Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1-100.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

92. Напрями і пріоритети зовнішньополітичної діяльності України

Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. (Конституція України. Стаття 18). Україна проводить виважену, послідовну та цілеспрямовану зовнішньополітичну діяльність, відповідно, основні напрямки її зовнішньої політики в цілому залишаються незмінними з часу проголошення незалежності у 1991 році. Україна послiдовно й неухильно будує свою зовнiшню полiтику на основi беззастережного дотримання принципiв мiжнародного права, Статуту ООН та iнших мiжнародно-правових актiв. Така позицiя нашої держави закрiплена у схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 р. "Основних напрямках зовнiшньої полiтики України" - концептуальним документом, на засадах якого базується та розвивається зовнiшньополiтична дiяльнiсть України. Визначається три основнi напрями зовнiшньої полiтики України: 1. розвиток двостороннiх мiждержавних вiдносин; 2. європейська iнтеграцiя; 3. багатостороння дипломатiя. У двостороннiх вiдносинах прiоритетними для України є вiдносини зсусiднiми країнами та стосунки зі стратегiчно важливими партнерами і впливовими державами свiту. В свою чергу європейська iнтеграцiя для України - це подальше полiтичне та iнституцiйне зближення з ЄС та еволюцiйне просування до кiнцевої мети iнтеграцiї до Європейського Союзу; адаптування українського законодавства до норм ЄС та Ради Європи як ключовий iнтеграцiйний елемент; поглиблення вiдносин України з НАТО як однiєю з основних складових всеохоплюючої системи європейської стабiльностi та безпеки. В рамках багатосторонньої дипломатiї можна видiлити такi прiоритетнi напрями зовнiшньополiтичної дiяльностi:

· забезпечення ефективної участi держави у дiяльностi мiжнародних органiзацiй

· налагодження ефективного регiонального та субрегiонального спiвробiтництва, посилення ролi України в регiональних та субрегiональних органiзацiях, форумах i об'єднаннях;

· активiзацiя дiяльностi в багатостороннiх домовленостях в галузi

роззброєння, в т.ч. ядерного, заходiв довiри, у миротворчих та

миропiдтримуючих операцiях, безпекових режимах i контрольних механiзмах.

93. Основні концепції геополітики

Отже, геополітика як цілісна концепція, як систематизована сукупність знання виникла на рубежі ХІХ-ХХ століть на стику трьох наукових підходів. Її виникнення обумовлено, з одного боку, логікою розвитку самої науки. З іншого боку, геополітика стала одним із шляхів осмислення змінилася соціальної дійсності.

Великий внесок у сучасну геополітику вніс найбільший німецький географ Фрідріх Ратцель. Науку, яка покликана досліджувати зв'язок держави і простору, він називав політичною географією (цей термін часто використовується і зараз поряд з геополітикою). Основні положення нової науки Ратцель виклав у своєму творі «Політична географія» (1897 р.).

Дві ідеї були покладені їм в основу своїх міркувань. По-перше, ідея про визначальну роль географічних чинників для розвитку суспільства. «Як би людство ні тяглося до вищих емпіреї, - писав учений, - ноги його стосуються землі ... Цим перш за все обумовлюється необхідність розгляду географічних умов його існування ». Слідуючи за Гердером, він вважав, що дослідження зовнішніх (географічних) і внутрішніх (історичних) факторів розвитку суспільства повинні йти рука об руку, бо «тільки із з'єднання того й іншого може вийти справжня оцінка нашого предмета».

Друга ідея була їм сприйнята від дарвінівської теорії еволюції. Держава, в його уявленні, є живий органіки, що з'єднує властивості народу і землі і, подібно всім організмам, що бореться за своє існування. Будучи живим організмом, держава рухається і росте як ціле.

Ратцель сформулював сім «основних законів просторового зростання держав» », яким, на його думку, підкоряються всі державні утворення.

1. Простір держави зростає разом із зростанням культури.

2. Зростання держав відбувається одночасно із загальним розвитком нації і супроводжується розвитком ідей, торгівлі, активністю людей.

3. Зростання держав здійснюється шляхом приєднання та поглинання малих держав.

4. Зміни в організмі-державі (зростання і скорочення) відображає його межа, яку Ратцель називав «периферійним органом держави».

5. У процесі росту держава прагне, перш за все, увібрати в себе «політично цінні» місця: берегову лінію, русла річок, райони, багаті ресурсами.

6. Перший імпульс до територіального зростанню приходить до примітивних державам ззовні.

7. Загальна тенденція до злиття переходить від держави до держави, набираючи силу у міру переходу.

Ратцель стверджував, що «держави мають тенденцію вростати в природні простору», і ця їхня тяга може бути задоволена лише у межах континентів. Народ росте, збільшуючись в числі, держава, збільшуючи свою територію, приєднує нові землі шляхом внутрішньої та зовнішньої колонізації. «Новий простір, до якого вростає народ, є, - писав Ратцель, - як би джерелом, з якого державне почуття черпає нові сили».

Концепція Рудольфа Челлена

Ідеї ​​німецького географа розвинув його послідовник шведський політолог Рудольф Челлен. У своїй головній роботі «Держава як форма життя», спираючись на методологію Ратцеля, він сформулював «органічну теорію» держави.

Подібно іншим організмам, стверджував Челлен, держави народжуються, розвиваються, в'януть і помирають, тобто являють собою форми життя. Їх буття підпорядковується загальному закону боротьби за існування. У житті держав боротьба за існування виявляється в боротьбі за простір.

«Життєздатні держави, чиє простір обмежений, - писав Челлен, - підпорядковані категоричному політичному імперативу: розширити свою територію шляхом колонізації, об'єднання або завоювань різного роду. У такому становищі була Англія, а в даний час знаходяться Японія і Німеччина. Як ми бачимо, тут має місце не стихійний інстинкт завоювання, а природний і необхідний зростання в цілях самозбереження ».

Челлен висунув ідею тотальності держави. В його уяві держава є єдність п'яти елементів, що виявляється як:

1. Фізико-географічний просторовий організм;

2. Певна форма господарства;

3. Певна етнічна спільність;

4. Соціальне співтовариство класів і професій;

5. Форма державного управління зі своєю конституційною та адміністративною структурою.

Це все утворює «п'ять елементів однієї і тієї ж сили, подібно до п'яти пальцях на одній руці, яка трудиться в мирний час і б'ється у воєнний».

Істотним внеском шведського політолога в розвиток геополітичного знання стало формулювання ним закону автаркії. Держава, на думку Челлена, не повинно бути ні чисто індустріальним, ні чисто аграрним, бо тоді воно стає заручником політики інших держав, залежним від світової розкладу сил. З економічної точки зору держава, щоб бути стійким, має бути самодостатнім.

Саме Челлен ввів у науковий обіг поняття «геополітика», яку він визначав як доктрину, яка розглядає державу як географічне, або просторове явище. Геополітику він відрізняв від політичної географії, яка, в його уявленні, є наукою про місцеперебуванні людських спільнот в їх зв'язку з іншими елементами Землі.

Концепція Карла Хаусхофера

Найбільш повного розвитку німецька традиція геополітичного знання знайшла в особі Карла Хаусхофера. Виходець з аристократичної баварської сім'ї, син професора політичної економії, професійний військовий, дослужився до чину генерал-майора, він створив ряд оригінальних геополітичних концепцій, що не втратили цінності донині. У 1924 році він з групою однодумців (Е. Обст, Г. Лаутензах, О. Мауль) заснував відомий орган геополітичної думки «Журнал геополітики» («Zeitschrift fur Geopolitik»), в якому знаходили відображення багато проблем. У тому ж році вийшла перша концептуальна робота Хаусхофера, присвячена геополітичної ситуації в тихоокеанському регіоні.

У повній згоді з Ратцелем і Челленом Хаусхофер розглядав простір як детермінанту державного розвитку. Під впливом знаменитого англійця Макіндера він бачив світ у стані перманентної нестабільності, як арену боротьби двох політичних елементів: морський і континентальної сил. Пошуки способу вирішення цього конфлікту призвели Хаусхофера до формулювання концепції пан-регіонів