3. Усвідомлення винуватцями соціального лиха свого перспек­тивного кінця в оповіданні "Суд".

- Головний персонаж - земський начальник Михайло Денисо­вич Самоцвіт, "хохол, малорос", живе він, "як у раю!.. Тепер по тридцять копійок у день роблять мені" - такої дешевої робочої сили

168

немає ніде. Як же він добивається цієї смиренності від селян, якщо навколо палають економії, відбуваються страйки, селяни виходять з-під влади хазяїв? У нього перевірена метода слідкування з мужиками. "Тепер не той час, тепер, брат, мужик не той... Тепер ти його тільки силою держи, та й то бійся... Тепер мужика не обдуриш... Не треба політикувать... "Роз'яснять, пояснять".. В морду! от і все роз'яснєніє. По-моєму... Р-раз, два... Третій раз у вухо - і марш... І весь суд.."

- Оповідання має відчутні саркастичні ноти. Вони звучать не лише в філософствуваннях Самоцвіта, але особливо в описі центральної сцени "суда". Метода Самоцвіта дає збої: прикажчик "ошибшись" - і він здійснює свій суд над невинним. Але ніяковість швидко проходить: братів Крутоноженків - і винного, котрий "всіх бунтує", і невинного - везуть "у город", у "настоящий суд".

Проте' Самоцвіт розуміє, що така сваволя довго тривати не може:

"Скажу я вам, що багато.. багато, як ще з десять год недужиться от так... А там!

Земський начальник сумно підморгує: робить пальцями, ніби вбиває блоху..."

Дуже соковиті діалоги, сатиричні й комічні засоби зображення, характеристики. Ці їдкі, з деталями і тонкощами виписані характе­ристики є в оповіданнях "Малорос-європеєць", "Уміркований" та "щирий" та ін.

4. Різночинці та народні маси (оповідання "Записна книж-' ка", "Талісман", "Хочу", "Зіна").

- Немає взаєморозуміння між інтелігенцією і селянством (оповідання "Студент"). Зображене українське село в період революції 1905-1907 pp. Агітаційну роботу серед селян провадить молодий студент. Автор вмотивовує поведінку селян, їх недовіру й трагічну кульмінацію оповідання.

Село горіло. Невимовне горе селян. Стражники й шпигуни, які вишукували агітаторів, розпускають чутки, що це студенти підпа­лили село. Темні, несвідомі селяни, які від горя і напасті стали просто хижими, уважно слухають молодого палкого промовця. Вони вірять йому, готові одразу кинутись на того, на кого він покаже. Та стражники упізнали в ньому революційного агітатора, за котрим полюють. І селяни, як тільки почули, що він студент (а значить, панич, ворог, підпалювач!), одразу не тільки відсахнулись від нього, а й ладні розірвати тепер саме його, а не тих, на кого він указував.

" - Студент? - повернувся до його дід і близько нахилився вперед. - Ти студент?.. А ти ж про що тут говорив? Т Т І о брехав тут?..

- А хто хати запалив?"

169

У стані афекту, затиснутий між стражниками і своїм улюбленим яародом, якому блискавично став ненависним, студент "з болючим непорозумінням" кричить:

" - Глядіть: на ваших очах я прострілю собі голову, щоб ви повірили мені...

- Брешеш, не застрелишся! Бий його, студента!"

І перед натовпом цих хижих, розпалених ним же самим рабів, яким тепер все одно кого, аби рвати, юнак застрелився. Він чесно вірив у святість революції, був чесним із собою і з людьми, відповідно до громадських і естетичних засад автора - професійного революціонера.

" - Се вони?! - скрикнув дід і скажено, дико стрибнув на стражника, впився йому в шию руками і, хитаючи головою, захрипів".

Важко уявити, що ця озвіріла від горя й агітації юрба може свідомо розуміти, хто її ворог, а хто бажає їй добра. Та й чи є це бажанням добра - під час пожежі, на згарищах, доводити нещасних людей до сказу. Але як би там не було, саме оповідання справляє сильне враження. "Конфлікт в him закінчується трагічним фіналом -самогубством студента, що своєю смертю хоче доказати свою правоту і виявити селянам їх справжніх ворогів, що його переслі­дували. Тут самогубство - останній агітаційний спосіб во ім'я торжества ідеї". Микола Вороний.

Це оповідання можна було б розглядати як розповідь про фатальний випадок, коли б у нього був інший автор. Можливо, як ніхто навіть після нього в літературі (не говорячи вже про період до нього), вмів Винниченко передати рух і поведінку натовпу, його хисткість, страшну його силу.