98. Україна і снд: проблеми і перспективи

   8 грудня 1991 року в Мінську лідери Росії, України та Білорусі (країн-засновників СРСР) заявили про припинення дії Союзного Договору 1922 р. та про намір створити Співдружність Незалежних Держав (СНД). Після алма-атинської зустрічі (21 грудня) до складу СНД увійшло 11 колишніх республік (без Грузії та держав Прибалтики). 25 грудня Президент СРСР М. Горбачов пішов у відставку. СРСР припинив своє існування. З цього моменту відкривається новий етап у відносинах між нині незалежними державами, що утворилися на уламках Радянського Союзу. Його суть — у спробі переходу від відносин залежності та підкорення в межах єдиної наддержави (СРСР) до відносин рівноправних партнерів. Утворенню СНД сприяли спеціалізація економічних районів, тісні економічні контакти, спільне правове поле, входження до єдиного воєнно-оборонного простору, функціонування загальної валюти, усталені міжетнічні зв´язки. Крім того, певною мірою процес інтеграції стимулювався спільністю стратегічних інтересів тих держав, що увійшли до складу СНД, пріоритетними серед яких були:    - вихід із соціально-економічної кризи;    - проведення ефективних ринкових реформ;    - реструктуризація та модернізація економіки;    - збереження територіальної цілісності та юридичне визнання відмови від взаємних претензій;    - досягнення внутрішньої соціально-економічної та політичної стабільності, запобігання виникненню руйнівних внутрішніх конфліктів, блокування спроб повернути розвиток історії у зворотному напрямі.    Виникнення нового структурно слабкого геополітичного об´єднання СНД певною мірою загальмувало процес хаотичного розпаду СРСР, вводячи його в цивілізовані рамки, але забезпечити збереження вигідних зв´язків і відносин за умов тотальних розривів і розвалів так і не змогло. Прогресуюча дезінтеграція надзвичайно загострила становище в усіх сферах життя, негативно позначившись на становленні державності новоутворених країн.

Крім того, поява СНД не тільки не зняла давніх міжреспубліканських суперечностей, а й стимулювала появу і загострення нових.

Нові перспективи в міждержавних економічних відносинах у межах СНД було відкрито Договором про створення (24 вересня 1993 року) Економічного Союзу (EC). Трохи пізніше — у квітні 1994 р. до нього на правах асоційованого члена приєдналася Україна. Основні принципи побудови і напрями діяльності ЕС СНД були розроблені в травні 1993 р. на засіданні глав держав-учасниць співдружності в Москві. В ухваленій Декларації вказано на рішучість йти шляхом «глибокої інтеграції», створення спільного ринку для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, трудових ресурсів на спільному економічному просторі цих держав. Економічний союз планувалося створювати поетапним поглибленням інтеграції, координації дій у проведенні реформ через міждержавну (багатосторонню) асоціацію вільної торгівлі; митний союз; валютний союз.    Серед причин, які стимулювали участь України в EC СНД, однією з принципових є глибока інтегрованість економіки України в економічний простір СНД (і насамперед Росії), яка, незважаючи на розрив зв´язків, продовжувала існувати. Крім того, до економічної інтеграції в межах СНД підштовхували наявність спільної технології виробництва, неконкурентоспроможність на світовому ринку багатьох видів промислової продукції, гострий дефіцит валюти, необхідність збереження традиційних ринків збуту і проведення єдиної економічної політики на світовому ринку. Свою роль, очевидно, відіграв і розклад політичних сил в Україні.

   Отже, ставлення України до СНД у своєму розвитку еволюціонувало. Якщо на початковому етапі незалежності українська сторона вбачала в співдружності лише форму «цивілізованого розлучення», то з плином часу цей підхід зазнав суттєвих змін. Нині СНД розглядається Україною як міжнародний переговорний механізм, здатний зближувати позиції, збалансовувати інтереси, шукати компроміси, узгоджувати принципи господарської діяльності. Інтеграційний процес у межах СНД має суперечливий характер. З одного боку, певна консолідація країн СНД дає змогу задовольнити взаємовигідні інтереси на основі багатостороннього співробітництва; забезпечує політичну стабільність у міждержавних відносинах; надає переваги у розв´язанні таких глобальних проблем, як екологія та енергетика. З іншого — все виразніше в інтеграційному потоці простежується домінуюча роль Росії, її бажання перетворити СНД на наддержавну структуру з міцними координуючими та виконавчими функціями; посилюється вплив на процеси консолідації військово-політичних та ідеологічних чинників; реальною лишається загроза того, що економічна інтеграція в СНД не зможе забезпечити технологічного прориву і в перспективі призведе до консервації господарської, технічної та технологічної відсталості країн співдружності. З огляду на це Україна за основу своєї діяльності в межах СНД взяла концепцію інтеграції на «різних швидкостях», яка дає змогу зберігати незалежну позицію та реалізовувати національні інтереси.    Україна в черговий раз перебуває на вирішальному етапі своєї історії. її майбутнє цілком залежить від далекоглядності та рішучості лідерів, толерантності та зваженості в діях політичних сил, єдності та віри народу в свої сили.