2.8. Слово I музика. Музика слова1

... Музика здатна певним чином впливати на етичну сторону душі; i якщо музика має такі властивості, тоді, очевидно, вона повинна бути включена в число предмета виховання молоді.

Арістотель

  

Музика — джерело радості мудрих людей, вона здатна викликати i в народі хороші думки.

Сюнь-цзи

  

Хто бажає у музикальній творчості зберегти вимогу краси й вишуканого смаку, той повинен... доповнити свої музичні заняття іншими науковими предметами, зробивши своєю провісницею філософію, бо вона одна має змогу визначити для музики потрібну мipy і ступінь корисності.

Плутарх

  

Музика жахлива, коли нi такту в ній, нi міри немає.

Шекспір

  

Музика навіть у найжахливіших ситуаціях повинна завжди чарувати слух, завжди залишатися музикою.

Моцарт

  

Почуття, ipoнiя, пристрасть, навіть одноманітність, коли вона є характерною, — все доступне музиці, за винятком поганих віршів.

Гретрі

  

Вам цікаво знати, чи сприйнятливий такий-то індивідуум до музики? Придивіться, чи простий i справедливий його розум; чи вільні від вигадливості його промови, манери, одяг; чи любить він квіти, дітей; чи владарює у ньому ніжне почуття любові... така істота пристрасно любить гармонію й закладену в ній мелодію.

Гретрі

  

Музика завжди змістовна. У кожного справжнього музикального твору є ідея.

Бетховен

  

Музика — народна потреба.

Бетховен

  

Ви спитаєте мене, звідки я беру свої ідеї? — я вловлюю їх на лоні природи, у лісі, на прогулянках, у тиші ночі, рано-вранці, збуджений настроями, які у поета виражаються словами, а в мене перетворюються в звуки, звучать, бушують, доки не стануть переді мною у вигляді нот.

Бетховен

  

Я вважаю неможливим складати музику, яка не відчутна мною достатньо: це здається мені брехнею, бо ноти мають такий самий визначений смисл, як i слова, — напевне, ще більш визначений.

Мендельсон

  

... Але і любов — мелодія...

О. Пушкін

  

Є хвилини, коли цілком відчуваєш брак земної мови, xotіb би висловитися якоюсь гармонією, музикою. Музика — неречовинна донька речовинних звуків, вона одна може перенести тремтіння однієї душі в другу, перелити солодку, несвідому нудьгу.

О. Герцен

  

Хоч би яку промову почув, хоч би хто говорив (головне, щоб не говорив), вже в мене в мозкові виробляється музикальний виклад такої промови.

Мусоргський

  

Поєднання слова з музикою доповнює одне одного: слову музика дає незвичайну силу враження, музиці слово - повну визначеність. Поєднання поезії з музикою може посилити силу враження тієї чи іншої, довести її до вищого ступеня, а це i є завданням мистецтва.

Ц. Kюї

  

Щось в кожному слові од музики... I форма своя, i свій лад.

П. Мовчан

2.9. Про красномовство жартома I серйозно

У.БІН

ЯК НЕ СЛУХАТИ ОРАТОРА

Жоден оратор, хоч би якою була його енергія, не має шансів перемогти сонливість слухачів. Кожен знає, що сон під час довгого виступу є значно глибшим, ніж стан гіпнотичного заціпеніння, відомий під назвою «напівдрімота». Після такого сну ви прокидаєтесь посвіжілим. Ви добре відпочили. Ви твердо знаєте, що вечір не минув марно. Не багато хто з вас мають мужність спати відкрито і чесно під час офіційно промови. Після ретельного дослідження цього питання я можу винести на розгляд читача декілька оригінальних методів, які досі не друкувались.

Сядьте в крісло якомога глибше, голову схиліть дещо вперед (це звільняє язик, не утрудняє дихання). Гучне хропіння виводить із себе навіть найсмиреннішого оратора, тому головне — уникайте хропіння, вci дихальні шляхи повинні бути вільними. Важко дати чіткі інструкції щодо збереження у сні рівноваги. Але щоб голова не теліпалася з боку в 6ік, влаштуйте їх з двох рук і тулуба міцну опору у формі триноги — ще Архімед знав, що це дуже стійкий прилад. Тим часом зменшується ризик падіння на підлогу (адже вилазити з-під стола звичайно доводиться під час досить неприємно­го пожвавлення публіки). Так у вас i голова не впаде на груди і щелепа не відвалиться.

Заплющені очі слід ховати в долонях, при цьому пальці повинні стискати лоба у зморшки. Це справляв враження напруженої робота думки і дещо спантеличує оратора. Можливі вигуки під час жахів, але на цей ризик доводиться йти. Прокидайтеся повільно огляньтесь i не починайте аплодувати відразу. Це може виявитися недоречним. Краще почекайте, доки вас збудять заключні оплески.

В. ВЕРЕСАЄВ

СИЛА ПЛЕВАКО

Старенька вкрала бляшаний чайник, вартістю дешевше п'ятдесяти копійок. Вона... підлягала суду присяжних. За нарядом, або так з примхи, захисником старенької виступав Плевако.

Прокурор вирішив завчасно паралізувати вплив захисної; промови Плевако і сам висловив усе, що можна було сказати на захист старенької: бідна старенька, тяжкі злидні, крадіжка незначна, підсудна викликає не обурення, а лише жаль. Але — власність є священною, весь наш громадський благоустрій тримається на власності, якщо ми дозволимо людям хитати і, тоді країна загине.

Встав Плевако:

— Багато лиха, багато випробувань довелося вистраждати Pocії за її більш як тисячоліття існування. Печеніги мордували її, половці, татари, поляки. Дванадцять мов звалилися на неї, захопили Москву. Усе витерпіла, все подолала Росія, лише міцніла і зростала від випробувань. Але тепер, тепер... Старенька вкрала старий чайник ціною у тридцять копійок. Цього Росія вже, звичайно, не витримає, від цього вона загине безповоротно.

Виправдали.

В. ЖИЛ1НСКАЙТЕ

ПОРАДИ ПРОМОВЦЮ

Виступ починається не зі слів, а з жертв. Надзвичайно важливо, якими рухами ви розкладете перед со­бою, витягнете окуляри, відкинете з лоба пасма волосся. Прийнятні лише такі рухи, як не видають, що у вас тремтять руки або по спині стікає піт. Не радимо навалюватися листами на край трибуни — можуть подумати, що ви не тримаєтесь на ногах. Рекомендується все, що свідчить про те, що ви i трибуна — не два автономних механізми, а єдине ціле, певний трибунотавр. Тому має сенс зняти з пуки й покласти на пюпітр трибуни годинник: створюється враження, начебто ви лише переклали їх з однієї ділянки на іншу.

Не слід виступати без папірця, говорити цікаво, i — особливо важливо — дотепно. Така промова може образити того, хто завжди говорить серйозно i лише по завчасно написаному. Ідеальну золоту середину намацали тут деякі оратори в окулярах: першу частину фрази вони вимовляють, витріщившись через окуляри у свої записи, а другу — знявши окуляри i дивлячись у зал. Уявляєте, скільки разів доводиться їм класти на носа й знімати окуляри? Сам Чарлі Чаплін не наздогнав би їх. Через ці маніпуляції з окулярами неможливо вловити, про що йдеться, зате у слухачів створюється таке п'янке відчуття діяльності, що коли виникає потреба в енергійному керівникові, ораторів в окулярах згадують у першу чергу.

Ораторам, які не мають окулярів, пропонується такий рецепт:

час від часу, пробігши очима текст наступної фрази, підвести очі на зал, задумливо зморщити лоба і вимовити цю фразу як свіжу думку, яка тільки-но прийшла в голову. Однак не забудьте при цьому втикнути палець в кінець фрази, бо якщо, відшукуючи продовження промови, ви надовго замовкнете — весь ефект «свіжої дум­ки» вилетить у трубу.

Нехай зрідка, але іноді трапляється, що оратор не може раптом знайти одного листочка підготовленої промови, або переконується, що захопив з собою не той текст. Особливо прикро, коли ці відкриття він робить на очах слухачів, які із завмерлими від щастя серцями стежать за тим, як Biн розгублено нишпорить по кишенях, i все на світі готові віддати, аби цей сеанс продовжувався до безконечності. Що тут робити? Спокійно розведіть руками і оголосіть, що на зниклому листочку було виписано дуже багато нових i дуже точних даних, які на пам'ять могла б відтворити xiбa що електронна машина; говорити ж, не оперуючи дуже новими i дуже точними даними, звичайно, не важко, але чи варто?

Якщо біля вас поставили склянку з водою, то відпити можна не більше двох разів. Вже краще обірвати свою промову на півслові i, мов нічого не було, піти на своє місце, ніж присмоктуватися до склянки.

Іноді така несподівана кінцівка може заінтригувати i навіть стурбувати декого, викликати підозру, що вам відомо щось надзвичайно важливе, про що ви, однак, не бажаєте сказати голосно.

Якщо ви помічаєте, що публіка вас не слухає дрімає, нудьгує, однак утримується від голосних розмов між собою, — значить промова ваша пливе правильним руслом. Інша річ, якщо слухачі галасують, позіхають, не прикриваючи рота, і вигадують piзні irpи. В цьому випадку рекомендується обвести поглядом зал i сказати: «З цього приводу, друзі мої, згадався мені дуже смішний анекдот». Зал миттєво насторожується, i ви отримуєте можливість закінчити свій виступ, оточений такою щирою увагою, яка і насправді варта вдячності. Якщо ж вам потім дорікнуть, куди ж, мовляв, зник той анек­дот, то ви холоднокровно поясніть, що анекдот ви тільки згадали, але зoвciм не обіцяли розповісти...

І головне: трибуну слід залишити з упевненістю, що ви не бовкнули щось таке, чого говорити було не треба. Цю впевненість не можна змішувати з відчуттям того, що було сказано усе, про що слід було сказати. Якщо вдуматися, то ці два почуття розділяє безодня.

К. ТУХОЛЬСЬКИЙ

ПОРАДИ ХОРОШОМУ ОРАТОРУ

Головні речення. Головні речення. Головні речення.

Ясний план у голові — i якомога менше на пaпepi. Факти або звернення до почуттів. Праща або арфа. Оратор — не енциклопедія. Енциклопедія є у людей вдома.

Один і той самий голос втомлює. Говори не більше сорока хвилин. Не шукай ефектів, які ведуть до головної мети. Трибуна безжальна: людина на ній більше оголена, ніж на пляжі.

Пам'ятай: чим коротша промова, тим менше шансів провалитися.

В. ДУБ

ЯК ВАС ТЕПЕР ВЕЛИЧАТИ

3 цією нашою співдружною незалежністю — безліч проблем. Наприклад, як нам тепер величати одне одного?

Колись було ясно: товариш. Хай він на сто років від тебе стар­ший; все одно — товариш.

Я, було, попросив одного:

— Товаришу, дай прикурити.

Він i дав... Да так, що я ледве додому доплентався. І ще товаришем називається.

Тоді я подумав: пан. Кажуть же: панове депутата. I вчорашні партократа охоче відгукуються.

Підходжу до дами в горжетці:

— Пані, скажіть, будь ласка...

А вона зміряла мене підведеними очиськами з ніг до голови, пхикнула i до вітрини одвернулася. Не пан я для неї, значить... Ну що ж, коли моє не в лад... Буду казати: громадянин.

Оно у підворітті стоять двоє. Розливають не що-небудь, а коньяк. Я до них:

• Громадяни начальники...

• Вони зраділи:

• О, кореш. Теж сидів? А за що? Скільки накрутили?

• Тьфу ти, i тут промашка. Може, про добродія згадати? Згадав.

Коли в тролейбусі їхав. Вирішив пepeвipити. Кажу одному в капелюсі.

• Добродію, закомпостируйте квиток.

Biн чогось розсердився:

— А може, я зовсім не добродій. Я теж розсердився.

— Ну, тоді ви злодій, — кажу.

Мене, звичайно, побили. І не вступилися Hi панове. Hi товариш. Одна тільки повнолиця, розмальована, як писанка, пожаліла, хусточку носову дала. Я розчулився:

• Спасибі, женщина.

А вона кокетливо:

— А може, я девушка...

Чорт зна що... Пішов я в неділю на базар, послухати, як народ говорить. А там одне одного найчастіше величають «дамочкою» або «дядьком».

Так i питаю в одного:

— Дядечку, почім сало?

— По сто тридцять, небоже.

Не полінувався, в словник зазирнув: «Небіж» означає — племінник. Гарне слово. Треба запам'ятати.

Приходжу в понеділок до себе в майстерню. Сидять мої хлопці, мене чекають.

• Привіт, небіжчики. Ану вставайте.

Ще так шпарко мої хлопці ніколи не схоплювалися. -А Петро навіть заїкатися почав.

— Т-т-т-а ти що? Знущаєшся? Чи після неділі похмелитися забув? Сам ти небіжчик ходячий...

Тепер я до вcix кажу тільки: «ей» або «агов». Міліціонер мене зупинив:

• Ви що, в лici?

Я не витримав:

— Ні, я в дурдомі. Він сказав:

— Воно й видно.

П. СЕРГЕЇЧ

МИСТЕЦТВО ПРОМОВИ НА СУДІ