6. "За Сибіром сонце сходить..." - історична пісня, припису­вана Устиму Кармалюкові.

- Ліричний монолог ведеться від першої особи - "я". Устим Кармалюк легендарний ватажок непокірного селянства, захисник бідних і покривджених, український Робін Гуд, діяв на Поділлі в першій половині XIX ст. Кріпак поміщика Пигловського, він розпочав повстанську боротьбу в 1813 p., чотири рази втікав із сибірської каторги. Під його орудою виступало близько 20 тис. селян. Підступно вбитий царськими посіпаками в 1835 p.

- Пісня має романсовий характер, створює глибоко інтимний образ народного ватажка зі складним внутрішнім світом, усвідом­ленням своїх обов'язків перед життям і людьми. Він протестує проти офіційних звинувачень.

Зовуть мене розбійником,

Кажуть - розбиваю,

Ще ж нікого я не вбив,

Бо й сам душу маю.

З багатого хоч я й візьму -

Убогому даю.

Отак гроши поділивши,

Гріха я не маю.

- Журливий характер пісні навіює особиста доля Кармалюка:

постійне полювання за ним "асесорів - ісправників", розлука з дружиною і дітьми, котрих він не може відвідати, бо "зараз впіймають". Народ наділяє його зовнішньою і внутрішньою красою,

16

- м серцем, що співчуває бідакам і ненавидить владу при-

^^"Уі.сня віддзеркалює ще одну рису українства: готовність іти

• мопожертву заради громадянського добра. Кармалюк упев-"ений, то пам'ять про нього довго житиме в народі.

Нехай гонять, нехай ловлять, Нехай заганяють, Нехай мене, Кармалюка, В світі споминають.

7 Українські думи - гордість народного епосу України.

а) Дума - народний ліро-епічний твір, що розробляє теми і сюжети реальною життя, насамперед героїчного спрямування, << виконуваний мелодійним речитативом (напівспівом-напів-декламацією) в супроводі національного музичного інстру­мента - кобзи, бандури чи ліри.

Виконавці дум - найчастіше незрячі кобзарі, бандуристи, лірники, у яких, вважалося, був добре розвинений внутрішній, •-/духовний зір. У старовину це були поважані й шановані люди, носії . козацького духу і слави. Дума - це самобутньо український {фольклорний жанр, який не має аналогів у інших народів, у їхніх \ фольклорах.

- Зміст дум - уславлення героїчної боротьби українського народу проти зовнішніх і внутрішніх ворогів, звеличення епічних героїн, подвигів, самопожертви в ім'я рідної землі і свого народу. ("Отаман Матяш Старий", "Іван Богуславець", "Івась Удовиченко, Коновчепко", "Перемога Корсуньська" та ін.).

Історичною основою дум, як й історичних пісень, є дивно-стійкп, уперта, затята і звитяжна війна українців проти понево­лювачів, яка тривала століттями і не йде в жодне порівняння з війнами, що точились на теренах Європи. Українські родючі чорноземи, райській клімат, безкраї степи, повноводі ріки, тінява високопорідних лісів завжди були і є тим безцінним скарбом, що привертав сюди пожадливі погляди завойовників. Одна хвиля чужинців змінювалась на іншу, і цю зловісну повінь міг зупинити лише непереборний потяг українців до волі, незбориме прагнення оути господарями на своїй землі.

"Терпкими соками суворої і величної історії, волелюбністю народного серця і незміреною любов'ю до рідної, навпіл засіяної эерном і крон'ю землі вирощена українська дума. Не в затишку біля Домашнього вогнища, а на сплюндрованих вогнем і мечем поселен-"та, не під дзвін золотої бджоли, а під гадючий посвист татарського "Р.іинця і зловісний блиск турецького ятагана народжувався наш 17

героїчний епос. Народжувався він там, де жив, страждав і боровся український народ: на велелюдних, розколиханих тяжкими звістками майданах і в орлиних гніздах Запорозької Січі, в турецькій неволі і в кривавих січах проти чужоземних людоловів і поневолювачів. Тому ми й крізь віки вчуваємо в українській думі кипучу пристрасть наших предків, разючий свист козацьких шабель, брязкіт невіль­ницьких кайданів і ясу перемог". Михайло Стельмах.

б) Неповторність, самобутність форми народної думи. Яскраві стильові відмінності, що відрізняють думу від інших фольклорних жанрів, ще не вдалося перейняти найталановитішим нашим поетами та імітаторам.

- Найперше, рядки в думі різні за довжиною (за кількістю складів); рима (здебільшого дієслівна) майже обов'язкова, римуються по кілька рядків; думам властиві складні синтаксичні конструкції або, як їх називають, періоди чи тиради, все це чітко відрізняє їх від пісень; як правило, період чи тирада "містить в собі закінчений образ або закруглену думку" (Філарет Колесса).

Тогді козаки добре мали:

Всіх турків у Чорнеє море пометали, Тілько ляха Бутурлака не зрубали, Между військом для порядку за яризу віськового зоставляли,

Тогді галеру од пристані одпускали, Самі Чорним морем далеко гуляли.

("Самійло Кішка")

- Вживання постійних народнопоетичних зворотів. Постійні епітети;

То визволь нас, господи, Із тяжкої неволі, Гей, на тихі води, На ясні зорі, На край веселий, Между мир хрещений!

("Маруся Богуславка")

Епітет - художнє означення, яке надає особливої виразності та емоційності означувальному слову, підкреслює в ньому якусь важливу, суттєву рису чи ознаку. Постійні народнопоетичні вирази, що переходять із думи в думу:

Бо вже я потурчилась, Побусурманилась

18

Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного.

("Маруся Богуславка")

Потурчився, побусурманився Для панства великого, Для лакомства нещасного!..

("Самійло Кішка")

- Своя система тавтологічних пар.

Тавтологія - повтор; слово, яке повторює в іншій формі раніше сказане.

Синонімічна тавтологія: срібло-злото, кайдани-залізо, козацька-молодецька, плаче-ридає.

Однокоренева тавтологія: чужа чужаниця, сира сириця, квилить-проквиляє, біжить-пробігає.

- Паралелізми, іноді заперечні:

Ой у святую неділеньку рано-пораненьку

Не синії тумани уставали,

Не буйнії вітри повівали,

Не чорнії хмари наступали,

Не дрібнії дощі накрапали,

Коли три брати із города Озова

З турецької бусурменської

Великої неволі утікали

("Втеча трьох братів з Азова")

Ретардація - художній прийом уповільнення розвитку дії, ступінчата побудова розповіді, повтори однотипних епізодів з поступовим, частіше трикратним підсиленням. У думі "Маруся Богуславка" героїня тричі звертається до козаків - "бідних невільників", і кожного разу її звернення більшає, поки третього разу не завершує думу. Таким чином, ця дума, власне, и складається з трьох однотипних епізодів - розмов "дівки-бранки, Марусі, попівни Богуславки" з невольниками, які кожного разу підсилюються, загострюються.

Архаїзми і старослов'янізми, що надають текстам дум урочистої поважності: глас (голос), глава (голова), злато (золото), перст (палець) і т.д.

Вживання кличної форми замість називного відмінка, іноді

вельми своєрідної ("Алкане-пашо, трапезодський княжату, молодий паняту").

~ Гіперболізми - Самійло Кішка був "п'ятдесят років у неволі". 19

Реалізм описів у думах доходить до дивовижної точності Історики твердять, що опис галери на початку думи "Самійло Кішка" дуже точно передає вигляд старовинної турецької "каторги":

Ой із города із Трапезонта виступала галера, Трьома цвітами процвітана, мальована;

Ой первим цвітом процвітана -Злато-синіми киндяками побивана;

А другим цвітом процвітана -Гарматами рештована;

Третім цвітом процвітана -Турецькою білою габою покровена.

(Киндяк - в даному разі прапор; рештована - споряджена;

габа - біле сукно).

в) Думи поділяються на два величезних тематичних періоди:

- думи про боротьбу з татарсько-турецькими поневолювачами:

"Козак Голота", "Самійло Кішка", "Маруся Богуславка", "Пла невольника", "Смерть Корецького" та ін., їх виникнення відносят до XV-XVI ст.;

- думи про боротьбу з польською шляхтою: "Хмельницький т Барабаш", "Корсунська перемога", "Іван BoryH"(XVII-XVIII ст.).