1.3. Захисна промова с. Любітова у справі л. Назаренка 

Шановні судді!

Злочин справді мав місце: у власному будинку ножовим ударом у скроню, нанесеним з великою силою, було вби­то літню жінку — Сенах Ганну Володимирівну.

Нам кажуть, що убив її Назаренко. При цьому визнають, що прямих доказів його винності немає, але твердять, що побічні докази настільки серйозні, що вони цілком і повністю викривають підсуд­ного, безперечно доводять його винність.

Ми з вами двічі слухали перелік цих доказів. Перший раз на початку судового засідання, коли головуючий зачитував обвинуваль­ний висновок. Вдруге — наприкінці судового засідання, коли про­курор виголошував обвинувальну промову.

Чи переконали вас ці докази? Чи досить вони серйозні, щоб ви могли сказати, що убивцю знайдено, що його прізвище — На­заренко, що звуть його — Лазар Іванович?

Перевіримо ж іще раз ці побічні докази.

Перший полягає у тому, що Назаренко з 1930 по 1946 рік меш­кав зі своєю дружиною Назаренко Мотрею і одного разу побив її, а потім, коли йому вже минуло п'ятдесят років, залишив її.

Отже, в одному цьому доводі зібрано одночасно два докази винності Назаренка у вбивстві Сенах. По-перше, Назаренко за п'ять років до вбивства Сенах побив свою першу дружину Назаренко Мотрю; по-друге, він залишив свою колишню дружину Мотрю тоді, коли вже був літньою людиною, коли йому минуло п'ятдесят років.

Яка ж цінність цього побічного доказу?

Сам факт побиття Мотрі Назаренко підсудним Назаренко нічим об'єктивно не стверджено. Але не будемо досліджувати це питання. Припустимо, що такий факт справді мав місце, що Назаренко Ла­зар справді побив Назаренко Мотрю в 1946 році. Як показала тут, у судовому засіданні, свідок Назаренко Мотря, такий випадок мав місце один раз за 16 років.

Виникає цілком законне питання: яке відношення має побиття Назаренко Мотрі до убивства Ганни Сенах? Чому, якщо навіть вва­жати, що він побив у 1946 році свою першу дружину, слід вважа­ти, що в 1951 році він може убити свою дружину?

Невже ж представник обвинувачення цілком серйозно гадає, що той, хто один раз за 16 років наносить побої одній людині, може у наступні 5 років убити другу людину?

Я певний, що таку точку зору не можна навіть обговорювати серйозно, її критикувати особливо не слід, бо неспроможність цієї думки цілком очевидна.

Щодо тези, що Назаренко у 50 років залишив свою колишню дружину Назаренко Мотрю, то в цьому побачити доказ винності підсудного в убивстві, побачити щось таке, що викриває його, просто неможливо. Хіба ж людина, яка у 50 років залишає дружи­ну, обов'язково повинна у 62 вбити другу свою дружину?

Абсолютна безпорадність аргументації в цій частині, сподіва­юсь, не викликає жодних сумнівів.

Покінчивши з першим побічним доказом, нас підводять до іншого, вірячи в його безгрішність. Назаренко, кажуть нам, пере­бував з 1946 року у фактичних шлюбних стосунках із Сенах, але вже через два роки — в 1948 році — він почав жити з Цецюрою. Саме через це між Назаренком і Сенах виникали сварки, які по­вторювалися майже щодня. Сенах не впускала Назаренка до хати, а він бив їй вікна. Це твердження прокурор обґрунтовував показан­нями свідків Шкільної, Цецюри, Бикова Конона, Бикової Катери­ни.

Справді, Назаренко був у близьких стосунках з Цецюрою. Справді, на цьому ґрунті іноді виникали сварки між Назаренком і Сенах. Але те, що відбувалося інколи, обвинувач у своїй промові перетворює на явище повсякденне.

Назаренко визнав, що він одного разу побив шибку, коли Сенах не впустила його до хати. Цей випадок в обвинувальній промові прокурора перетворився на систему.

Як же можна такими аргументами доводити вбивство?

Нам нагадують про існування третього доказу винності Наза­ренка, вважаючи, мабуть, що вже цей доказ цілком викриває тяж­кий злочин, вчинений Назаренком. Цей доказ, як ви пам'ятаєте, полягає в тому, що Назаренко говорив Цецюрі, мовляв одружився б з нею, якби дозволяли матеріальні умови.

Але яке це має відношення до вбивства Сенах? Адже ні на яке поліпшення матеріальних умов у зв'язку з убивством Сенах Наза­ренко розраховувати не міг. Він не був із Сенах у зареєстрованому шлюбі, він перебував з нею лише у фактичних шлюбних стосунках, які, як відомо, жодних юридичних прав не створюють.

Сенах мала власний будинок і фруктовий сад. Але всім цим доб­ром Назаренко міг користуватися тільки за життя Сенах. Її смерть негайно позбавила б його всіх матеріальних благ, бо на сцені з'яви­лись би спадкоємці, як вони з'явились насправді, і Назаренко мав негайно йти з чужої хати.

На думку прокурора, він убив Сенах з метою поліпшити свої матеріальні умови, а тверезий аналіз юридичних взаємовідносин приводить до висновку, що смерть Сенах була передусім невигідна самому Назаренку. Як бачимо, цей побічний доказ не лише не до­водить винності підсудного, а навпаки, свідчить на його користь.

Обвинувач навів четвертий побічний доказ винності Назарен­ка в убивстві Сенах: він ніби пропонував Сенах зареєструвати з нею шлюб, але вона не погодилась на це тому, що збиралася все своє майно залишити своїм родичам. Це твердження обґрунтовано пока­заннями сестри убитої Сенах — Бикової Катерини.

Для того, аби зареєструвати свій шлюб з Сенах, Назаренко повинен був розірвати шлюб зі своєю колишньою дружиною Назаренко Мотрею. А вона показала на суді, що підсудний навіть ніко­ли не просив її про розлучення.

Але припустимо, що Назаренко все ж пропонував Сенах за­реєструвати з ним шлюб. Припустимо, що ця людина, - якій пішов уже сьомий десяток, леліяла, виношувала одну мрію, одну жагучу пристрасть — заволодіти будинком Сенах. Але чому ж він убив її, не зареєструвавши шлюб? Чому убив тоді, коли вбивство було явно невигідне йому?

Як же можна наводити цей мотив як доказ того, що Назарен­ко убив Сенах?

У розпорядженні прокурора є ще один доказ — не менш цінний, не менш важливий. Він полягає в тому, що, як це було дослівно сказано, «Назаренко збирався стати господарем будинку, про що він сам говорив Сенах». Твердячи це, прокурор послався на показання Людмили Бикової.

Отже, знову представник родини Бикових. Але забудемо про це на хвилину. Припустимо, що ці показання йдуть з чистого дже­рела. Бикова Людмила розповіла, що одного разу в її присутності Назаренко і Сенах пили горілку. Сенах попросила його налити їй ще одну чарку, але він відмовився це зробити. Тоді Сенах вилаяла Назаренка і сказала, що не буде давати йому грошей на горілку. А він нібито відповів, що коли стане господарем через місяць або два, то він їй покаже. Щоправда, не відомо, господарем чого збирався стати Назаренко. Але припустимо, що він збирався стати господа­рем її, Сенах, будинку. Припустимо, що він посварився з Сенах через чарку горілки, сказав їй, що коли він буде господарем бу­динку, то він їй покаже, або «тоді їй буде досить погано».

Припустимо, що Бикова, розповідаючи про цю розмову, нічого не вигадала і нічого не переплутала. Отже, він перш за все повинен стати господарем будинку, а вже потім щось «показувати» Сенах. Але хазяїном будинку він не став. Виходить, що основне, чого він прагнув, не сталося. В чому ж тоді доказовий сенс цього факту?

Зі свого арсеналу обвинувач черпає ще один доказ, і вияв­ляється, що за кілька місяців до вбивства Сенах, у січні 1951 року, коли Сенах хворіла і знаходилася в ліжку, Назаренко намагався умер­твити її за допомогою чаду, для чого він поклав у духовку печі шма­ток сала. Джерело інформації — Бикови Конон і Катерина, тобто рідна сестра покійної та чоловік цієї сестри, тобто спадкоємці Сенах, ті, хто негайно оволоділи б усім майном убитої, у тому числі будинком і садом.

Особливо цікаво те, що про цей замах на удушення Сенах Бикова Катерина забула розповісти під час свого першого допиту, 29 жовт­ня 1951 року, а згадала лише під час другого — 24 грудня 1951 року.

Про це саме тоді ж почав розповідати і її чоловік, Биков Конон.

Лише вони — і більше ніхто — знають про цю «чадну» історію. Але навіть їй, Биковій Катерині, яка живе тепер у будинку Сенах, тільки після ночі на 12 серпня стало зрозуміло, що сало було по­кладено у січні в духовку з метою удушити Сенах.

У справі було допитано багато свідків, багато сусідів покійної Сенах. І всі вони — Микитько, Підцерковна, Шкільна — показали, що ніколи Сенах нічого не розповідала їм про історію з салом і чадом, хоча вона була дуже відверта і не приховувала від знайомих і сусідів подробиць свого родинного життя.

Обивательські шепотіння, звичайна плітка, яку поширюють за­цікавлені люди і яку не підтверджують люди сторонні, подається як безперечний доказ, що 11 серпня 1951 року Назаренко убив Сенах.

Але цього мало. Нам кажуть ще про один побічний доказ, який викриває Назаренка: доводять, що він, тільки він убив Сенах. Цей доказ полягає ось у чому: Назаренко прийшов додому, квартира була зачинена, а Людмила Бикова сиділа біля воріт, чекаючи тітку свою Сенах; він не пішов до квартири, не відчинив двері, а сидів на лаві і пригощав фруктами Людмилу Бикову.

Це, так би мовити, доказ підозрілої поведінки, від якої — пря­місінький шлях до формулювання тези про вчинення Назаренком убивства.

Абсолютно неможливо зрозуміти, чому саме така поведінка є доказом того, що Назаренко убив Сенах.

Якщо він насправді її убив, то йому вигідно було, заставши у дворі Людмилу Бикову, в її присутності відчинити двері квартири, разом з нею зайти до приміщення і «знайти» труп. Адже тоді Людмила Бикова була б свідком того, що разом з дядьком Назаренком, зайшовши до квартири, побачила мертву тітку Сенах.

Назаренко запевняє, що він не входив до квартири, бо у ньо­го не було ключа. Він пояснює, що разом з Людмилою Биковою сидів у дворі, чекаючи повернення Сенах. Пояснення цілком вірогідні, природні. Але йому не вірять.

Він сидить на лаві, склавши руки, потім рве траву, потім збирає фрукти і пригощає ними Людмилу Бикову, а прокурор вбачає в звичайній поведінці людини щось дуже підозріле, а це підозріння подає як ще один доказ провини.

Обвинувач посилається ще на одну підозрілу, на його погляд, обставину: Назаренко, знайшовши вночі труп Сенах, вчинив га­лас, але не повідомив органи влади, а спочатку закликав сусідку Шкільну і попросив її поворушити вбиту, і тільки після цього по­відомив про вбивство іншого свого сусіда — міліціонера Журбу.

Тут все, буквально все вражає. Людина бачить труп своєї дру­жини і здіймає галас — це здається підозрілим. На цей галас при­бігає сусідка Шкільна, і Назаренко просить її доторкнутися до Сенах — може, вона ще жива, може, її можна врятувати, — але й це повертається проти нього.

На галас Назаренка прибігає сусід — міліціонер Журба, який наказує нікого до квартири не пускати, а сам біжить у міліцію, щоб повідомити про цей жахливий випадок, але підсудному заки­дають навіть і те, що він не повідомив органи влади. Чудні доводи, що й сказати!

А втім, у справі вони не поодинокі. Адже за матеріалами попе­реднього слідства доказом винності підсудного в убивстві Сенах було те, що він, Назаренко, нібито плакав, а сліз не було видно. Ці гли­бокодумні спостереження свідка Журби були записані слідчим до протоколу допиту. Але в суді Журба ствердив, що Назаренко був дуже схвильований, а сліз не було видно на його обличчі, оскільки електричного світла на вулиці немає й там вночі темрява. В цій тем­ряві не тільки сліз на обличчі людини не побачиш — часом і самої людини не помітиш.

Після судового слідства «підозрілий плач» і «сльози, яких не ба­чили» перестали бути доказом винності Назаренка. Але те, що він, побачивши труп, зчинив галас, попросив Шкільну поворушити труп і, убитий несподіваним горем, не побіг сам до міліції, а надав цю можливість молодому і здоровому міліціонеру Журбі, — це все, на думку прокурора, продовжує залишатися доказом винності Назаренка.

Але є ще інші, на думку обвинувача, докази винності підсуд­ного в убивстві Сенах. Черговий доказ полягає в тому, що на пра­вому передпліччі Назаренка знайдено кілька синців. Нам кажуть, що ці синці, мабуть, є наслідком боротьби з Сенах під час убив­ства.

Відомо, що Назаренко робітник. Він займається виготовленням відер, на роботі весь час має справу з залізом та бляхою, вдома теж займається фізичною працею. Ці синці могли з'явитися від мільйона різних причин, але з них — необґрунтоване і штучно — вибирають тільки одну —передсмертну боротьбу Сенах із Назарен­ком.

Якість доказів, як бачимо, нікчемна, але кількість їх досить ве­лика. Ось ще один: у Назаренка знайдено ніж, лезо якого розміром підходить до рани, до отвору в черепі Сенах. Нам кажуть: ймовір­но, що він убив Сенах цим ножем.

Але питання стоїть для юриста так: убито Сенах цим ножем чи таким ножем?

Таких ножів — стандартних, складних великого розміру — мільйони. Отже, кожний власник такого ножа може бути під підоз­рою.

Нарешті, якщо мова йде тільки про відповідність розміру леза ножа з розміром рани, то це взагалі нічого не доводить, бо всі існу­ючі на світі маленькі і середні ножі, не тільки складні, можуть ув­ійти в рану на черепі, з тією лише різницею, що маленькі ввійдуть глибше, а великі —зупиняться ближче до вхідного отвору. А є одна, бодай одна індивідуальна ознака цього ножа у рані? Експертиза відповідає: ні!

Шановні судді! Ми з вами бачили цей ніж — старий, вищерб­лений. Легко зрозуміти, що на такому ножі обов'язково повинні були зберегтися сліди крові, якщо тільки ним, цим ножем, вчинено вбив­ство. Але другий акт експертизи стверджує, що саме на цьому ножі немає слідів крові.

Нам рекомендують ще один доказ — одинадцятий. Він полягає в тому, що на подвір'ї знайшли закривавлені шматки сорочки На­заренка.

На думку прокурора, подія відбувалася так Назаренко під час убивства був одягнений у цю сорочку, у боротьбі з Сенах сорочку розірвали і кров убитої потрапила на неї, а потім Назаренко захо­вав шматки сорочки в своєму ж подвір'ї, мабуть, скажемо ми від себе, для того, щоб їх могли скоріше знайти.

Висновком експертизи встановлено, що рукав і комір сорочки загальних ліній розриву не мають. Це значить, що сорочку не було розірвано одним ривком, тобто під час боротьби.

Ми бачили що сорочку на вашому столі, шановні судді, серед інших речових доказів. Це — старе лахміття, яким вже давно не ко­ристуються.

Свідок Шкільна показала, що вона давно бачила на підсудно­му цю сорочку. Навіть Бикова Катерина показала, що бачила на ньо­му цю сорочку рік тому.

Слід поміркувати над таким питанням: якщо б Назаренко справді убив Сенах і на старих шматках його сорочки була кров, то чи став би він ховати ті шматки в своєму подвір'ї, де їх легко виявити.

І ще: кому вигідно було «заховати» сорочку Назаренка так, щоб, по-перше, її знайшли, а по-друге, щоб це можна було використати як доказ проти Назаренка!

Адже у справі встановлено, що шматки сорочки знайшли тільки 13 серпня. У справі також встановлено, що 12 і 13 серпня в будин­ку весь час знаходився, охороняючи майно своєї дружини, Биков Конон. Шматки сорочки легко можна було підсунути у перше-ліпше місце на подвір'ї, щоб потім на ці шматки звернути увагу слідчих, адже так було і насправді.

Те, що повністю реабілітує підсудного, в очах прокурора є доказом його винності.

І, нарешті, останній доказ — найнікчемніший і найжалюгідніший — він полягає в тому, що на подвір'ї є злі собаки, які хліба у сторонніх не беруть! Ідея! Сторонні люди не мали змоги зайти на подвір'я, а тому убивцею є Назаренко.

При цьому забувають, що крім Назаренка, були ще свої. Адже свідок Підцерковна показала, що Биков Конон не боявся собаки і спокійно ходив по подвір'ю.

При цьому забувають і те, що в день убивства Сенах собаки взагалі не було на подвір'ї біля будинку, він охороняв садок.

Слідчий, який проводив слідство у справі, вважав навіть за потрібне провести спеціальний експеримент, присвячений з'ясуван­ню такого важливого й актуального питання: чи гавкають дворові собаки та чи беруть вони хліб від чужих людей.

Скільки зусиль витрачають на те, щоб перевірити, чи гавкають злі собаки (ніби без цього «дотепного» експерименту не відомо, що гавкають), а ось негайно провести обшук у тих, кому вигідна смерть Сенах, хто стає спадкоємцем і оволодіває всім її майном — на це, мабуть, часу не вистачило. За хвилюючими турботами про перевірку собачого гавкання недобачили головного.

Ось і все, ось і всі докази винності Назаренка. Ці докази нічого не доводять, вони ні в чому не викривають підсудного, нікчемність цих доказів цілком очевидна.

Дозвольте поставити перед вами останнє питання — коли, саме в який час доби 11 серпня сталося убивство Сенах?

У цій справі питання про час убивства є вирішальним. Обви­нувальний висновок вирішує його дуже просто: Назаренко убив Сенах між 12 годиною 20 хвилин і 12 годиною 40 хвилин.

Ідея така: під час обідньої перерви Назаренко йде додому, уби­ває Сенах, а потім повертається на роботу і продовжує спокійні­сінько працювати.

На думку автора обвинувального висновку, він міг за 20 хви­лин дійти з роботи до будинку Сенах, убити її, навести порядок у своєму туалеті і повернутися знову до місця роботи. Легкість рухів у цієї літньої людини-вбивці повинна бути незвичайною!

В обвинувальному висновку написано: «Слідством встановле­но, що за 20 хвилин Назаренко міг пройти відстань від приміщен­ня артілі до будинку Сенах. Після вчинення убивства Назаренко зак­рив приміщення на ключ і повернувся на роботу».

Але справа в тому, що робітник Тищенко бачив Назаренка в артілі після перерви, о 12 годині 45 хвилин, значить, якщо він навіть був відсутній, то не більше 45 хвилин. На дорогу в обидва кінці йому потрібно, на думку автора обвинувального висновку, 40 хвилин. Отже, на вбивство Сенах, на туалет, на те, щоб заховати шматки сорочки, зачинити двоє дверей й інше йому відведено всього лише п'ять хвилин.

Скажемо відверто, що цього занадто малувато навіть для про­фесійного вбивці. А ці п'ять хвилин відведені літній людині, якій пішов сьомий десяток, якого ми з вами бачимо на лаві підсудних і тому не можемо зрозуміти твердження автора обвинувального вис­новку.

Вам, шановні судді, обвинувачення не надало жодного доказу винності Назаренка. Захист Назаренка надав ряд міркувань, які виключають його винність.

З самого початку, буквально з першої хвилини, слідство пішло помилковим, примітивним шляхом. Є у Сенах фактичний чоловік, у нього є коханка, він бажає заволодіти будинком, і з цією метою убиває Сенах. Щоправда, під час убивства Сенах Назаренко був на роботі, але цю перешкоду усувають надзвичайно легко, наділяючи підсудного якостями скорохода і заплічних справ майстра.

Щоправда, йому безглуздо убивати Сенах тому, що не він, а Бикови одержують у спадщину будинок, але й цю перешкоду легко усувають посиланням на те, що він мав намір, мав бажання зареє­струвати свій шлюб з Сенах.

Щоправда, ні на ножі, ні на руках, ні на одязі підсудного не­має слідів крові, але й цю перешкоду усувають дуже легко: мовчан­ням.

Потрібно було б перевірити всі можливі версії. Треба було не­гайно перевірити справжніх спадкоємців, не обмежуючись пере­віркою вигаданого спадкоємця.

На жаль, цього не зробили. Ніякі інші версії — законні, ро­зумні — не перевіряють. Обрали одну версію — найнесерйознішу — і за неї вперто, міцно тримаються. Їй все підкоряють, в неї все втис­кують.

Не наша з вами провина, що справжній убивця або вбивці не знайдені. На цій лаві, на лаві підсудних, ніхто нікого не заступає. Назаренко опинився на лаві підсудних без будь-яких підстав для цього. Ось чому він повинен бути виправданий.