцій, не формується система парламентаризму. Парламентаризм - це цілісна політико-державна система, що складається з ряду демократичних і бюрократичних елементів і зв'язків, що взаємодіють між собою. Вони містяться у державній структурі, закріплюються конституціями та іншими правовими актами. У той самий час структура парламентаризму розгалужується. До неї включаються елементи та взаємовідносини, що не входять до державної системи; до них належить, наприклад, участь політичних партій у формуванні парламенту тощо. Парламентаризм є установою, що являє собою важливу частину політичної системи суспільства. Парламентаризм - це форма державного керівництва суспільством, якій притаманні керівна роль представницького органу в системі органів держави, контроль парламенту за виконавчою владою, поділ діяльності законодавчої та виконавчої, привілейоване становище депутатів та їх юридична незалежність від виборців. Принцип “поділу влади” на законодавчу, виконавчу та судову є характерним для парламентаризму. Згідно з цим принципом, що закріплюється багатьма конституціями зарубіжних країн (винятки становлять, наприклад, конституції КНР, СРВ, КНДР, Республіки Куба), парламент - носій верховної законодавчої влади. Найменування, структура, формування і термін повноважень парламенту. Конституції зарубіжних країн по-різному називають вищі представницькі органи: Конгресом (Конституція США); Генеральним конгресом (Конституція Мексиканських Сполучених Штатів); Генеральними кортесами (Конституція Іспанії); Парламентом (Конституції Індії, Італії, Франції, Японії); Зборами (Федеральні збори Російської Федерації, Федеральні збори Австрії, Всекитайські збори народних представників, Верховні народні збори Корейської Народно-Демократичної Республіки, Народні збори Республіки Болгарія, Великі національні збори Республіки Румунія); Асамблеєю (Асамблея республіки за Конституцією Португалії, Національна асамблея народної влади на Кубі); Скупщиною (Союзна Республіка Югославія); Ригсдагом (Швеція). Конституції таких, наприклад, країн, як Німеччина та Республіка Польща обмежуються лише відповідними найменуваннями палат: бундестаг і бундесрат, Сейм і Сенат і не вживають терміна “парламент”, хоча вони і є таким у дійсності, а Сейм і Сенат, що скликаються в окремих випадках на спільні засідання для розгляду, наприклад, питання про прийняття президентом присяги, утворюють Національні збори.
Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в період між сесіями Верховної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законодавчих актів,
Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє увесь український народ — громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".
Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Верховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).
Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Однією з істотних особливостей українського парламенту є його однопалатність. Така структура, як зазначалось вище, не є типовою для великих і середніх держав, але в Україні на це є вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Однопалатна структура українського парламенту зумовлена насамперед тим, що Україна є унітарною державою (ст. 2 Конституції), становлення парламентаризму в Україні (в його класичному розумінні) перебуває на початковому етапі, українське суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а організація державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими обставинами.
Звичайно, однопалатний характер парламенту породжує і може породжувати згодом певні проблеми, зокрема, щодо темпів законотворчості і якості законодавчих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.
Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.
Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається виконання парламентом значного обсягу робіт , практично створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься інтенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, наукових та інших основ діяльності парламенту.
Постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року (ст. 83). Новообрана Верховна Рада збирається на першу сесію не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради.
