4. Зображення Енея, троянців та інших героїв поеми.

а) Розглядаючи образи Енея і троянців, не варто прямолінійвй вбачати в них зображення українського козацтва. Це образи неодно. значні, оскільки травестія дає начебто подвійне зображення: перціп основа і авторська переробка. Енея і його товаришів Котляревський відповідно до травестійного засобу творення, малює "завзятішим on всіх бурлак", троянці - то ватага розбишак, пройдисвітів, волоцюг Та все ж не можна не бачити, що автор наділив своїх персонажів і кращими рисами козацтва. З часом (а Котляревський працював наЛ поемою близько 26 років), усвідомивши значення своєї праці, і дещо інакше ставиться до Енея і троянців, не міняючи загальне бурлескно-травестійного характеру свого твору. Тому в так:

характеристиках:

Я - кошовий, Еней, троянець...

Прямий, як сосна, величавий,

Бувалий, здатний, тертий, жвавий.

Хто землю так трясе сирую?

І сила там мутить чия?

Як вихрі на пісках бушують,

В порогах води як лютують,

Коли прорватися хотять,

Еней так в лютім гніві рветься...

.. не можна не відчути захоплення відвагою і лицарств українського козацтва.

б) А от образи Низа і Евріала, всупереч усталеному погляд|И навряд чи можна трактувати як образи козаків-патріотів:

В них кров текла хоть не троянська, Якась чужая - бусурманська, Та в службі вірні козаки. Для бою їх спіткав прасунок, Пішли к Енею на вербунок, Були ж обидва земляки.

Розповідь про їхні бойові пригоди підносить ідею бойове побратимства, юнацької дружби, найголовніше, вірності обов'яз Саме в цьому місці Котляревський висловлює свої знамені повчання в патріотично-козацькому дусі:

Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинность ісправлять

50

Від тебе не одстану зроду, З тобою рад в огонь і в воду, На сто смертей піду з тобой.

ї Мова поеми.

Т • написано живою розмовною мовою, яскравою, іскристою,

⁸ ійно колоритною, якою поет володіє досконало. Взірець для надзв ' ^ народу і'мова фольклору. Застосовує прислів'я:

"^^що син то батьків гріх", "Живе хто в світі необачно, тому

• буїе смачно", "Козак там чортові не брат"; приказки: "Як "sko в базарі", "Нігде правди діти". -

Ппо надзвичайне володіння мовним багатством свідчать різно-м-іиітні синонімічні ряди, наприклад, один з них: тягу дав, п'ятами накивав, куди очі почухрав, в собачу ристь побіг, відтіль уплітає,

дав драпака - Еней утікає та ін.

Дуже зрідка простомовні вирази або лайка (як данина бурлес­кові), але межі пристойності не переходяться.

Макаронічний стиль, у якому змішуються слова і речення різних мов, - в "ораціі" Енсєвого посла до Латина, тут українська мова переплутана з латиною:

Енеус постер магнус панус І славний троянорум князь...

"Бурсацьке" перекручування слів:

Борщів як три не поденькує, На моторошні засердчить...

Як перший твір нової української літератури поема "Енеїда" продемонструвала величезний потенціал української мови, багатство її словника, красу і гнучкість.

б. "Наталка Полтавка" - "праматір українського театру". Іван Карпенко-Карий.

») "Наталка Полтавка" - перший драматичний твір нової української літератури.

Створена 1819 р., коли Котляревський був директором Полтавського театру. Роль виборного Макогоненка написана для Михайла Щепкіна - великого російського актора, у викупленні якого з кріпацтва брав участь Котляревський. Надрукована тільки ⁰⁰" р., по смерті автора, до того була відома в списках у багатьох регіонах України.

Полемічна спрямованість п'єси. 1812 р. популярний російсь-"^ии комедіограф кн. О. Шаховськай написав "анекдотичну оперу-

51

водевіль "Казак-стихотворец", де українська мова трактувалася и груба, перекручена, придатна хіба що для сварок та анекдотів, ї>ц„ не лише світоглядні позиції цих авторів, але й ступінь їх талаво витості. "Наталка Полтавка" стала найпопулярнішою п'єсок українського театру XIX ст. - та й у XX вона відома всім.

б) Тема п'єси - життя і побут українських селян на початку XIX ст. - конкретизується на досить традиційному трикутнику двоє молодих, вродливих закоханих - Наталка і Петро - не можуть поєднатись через бідність Петра, до Наталки сватається багатиН нелюб - пан возний Тетерваковський. Петрові, який вчасно повернувся, допомагає побратим - бурлака Микола, возному --сільський виборний Макогоненко. Щоб Наталка не була бідною дружиною багатого чоловіка, Петро віддає їй увесь свій заробіток. Та все стає на свої місця. Возний відмовляється від Наталки ("От такові-то наші полтавці! Коли діло піде, щоб добро зробити, то один

перед другим хватаються", - каже Микола), і вона виходить заміж за Петра.

Сюжет нескладний, але "опера малороссийская в 2-х действиях" (у п'єсі використано 11 пісень-арій, більшість з яких народні) стала

символом невмирущості духовного багатства, потягу до щастя цілої нації.

в) Персонажі.

Першим у списку дійових осіб автор поставив возного Тетерва-ковського, Сьогодні цей образ трактується як комічний, найбільше через його мову, примовку "теє-то як його" і перероблену пісню Сковороди, яку той співає. Але комічний персонаж не ставиться на перше місце. Професор Олександр Русов у статті "Какая есть роль Возного" ("Киевская старина", 1904) доводив: якщо перекласти п'єсу на будь-яку іншу мову, скажімо італійську, то переклад знівелював би смішні для сучасного глядача особливості мови цього персонажа, і він постав би як серйозний і благородний герой. Академік Сергій Єфремов вважає, що "він (возний. - Ю.С.) принаймні не всюди смішний, якщо тільки смішний". Іван Карпенко-Карий, говорячи npft постанову п'єси у 60-ті роки минулого століття, писав: "Мені казал| тоді, що Островерхий (виконавець ролі Тетерваковського, - Ю.С;^ найкращий возний, що возного він грав, удаючи зовсім славной полтавського возного Старицького: поважно, сановито, без робленою комізму, добродушно й вельми симпатично".

Наталка - вродлива роботяща дівчина, її головна риса -енергійність, активне ставлення до життя, бажання щастя. "Золот< не дівка! Наградив бог Терпелиху дочкою. Кромі того, що красива розумна, моторна і до всякого діла дотепна, - яке у неї добре серц^

52 1

є матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, як вона ""^дця./себе і матір свою на світі держить". яка руко^ 5„цй, чесний, але більш пасивний.

Петро ^ потрібний для дії активний помічник закоханих. Микола "хитрий, як лис", "де посій, там і уродиться". ^Биоор -іч і читач люблять усіх: від моторної Наталки і до пана ' який "без примісу ухищренія" заволодіває серцем публіки. возного, буджує у глядача "довічну правду духовної краси", її " ' юстоті, в правді і найголовніше, - в любові автора до свого

нї'оду". I^ми Карпенко-Карий.

7 "Три видання "Енеїди", що вийшли на протягу одного

ичіття і були розхоплені земляками, зробили сю книжку ^хою не тільки в історії українського письменства, але і в розвою ^Шаїнської свідомості... З-поза жартівливої форми талановитої

іпидії що описувала пригоди запорозьких гольтіпак, висувалися інші образи і спомини; саме тоді наші запорожці блукали світами, не знаходячи собі пристановища - і гіркі гадки мусіли наводити спомини, що викликало се байдуже нібито оповідання про троянсь­ких бурлак! З-поза веселих і грубуватих часом жартів і глузувань вставали образи "вічної пам'яті Гетьманщини". Вставало народне життя, змальоване з великою любов'ю і знанням, будило любов і спочуття до нього". Михайло Грушевський.