- •Рецензенти
- •1. Вступ
- •2. Визначення серцевої недостатності
- •3. Термінологія, що застосовується для опису серцевої недостатності Систолічна та діастолічна серцева недостатність
- •Можливі клінічні чинники та механізми діастолічної серцевої недостатності
- •4. Епідеміологія, фактори ризику, етіологічні чинники та прогноз хсн
- •Хронічна серцева недостатність зі збереженою фракцією викиду лівого шлуночка
- •Ліво- та правосерцева недостатність. Лівошлуночкова, правошлуночкова та бівентрикулярна недостатність
- •Декомпенсована та стабільна хсн
- •Безсимптомна дисфункція лівого шлуночка.
- •5. Патогенетичні чинники прогресування хсн
- •6. Діагностика серцевої недостатності
- •6.1. Критерії клінічного діагнозу сн
- •Суб’єктивні та об’єктивні клінічні ознаки сн
- •6.2. Інструментальна діагностика хсн.
- •6.2.1. Електрокардіографія.
- •6.2.2. Ехокардіографія.
- •Орієнтовна клінічна оцінка допплерівських показників діастолічної функції лш*
- •6.2.3. Рентгенографія грудної клітки.
- •Найбільш типові дані рентгенологічного дослідження грудної клітки при сн, тактика лікаря
- •6.2.4. Лабораторні тести
- •Натрійуретичні пептиди.
- •Найбільш типові лабораторні відхилення при сн
- •6.2.5. Інструментальні методи , що можуть застосовуватися у пацієнтів з хсн за окремими показаннями. Черезстравохідна ехокардіографія
- •Стрес-ехокардіографія
- •Магнітно-резонансне дослідження серця
- •Холтерівське моніторування екг
- •7. Класифікація хронічної серцевої недостатності Української Асоціації кардіологів
- •Додаток 2. Приклади формулювання клінічного діагнозу
- •Показники очікуваної низької виживаності у хворих з хсн
- •Інгібітори апф та їх дози, що застосовуються при хсн та систолічній дисфункції лш
- •Правила призначення та контролю лікування іапф та бра
- •Можливі прояви побічної дії іапф, тактика лікаря
- •9.2.1.2. Бета-адреноблокатори.
- •Бета-блокатори, що застосовуються у хворих з хсн та систолічною дисфункцією лш
- •9.2.1.3. Антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів (амр).
- •Антагоністи мінералокортикоїдних рецепторів та їх дози, що застосовуються при хсн із сдлш
- •Можливі прояви побічної дії амр, тактика лікаря
- •9.2.2.2. Івабрадин (інгібітор If каналів у синусовому вузлі).
- •9.2.2.3. Дигоксин.
- •9.2.3. Ліки або комбінації ліків, які є потенційно шкідливими у пацієнтів з симптомною хсн (nyha II-IV) та сдлш
- •9.3. Діуретики при хсн
- •Дози діуретиків , що застосовуються у хворих з хсн
- •Найбільш типові прояви побічної дії діуретиків (салуретиків), тактика лікаря
- •9.4. Антитромботичне лікування та статини при хсн
- •9.4.1. Пероральні антикоагулянти.
- •9.4.2. Антитромбоцитарні засоби.
- •9.4.3. Статини
- •9.5. Застосування лікувальних пристроїв у пацієнтів з хсн та сдлш
- •9.5.1. Імплантовуваний кардіовертер дефібрилятор
- •9.5.2. Кардіоресинхронізуюча терапія (крт)
- •9.5.2.1. Пацієнти з хсн та синусовим ритмом
- •9.5.2.2. Пацієнти з хсн та персистуючою/постійною формою фібриляції передсердь
- •9.5.2.3. Пацієнти з хсн та показами до рутинної постійної екс.
- •9.6. Медикаментозне лікування при хсн зі збереженою фракцією викиду лш
- •9.7. Лікування порушень ритму та провідності серця у пацієнтів з хсн
- •9.7.1. Фібриляція передсердь
- •9.7.1.1. Контроль чшс
- •Рекомендації з контролю частоти шлуночкових скорочень у гемо-динамічно стабільних пацієнтів з хсн із систолічною дисфункцією лш та постійною/персистуючою фібриляцією передсердь
- •9.7.1.2. Контроль ритму
- •9.7.1.3. Профілактика теу
- •Визначення ризику інсульту у пацієнтів з фібриляцією передсердь*
- •Визначення ризику кровотеч у пацієнтів з фібриляцією передсердь*
- •Рекомендації з попередження тромбоемболічних ускладнень у пацієнтів з хсн та фібриляцією передсердь (постійною, персистуючою, пароксизмальною)
- •9.7.2. Шлуночкові аритмії
- •Рекомендації з лікування пацієнтів з хсн та шлуночковими аритміями
- •9.8. Лікування стенокардії у пацієнтів з хсн.
- •Рекомендації з медикаментозного контролю стабільної стенокардії у пацієнтів з клінічними проявами хсн (nyha II-IV) та сдлш
- •9.9. Лікування пацієнтів з хсн та артеріальною гіпертензією
- •Рекомендації щодо лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів з клінічними проявами хсн (nyha II-IV) та сдлш
- •9.10. Лікування пацієнтів з хсн, ускладненою кахектичним синдромом
- •9.11. Декомпенсована хсн.
- •Чинники, що сприяють декомпенсації клінічного стану хворих з хсн
- •9.12. Роль фізичних тренувань при хсн
- •9.13. Ультрафільтрація крові
- •9.14. Роль способу життя та дотримання спеціальних рекомендацій
- •Припинення тютюнопаління.
- •7. Сексуальна активність.
- •9.15. Кардіохірургічні методи в лікуванні пацієнтів з хсн
- •9.15.1. Категорії пацієнтів з хсн, яким показана консультація кардіохірурга
- •9.15.2. Показання та протипоказання до трансплантації серця
- •9.15.3. Ліво- та бівентрикулярні допоміжні пристрої (лвдп та бвдп)
- •Основні показання до застосування лвдп та бвдп при хсн
- •9.16. Лікування пацієнтів з хсн та некардіальними супутніми патологічними станами
- •9.16.1. Цукровий діабет
- •9.16.2. Хронічне обструктивне захворювання легень, бронхіальна астма
- •9.16.3. Ниркова недостатність
- •9.16.4. Анемія
- •9.16.5. Подагра
- •9.16.6. Депресія.
- •9.16.7. Злоякісні новоутворення.
- •9.16.8. Еректильна дисфункція
- •9.16.9. Гіпертрофія простати.
- •9.16.10. Розлади дихання під час сну.
- •9.17. Особливості лікування пацієнтів з хсн похилого віку
- •11. Трудова експертиза.
- •10. Диспансерний нагляд
- •10.1. Загальні положення.
- •10.2. Терміни клінічного огляду.
- •10.3. Рекомендовані при диспансерному спостереженні процедури.
- •.Вступ …………………………………………………………..…4
Найбільш типові дані рентгенологічного дослідження грудної клітки при сн, тактика лікаря
Виявлена ознака |
Можливі причини |
Дії лікаря |
Кардіомегалія |
Дилатація лівого та/або правого шлуночків, передсердь |
Ехо / допплер КГ |
Нормальні легеневі поля у нелікованого з приводу СН пацієнта |
Відсутність легеневого застою |
Клінічна оцінка пацієнта, перегляд попереднього діагнозу лівосерцевої СН |
Ознаки легеневого застою / набряку легенів |
Підвищений тиск наповнення ЛШ, підвищення тиску у легеневих венах |
Констатація наявності лівосерцевої СН, невідкладне лікування |
Плевральний випіт |
СН Плеврит інфекційного або онкологічного походження |
Клінічна оцінка хворого Консультування пульмонологом |
Пневмонія |
Легенева інфекція на тлі застійних явищ |
Одночасне лікування пневмонії та СН |
6.2.4. Лабораторні тести
До стандартних (обов’язкових) лабораторних тестів при ХСН належать:
загальний аналіз крові (гемоглобін, еритроцити, лейкоцити, тромбоцити, гематокрит, ШОЕ); загальний аналіз сечі; біохімічні тести: K+, Na+, креатинін, холестерин плазми, білірубін, «печінкові» ферменти, глюкоза, сечова кислота.
Тиреотропний гормон може визначатися для виключення гіпер- або гіпотиреозу як імовірної причини або обтяжуючого чинника СН, а також з метою моніторингу щитовидної залози на фоні тривалого прийому аміодарону.
Концентрацію сечової кислоти у плазмі бажано визначати у всіх випадках клінічно маніфестованої, і, особливо, тяжкої (III-IV ФК) ХСН. Її високий рівень розцінюється як маркер незадовільного прогнозу виживання (табл.9) та підвищеного ризику подагри. Контроль рівня сечової кислоти є важливим у хворих, що отримують високі дози петльових діуретиків, а також у тих, хто отримує тіазиди.
Кардіоспецифічні ферменти (насамперед, тропонін) слід визначати у випадку клінічної дестабілізації ІХС, а також в разі різкого погіршення гемодинаміки, з метою виключення розвитку ІМ. При цьому слід враховувати, що у хворих з тяжкою систолічною ХСН підвищення тропоніну може бути не пов’язане із розвитком ІМ (див. табл.8).
Міжнародне нормалізоване співвідношення має регулярно визначатися у пацієнтів з ХСН, які приймають непрямі антикоагулянти (антагоністи вітаміну К).
При оцінці функції нирок слід враховувати, що швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) відображає її більш точно, ніж рівень креатиніну плазми. ШКФ розраховується за формулою Кокрофта-Голта:
140 – вік (років) х маса тіла (кг) х 0,85 (для жінок)
ШКФ (мл/хв.) = -----------------------------------------------------------------
0,81 х креатинін сироватки (мкмоль/л)
Особливістю розрахунку ШКФ у пацієнтів з ХСН є те, що зазначена формула є коректною лише за еуволемічного стану пацієнта (так званої сухої маси тіла); при недотриманні цієї вимоги має місце завищення даного параметра за рахунок «внеску» затриманої в організмі рідини у показник маси тіла.