Характеристика балансів робочого часу одного робітника

Показник	минулий рік		звітний рік
	абсолютно	% до номінального фонду	розрахункове		фактично
			абсолютно	% до номінального фонду	абсолютно	% до номінального фонду
Кількість робочих днів (номінальний фонд)	260	100	260	100	260	100
Всього невиходів, днів, у т.ч.: - чергові та додаткові відпустки, - відпустки учням, - відпустки через вагітність і пологи, - через хворобу, - невиходи з неповажних причин	18,3 7,6 1,8 1,7 7,0 0,2	7,04 2,93 0,69 0,65 2,7 0,07	18,5 12,1 1,9 1,5 3,0 -	7,11 4,65 0,73 0,58 1,15 -	19,4 13,6 1,2 0,8 3,0 0,9	7,46 5,18 0,46 0,32 1,15 0,35
Корисний фонд робочого часу, днів	228,4	87,85	234,2	90,1	233,6	89,85
Корисний фонд робочого часу, год.	1827,2	-	1873,6	-	1868,8	-
Внутрізмінні втрати робочого часу, год., у т.ч.: - перерва для матерів-годувальниць, - внутрізмінні простої, - скорочений робочий день підлітків	99 49 10 40	- - - -	96,5 40,6 - 56	- - - -	96,8 55,5 12,0 29,3	- - - -
Середня тривалість робочого дня, год.	7,6	-	7,587	-	7,584	-
Ефективний фонд робочого часу, год.	1728,2	-	1777	-	1772	-

Крім виявлених втрат робочого часу, треба проаналізувати, чи продуктивно витрачається робочий час. До непродуктивних втрат робочого часу варто віднести час, витрачений на виправлення браку, на виготовлення бракованої продукції, різні відхилення від нормальної роботи. Все це – приховані резерви.

Наприклад, втрати від браку (Б) можна виразити у втратах робочого часу. Розрахунок слід провести у такій послідовності:

1) знайдемо відношення валового випуску продукції (ВП) до її виробничої собівартості (С_в):

;

2) визначимо втрати у випуску продукції (ВП_б):

;

3) виявимо втрати робочого часу (Т_б), враховуючи фактичний середньогодинний виробіток одного робітника (Р_г):

.

Аналогічно можна оцінити й інші непродуктивні витрати робочого часу.

Наступний етап аналізу кадрового потенціалу підприємства – оцінка якісних характеристик ефективності використання трудо­вих ресурсів. Основним показником якості праці є її продук­тивність. У процесі аналізу слід зростання продуктивності праці відрізняти від її інтенсивності (підвищення ступеня експлуатації), оскільки це суттєво для управління трудовими відносинами і для забез­печення соціальної справедливості. На жаль, за діючими методика­ми аналізу і при наявній інформаційній базі відрізнити ці показни­ки нелегко. Зауважимо, що зростання продуктивності праці можливе лише за умови додаткових інвестицій (капіталізації праці), що передбачає вихідну оцінку обґрунтованості завдань із її зростання.

Враховуючи, що зростання продуктивності праці можливе на основі реалізації організаційно-технічних заходів, тобто при мобілі­зації дії факторів її підвищення, цей приріст (Р) роз­раховуємо за формулою:

,

де – відносна сумарна економія кількості працюючих при

реалізації і-ої групи організаційно-технічних заходів, осіб;

Ч_б – кількість працюючих, розрахована, враховуючи фактичною

тру­домісткість виробничої програми та базових норм

виробітку, осіб.

Отже, розрахунковий (плановий) рівень продуктивності праці працюючих (Р_п) визначають так:

,

де Р_б – базовий рівень продуктивності праці.

Аналіз зміни продуктивності праці за техніко-економічними факторами найдоцільніший в оцінках годинного виробітку одного робітника. Щодо аналізу середньомісячного чи се­редньорічного виробітку одного робітника, то треба вра­хувати використання робочого часу. Зокрема, середньорічний ви­робіток одного робітника аналізують за впливом зміни кількості відпрацьованих кожним робітником робочих днів у році та зміни середньогодинного виробітку одного робітника.

Враховуючи, що ці фактори становлять детерміновану функціо­нальну мультиплікативну залежність, їхній вплив можна розра­хувати методом ланцюгових підстановок. Використаємо для цього розрахункову аналітичну табл. 6.9.

Таблиця 6.9