Тема 7. Великий Кобзар України Тарас Шевченко.

"Причинна", "Катерина", "Гайдамаки", "Назар Стодоля", "Три літа", "Заповіт", "Сон" ("У всякого своя доля..."), "Єретик", "Кавказ", "І мертвим, і живим...", "Псалми Давидові", "Най­мичка", "Мені однаково", "Ісаія. Глава 35", "Світе яснийі", "Не нарікаю я на Бога", "Художник".

1. Життєві шляхи.

9 березня 1814 р. в сім'ї кріпака Григорія Шевченка, котрий належав панові Енґельгардтові, в селі Моринці народився син Тарас.

Благословенна най буде година,

І тая хата, і село

Що Україні принесло

З великих найбільшого сина.

Благословенна!

Богдан Лепкий

Скоро сім'я переїхала до села Кирилівки (Керелівки, як говорять

місцеві жителі) на Черкащині. Круглий сирота з 11 літ, Тарас

навчався у дяка та у трьох церковних малярів. ю2у р. - як "кімнатний козачок" пана приїхав з ним у Вільно. ° Р- ~ прибуває до Петербурга разом з панською челяддю.

1833 р. ~ навчається у живописних справ цехового майстра

Ширяева.

по

квітня 1838 р. - Шевченка викуплено з кріпацтва (до цього причетні художники Іван Сошенко, Олексій Венеціатв, Карл

57

Брюллов, письменники Євген Гребінка, Василь Жуковський та ін.), він став студентом Академії мистецтв, початок літературної творчості. 1840р. - перший "Кобзар". 1841 р. - надрукована поема "Гайдамаки". 1843 р. - приїхав на Україну (Київщина, Чернігівщина, Катерино-

славщина).

1845 р. - закінчив навчання, працює у Київській археологічній комісії, у Київському університеті, укладає альбом "Живописна Україна", вступає до Кирило-Мефодіівського братства (Микола Гулак, Микола Костомаров, Василь Білозерський та ін.), розквіт творчих сил поета.

5 квітня 1847 р. - арештований і перевезений до Петербурга. ЗО травня оголошено вирок: "Шевченка призначити рядовим до окремого Оренбурзього корпусу... під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати". Заборонені всі друковані твори Шевченка.

1847-1857 pp. - заслання (Оренбург, Орськ, 1848-1849 pp. Азовське море, острів Кос-Арал в експедиції О. Бутакова, Оренбург, з 22 квітня 1850 р. у Новопетровсъкому укріпленні на півострові Мангишлак), звільнено 2 серпня 1857 p.

28 березня 1858 p. - повернувся до Петербурга, працює в Академії мистецтв.

З травня 1859 p. - востаннє відвідав Україну (15 липня був заарештований і 7 вересня мусив повернутись до Петербурга).

1860 p. - видано другий "Кобзар".

1 березня 1861 p. - останній вірш "Чи не покинуть нам, небого..."

10 березня 1861 p. - Тарас Шевченко помер, похований на Смоленському цвинтарі в Петербурзі.

22 травня 1861 p. - тіло поета перевезене в Україну і поховане на Чернечій (Тарасовій) горі поблизу Канова. Це стало грандіоз­ною подією загальнонаціонального єднання.

2. Рання творчість (1837-1843 pp.). л) Романтичний дух ранньої творчості Шевченка.

Романтизм - художній метод відображення дійсності, в якому домінуючого значення набуває окрема індивідуальність -носій "духу історії", а отже й окремий народ, окрема нація. Для романтизму характерний високий інтерес до національно-своєрідного, до народної творчості та історичного минулого, їх висока оцінка. На перший план висуваються виняткові харак­тери, сюжети й образи, що контрастують з буденною реаль­ністю, нерідко таємничі ("нічна сторона світу"), фантастичні,

58

і| демонічні. Романтичних творам притаманні піднесений стиль мови, звернення до народнопоетичних засобів зображення.

- Тематика ранніх творів: народні перекази і легенди в баладах, /"Причинна", "Тополя", "Утоплена"), недавнє козацьке минуле України ("Іван Підкова", "Тарасова ніч", "Гамалія"), роздуми над

„означенням народного поета ("Думи мої, думи мої...", "Перебендя", "До Основ'яненка"), трагічна доля жінки ("Катерина", "Мар'яна-черниця").

- Якість Шевченкового романтизму:

/. Франко - "романтичний націоналізм" (про ранню творчість

Кобзаря);

С. Ефремов - "велика подать художньому романтизму";

радянське літературознавство - "вже в ранніх віршах Шевченка

відчувається характерне для революційних романтиків утвердження

свободи людської особистості".

Д.Чижевський вважає, що всю творчість Шевченка можна віднести до "київської школи романтиків".

Найбільш сильно романтизм молодого Шевченка виявив себе у творах на історичні теми: "Іван Підкова", "Тарасова ніч", "Гамалія", чисельних зразках лірики. Він створив яскраво романтичні образи українського козацтва з його морськими походами, запорозькими чайками, лицарськими звичаями, ясновельможними гетьманами, які стояли на сторожі України. Однак рядки поезій оповиті мелодією жалю і смутку, бо все те - в минулому.

Отже, пошуки якості Шевченкового романтизму можна звести до самого визначення ранньої творчості Кобзаря як романтичної. Це одна з умов її глибокої національності, народності, насиченості матеріалами фольклору, народного життя, етнографії. б) Ранні балади ("Причинна", "Тополя").

Балада - невеликий віршований твір, що оповідає про якусь, найчастіше трагічну подію, нерідко фантастичного або історичного характеру, вона поєднує в собі епічні, ліричні та драматичні (діалоги) складники. Балада XIX cm. - одна з форм

романтичної поезії.

- Балада "Причинна" - перший твір молодого Шевченка. Сам жанр балади зумовив звернутися до народного світо­відчування, до підкреслено національного, етнографічного матеріалу. У вступі до балади "Реве та стогне Дніпр широкий", що став народною піснею, широко використана національна система образів:

Дніпр широкий, сердитий вітер, високі верби, блідий місяць, треті півні.

Всі риси романтичної балади присутні в баладах Шевченка, і

зокрема в "Причинній".

59

Картина горобиної, ночі на Дніпрі немов оповідає про могутність природи українського краю, про величезну силу його, втаємничену непокірну, про велетенський, прихований потенціал цієї сили.

Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива. Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма.

Це край, де ріки несказанно широкі, вони ревуть, стогнуть у гніві, буйні вітри, оспівані фольклором, завивають, як дикий звір, а хвиля ходить горою, це край велетнів і велетенських пристрастей.

На тлі цієї розбурханої стихії - народний переказ про неймо­вірне, велике почуття, через яке загинули двоє закоханих. Ждучи "козаченька молодого", що торік "обіцяв вернутися", дівчина-сирота стала "причинною" ("так ворожка поробила"), її залоскотали русалки й "довго, довго дивувались на її уроду". І саме ним шляхом повертався нарешті вранці молодий її коханий; побачивши мертвою свою милу, "зареготавсь, розігнався - та в дуб головою!"

З першої ж балади Шевченка у його творчості започатковані її героями безталанні, але духовно чисті персонажі, яких не розуміють, цькують "чужі люди". Звідси започатковується шевченківська традиція молитви:

О Боже мій милий! За що ти караєш її молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі? Прости сироту!

Молитва - важливий засіб розгортання твору Шевченка, один із основних важелів його поезії.

- Фантастичне перетворення дівчини, яка не хоче йти заміж за нелюба, в баладі "Тополя": відвідання ворожки, ворожіння, остання пісня дівчини, що нагадує фольклорний твір, замовляння, плачі, що рвуться з її уст. "Дух народу", який вірив у можливість рятування душі хоча б засобами чародійного перевтілення, виявляє себе в цій баладі:

Отак тая чорнобрива

Плакала, співала...

І на диво серед поля

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари -

Тонка, тонка та висока,

До самої хмари. 60

Поетично передано деталі національного побуту, вірувань, / рядів, фольклорна стихія проймає всі балади.

в) Трагедія жінки-покритки в поемі "Катерина" (1838 p.). Вродлива, щира дівчина Катерина, не слухаючи ні батька, ні

неньки, "полюбила москалика, як знало серденько", навіть "недобрая

слава" її мало бентежить.

Нехай собі тії люде, Що хотять, говорять.

Милий не повертається з походу, народжується дитя, і тоді спіткало молоду матір справжнє лихо. Батьки виганяють з хати Катерину з немовлям, ця сцена написана правдиво і тяжко. "Суть нещастя Катерини не стільки в статевому переступі, як у тому, що вона довірилася, дала себе зганьбити ворогові, окупантові. Лише в цьому контексті стає зрозумілим вчинок батьків". Василь Пахаренко.

Плачучи, стара мати "За сльозами ледве-ледве вимовляє доні":

Проклятий час-годинонька, Що ти народилась! Якби знала, до схід сонця Була б утопила... Здалась тоді б ти гадині, Тепер - москалеві...

Бідна Катерина скрізь шукає свого милого, вона зневірилась у людях, які з неї глузують, роздягнена, голодна, з дитям на руках, ця жінка - як символ відчаю. Та серед зими вона все ж зустріла свого офіцера, свого Йвана. Коли, радісна й щаслива, вона кинулась до нього, він гаркнув:

- Дура, отвяжися, -і скомандував:

-- Возьмите .прочь безумную.

Кохання, присягання, віра, дитина - все розтоптано, без пам'яті Катерина кидається в ополонку.

В епілозі поеми - дворянська сім'я, яка їде до Києва, зустрічає кобзарів, а з ними вродливого, чорнобривого хлопчика. Господиня похвалила дитину, а пан відвернувся, "пізнав, препоганий... пізнав батько свого сина, та не хоче взяти".

~ До недавнього часу твір визначали як реалістичну соціально-побутову поему. Цю думку висловив ще Сергій Ефремов: "...цілком реальна щодо способу трактування теми "Катерина".

Те, що в поемі кохає героїня, а москаль лише грається з нею — очевидно кожному. Для нього його дружина, що сидить у берліні, -поважна людина свого кола, а українська вродливиця - то тимчасова 61

забаганка, іграшка, якою погрались і викинули. Таке ж бездушне ставлення і до сина.

- Д.Чижевський розглядає "Катерину" як "байронічну", тобто романтичну поему "вільної форми". На його думку, образ матері-покритки символізує долю України, "підманеної та обдуреної "москалем", що кидає сина; син - сучасне Шевченкові покоління, що має помститися за матір".

- Чудово віддзеркалює всю складність ситуації у поемі незабутнє живописне полотно Шевченка "Катерина". Сучасну шевченкознавці вбачають у ній шляхетний образ прекрасної, алгі| зневаженої України. ^

- Іван Світличний підкреслює інший аспект поеми, він говорит^Ч про загальнолюдську кривду, котра довела Катерину до самогубства. "То суща правда: Шевченко, сам колишній кріпак, ніколи, ні на мить не забував гіркої долі своїх рідних братів і сестер... Та - великий реаліст - Шевченко мужньо дивився правді в вічі і бачив, як підневільне життя здеморалізувало найширші верстви простих, покріпачених людей, як здичавіли вони в своєму тваринному бутті, здеґрадували до страшного в своїй реальності людожерства. Моральна деградація народу була для Шевченка доконаним фактом і він не пробував її зменшити"... Катерина примовляє над дитям:

З собаками, мій синочку, Кохайся надворі! Собаки злі покусають, Та не заговорять, Не розкажуть, сміючися...

"Люди гірші від собак - отакий остаточний присуд знедолене героїні, і такий же підтекст усієї поеми Шевченка". Іван Світлични

Ці різні, інколи протилежні прочитання поеми "Катериіі свідчать про виняткову важливість цього твору у доробку Шевчен| Його реалістична основа, життєва правдивість і "байронічний" сти| "вільна форма", символи поєднуються в дивовижному синкретиз» даючи важливий життєвий і мислительний матеріал кожному поколінню уважних читачів.

г) Героїкр-романтична поема "Гайдамаки" (1841 p.).

- Історична основа поеми - події Коліївщини (1768 p.), Шевченко походив з тих місць, де прокотилась головна хвиля повстання, чув багато переказів про гайдамаків, бачив їхні занедбані могили, знав безліч гайдамацьких пісень. Гайдамаки (своєвільні, ті, що не коряться) - це люди, які "мстили своїм ворогам, полякам, за економічний, релігійний і моральний гніт". Дмитро Яворницькшї.

62

Шевченко користувався також "Історією русів", працею М. М ксимовича "Оповідь про Коліївщину", "Історією Малої Росії" Д. к-інтиша-Каменського, польськими джерелами.

- Композиція: поема складається із вступу, 11 основних розділів, пілогу, прозової передмови і "приписів"-приміток.

Сюжет розгортається двома розлогими течіями: перша -позвиток повстання і друга - кохання Яреми і Оксани.

Перша тема розкривається в розділах "Треті півні", "Червоний йрнкет", "Бенкет у Лисянці", "Гонта в Умані" та ін., де гайдамаки змачьовані як народні месники і герої, творці історії. Це йшло в оозріз з тодішньою офіціозною історіографією.

- Головний герой поеми - повсталий народ. Шевченко показує, як уся Наддніпрянська Україна, відкинувши соціальні розмежуван­ня піднялася в єдиному загальнонаціональному пориві, щоб скинути ярмо польської шляхти, покарати конфедератів за їхні злочини, здобути волю. Шевченко підркеслює всенародний характер руху. Сигнал до початку повстання - то свято всієї України.

Над Тясмином У темному гаю, Зібралися: старий, малий, Убогий, багатий поєднались, -дожидають Великого свята.

- Образотворчі засоби, за допомогою яких змальовує Шевченко велич, широчінь і значущість повстання, - це, перш за все, національні уособлення- свята воля, козацька слава, зрадлива доля, могутній Дніпро, широкий степ, високі могили, гетьманська булава, червоні бенкети. Україна - це забута синами матір, свята і

великодушна.

- Гайдамаки - сини, орли, діти, вони помщаються за кривди,

заподіяні матері. У час постання

На ґвалт України Орли прилетіли.

Залізняк - запорозький козак і Гонта - уманський сотник -ватажки повсталих, улюбленці їхні, про них складають пісні:

Ой літає орел сизий, А за ним орлята;

Ґуля Максим, ґуля батько, А за ним хлоп'ята, -

співає кобзар.

- Ярема Галайда - шинкарів попихач, сирота убогий, у якого "виросли крила" під час повстання, романтизований образ народного месника.

Над поемою витають два образи, що є ключем до неї. Перший -це пісня, вона звучить і у вступі, і майже в кожному розділі, пісня народна оповиває поему, надає їй поетичності й невимовної щирості. А другий образ - це кров, криваві "червоні бенкети" гайдамаків, пожежі, різанина та страшна покута конфедератів за криваве зло, зверхність, зловорожість. Багато крові ллється в поемі, але то правдиве відтворення тієї епохи. Відомо, що польська шляхта |і Катерина II, яка керувала нею, потопили у крові це повстання,|ї "Весело подивиться на сліпого кобзаря, як він сидить собі W хлопцем, сліпий, під тином, і весело послухать, як він заспіває думу про те, що давно діялось, як боролися ляхи з козаками; весело... а все таки скажеш: "Слава богу, що минуло", - пише Шевченко.

- То чому ж звертався поет до цієї історичної теми? Розповідаючи про те загальнонаціональне поривання до волі, поет прагне розбудити громадянське сумління сучасників, котрі перетворились на слухняних, покірних кріпаків, занадбали сллву батьків і дідів.

А онуки? їм байдуже,

Панам жито сіють.

Багато їх, а хто скаже,

Де Ґонти могила, -

Мученика праведного

Де похоронили?

Де Залізняк, душа щира,

Де опочиває?

Тяжко! важко! Кат панує,

А їх не згадають.

Основна мета Шевченкової романтичної творчості - відродити, вилікувати народ, стати істинним творцем його духовного відро, ження". Григорій Грабович.