Тема 6. Сентиментально-реалістичні твори Григорія

Квітки-Основ'яненка.

"Маруся".

1. Шляхами шукань і звершень.

29 (18 cm. cm.) листопада 1778 p. під Харковом у родовому маєтку - селі' Основа (звідси псевдонім - Основ'яненко) у дворянській родині, що походила з відомого на Слобожанщині казацько -старшинського роду, народився Григорій Федорович Квітка.

ч-'3-1797 pp. - зарахований на військову службу,

1804-1805 pp. - послушник у монастирі.

ви.)-1811 pp. - організатор і директор Харківського професійного театру, засновник Товариства доброчинності та Інституту

благородних дівиць. "°29 pp. - чотири рази підряд обирається повітовим

предводителем дворянства.

53

З 1829 p. - совісний суддя Харкова. Д

1827-1843 рр- ~ літературна творчість, яку письменник оозД у віці за 40 років, поєднуючи її із службою •Н

1834, 1836-1837 pp. - вийшли "Малороссийские повести Л сказываемые Грыцъком Основьяненком", 2 книш. Д

1840 р. - в чині надвірного радника очолив Харківську пуШ карного суду, кавалер орденів Святої Лини і Святого ВолодіН

"Дім Григорія Федоровича був завжди тихим притулком наШ мистецтва; тут не було місця для світського базікання Д розмова найчастіше поверталася до предметів і новин учЛ літературних". К. Сементовський, український етнограф. 1|

20 серпня 1843 р. Григорій Квітка помер у Харкові, я

2. Сентиментально-реалістичні повісті г.Ф. Keia Основ'яненка.

- "Маруся", "Сердешна Оксана", "Щира любов", "Козир-ді та ін. Ці повісті показали, що автор близький до народного жі фольклору, до народної мови. Створені вони були певним чі на засадах сентименталізму як творчого методу. ;

Сентименталізм (від франц. "сентнмент" - почуп, чутливий) - ідейно-художній напрямок європейської літ тури другої половини XVIII ст., якому властиве звернена, переживань і почуттів саме простих (небагатих і неуславм людей, їх внутрішнього світу. Сентименталісти ввели до ігн так званий демократичний типаж, його мову, звернуте, фольклорних джерел; ідеалізований герой наче протиставш бездуховному й аморальному існуванню вищих верств. У

найяскравішим представником сентименталізму є М. Карам ("Бедная Лиза").

3. Сентиментально-реалістична повість "Маруся" (1833р.) перший видатний прозовий твір нової української літератур а) Задум і його втілення.

- Г. Квітка до російського письменника ІІлетньова: "Был у ме спор с писателем на малороссийском наречии. Я его прос написать, что серьезное, трогательное. Он мне доказывал, что яз неудобен и вовсе не способен. Знав его удобство, я напис

"Марусю" и доказал, что от малороссийского языка можно раст гаться".

- Художні прийоми реалізації цього задуму. Ц Релігійне повчання - початок повісті, де проповідується думяв про тлінність, тимчасовість усього земного: "Коли отець над милосердний кого з нас покличе, проводжай з жалем, та без укогіЯ

1

• перехрестись та й скажи, як щодня у отчеиаші читаєш:

і попрьоків, ^^ ^^ ^ ^^ грішними!" "Господи, "У^ ^ виймається також як передчуття якихось страшних,

^аеи "'подій, шо постануть у повісті (передчуття, провісництво, трагічних „рдня - це засоби письменників-сентименталістів, віщування,^ ^ чутливість читача), пізніше Маруся пов'яується

які """'"^д^дою хустиною - то теж знак лиха. чорною^^^ ^^ _ ,.^ду^ дрот. був парень на усе село, де жив.

і матері слухняний, старшим себе покірний, меж товарис-Батьков^ ^ півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь і твом V ^ ^ррд)^ з ледачими не водивсь, а до церкви?.. Тільки піп ^п •н - він вже й там..." Так само ідеалізовані і його дружина

ЇІасЇя, і дочка Маруся, і коханий Марусі - городянин Василь.

Ліричні відступи, які доповнюють зміст, розкривають його;

змалювання чудової ночі "у нас на клечальній неділі".

Використання народних пісень: "Ой дівка-горлиця", "Ой чому,

чому", "Де ^ж "У⁸ селезень", "Та в саду соловейко не щебетав".

Детальне змалювання народних обрядів весілля, сватання,

похорону.

- Повість "Маруся" справила велике враження на читачів.

"Написав Квітка свою повість "Маруся" - і хто не прочитав її, всяке

плакало". Пантелеймон Куліш.

6) Зміст повісті нескладний. Селянська дівчина Маруся і

парубок із передмістя - сирота Василь покохалися. На перешкоді одруженню - треба Василеві йти на службу до армії, яка тоді тривала 25 років. Василь за допомогою хазяїна наймає "найомщика". Та Маруся, чекаючи коханого та сумуючи за ним, "пішла v бір" до того озера, де ще недавно зустрічалася з милим, мріяла про щастя. Страшна холодна злива застала її. Вона застудилася і померла. Поховавши її, Василь з горя пішов у ченці і невдовзі помер.

в) Найголовніше - як саме змальовані герої: відображення душевного багатства сільських трудівників - головних персонажів.

Широке використання народнопоетичних елементів. Зовніш­ність і внутрішній світ героїв дуже близькі до фольклору, не подібністю, звичайно, а саме засобами змалювання. Ось портрет Марусі, ідеальної, на погляд автора, дівчини: "Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червон.а, як панська рожа, що у саду цвіте". ^от "''півування дівочої вроди в народній пісні:

Очі чорні, як терночок, Брівки рівні, як шнурочок, Личко біле, рум'янеє...

•»

55

З документальною точністю описаний одяг Марусі - напД вбрання слобожанської дівчини. "От така як вийде, то що і'ая, панночка! - підсумовує автор... - О, там вже на все село 6vj^. красива, і розумна, і багата, звичайна та ще ж к тому тиха, і смип ' і усякому покірна". Вона працьовита, чемна, не любить ходити вечорниці, прислухається до повчань панотця, її кохання щире & Василя вона сумує і печалиться, і вечорами все поглядає нйі зіроньку вечірнюю, на котру вони з Василем домовились дивитИ одночасно, Маруся змальована у у праці, у поводженні з батькаЯ в колі своїх подруг, у коханні, щасті й зажурі, у хворобі, страждав і смерті. І жодного разу ідеальна героїня не підвела свого автої Тихо, покладаючись на волю Господню, посповідавшись, причД тившись, попрощавшись з батьком і матір'ю, ні на що і ні на кЯ не нарікаючи, пішла Маруся з життя: "тільки й промовила: - Mafl Божа!.. прийми, - і успокоїлась навіки". -Д

Так само і в образах Василя, батьків Марусі - Наума ДроаД Насті - підкреслені їх добропорядність, вихованість, працелюбн(И смиренність, богобоязливість - чесноти, які роблять їх, просів селян-кріпаків, морально довершенішими за освічених людеЦ вищих кіл суспільства. Правда, далі морально-побутової плоциД Квітка не виходить '|Я

- Ці образи, котрі викликають розчулення у читача і є upMibf втіленням сентиментальних засад письменника, подані в широкаЯ

контексті селянського життя. Воно зображено цілком правдиД реалістично. "зИ

Картини селянського побуту передані з великою достовірністД і любов'ю. Загроза рекрутчини, яка є головною перешкодою <• єднання закоханих. Наум Дрот говорить Василеві: "А що тоді бу з Марусею? Ні жінка, ні удовиця, звісно, як солдаток шанують: f саму послідню паплюгу... Худобу розтаскають, повіднімають, хто-Д защитить? Діточки без доглядіння у бідності, у нищеті, без науГ без усього помруть або - не дай боже! - бездільниками стану^И Не приведи, Господи, і ворогу нашому такої судьби!.." Це моно^Н цілковито реалістичний, так само, як змалювання селянськ<з^И весілля, сватання, похорону. Уперше в українській літерат^И зображена хліборобська праця. Ц

Реалізм - це художній метод, в основі якого лежю|И принцип життєвої правди. Реалісти дають у творах якна^Л повніше і найбільш адекватне відображення дійсності, закояЯИ мірностей її розвитку, через конкретні образи показуюяЦЛ загальні процеси, ш

Отже, за жанровими особливостями "Маруся" - повістці сентиментально-реалістична. |

56 • Ц

використав письменник також фольклорні мовні - Широко^ національними рисами, характерними для засоби з вир дахил до ніжності та пестливі форми. У Квітки ліричних ^nlceH'^^ сентименталізмові, а й свідоме застосування це не лише ^ це робить його повість справді народною, народноі^тв^ ^р^ повістю з народного життя.

^де а "Лля свого часу Квітка-Основ'яненко був кращим знавцем

" ої літературної мови, виробленої на народній основі; він ^""и^ше усвідомлював і найактивніше утверджував думку про її ^наиг • тетичні спроможності та широкі перспективи. Письменник-^wwк^oD першим довів здатність української мови забезпечити високий розвиток усіх літературних жанрів". Олесь Гончар.