1.6. Звинувачувальна промова ю. Апришко у справі а. Ігнатосяна*

Шановний суд!

Ранком 6 грудня 1995 року мешканців мікро­району «Північна Салтівка» схвилювало повідомлення про вбивство семирічного хлопчика Стародуба Славіка. Звістка про цю трагедію швидко поширилася по всьому м. Харкову.

Минуло кілька місяців з дня жорстокого вбивства, але це не послабило увагу людей до скоєного.

Події, які стали предметом судового розгляду, мали такий роз­виток.

У 1992 році Столярова Ірина Юріївна познайомилася з моло­дим чоловіком Ігнатосяном Артуром. Разом вони перебували у секції релігійного товариства «Свідки Ієгови». Незважаючи на те, що Іри­на була старшою за віком і що в неї від першого браку був семи­річний хлопчик Славік, ці обставини не завадили Артуру виразити почуття любові до Ірини, і в 1994 році вони зареєстрували шлюб.

Ще до вступу в шлюб Ірина почала помічати, що Артур почав часто та безпідставно робити зауваження її сину, а потім система­тично й жорстоко бити його.

Так, 17 лютого, 8 квітня 1994 року та 26 травня 1995 року Ігнатосян Артур безпричинно побив Стародуба Славіка. Він наносив хлопчику удари кулаками по голові та інших частинах тіла. Кожен раз Ірина заступалася за свого сина, просила і вмовляла Артура не бити Славіка. У відповідь Ігнатосян свої дії виправдовував тим, що її дитина неслухняна, дебільна, лицемірна. Природно, що материнсь­ке серце відчайдушне чинило опір чоловіку, який жорстоко пово­дився з її дитиною. Ігнатосян Артур на зауваження, прохання дру­жини не реагував, продовжував бити її малолітнього сина.

5 грудня 1995 року, близько 23 години, після вживання спирт­ного в квартирі № 103 по вул. Дружби, 233 в м. Харкові Ігнатосян Артур почав домагатись статевих зносин зі своєю дружиною Столяровою Іриною. Отримавши відмову, він почав бити дружину руками і ногами, внаслідок чого заподіяв їй легкі тілесні ушкодження без короткочасного розладу здоров'я. Столярова Ірина вибігла з кварти­ри і почала кликати сусідів на допомогу. Оскільки дружина не повер­нулась в квартиру, Ігнатосян Артур з метою помсти вирішив убити сина Столяревої. З цією метою він узяв на кухні ніж, зайшов до кімна­ти, де спав малолітній Славік, увімкнув світло, відкинув з дитини ковдру, перевернув дитину з правого боку на спину і вдарив ножем у живіт. Коли хлопчик прокинувся і почав кричати від болю, Ігнатосян Артур, використовуючи безпорадний стан малолітньої дитини, маючи намір спричинити йому особливо сильний біль та фізичні страждання, ще тричі вдарив хлопчика ножем у живіт та груди. Після скоєння злочину Ігнатосян втік з квартири. Стародуб Славік від за­подіяних тілесних ушкоджень помер на місці злочину.

Під час попереднього слідства та в судовому засіданні Ігнато­сян не заперечував факт убивства і пояснив, що на ґрунті сварки з дружиною Столяровою з метою помсти вирішив убити сина дружи­ни. Він взяв на кухні ножа, відкинув ковдру, під якою спав хлоп­чик, і наніс йому удар ножем в живіт. Хлопчик прокинувся і почав кричати від болю. Не звертаючи уваги на крики дитини, він наніс ще три удари ножем у живіт і груди та відразу вийшов з квартири, залишивши малюка, що стогнав і благав допомоги.

Показання підсудного Ігнатосяна підтверджується даними, до­бутими при огляді місця події, відтворення обстановки і обставин події, висновками судово-медичних та криміналістичних експертиз, показаннями потерпілої Столярової, свідків по справі.

Потерпіла Столярова підтвердила, що її чоловік Ігнатосян нео­дноразово безпричинно та жорстоко бив сина кулаками по голові та інших частинах тіла, внаслідок чого у хлопчика були великі пух­лини, а також пошкоджені вуха. Вона зверталась до членів релігій­ного товариства «Свідки Ієгови». Поведінка її чоловіка розглядалась на правовому комітеті, і його позбавили права відвідувати збори, 5 грудня 1995 року ввечері Ігнатосян пив горілку. Близько 23 години, коли вони полягали спати, Ігнатосян почав домагатись статевих зно­син, а коли вона відмовила, піднявся з ліжка та наніс їй потужний удар у живіт, а потім почав бити кулаками по голові, розбив об­личчя. Скориставшись тим, що чоловік пішов у ванну кімнату, вона вибігла з квартири і почала кликати сусідів на допомогу. Ігнатосян вискочив за нею і, погрожуючи розправою, вимагав негайно по­вернутись, інакше він щось зробить із Славіком. Вона побігла до подружжя Ніс та розповіла їм, що коїться, прохала врятувати ди­тину. Про те, що Ігнатосян убив її дитину, вона дізналась, коли повернулась з сусідами до квартири. Потерпіла характеризувала Ігна­тосяна як особу деспотичну, жорстоку.

Свідки Ніс Олександр та Ніс Юлія показали, що близько 23 години 5 грудня 1995 року в квартиру прийшла Столярова і повідо­мила, що вона втекла з дому тому, що її побив Ігнатосян, який залишився в квартирі і погрожував вбити її дитину. Коли свідок Ніс Олександр зайшов до квартири, то побачив закривавленого хлоп­чика, який був у ліжку. Малюк ще був живий і ледь прошепотів «Мамо». Він одразу викликав швидку медичну допомогу та наряд міліції.

Свідок Юдин Євген підтвердив у судовому засіданні, що до нього прибігли Столярова Ірина та Ніс Юлія. У Столярової облич­чя було закривавлене. Вона плакала і вмовляла піти з нею, оскільки її чоловік уб'є сина. У квартирі Столярової він побачив, що Славік лежав закривавлений у ліжку. Хлопчик був ще живий, але ледь по­мітно дихав. Сусід Герагуля перев'язував рани. Славік помер до при­їзду швидкої допомоги.

Свідки — члени релігійного товариства «Свідки Ієгови» — Стороженко, Габеля показали, що потерпіла неодноразово скаржилася на Ігнатосяна, який бив її, а також її сина Славіка. Згідно з рішен­ням правового комітету Ігнатосян був позбавлений привілеїв зборів, права бути керівником з вивчення Біблії.

З висновків судово-медичних експертиз видно, що Стародуб Святослав помер від тілесних ушкоджень, які супроводжувались значною втратою крові. З часу причинення поранень до настання смерті пройшло близько десяти хвилин. Враховуючи анатомічні об­ласті організму, куди були заподіяні поранення, Стародуб Святос­лав відчував особливо сильний біль та фізичні страждання.

Серед злочинів проти особи вбивство являє собою особливу небезпеку для суспільства. Будь-яке умисне вбивство є злочином. Найбільш небезпечним видом убивства є умисне вбивство при об­тяжуючих обставинах, передбачених ст. 93 Кримінального кодексу України, тобто вчинене з особливою жорстокістю.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Вер­ховного Суду України від 1 квітня 1994 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини», умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, коли вин­ний усвідомлював, що завдає потерпілому особливих страждань. Ця обтяжуюча відповідальність ознака пов'язується законом не тільки із засобом убивства, але й з іншими обставинами, які свідчать про намір винного на вчинення злочину з особливою жорстокістю.

Такі обставини, як вибір об'єктом помсти малолітньої дитини в безпорадному стані, а також те, що поранений хлопчик протя­гом відповідного часу відчував особливо сильний біль та страждан­ня від пошкоджень, а також те, що Ігнатосян залишив закривавлену дитину помирати, свідчить про те, що підсудний виявив особливу жорстокість при позбавленні потерпілого життя.

У зв'язку з викладеним вважаю, що дії Ігнатосяна А.Г. пра­вильно кваліфіковані органами слідства за п. «е» ст. 93 Криміналь­ного кодексу України.

Шановний суд!

Кожна людина має невід'ємне право на життя. Перше слово Славік промовив: «Ма-мо». Ї коли умирав від жорстоких ран, запо­діяних йому Ігнатосяном, слабкими вустами прошепотів: «Ма-мо». Це було останнє слово в житті померлої дитини. Непомірне горе потерпілої, вона втратила найдорожче —дитину.

Допитані у судовому засіданні потерпіла Столярова Ірина, пред­ставник потерпілої Столярова Оксана, свідки Ніс, Юдини, Черед­ниченко та інші пояснили, що Славік був слухняний, обдарований хлопчик. Він не заслуговував на жорстоке ставлення Ігнатосяна. По­терпіла Столярова Ірина постійно займалась вихованням Славіка, і для неї син був найдорожчою людиною. Ігнатосян, усвідомлюючи це, жорстоко бив хлопчика. 5 грудня 1995 року близько 23 години вбив сина своєї дружини.

Потерпіла Столярова Ірина та її малолітній син Славік харак­теризуються позитивно.

Підсудний Ігнатосян також позитивно характеризується за місцем роботи та мешкання, щиро розкаявся у скоєні злочину. Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи Ігнатосян скоїв злочин у стані осудності.

При призначенні міри покарання Ігнатосяну суду необхідно вра­хувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним зло­чину з особливою жорстокістю, дані про особу підсудного, вчинен­ня злочину в стані сп'яніння, а також щодо малолітнього, який пе­ребував у безпорадному стані, що згідно з пп. б, 11 ст. 41 Криміналь­ного кодексу України є обставинами, які обтяжують відповідальність.

З урахуванням обставин вчинення злочину, засобу вбивства, заподіяння тяжких наслідків — смерті людини, а також вчинення злочину щодо малолітнього, який перебував у безпорадному стані, вважаю, що підсудний Ігнатосян становить виняткову небезпеку для суспільства і до нього необхідно застосувати міру покарання, пе­редбачену ст. 24 Кримінального кодексу України.

Вважаю, що позовні вимоги потерпілих Столяревої Ірини та Столярової Оксани підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки злочинними діями Ігнатосяна їм заподіяна моральна шкода Шановний суд!

Вважаю, що суд має всі підстави визнати Ігнатосяна Артура Гургеновича винним у скоєному злочині, передбаченого п. «е» ст. 93 Кримінального кодексу України, і призначити йому виняткову міру покарання - смертну кару.

Питання щодо речових доказів слід вирішити у відповідності з вимогами ст. 81 Кримінально-процесуального кодексу України.