2.5. Словесна наочність

ПОВТОР — повторення того самого слова чи виразу з метою виділити,підкреслити істотне у мовленні, підкреслити ті чи інші деталі в описах, посилити експресивно-зображувальні властивості мови. Повтор допомагає повніше відобразити хвилюючі моменти в житті людини, її емоційний стан:

"Ох, як весело на світі, як весело стало" (Т. Шевченко)¹

ІНВЕРСІЯ — мовленнєвий зворот, який полягає в умисній, стилістично виправданій зміні прямого порядку слів. Зміна звичайного порядку слів у реченні надає фразі особливого стилістич­ного забарвлення, посилює смислову значущість слів:

Робочим головам, рукам

на сій окраденій землі

свою ти силу ниспошли (Т. Шевченко)

ГРАДАЦІЯ — поступове підвищення, посилення. Стилістична фігура, що полягає в такому розташуванні частин висловлювання (слів, частин речення), коли кожна наступна містить у собі поси­лення (послаблення) смислового чи емоційно-експресивного зна­чення. Є градація висхідна і спадна.

АНТИТЕЗА — протилежність, протиставлення. Стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних образів і понять.

РИТОРИЧНЕ ЗАПИТАННЯ - запитання, яке не переслідує мету отримати відповідь слухачів, спрямоване на ствердження якоїсь ідеї або таке, яке використовується як засіб підсилення уваги аудиторії:

Бути чи не бути? (В. Шекспір)

РИТОРИЧНИЙ ВИГУК - особливо емоційне ствердження або заперечення, констатація якогось факту або думки, що супровод­жується кличною інтонацією:

«О часи, о звичаї!» (М. Цицерон)

ЕПІТЕТ — один з основних тропів, художнє, образне озна­чення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. Найчастіше епітетами виступають означен­ня — прикметники.

ТРОПА — слова, звороти, які вживаються у переносному зна­ченні: порівняння, метафори, епітети, гіперболи тощо.

МЕТАФОРА — вид тропа, що побудований на основі вживан­ня слів або виразів у переносному значенні за подібністю, анало­гією тощо і служить одним із засобів посилення образності й ви­разності мови. Розрізняються метафори прості, побудовані на збли­женні предметів чи явищ за однією якоюсь ознакою, і метафори розгорнуті, побудовані на різних асоціаціях між предметами і яви­щами. Наприклад: "Шовковий шум нив" (М. Коцюбинський); "Напи­тись голосу твого" (Л. Костенко),

Посіяли гайдамаки

в Україні жито,

та не вони його жали.

Що мусим робити?

Нема правди, не виросла;

кривда повиває... (Т. Шевченко)

МЕТОНІМІЯ — заміна одного слова іншим на основі близь­кості виражених ними понять, суміжності позначених предметів:

"Увесь вітряк відразу ви­бухнув реготом" (М. Стельмах).

СИНЕКДОХА — заміна одного слова чи виразу іншим на ос­нові якоїсь кількісної характеристики предмета мовлення: дах над головою (замість будинок).

ГІПЕРБОЛА — перебільшення. Стилістична фігура, в якій на­вмисно перебільшено певну ознаку з метою надати зображуваному більшої виразності, загостреності, наприклад: "Так ніхто не кохав. Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання..." (В. Сосюра).

ПЕРИФРАЗ – зворот мови, який вживається замість слова або імені описового характеру, наприклад,”цар звірів” замість “лев”, “геніальний автор “Кобзаря” замість Тарас Шевченко.

ПРИСЛІВ'Я — це виражений структурою речення влучний об­разний вислів, який формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду: "Не спитавши броду, не лізь у воду".

ПРИКАЗКА — стійкий фольклорний вираз, який несе у собі емоційно-образну характеристику якогось явища. Приказка на відміну від прислів'я завжди виступає у мовленні як частина судження. За своєю структурою вона може співвідноситися і з реченнями, і з сло­восполученнями.

ПРИМОВКА — жартівливий, переважно римований вислів, що використовується в усному і писемному мовленні в різних життє­вих ситуаціях.

КРИЛАТІ ВИРАЗИ — стійкі звороти мовлення, що мають, як правило, книжне походження й відрізняються влучністю, образні­стю, виразністю, лаконізмом «Ніхто не суддя у своїй власній справі».

АФОРИЗМ — глибока узагальнююча думка, яка має лаконіч­ну, відточену мовну форму: «Вдвічі дає, хто скоро дає»; «Чия виго­да, того і ризик»; «Суворий закон, але закон».

ІРОНІЯ — іносказання, що містить у собі висміювання, нега­тивну оцінку предмета мовлення або якихось його якостей: запере­чення під видом ствердження чогось.

САРКАЗМ — їдке, викривальне, іноді гірке глузування з ме­тою характеристики людини чи явища.

СЛОВЕСНА НАОЧНІСТЬ - живі образи й картини, які створюються риторами за допомогою мовних засобів, на відміну від образів, які сприймаються зором та за допомогою інших ре­цепторів, тобто на відміну від предметної наочності. Словесна на­очність досягається шляхом умілого використання тропів, прислів'їв, приказок, афоризмів, інших зображувальних засобів мови.