23. Ж. Блондель - прагнуть вони змінити або зберегти існуюче становище і які масштаби проблем, які розв’язують. За типом впливу на суспільство.

Перший вимір	Другий вимір - Сфери діяльності
	широка	помірна	вузька (на рівні міністерств або галузе­вих лідерів)
Збереження існуючого становища	"рятівники" (Черчіль, де Голль)	"заспокоюючі" (Ейзенхауер)	менеджери
Помірні зміни	патерналісти, попу­лісти (Бісмарк, Сталін)	"переглядачі" (Рей­ган, Тетчер)	"поліпшу­вачі"
Широкомасштабні зміни	ідеологи (Мао, Гітлер)	"реформісти" (Рузвельт)	"новатори"

19. Ва­ріанти адаптивної спрямованості поведінки та діяльності лідерів, що забезпечує потрібні результати:

— непримиренно-войовничий тип (характерне втілення — внутрішні та міжпарт. свари, наприклад між Леніним і Мартовим, Сталіним — Троцьким);

— брутальний тип (наприклад папа Олександр VI, який спирався у політиці на підкуп, шантаж, обман тощо);

— стабілізуючий тип, який відіграє роль буфера, гаранта (наприклад, Хусейн перешкоджає розпаду Іраку на курдську, сунітську, шиїтську частини,

примушуючи інші країни визнавати свою країну, що дає можливість їй здійснювати вплив на Аравійському півострові);

— компрадорський тип, тобто той, хто бажає нещастя власному народу (наприклад, Смердяков жалкував, що Напо­леон не завоював Росію,

буцімто розумна нація не підкорила дурну).

— тип «майстра, який доводить ситуацію до вибуху» (на­приклад Пурішкевич, який 19 лист. 1916 р. своєю про­мовою у IV Держ.думі підірвав віру в уряд);

— тип «майстра влучати в ціль», проведення такої тактики, коли у кон'юнктурній політиці виокремлю­ють слабкі місця, тиск на які робить політ. техніку

особ­ливо результативною (наприклад, Гітлер завжди орієн­тувався на експлуатацію попул. у народі уявлень, пов'я­зуючи це з поточним моментом);

20. Авторитет багатьох політиків засновується на особи­стій репутації економістів чи юристів, а також на технократ. репутації команди помічників, на яку він опирається. Профес. компетентність лідера полягає у його здат­ності згуртувати навколо себе команду, здатну роз­робити ефективні ек. та політ. програми:

• "ключник" є "обличчям" групи, яку він виражає у зовн. середовищі і від імені якої діє;

• третейський суддя і миротворець. Орі­єнтується на вирішення соц. конфліктів, на роль судді, гаранта сусп. безпеки. Відображає, з од­ного боку, прагнення

різних сегментів еліти мати арбітра, який гасив би її корпоративні конфлікти, а з іншого - прагнення на­селення мати захисника від свавілля бюрократії і

можливих ризиків, викликаних конфліктними сусп. відносинами або ек. труднощами;

• "символ". Багато рухів ідентифікуються з іменами своїх засновників або лідерів. Сам лідер часто виступає еталоном політ. поведінки членів групи. Може

виступати в різ­них іпостасях: втілює релігійність (Р.Хомейні), сусп.-політ. (Й.Сталін, А.Сахаров) або нац. орієнта­цію (О.Бісмарк як втілення "німецькості”

• "батько". Концентрує увесь набір ролей, очікуваних від нього його послідовни­ками, ідентифікується з ідеалами групи чи усього на­селення і вбирає в себе

позит. емоції і відчуває відданість. Можливі ситуації, коли складається культ особи (крайня, максимально зави­щена оцінка функцій і ролі політ. лідерів,

включно до їхнього обожнення. Найчастіше зустрічається у суспіль­ствах з патріархальним і підданицьким типами політ. культури, при тоталітаризмі.

Найважливішим наслідком культу може стати велика концентрація політ., духовної, ек. та інших типів влади в руках однієї людини;

• "офірний цап". Наскільки лідер може бути об'єктом позит. відчуттів у разі досягнення мети, на­стільки ж він може служити мішенню для звинувачувань

у ви­падку невдачі. На нього переноситься відповідальність за невдалий ек. і політ.курс, за нестабі­льність, за падіння престижу країни на міжнар. арені.

24. Досить цікавими є політ.-психолог. роздуми рос. політолога В. В. Ільїна щодо формування «політ. типів» у ході політ. участі.

— сангвінік — сильний, активний, «невгамовний» (політ. тип Петра І, В. Леніна, Л. Троцького);

— флегматик — сильний, врівноважений, інертний (політ. тип імператорів Миколи І, Олександра III, геть­мана І. Мазепи);

— холерик — сильний, неврівноважений, рухливий (політ. тип Олександра II, гетьмана Б. Хмельницького, екс-президента України Л. Кравчука);

— меланхолік — слабкий, неврівноважений (політ. тип Петра II, Петра III, деякою мірою Миколи II).

25. Психічне у політ. В. В. Ільїн розуміє здебільшого як стійкі схильності, мотивації, автономні передумови змісту безпосередньої політ. самоактуалізації. Використовую­чи суч. психіко-політ. поняття, він виокремлює такі політ. типи:

— циклоїдний: імпульсивна діяльність, що інколи регу­люється немотивованою, спонтанною зміною настроїв (М. Хрущов);

— гіпертимний: дещо невпорядкована діяльність на рівні біостимульованої активності (А. Гітлер, Б. Єльцин);

— лабільний: ситуаційна мінливість темпераменту, політ. діяльність на ентузіазмі захоплення новим (М. Горба­чов, Б. Клінтон);

— астенічний: схильний до іпохондрії, пасивності, зани­женої самооцінки (Іван V Олексійович, Людовик XIII);

— сенситивний: постійно відчуває деструктивний комп­лекс неповноцінності, боязливий (Вільгельм І, при якому Нім. фактично правив О. Бісмарк);

— психастенічний: відрізняється нерішучістю, помисли­вістю, недовірливістю (Єлизавета, боячись перевороту, по­стійно змінювала місце ночівлі);

— шизоїдний: товстошкірий самодур із атрофією співчуття та дефіцитом інтуїції в комунікації (Фрідріх Вільгельм І — так званий «фельдфебель на троні»);

— епілептоїдний: з елементами роздратованості, агресив­ності, конфліктності (Павло І);

— параноїдальний: має тяжіння до домінування, підо­зрілості, образливості, стійких негативних афектів (І. Сталін, Іван IV Грозний);

— істероїдний: пихатий, удаваний, постійно приваблюючий до себе увагу, схильний до містицизму (Олександра Федорівна, дружина Миколи II, Г.Гебельс);

— дистимний: депресивний, у похмурих настроях (Ри-чард III);

— нестійкий: підвладний сильному впливу оточуючих, по­датливий (цар Федір Іоанович);

— конформний: не досить критичний, не самодостатній (Едуард V, Карл V, Генріх III, JI. Брежнєв);

— патологічний: фізично неповноцінний, із психічними розладами (Фрідріх Вільгельм IV, Георг III).

27. Вебер (за легітимностю влади): ця типологія проста і оперативна: в основу 1-го типу покладено звичай і звич­ку, 2-го - розум, а 3-го - віру та емоції.

1. традиційне (влада отримана на основі традиції, авторитет ґрунтується на традиці­ях і віруваннях (вожді племен, старійшини кланів, монархи, членство у верхній палаті парламенту Великобр. довічних і спадкових лордів (членство останніх нещодавно було припинено в законод. порядку)

2. раціонально-легальні (рутинні, по суті бюрократичні) (обрані демократично на основі закону, в сучасності основний шлях – вибори). Урядовець отримує авторитет як виконавець певної держ. функції, раціональної з погляду цілісної системи. Властиве індустр. суспільству.

У стабільні періоди є більш ефективним, консервує іст. традиції і проводить не­обхідні реформи.

3. харизматичне (засновано на вірі народу в надприродні здібності правителя, пророка, князя, воєначальника, видатного оратора, вождя революції.

(Засновники світ. релігій: Будда, Христос, Магомет, вел. завойовники: Олександр Македонський, Ю. Цезар, Наполеон; Соломон, Карл Великий, Бісмарк,Ф.Рузвельт, Джавахарлал Неру, В.І.Ленін, Й.Сталін, А.Гітлер, Б. Муссоліні, Ш. де Голль,Мао-Цзедун, Кім Ір Сен, Фідель Кастро та ін.).

„Харизма" ("божа благодать" або "божий дар") - це і реальні здібності лідера, і якості, приписувані йому прибічниками, причому об­раз харизми залежить від політ. фантазії мас. Наділені, на думку мас, особ­ливою благодаттю, видатними якостями, спроможністю до керів­ництва.

В Україні:

- «державник», орієнтований на нац.-держ. цінності, відстоює «кольори» республіки в міждерж. про­сторі і створює передумови для нормальної взаємодії «грома­дянське суспільство - держава»;

- «інтегратор» - антипод «державника», вбачає у створенні «слов'янської федерації» оптимум інтегрального зв'язку трьох слов'янських народів, є досить ефективним як керівник, але до­сить далекий від ідеології нац.-суверенного держ. будівництва;

- «миротворець» - лідер, який виходить у внутр. політиці з необхідності досягнення макроконсенсусу, але через обмеженість у ресурсах здатний досягти своєї мети лише в незначному соц. просторі, на рівні галузей, груп і колективів (цей тип дуже близький до типу «пожежника» за типологією М. Херманн);

- «жорсткий адміністратор» - володіє апробованою техно­логією адміністрування, його рішення не обговорюється, але він не сприймається як диктатор, оскільки діє в межах закону; в суспільстві цінується його адм. педантизм і особис­та захопленість конкретикою управління;

- «молодий радикал» виражає настрої та інтереси ,молоді і час­тини дорослого населення, настроєний на рішучі зрушення в окремих ланках політ.-ек. механізму країни, але не прагне докорінних змін усіх політ. та ек. структур;

- «обережний прагматик» - за багатьма критеріями є проти­лежністю «молодому радикалу», але більш ефективний за рядом показників, зокрема «за обсягом втручання» у сфери, що модерні­зуються: він послідовно і комплексно впроваджує зважену полі­тику, готує ґрунт для наступних реформ; це лідер «проміжний», але необхідний;

- «реформатор» - лідер, який синтезує в собі позит. якості націонал-радикала, адміністратора і прагматика; це вищий тип лідерства в «проблемній» країні; він зазнає менше нападів з боку опонентів - і «лівих», і «правих»; він є центристом і йде на ситуаційне блокування з усіма силами, які зацікавлені в стабільності суспільства; це соціал-дем. тип лідера;

- «апологет соціалізму» має у своєму розпорядженні стабільних конституентів і электорат, його сусп. ідеал є однозначним і не підлягає ніяким модифікаціям; на вербальному рівні він може жон­глювати соціал-дем. гаслами, але як лідер-служитель він жорстко «прив'язаний» до своїх виборців і своєї партії, тому його політ. діапазон обмежений, у нього вкрай вузький обрій співпраці з опонентами і нейтральними силами.