94. Україна в сучасному геополітичному просторі: виклики і перспективи

Українська держава, як і будь-яка інша, не може успішно розви­ватися, спираючись на розуміння лише власних інтересів, ігноруючи геополітичний контекст і тенденції розвитку світової цивілізації. Ус­відомлення Україною власних інтересів є невіддільним від того, як світова громадськість ставиться до України і яким вона бачить її місце у світі. Визначення геополітичних інтересів нашої держави потребує врахування як усієї системи глобальних зацікавлень різних країн, так і фактичного розкладу сил — економічних, політичних, військових, іде­ологічних — в своєму регіоні (особливо це стосується близького ото­чення України).

Визначення національних інтересів України й активізація її зов­нішньополітичних зусиль відбувається перш за все на двох рівнях: глобальному і субрегіональному.

На глобальному рівні можливості України стали вкрай обмеже­ними після того, як вона позбулася ядерної зброї та значно скоротила свій військовий потенціал, не компенсувавши цих втрат економічни­ми здобутками. На цьому рівні Україна є об'єктом тиску з боку глоба­льних силових потуг: США, Європейської спільноти, міжнародних фінансових структур, Росії.

Глобальні сили мають певні інтереси в Україні, можливість реа­лізації цих інтересів визначається взаємодією глобальних сил та здат­ністю України бути суб'єктом геополітики. Зниження якості України як суб'єкта зменшує її можливості чинити опір, і навпаки. Істина по­ки що полягає в тому, що коли країна падає в прірву, це не зачіпає нічиїх інтересів, але коли вона робить хоч малий крок, щоб підвищи­ти власний статус, це неодмінно посилює зовнішній тиск на неї (при­кладом останнього є нещодавні події навколо будівництва в АЕС Іра­ні, танкового контракту з Пакистаном тощо).

Навіть будучи ослабленою, Україна може зберігати певний гео-політичний статус суб'єкта, якщо вдало балансуватиме на суперечно­стях між інтересами світових потуг. Однак політика такого балансу­вання — це політика лише тактична. Україна неодмінно програє як суб'єкт, коли глобальні потуги порозуміються між собою в українсь­кому питанні.

Реально посилити свої позиції на глобальному рівні Україна мо­же шляхом структурної модернізації свого економічного потенціалу та масштабної цілеспрямованої експансії в Південно-Східному на­прямку. Сприятиме цьому також інтегрування в європейські структу­ри, посилення стратегічного співробітництва з США, розвиток рівно­правного партнерства з РФ.

На субрегіональному рівні (в просторі найближчого оточення) Україна є великою (за розмірами та чисельністю населення) держа­вою зі значним потенціалом. Як спадкоємниця частини функцій СРСР в Центральній і Південно-Східній Європі та в Чорноморському регіоні, Україна має відігравати тут значну роль в організації нової світового системи порядку. Для неї життєво важливим є залагоджен­ня конфліктних ситуацій на Балканах, в Придністров'ї та Кавказько­му регіоні, формування моделей рівноправного партнерства з Поль­щею, Туреччиною, Росією як потужними регіональними сусідами.

Але, на жаль, Україна й на цьому рівні здає свої позиції. Вона втратила контроль над Чорноморським флотом (який має велике ре­гіональне значення); послабився її вплив на Балканських ринках, що пов'язано з закриттям Дунайської транспортної мережі; їй поки що не вдається подолати труднощі з включенням в дію Євроазіатського транспортно-енергетичного коридору.

Якщо Україна й надалі програватиме на своєму субрегіонально-му рівні, то це призведе до того, що й тут вона стане переважно об'єк­том тиску з боку інших регіональних сил. Активно діяти вона, отже, зможе лише на локальному рівні, тобто на рівні міждержавного ви­рішення конкретних питань, здобуваючи тут певні незначні перева­ги, але все більше і більше втрачаючи геостратегічну перспективу.

Українську геостратегію визначають на сьогодні три головні па­радигми, взаємодія яких створює ту чи іншу конфігурацію зовніш­ньополітичних орієнтацій країни. Ці головні парадигми такі: Євра­зійська, Євроатлантична та Чорноморська (Південно-Східна). Разом з тим, це є також три головні напрями зовнішньополітичних зусиль української держави. Всі вони мають достатньо глибокі історичні ко­рені та відображають потужні геополітичні чинники сьогодення.