Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Рекомендации-ХСН-1.11.12.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
746 Кб
Скачать
☆

9.9. Лікування пацієнтів з хсн та артеріальною гіпертензією

Пацієнти з ХСН із СДЛШ та наявною АГ мають отримувати таке ж саме стандартне лікування (ІАПФ/БРА, ББ, АМР при ФВ ЛШ < 35 %), що й увесь загал пацієнтів із ХСН/СДЛШ. За відсутності досягнення цільових рівней АТ на зазначеній терапії рекомендується додання, навіть за еуволемічного стану пацієнта, тіазидового діуретика. За недостатнього антигіпертензивного ефекту такого лікування можуть бути застосовані амлодипін або фелодипін (табл. 27).

Лікування АГ у пацієнтів зі збереженою ФВЛШ носить більш ліберальний характер, але, втім, ІАПФ або БРА слід застосовувати в них як засоби першої лінії. У зазначеної категорії пацієнтів, на відміну від хворих на ІХС із СДЛШ, можливим є застосування в якості антигіпертензивних засобів дилтіазему або верапамілу. Оскільки безпечність тривалого прийому альфа-адреноблокаторів та моксонидіну у гіпертензивних пацієнтів з ХСН та збереженою ФВЛШ не відома, очевидно, варто утримуватися від їх призначення аналогічно тому, як це рекомендовано щодо пацієнтів з ХСН та СДЛШ (табл..18).

Таблиця 27

Рекомендації щодо лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів з клінічними проявами хсн (nyha II-IV) та сдлш

Рекомендації

Доказова база

Крок 1:

ІАПФ (БРА) + ББ + АМР

[25,49,73,112]

Крок 2

За відсутності контролю АТ - додати тіазидовий діуретик

(якщо пацієнт постійно не отримує петльового)

Експертна думка

Крок 3

За відсутності контролю АТ- додати

а) амлодипін

[89,115]

або б) фелодипін

[26]

Моксонидін – не показаний

(підвищення ризику смерті)

[24]

Альфа-адреноблокатори – не показані

(нейро-гуморальна активація/затримка рідини/прогресування СН)

[14,33,75]

АТ – артеріальний тиск

9.10. Лікування пацієнтів з хсн, ускладненою кахектичним синдромом

Кахексія розвивається у 10-15 % пацієнтів з ХСН (зазвичай – із СДЛШ) і характеризується поступовою прогресуючою втратою маси тіла за рахунок скелетних м’язів, жирової тканини та кісткової тканини. Про розвиток кахексії йдеться у випадках втрати > 6 % загальної маси тіла впродовж попередніх 6-12 міс. Наявність кахектичного синдрому характеризується нижчою переносністю фізичних навантажень, гіршою якістю життя та гіршим прогнозом виживання, ніж у пацієнтів без неї [1,9].

Покращенню клінічного стану таких пацієнтів можуть сприяти дієта підвищеної калорійності / нутрітивні суміші, стимулювання апетиту, помірні фізичні тренування, призначення анаболічних стероїдів. Втім, оскільки належна доказова база ефективності та безпечності наведених заходів у таких пацієнтів відсутня, зазначені рекомендації базуються виключно на думці експертів.