11. Комуністичний рух..

Комунізм (від лат. communis - спільний, загальний) - вперше як світогляд проходить апробацію у вигляді первісного Комунізму, суспільного ладу первісних людей, що грунтувався на спільності майна та господарства, що пояснювалося їх безпорадністю перед природою. Пізніше з посиленням соціальної нерівності в людському суспільстві цей світогляд набуває втілення в старохристиянському комунізмі та комунізмі єретичних сект середньовіччя, які уявляли майбутній суспільний лад як організацію суспільством насамперед комуністичного споживання, а не виробництва. Ідея спільності майна, обов'язкової праці для всіх і однакового споживання мали поширення під час повстання гуситів у Чехії XV ст., селянської війни в Німеччині XVI (Т. Мюнцер), виступів дигерів у ході англійської буржуазної революції XVII ст.

Теоретичне обгрунтування комунізму вперше знаходимо у працях Томаса Мора (1516 р.), Томазо Кампанелли (1620 p.), Мареллі (1763, 1776, 1789 pp.). У творах Мареллі наголошується його головна ідея - можливість щонайширшого використання усіма громадянами суспільства існуючих земних благ.

Як революційна дія комунізм уперше виявляє себе в русі «бабувізму» у період Французької буржуазної революції кінця XVIII ст. Його основоположник Г. Бабеф видає «Маніфест рівних», де проголошує скасування приватної власності, а сам бабувізм поширюється під гаслом «заможність для всіх, освіта для всіх, рівність, свобода, щастя для всіх». У подальшому комунізм як прагнення до суспільного та економічного рівноправ'я знаходить розвиток в утопічних системах і діях Сен-Сімона, Фур'є, Кате (перша пол. XIX ст.). Фундаментальні засади наукового комунізму як форми здійснення соціалістичного ідеалу через сприйняття класових суперечностей у ході капіталістичного розвитку західно-європейських країн були викладені К. Марксом та Ф. Енгельсом. Значний внесок у теоретичне обгрунтування зробили Ф. Лассаль, К. Родбертус, К. Каутський, Е. Бернштейн, Ж. Жорес, А. Менгер, Ф. Мерінг. Е. Вандервельде, Г. В. Плеханов, В. Ленін. комунізм визначався як соціально-економічна формація, яка неминуче приходить на зміну капіталізму через знищення приватної власності на засоби виробництва і заміни її суспільною власністю, скасування всіх форм соціального й національного гноблення.

З появою на комуністичній арені соціал-демократичних та робітничих партій наукові ідеї стають для більшості з них програмою революційної боротьби. Перемога в 1917 р. Жовтневої революції в Росії вперше відкриває комунізму можливість здобути статус панівної ідеології пролетарської партії у процесі побудови соціалізму. Комунізм стає інтернаціональним рухом, охоплює багато країн світу, а з поразкою фашистської Німеччини у другій світовій війні - суспільно-політичною системою, до орбіти якої потрапляють деякі країни Європи, Азії та Латинської Америки.

В умовах гострого протистояння двох світових систем, практика соціалістичного будівництва через великі прорахунки, помилки та викривлення з боку керівництва комуністичних партій підірвала позицію комуністів. Втративши у 80х pp. XX ст. у більшості країн свої керівні позиції, комунізм змушений сьогодні кардинально переглядати багато зі своїх ідеологічних постулатів стосовно реалій нинішнього часу.