6. Михайло Грушевський про творчість Лесі Українки:

"Глибоко національна в своїй основі, всім змістом зв'язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашої людини в теперішню добу, ця творчість переводила їх на ґрунт вічних, вселюдських змагань, уясняла в їх світлі й зв'зувала з одвічними переживаннями людськості. Наше громадянство не встигало йти за цим захоплюючим, бурним потоком натхнення, цею блискучою панорамою образів, що розверталася перед ним, цей високий рівень ідей... був незвичайний для його ширших кругів".

149

^

Тема 21. Василь Стефаник - світовий майстер "малих | форм".

"Новина", "Камінний хрест"

1. В рідному Русові.

14 травня 1871 р. в селі Русові (тепер Івано-Франківщина) в сім'ї

заможного селянина народився Василь Семенович Стефаник. 1892 р. - після закінчення Дрогобицької гімназії вступив до

Краківського університеті/, вивчає медицину.

1899 р. ~ перша збірка новел "Синя книжечка", що одразу стала визначним явищем у літературі.

1900 р. - збірка новел "Камінний хрест".

1901 р. - збірка новел "Дорога".

1903 р. побував "на великій Україні" на відкритті пам'ятника Івану Котляревському.

1908 - 1918 pp. - посол (депутат) австрійського парламенту, перерва у творчості, знову звернувся до неї під тяжкими враженнями першої світової війни, що прокотилася по землі Покуття.

1918 - 1919 pp. ~~ бере. активну участь у побудові Західно­української Народної республіки. Січень 1919р. - очолює велику делегацію від Західноукраїнської Народної республіки на святі злуки всіх українських земель, що відбулося в Києві на Софійсь­кому майдані.

1926р. - збірка новел "Земля".

7 грудня 1936 p. Василь Стефаник помер, похований у Русові.

2. Змалювання трагічного становища галицького мужицтва в новелі "Новина".

Новела - один із видів епічних творів, близький за розміром до оповідання, але відмінний від нього надзвичайною стислістю у викладі, напруженістю сюжету, несподіваністю розв'язки. Новелі властиві глибокий психологізм, а також відступи від^ узвичаєної композиції.

- Життєва основа твору: жахливий факт дітовбивства стався у 1898 р. в сусідньому селі Трійці.

- Незвичайна побудова: новела починається з розв'язки: "У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася".

- Причина цього страхітливого злочину - голодне бідування сім'ї після смерті Грицихи. Примара голоду оселилася в хаті. Змальовуючи експозицію (прсдісторію), письменник використовує

150

вражаючі деталі, що ніколи не зітруться з пам'яті читача: "Бог знає, як ті дрібонькі кісточки держалися вкупі? Лише четверо чорних очей, що були живі і що мали вагу, Здавалося, що ті очі важили б так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла б за вітром, як пір'я!"

- Зав'язка: "Гриць глянув на них із лави і погадав: "Мерці". В голові нещасного батька зароїлася страшна думка втопити дівчаток.

- Розвиток дії: метання Гриця ("Гриць боявся сидіти в хаті, все ходив по сусідах"), підготовка до злочину, дорога до річки, страшний психологічний стан Гриця ("Гриць скреготав зубами, аж гомін лугами розходився, і чув на грудях довгий огневий пас, що його пік у серце і в голову").

- Кульмінація: "Гриць борзенько взяв Доцьку і з усієї сили сили кинув у воду". Вона збігається з розв'язкою. Автор наводить діалог Гриця зі старшою донькою Гандзунею, яка "коло нього стояла...! говорила так само скоро:

- Дєдику, не топіть мене, не топіть, не топіть!" (Дєдику - таточку).

- Скуті і суворі, але надзвичайно проникливі засоби, якими змальовано любов Гриця до своїх Дітей: він пояснює Ґандзуні, яка доля її чекає, "Доці вже ліпше буде, як тобі...", дає їй бучок, щоб одганяла псів.

Направляючись до криміналу, "вступив уже у воду по кістки та й задеревів".

Письменник користується простими, короткими реченнями і досягає небаченої психологічної глибини.

3. Глибокий душевний біль за тих, хто емігрував з України в новелі "Камінний хрест".

- Протягом 1890 - 1910 pp. тільки з Галичини виїхало за кордон 300 тисяч українців. Прообраз головного героя новели Івана Діду-ха - Стефан Дідух, односелець Стефаника.

- Пошуки кращої долі - головна причина еміграції: "Це земля ^<t не годна кілько народа здержіти та й кільки біді витримати. Мужик не годен, і вона не годна, обоє вже не годні. І саранчі нема, і пшениці нема. А податки накипають: що-с платив лева, то тепер п'єть, що-с їв солонину, то тепер барабулю". (Лев - грошова одиниця, п'єть -п'ять, солонина - сало, барабуля - картопля.)

Стефапик свідомо користувався покутським діалектом — мовою, якою говорили його герої - покутські мужики.

- Прощання Івана Дідуха з рідною хатою, селом, односель­цями - це своєрідний похорон. "Панцький танець полька", який "переламаний" Іван танцює з дружиною, нагадує танок смерті.

151

Прохання поминати їх у церкві підтверджує це. |

- Камінний хрест зі своїм і жінчим іменами, поставлений Іваном | Дідухом нл глиняному горбі, котрий він зробив родючим своєю ^ тяжкою працею ("Коня запрягав у підруку, сам себе у борозну"), цей камінний хрест став пам'ятником не лише його родині, а й всім тим трудівникам, які виїздили до "Гамерики" й Канади, котрі асоціювались у Стефаника з могилою.

Іван Дідух - незабутній образ селянина-трударя.

- Близькою до цієї новели є загальновідома поезія Богдана Лепкого "Журавлі" (вона виконувалась навіть тоді, коли ім'я автора не можна було й згадувати), що стала народною піснею.

Чуєш, брате мій, Товаришу мій,

Відлітають сірим шнурком Журавлі в вирій. Чути: кру! кру! кру! В чужині умру, Заки море перелечу, Крилонька зітру

- Винятково висока майстерність творення.

"Він володіє тяжким секретом передавати настрої в розмовах і в обстановці...Двома-трьома швидкими штрихами він надзвичайно яскраво зображує нам цілі драми". Леся Українка.

"Обсяг його творчості аж ніяк не широкий - родинне село Русів на Покутті, - діапазоном життя і психіки, як і обмеженими можливостями діалекту, не сягає поза світ, та однак демонічна таємниця є в тій творчості". Михайло Яцків.

"Василь Стефаник, може, найбільший артист, який появився у пас від часу Шевченка...Стефаник - абсолютний пан форми...Його оповідання пливе, бачиться, спокійно, з елементарною силою, але, власне, сею елементарною силою воно захоплює й нашу душу". Іван Франко.