2.4. Про побудову промови. Композиція виступу1

  

У чому полягає мистецтво промов: вони не повинні бути ні довгими, ні короткими, але в міру.

Платон

  

Тільки розробка предмета робить промову захоплюючою: адже пізнати самі предмети зовсім не складно. Що ж є, отже, надбанням мистецтва? Створити вступ до промови, причому повернути слуха­ча, збудити його увагу й підготувати його до своїх повчань, викла­сти справу коротко та ясно, щоб усе в ній було зрозумілим; обґрунтувати свою точку зору та спростувати протилежну і зробити це не хаотично, а за допомогою такої побудови окремих доказів, щоб загальні наслідки випливали із часткових доказів; нарешті, зам­кнути все це запальником або заспокійливим висновком.

Цицерон

  

Бо у промові повинне бути те саме, що буває у тілі людсь­кому, яке має свої істинні забарвлення від гарної своєї будови.

Ш. Роллен

  

Бійся одразу переходити до справи, якщо слухачі щось мають проти неї: щоб ліквідувати упередження, потрібні деякі непрямі шля­хи, як потрібні зм'якшувальні припарки перед втиранням мазі.

Ф. Бекон

  

Форма, в яку одягнені думки оратора, збуджує увагу й захоп­лення натовпу.

Ф. Честерфілд

  

Як правило, людина здатна сприймати таку промову, тривалість якої в середньому становить три чверті години, після цього сприй­няття падає. Починаючи з цього моменту, плюс, якого домігся ора­тор, нестримно перетворюється у мінус, і оратор повинен радіти, якщо при перевищенні середньої тривалості промови плюс і мінус ще знаходяться у стані рівноваги.

Бехер

  

Вступ до ораторської промови є те саме, що для тіла людсько­го голова. Вступ є найпомітнішою і найвідчутнішою частиною: його слухають з більшою уважністю, він привертає або відволікає увагу слухачів.

Часто, якщо вступ красномовний, слухачі у таке приходять зас­ліплення, що огріхи в інших частинах промови ніким не бувають помічені; якщо ж він поганий, то хоч би якою решта твору була прекрасною, оратор приймається усіма без задоволення; настільки сильними є перші враження.

Вступ взагалі повинен бути скромним і простим; оратор, по­чинаючи говорити шанобливо, може помалу закрадатися в розум своїх слухачів і після того зробитися абсолютним їхнім володарем.

Г. Гайар

  

...Звичайно приділяють більше уваги початку й вступній частині своїх промов, ніж їхньому висновку.

Потрібно не лише завчасно обдумувати заключення промо­ви, яке стосується безпосередньо самої справи, але й подбати про ті слова, якими було б вишукано й дотепно завершити свою промову.

Ф. Бекон

  

Заключення, або завершення промови, справедливо можна на­звати ораторським пробним каменем; ось тут він повинен зовсім подолати впертість недовірливих і упередженням переповнених слу­хачів.

Г. Гайар

  

Звичайно бояться вступу до промови, але я думаю, що ті, які вміло роблять відступи, подібні до довгоруких, — вони більше мо­жуть захопити.

Ш. Монтеск'є

  

Лекція, переобтяжена фактами, нагадує вогнище, настільки завалене дровами, що воно починає загасати.

Д. Менделєєв

  

Коли стала ясною головна, основна думка, ідея усієї промо­ви, тоді чи не стає вона принципом і джерелом решти? Частко­вості, не пов'язані ні між собою, ні з головною думкою промови, хоч би як багато їх було, не становлять іще багатства думки: без внутрішнього зв'язку промова не може бути складена з них, і жи­вий організм промови не сформується.

Якщо знайдено ідею, сутність, то, хоча вона й проста, однак не тільки не виключає, але, навпаки, об'єднує й зв'язує усі част­ковості разом; тоді-то вони й цілком визначаються, вкладаючись і виступаючи у певному порядку.

Оле-Ляпрюн

  

Оратори, які ніяк не можуть зупинитися, — справжні мучи­телі слухачів; оплески, які лунають у довгоочікуваному кінці, сприй­маються як зітхання, як подяка за те, що нарешті прийшов кінець.

Є оратори, майстри публічних виступів, які завчасно точно намічають кінець, щоб потім не шукати його і не знищити цими пошуками ефекту всієї промови.

І. Бехер

  

Розвиваючи думку в промові, слід спочатку схему її вкласти в розум слухача, потім у наочному порівнянні показати її уяві і, на­решті, на м'якій ліричній підкладці обережно покласти її на слуха­юче серце, і тоді слухач — Ваш військовополонений і сам не втече від Вас, навіть коли Ви відпустите його на волю, залишиться слух­няним Вашим слухачем.

В. Ключевський

  

Кінець — розв'язання всієї промови. Кінець повинен бути та­ким, щоб слухачі відчули (не тільки у тоні лектора, це обов'язко­во), що далі говорити нема чого.

А. Коні