Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1-100.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

47. Загальні поняття парламентаризму..

Парламент є представницькою установою країни. Колегіальний за своєю внутрішньою структурою та принципами діяльності він представляє різноманітні групові, партійні та національні інтереси.    Виборці делегують повноваження депутатам через вибори. Тому, у світлі сказаного, “палати парламенту, що створюються шляхом призначення, не є представницькими установами (наприклад, палата лордів Великобританії, члени якої призначаються монархом; Сенат Канади, що призначається генерал-губернатором).    Представницькі установи наділені безпосередніми повноваженнями, обсяг і зміст компетенції представницької установи визначаються конституцією. Вони можуть функціонувати лише за умов демократичного режиму.    Отже, парламент - це виборний колегіальний орган держави, наділений нормотворчими, фінансовими та контрольними повноваженнями, що діє в умовах демократичного режиму.    Парламентаризм у широкому розумінні - це система формування та діяльності верховного представницького органу, держави, а також політико-державних відносин та інститутів, прямо чи непрямо пов'язаних з ним за умови існування у суспільстві демократичного режиму. У країнах, де нормально функціонують парламенти га існує політичний режим, створюються сприятливі умови для формування системи парламентаризму.    Парламент і парламентаризм є показником рівня стану демократизму в суспільстві. У країнах, де відсутня демократія, а парламент функціонує лише формально, не виконуючи належним чином своїх функцій, не формується система парламентаризму.   Парламентаризм - це цілісна політико-державна система, що складається з ряду демократичних і бюрократичних елементів і зв'язків, що взаємодіють між собою. Вони містяться у державній структурі, закріплюються конституціями та іншими правовими актами. У той самий час структура парламентаризму розгалужується. До неї включаються елементи та взаємовідносини, що не входять до державної системи; до них належить, наприклад, участь політичних партій у формуванні парламенту тощо.    Парламентаризм є установою, що являє собою важливу частину політичної системи суспільства. Парламентаризм - це форма державного керівництва суспільством, якій притаманні керівна роль представницького органу в системі органів держави, контроль парламенту за виконавчою владою, поділ діяльності законодавчої та виконавчої, привілейоване становище депутатів та їх юридична незалежність від виборців.    Принцип “поділу влади” на законодавчу, виконавчу та судову є характерним для парламентаризму. Згідно з цим принципом, що закріплюється багатьма конституціями зарубіжних країн (винятки становлять, наприклад, конституції КНР, СРВ, КНДР, Республіки Куба), парламент - носій верховної законодавчої влади.    Найменування, структура, формування і термін повноважень парламенту. Конституції зарубіжних країн по-різному називають вищі представницькі органи: Конгресом (Конституція США); Генеральним конгресом (Конституція Мексиканських Сполучених Штатів); Генеральними кортесами (Конституція Іспанії); Парламентом (Конституції Індії, Італії, Франції, Японії); Зборами (Федеральні збори Російської Федерації, Федеральні збори Австрії, Всекитайські збори народних представників, Верховні народні збори Корейської Народно-Демократичної Республіки, Народні збори Республіки Болгарія, Великі національні збори Республіки Румунія); Асамблеєю (Асамблея республіки за Конституцією Португалії, Національна асамблея народної влади на Кубі); Скупщиною (Союзна Республіка Югославія); Ригсдагом (Швеція).    Конституції таких, наприклад, країн, як Німеччина та Республіка Польща обмежуються лише відповідними найменуваннями палат: бундестаг і бундесрат, Сейм і Сенат і не вживають терміна “парламент”, хоча вони і є таким у дійсності, а Сейм і Сенат, що скликаються в окремих випадках на спільні засідання для розгляду, наприклад, питання про прийняття президентом присяги, утворюють Національні збори.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих — крім її Верховної Ради. До 1992 р. в період між сесіями Верхов­ної Ради законодавчу владу здійснювала її Президія шляхом внесення змін і доповнень до чинних законо­давчих актів,

Верховна Рада є загальнонаціональним представ­ницьким органом державної влади, оскільки вона пред­ставляє увесь український народ — громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту — "Верховна Рада України".

Колегіальний характер Верховної Ради як парламен­ту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депу­татів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови об­рання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосу­вання (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Вер­ховна Рада приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він фор­мується виключно шляхом виборів народних депу­татів. Ці вибори є, як правило, вільними і демократич­ними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Однією з істотних особливостей українського пар­ламенту є його однопалатність. Така структура, як зазна­чалось вище, не є типовою для великих і середніх дер­жав, але в Україні на це є вагомі причини об'єктивного і суб'єктивного характеру. Однопалатна структура укра­їнського парламенту зумовлена насамперед тим, що Ук­раїна є унітарною державою (ст. 2 Конституції), ста­новлення парламентаризму в Україні (в його класич­ному розумінні) перебуває на початковому етапі, укра­їнське суспільство і, як наслідок цього, український парламент є лише відносно структурованими, а органі­зація державної влади за принципом її поділу на за­конодавчу, виконавчу і судову утвердилася в Україні далеко ще не в усіх відношеннях та іншими об­ставинами.

Звичайно, однопалатний характер парламенту по­роджує і може породжувати згодом певні проблеми, зо­крема, щодо темпів законотворчості і якості законодав­чих актів, місця законодавчої функції в системі функцій парламенту, щодо його відносин з іншими органами державної влади, зв'язків парламентаріїв з виборцями і з парламентами інших країн тощо.

Але при відсутності достатніх зовнішніх передумов для двопалатної структури наш парламент на цьому шляху має пройти певну відстань свого внутрішнього розвитку, визрівання, структуризації.

Оскільки в найближчі 5—10 років передбачається ви­конання парламентом значного обсягу робіт , практич­но створення нової системи законодавства і права, то ймовірно, що протягом цього часу відбуватиметься ін­тенсивний розвиток інфраструктури парламенту, широке залучення до законопроектних робіт органів виконавчої і судової влади, наукових установ і навчальних закладів, істотне зміцнення законодавчих, інформаційних, науко­вих та інших основ діяльності парламенту.

Постійно діючий характер українського парла­менту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на чотири роки і здійснюють свої повноваження на постійній основі. Верховна Рада, за Конституцією (ст. 82), працює сесійно. Чергові сесії Верховної Ради починаються пер­шого вівторка лютого і першого вівторка вересня кож­ного року (ст. 83). Новообрана Верховна Рада збира­ється на першу сесію не пізніше як на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів. Якщо протягом тридцяти днів будь-якої чергової сесії пле­нарні засідання не можуть розпочатися, то Президент може достроково припинити повноваження Верховної Ради.