Тема 15. Іван Карпенко-Карий - великий драматург, корифей українського театру.

"Хазяїн".

1. Театральні дороги.

29 вересня 1845 р. у селі Арсенівці на Херсонщині в родині управителя папського маєтку народився Іван Карпович Тобілевич (ця сім'я дала українській культурі чотирьох корифеїв укра­їнського театру - видатного драматурга і артиста Івана Карпенка-Карого, артистів Панаса Саксаганського, Миколу Садовського, Марію Садовську-Барілотті).

111

1859 p. - після закінчення Бобринецького повітового училища працює дрібним канцеляристом, з 1863 p. бере активну участь в аматорському драматичному гуртку Бобринця, з 1865 p. -Єлисаветграда.

1883 p. - під псевдонімом Карпенко-Карий вступає до театральної трупи Михайла Старицького.

1884 р. - арештований під час гастролей у Ростові-на-Дону,

оселяється в Новочеркаську під наглядом поліції. Тут написані

п'єси "Бондарівна", "Наймичка", "Безталанна", "Мартин Боруля"

та ін. 1887 р. - оселяється на хуторі Надія під Єлисаветградом теж під

наглядом поліції. У цій "тихій пристані" створені п'єси "Сто

тисяч", "Сава Чалий", "Хазяїн", "Суєта", "Житейське море". Наприкінці 1888 р. знято нагляд поліції. Карпенко-Карий вступає

до театральної трупи Миколи Садовського. 15 вересня 1907 р. під час лікування в Берліні І. Карпенко-Карий

помер. Похований на хуторі Надія.

2. Тема грошей і нагромадження у соціальних комедіях і. Карпенка-Карого ("Розумний і дурень" - 1885 р., "Сто тисяч" - 1890р., "Хазяїн" - 1900р.).

Комедія - драматичний твір, конфлікт у якому вирішуєть­ся засобами комічного. Сатира і гумор у комедії спрямовані проти потворних суспільних і побутових явищ, проти відми­раючого і відсталого, а також проти негативних людських рис. "Сто тисяч" - п'єса, що трактує "вічний" сюжет про жадібного багатія, одуреного спритним пройдисвітом.

Нагромадження - зміст і єдина мета життя Герасима Калитки, рубого, неосвіченого мужика, що не гребує, жодними засобами, аби збагатитися. "Ох, земелько, свята земелько, - Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Пріобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходити. Глянеш оком навколо -усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито: і все то гроші, гроші, гроші..." Для цього він купує фальшиві асигнації, які виявились простими папірцями.

3. Розкриття злочинних засобів збагачення в соціальній комедії "Хазяїн".

а) Образ мільйонера-аграрія Пузиря, з його хижацькими звичками і намірами: "Перше йшов за баришами наосліп, штурмом крушив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору". Засоби нагромадження капіталу: "Зробіть у Мануйлівці бідність", - радить він управителю; жорстока експлуатація найманих 112

працівників; присвоєння платні строкових робітників; афери /переховування дванадцяти тисяч овець злісного банкрута Петра Михайлова); спекуляції; економія, яку радше назвати біологічною жадібністю (ідучи в банк, де покладені його мільйони, везе в торбі шматок хліба і сала, щоб не витрачати карбованця на обід), бажання видати єдину дочку Соню не за милого їй учителя Калиновича ("учителишку"), а за сина багатія Чобота; культурна темрява ("Котляревський мені без падобності").

Приятель Пузиря, поміщик Золотницький, родинне гніздо якого село Капустяне хоче зажерти мільйонер, каже йому у вічі: "Ах ти нещасна, безводна хмара! І прожене тебе вітер над рідною землею, і розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народу!!!"

б) Який хазяїн, такі й управителі.

- Старий хабарник і потайний крадій Феиоген, права рука хазяїна. Лічачи одержаний хабар, розмірковує: "Якби не давали, то я б і не брав. А коли дають - бери! [ сам хазяїн нас всіх научає: "З усього, - каже, - треба користь витягать, хоч би й зубами прийшло-ся тягнуть - тягни!" Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має мільйони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном. Та я не тягну - дають. Тут і гріха немає!.."

- Молодий хижак, відвертий злодюга Ліхтаренко: "Всі рвуть, де тільки можна зірвать... Не віьмеш ти, то візьмуть з тебе".

- Хазяйство Пузиря - це страшна машина, крізь колеса якої проскакують одиниці, а решту вона безжально давить (юнак Зозуля, який хотів бути чесним управителем, закінчує життя самогубством, гинуть сотні найманих робітників).

- Слабкість інтелігенції, яка протистоїть хазяїну і йому подібним дочка Соня, вчитель К'алинович, поміщик Золотницький).

3. Історична трагедія "Сава Чалий" (1899 р.) - один з "архітворів нашої літератури " (Іван Франко).

Трагедія - вид драматичною твору, у якому зображується гостре зіткнення сильної особистості з нездоланними силами, що, як правило, приводить до загибелі героя. Трагедії властиві висока, нерідко патетична дія, непримиренний конфлікт, різкі, несподівані повороти сюжету, високі ідеали. а) Основа твору:

- народна історична "Пісня про Саву Чалого";

~ глибоке знання вітчизняної історії, зокрема подій XVIII ст., вивчення документів та історичних праць;

- вірність етичної позиції Карпенка- Карого народним уявленням про добро і зло: у свій час запорожці вважали зраду задля особистих

113

вигод найтяжчим гріхом. (Ще 1838 p. відомий історик і письменник Микола Костомаров звертався до цієї теми, створивши романтичну драму "Сава Чалий", в якій намагався виправдати зраду гайда­мацького ватажка.)

б) Тема трагедії І. Карпенка-Карого - глибоке засудження зрадництва, чим би воно не виправдовувалося, на широкому тлі • гайдамацького руху проти польської шляхти на Правобережжі в 30-40-і роки XVIII ст. (Сава Чалий був убитий 1741 p.): j

• - Сава Чалий - ватажок гайдамаків і улюбленець народу - і зраджує Батьківщину з особистих вигод, виправдовуючись перед власним сумлінням високою метою. Він, за яким без вагань йшов повсталий народ, починає хитатись, сумніватись, врешті відходить ' від повсталих, перекидається на бік польської шляхти. Він зазнає 1 заслуженої покари: "Присягу оборонять людей своїх від лядської | кривди і напасті... зламав ти, брате. Тепер вона тебе вбиває!" - ] говорить йому Гнат Голий, і

- Гнат Голий - його побратим, гайдамацький ватажок, один із ^і найяскравіших патріотичних козацьких образів у класичній ' драматургії. . і

- Майстерне змалювання повсталих гайдамаків (Медвідь, Грива, Кульбаба, Кравчина, Молочай, Яків, Микита).

- Ворожий табір представлений у трагедії коронним гетьманом Потоцьким, що ненавидить "хлопів"; умілим "ловцем" нестійких душ Шмигельським, шляхтичами Жезніцьким, Яворським, кожний з ^ яких наділений індивідуальним характером, неповторими рисами. |

4. "Чим він був для України, для розвою її громадського та | духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се зрозуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література". Іван Франко.

114 І