5.4. Обґрунтування кваліфікації злочину

Кваліфікувати — це значить віднести те чи інше явище за його якісними ознаками до певного розря­ду, виду чи категорії. В праві це означає: підібрати ту правову нор­му, яка передбачає дане діяння; підвести це діяння під правову нор­му; дати цьому діянню юридичну оцінку; вказати конкретну статтю Особливої частини Кримінального кодексу України.

Правильна кваліфікація злочину є однією з гарантій здійснен­ня правосуддя, оскільки кримінальній відповідальності і покаран­ню підлягає лише особа, яка винна у вчиненні передбаченого кри­мінальним законом суспільне небезпечного діяння. Помилка у ква­ліфікації може потягнути безпідставне засудження особи, діяння якої не є протиправним; конфіскацію майна; застосування амністії, су­димість тощо.

Тому судовому ритору слід серйозно поставитися до цієї час­тини промови. Від захисника вимагається:

• абсолютна точність і чіткість юридичних формулювань і по­силань на закон;

• ретельна підготовка до обґрунтування кваліфікації злочину (переглянути постанови Пленуму Верховного Суду України, теоре­тичні статті, судову практику; порадитися з колегами).

Питання про кваліфікацію злочину ставиться захисником, коли обвинувачення повністю або частково визнається, а кваліфікація злочину, запропонована слідчим, заперечується. Правові міркуван­ня адвоката мають бути аргументовані, а висновки — обґрунтовані перевіреними доказами.

Які ситуації найпоширеніші у судовій практиці?

• захисник не заперечує фактичної сторони діяння, але ствер­джує, що воно передбачено не тим кримінальним законом, яким його кваліфікує обвинувачення;

• захисник заперечує окремі елементи діяння, наприклад розмір викраденого, мотив убивства і на підставі цього пропонує іншу кваліфікацію.

Якщо захисник стверджує, що запропонована обвинуваченням кваліфікація неправильна, що діяння не відповідає складу злочи­ну, то він повинен дати фактичну і юридичну характеристику діян­ня підсудного, а також розкрити зміст закону, застосування якого заперечується. Захисник повинен довести, що якраз запропонована кваліфікація відповідає тій злочинній події, яка визнається доказа­ною. На вирішення цієї задачі і повинен бути спрямований аналіз елементів складу злочину.

Аналізувати, в залежності від конкретних обставин справи, слід:

• об'єкт злочину і його об'єктивну сторону (дія чи без­діяльність, їх наслідки, причинний зв'язок між суспільно-небез­печним діянням і суспільно-небезпечним наслідком, спосіб здійснен­ня злочину, обстановка, при якій здійснено злочин тощо);

• суб'єкт злочину і його суб'єктивну сторону (умисел, необе­режність, мотив, ціль або мету злочину).

Досвідчені адвокати ведуть ось такі картотеки судової практи­ки, які допомагають їм у питаннях кваліфікації щодо конкретних кримінальних справ.

НЕОБХІДНА ОБОРОНА Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані не­обхідної оборони при захисті особи, що обороняється, від суспільно небезпечного посягання. Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верхов­ного Суду України від 5 лютого 1987 року.

СПІВУЧАСТЬ Особа, яка сприяла вчиненню групового зґвалтування, але особисто статевого акту з потерпілою не вчиняла і не застосо­вувала щодо неї насильства під час її зґвалтування іншими осо­бами, несе відповідальність не як учасник групи, а як посібник, тобто за ст. 19, ч. З ст. 117 КК України. Постанова президії Черкаського обласного суду від 3 квітня 1992 року.

КВАЛІФІКАЦІЯ СЛУЖБОВИХ ЗЛОЧИНІВ Дії особи, яка одержала грошові кошти від громадян внаслідок зловживання службовим становищем, підлягають кваліфікації за ст.165, а не за ст. 84 КК України. Постанова президії Чернігівського обласного суду від 1 березня 1988 року.

КВАЛІФІКАЦІЯ ХУЛІГАНСТВА Дії засудженого кваліфіковано за ч. З ст. 203 КК Украї­ни безпідставно, оскільки застосування ножа його співучасни­ком було ексцесом виконавця. Постанова президії Київського міського суду від 23 лю­того 1986 року.

Із вдалим обґрунтуванням кваліфікації злочину можна ознайо­митися в промовах: адвоката І. Любимової у справі Негіної; адвока­та В. Шингарєва у справі Кисельової; адвоката В. Поганина у справі Хилкова; адвоката А. Полякова у справі Цапліна; адвоката В. Ермана у справі Михайлова ¹.