- •1.Місце політології в системі наук про суспільство: взаємозв'язок та взаємозалежність.
- •2. Політична наука в сучасній Україні: основні завдання, шлях розвитку і перспективи.
- •3. Еволюція уявлення про політику: основні етапи і парадигми.
- •4.Суб’єкти політики. Особистість як суб’єкт політики.
- •6. Політика і засоби масової інформації. Змі як “четверта влада
- •7. Політична ідеологія
- •8. Консерватизм і неконсерватизм
- •Праві націонал-радикальні партії.
- •Правоцентристські націонал-демократичні партії.
- •9. Лібералізм і неолібералізм
- •10. Соціал демократичний рух
- •11. Комуністичний рух..
- •12.Фашизм і неофашизм
- •14. Анархізм
- •15. Націоналізм
- •16. Ресурси влади
- •18. Типологія влади
- •19. Проблеми влади…
- •20. Типографія політичних режимів
- •22. Авторитаризм
- •23 Тоталіризм.
- •24. Соціально-політичні передумови виникнення тоталитаризма
- •25. Розвиток поглядів та змісту демократії в історії людства
- •26. Основні концепції демократії
- •27. Демократичні традиції…
- •28. Принципи демократії
- •29. Політичні права
- •30. Передумови та етапи демократизації
- •31. Переваги та недоліки демократії
- •32. Громадя́нське суспі́льство
- •33. Особливості формування громадського суспільства
- •34. Сутність структура та функції політичної системи
- •35.Політична система сучасної україни..
- •36.Типи політичних систем порівняльний аналіз….
- •37. Основні концепції походження держави
- •38. Ознаки держави
- •39. Функції держави
- •40. Типологія держав
- •41. Основні форми державного правління
- •42.Порівняльний аналіз…..
- •43.Особливості основних форм територіального устрою
- •44. Форми державного устрою та держ.Правління..
- •45.Основни тенденції розвитку державності в сучасному світі
- •46. Класифікація органів державної влади….
- •Законодавча влада
- •Виконавча влада
- •Судова влада
- •47. Загальні поняття парламентаризму..
- •48. Інститут призиденства в сучасному світі..
- •49. Інститут призиденства в Україні
- •50. Верховна Рада України…
- •2. Склад і структура Верховної Ради України
- •51. Кабінет Міністрів України…
- •53. Структура місцевих органів влади.
- •Повноваження місцевих державних адміністрацій
- •Структура та порядок формування мда
- •54. Роль і функції політичних партій.
- •55. Передумови, шляхи та моделі формування політ.Партій
- •59. Етапи становлення та сучасний стан багато партійності..
- •60. Становлення багатопартійності…
- •Громадські організації та рухи: сутність, структура, особливості, роль в суспільстві
- •62. Сутність та типи партійних систем. Взаємозв'язок партійних і виборчих систем.
- •63. Основні стадп виборчого процесу.
- •64. Виборче право і виборча система в сучасній Україні
- •65. Виборча система України: пошук оптимальної моделі
- •66. Принципи виборчого права
- •67. Політичний абсентеїзм: його причини і наслідки.
- •68. Мажоритарна виборча система
- •69. Пропорційна виборча система
- •70. Змішана виборча системи
- •71. Порівняльна характеристика основних виборчих систем
- •72. Парламентські вибори в Україні
- •73. Президентські вибори в Україні
- •74. Місце і роль еліти в суспільно-політичному житті. Теорії еліт
- •75. Політична еліта України: особливості формування та етапи еволюції
- •76. Типологія еліт
- •Еліта влади, політична і економічна еліта
- •77Система формування та змін політичних еліт
- •78. Політичне лідерство: сутність, характерні риси та механізм формування
- •79. Класифікація політичного лідерства
- •23. Ж. Блондель - прагнуть вони змінити або зберегти існуюче становище і які масштаби проблем, які розв’язують. За типом впливу на суспільство.
- •80. Основні концепції політичного лідерства
- •81. Політична свідомість: поняття, структура, типи і функції
- •83. Типологія політичних культур
- •84. Політична соціалізація особистості: сутність, інститути, етапи
- •85. Політична культура українського суспільства: традиції, сучасний стан, тенденції розвитку
- •86. Політична культура сучасної української еліти
- •87. Громадська думка як форма політичної свідомості. Її роль у функціонуванні демократії
- •88. Основні тенденції світового політичного процесу. Глобалізація
- •89. Суб'єкти світового політичного процесу.
- •90. Держава як основний суб'єкт міжнародних політичних відносин
- •91. Зовнішня політика, її особливості, цілі, функції та засоби
- •92. Напрями і пріоритети зовнішньополітичної діяльності України
- •93. Основні концепції геополітики
- •94. Україна в сучасному геополітичному просторі: виклики і перспективи
- •95. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення
- •96. Міжнародний тероризм: його сутність, прояви та методи
- •97. Міжнародні та регіональні організації як суб'єкти світового політичного процесу. Роль і місце в них України
- •98. Україна і снд: проблеми і перспективи
- •99. Євроатлантична інтеграція України: виклики і перспективи
92. Напрями і пріоритети зовнішньополітичної діяльності України
Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. (Конституція України. Стаття 18). Україна проводить виважену, послідовну та цілеспрямовану зовнішньополітичну діяльність, відповідно, основні напрямки її зовнішньої політики в цілому залишаються незмінними з часу проголошення незалежності у 1991 році. Україна послiдовно й неухильно будує свою зовнiшню полiтику на основi беззастережного дотримання принципiв мiжнародного права, Статуту ООН та iнших мiжнародно-правових актiв. Така позицiя нашої держави закрiплена у схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 р. "Основних напрямках зовнiшньої полiтики України" - концептуальним документом, на засадах якого базується та розвивається зовнiшньополiтична дiяльнiсть України. Визначається три основнi напрями зовнiшньої полiтики України: 1. розвиток двостороннiх мiждержавних вiдносин; 2. європейська iнтеграцiя; 3. багатостороння дипломатiя. У двостороннiх вiдносинах прiоритетними для України є вiдносини зсусiднiми країнами та стосунки зі стратегiчно важливими партнерами і впливовими державами свiту. В свою чергу європейська iнтеграцiя для України - це подальше полiтичне та iнституцiйне зближення з ЄС та еволюцiйне просування до кiнцевої мети iнтеграцiї до Європейського Союзу; адаптування українського законодавства до норм ЄС та Ради Європи як ключовий iнтеграцiйний елемент; поглиблення вiдносин України з НАТО як однiєю з основних складових всеохоплюючої системи європейської стабiльностi та безпеки. В рамках багатосторонньої дипломатiї можна видiлити такi прiоритетнi напрями зовнiшньополiтичної дiяльностi:
· забезпечення ефективної участi держави у дiяльностi мiжнародних органiзацiй
· налагодження ефективного регiонального та субрегiонального спiвробiтництва, посилення ролi України в регiональних та субрегiональних органiзацiях, форумах i об'єднаннях;
· активiзацiя дiяльностi в багатостороннiх домовленостях в галузi
роззброєння, в т.ч. ядерного, заходiв довiри, у миротворчих та
миропiдтримуючих операцiях, безпекових режимах i контрольних механiзмах.
93. Основні концепції геополітики
Отже, геополітика як цілісна концепція, як систематизована сукупність знання виникла на рубежі ХІХ-ХХ століть на стику трьох наукових підходів. Її виникнення обумовлено, з одного боку, логікою розвитку самої науки. З іншого боку, геополітика стала одним із шляхів осмислення змінилася соціальної дійсності.
Великий внесок у сучасну геополітику вніс найбільший німецький географ Фрідріх Ратцель. Науку, яка покликана досліджувати зв'язок держави і простору, він називав політичною географією (цей термін часто використовується і зараз поряд з геополітикою). Основні положення нової науки Ратцель виклав у своєму творі «Політична географія» (1897 р.).
Дві ідеї були покладені їм в основу своїх міркувань. По-перше, ідея про визначальну роль географічних чинників для розвитку суспільства. «Як би людство ні тяглося до вищих емпіреї, - писав учений, - ноги його стосуються землі ... Цим перш за все обумовлюється необхідність розгляду географічних умов його існування ». Слідуючи за Гердером, він вважав, що дослідження зовнішніх (географічних) і внутрішніх (історичних) факторів розвитку суспільства повинні йти рука об руку, бо «тільки із з'єднання того й іншого може вийти справжня оцінка нашого предмета».
Друга ідея була їм сприйнята від дарвінівської теорії еволюції. Держава, в його уявленні, є живий органіки, що з'єднує властивості народу і землі і, подібно всім організмам, що бореться за своє існування. Будучи живим організмом, держава рухається і росте як ціле.
Ратцель сформулював сім «основних законів просторового зростання держав» », яким, на його думку, підкоряються всі державні утворення.
1. Простір держави зростає разом із зростанням культури.
2. Зростання держав відбувається одночасно із загальним розвитком нації і супроводжується розвитком ідей, торгівлі, активністю людей.
3. Зростання держав здійснюється шляхом приєднання та поглинання малих держав.
4. Зміни в організмі-державі (зростання і скорочення) відображає його межа, яку Ратцель називав «периферійним органом держави».
5. У процесі росту держава прагне, перш за все, увібрати в себе «політично цінні» місця: берегову лінію, русла річок, райони, багаті ресурсами.
6. Перший імпульс до територіального зростанню приходить до примітивних державам ззовні.
7. Загальна тенденція до злиття переходить від держави до держави, набираючи силу у міру переходу.
Ратцель стверджував, що «держави мають тенденцію вростати в природні простору», і ця їхня тяга може бути задоволена лише у межах континентів. Народ росте, збільшуючись в числі, держава, збільшуючи свою територію, приєднує нові землі шляхом внутрішньої та зовнішньої колонізації. «Новий простір, до якого вростає народ, є, - писав Ратцель, - як би джерелом, з якого державне почуття черпає нові сили».
Концепція Рудольфа Челлена
Ідеї німецького географа розвинув його послідовник шведський політолог Рудольф Челлен. У своїй головній роботі «Держава як форма життя», спираючись на методологію Ратцеля, він сформулював «органічну теорію» держави.
Подібно іншим організмам, стверджував Челлен, держави народжуються, розвиваються, в'януть і помирають, тобто являють собою форми життя. Їх буття підпорядковується загальному закону боротьби за існування. У житті держав боротьба за існування виявляється в боротьбі за простір.
«Життєздатні держави, чиє простір обмежений, - писав Челлен, - підпорядковані категоричному політичному імперативу: розширити свою територію шляхом колонізації, об'єднання або завоювань різного роду. У такому становищі була Англія, а в даний час знаходяться Японія і Німеччина. Як ми бачимо, тут має місце не стихійний інстинкт завоювання, а природний і необхідний зростання в цілях самозбереження ».
Челлен висунув ідею тотальності держави. В його уяві держава є єдність п'яти елементів, що виявляється як:
1. Фізико-географічний просторовий організм;
2. Певна форма господарства;
3. Певна етнічна спільність;
4. Соціальне співтовариство класів і професій;
5. Форма державного управління зі своєю конституційною та адміністративною структурою.
Це все утворює «п'ять елементів однієї і тієї ж сили, подібно до п'яти пальцях на одній руці, яка трудиться в мирний час і б'ється у воєнний».
Істотним внеском шведського політолога в розвиток геополітичного знання стало формулювання ним закону автаркії. Держава, на думку Челлена, не повинно бути ні чисто індустріальним, ні чисто аграрним, бо тоді воно стає заручником політики інших держав, залежним від світової розкладу сил. З економічної точки зору держава, щоб бути стійким, має бути самодостатнім.
Саме Челлен ввів у науковий обіг поняття «геополітика», яку він визначав як доктрину, яка розглядає державу як географічне, або просторове явище. Геополітику він відрізняв від політичної географії, яка, в його уявленні, є наукою про місцеперебуванні людських спільнот в їх зв'язку з іншими елементами Землі.
Концепція Карла Хаусхофера
Найбільш повного розвитку німецька традиція геополітичного знання знайшла в особі Карла Хаусхофера. Виходець з аристократичної баварської сім'ї, син професора політичної економії, професійний військовий, дослужився до чину генерал-майора, він створив ряд оригінальних геополітичних концепцій, що не втратили цінності донині. У 1924 році він з групою однодумців (Е. Обст, Г. Лаутензах, О. Мауль) заснував відомий орган геополітичної думки «Журнал геополітики» («Zeitschrift fur Geopolitik»), в якому знаходили відображення багато проблем. У тому ж році вийшла перша концептуальна робота Хаусхофера, присвячена геополітичної ситуації в тихоокеанському регіоні.
У повній згоді з Ратцелем і Челленом Хаусхофер розглядав простір як детермінанту державного розвитку. Під впливом знаменитого англійця Макіндера він бачив світ у стані перманентної нестабільності, як арену боротьби двох політичних елементів: морський і континентальної сил. Пошуки способу вирішення цього конфлікту призвели Хаусхофера до формулювання концепції пан-регіонів
