Деякі правові питання процесу

Обвинувачення у даному процесі спирається на величезний і безсумнівний фактичний матеріал, міцно стоїть на позиціях права і законності. Тому вже в перших вступних промовах обвинувачів було приділено багато уваги кримінально-правовому обґрунтуванню відповідальності підсудних.

Захист у своїх виступах перед трибуналом знову поставив ряд правових питань:

а) про значення принципу «nullum crimen Sine lege » ^;

б) про значення наказу;

в) про відповідальність держави і окремих осіб;

г) про поняття змови та ін.

У зв'язку з цим вважаю за необхідне знову повернутися до деяких правових питань у відповідь на спроби захисту заплутати прості і зрозумілі положення та перетворити юридичну аргументацію у ди­мову завісу, покликану закрити від суду криваву минувшину фа­шистських злочинів.

Принцип «nullum crimen Sine lege»

Захист намагався спростувати обвинувачення, доказуючи, що в момент здійснення підсудними інкримінованих їм злодіянь, ос­танні не були передбачені діючими законами, а тому підсудні не можуть нести за них кримінальну відповідальність.

Я міг би просто віднести всі посилання на принцип «nuullum crimen Sine lege», оскільки Статут Міжнародного Військового Три­буналу, який є незаперечним законом і який підлягає обов'язко­вому виконанню, установлює, що цей Трибунал «має право суди­ти і карати осіб, які, діючи в інтересах європейських країн, усі інди­відуально або як члени організацій», здійснили будь-який із зло­чинів, перерахованих ст. 6 Статуту.

Отже, юридичнo для винесення вироку і застосування пока­рання не вимагається, щоб здійснені підсудними злочини були пе­редбачені кримінальними законами на момент їхнього здійснення. Однак не підлягає сумніву, що дії підсудних є злочинними з точки зору законів, які діяли на той момент, коли ці злочини мали місце.

Норми кримінального права, які містяться у Статуті Міжна­родного Трибуналу, являють собою вираження принципів, які містяться в ряді міжнародних договорів, перерахованих у моїй вступній промові 8 лютого 1946 року, і в кримінальному законо­давстві всіх цивілізованих держав. Законодавство всіх цивілізованих держав передбачає кримінальну відповідальність за вбивства, тор­тури, зґвалтування, здирства і тому подібне. Та обставина, що ці злочини були організовані підсудними в переважаючих людську уяву розмірах і в нечуваних за своєю садистською жорстокістю формах, звичайно, не виключає, а лише стократ посилює відповідальність злочинця. Якщо б підсудні вчинили злочини на території і щодо громадян якоїсь однієї країни, то вони б у відповідності з Деклара­цією глав урядів СРСР, Великої Британії і США, опублікованій 2 листопада 1943 року, в повній відповідності із загальноприйняти­ми засадами кримінального і кримінально-процесуального права були б судимі в цій країні і за її законами.

Ця Декларація велить, що «німецькі офіцери й солдати і чле­ни нацистської партії, які були відповідальними за вищенаведені здирства, вбивства і катування або добровільно брали в них участь, відіслані в країни, в яких були скоєні їхні огидні дії, для того, щоб вони могли бути судимі і покарані у відповідності до законів цих звільнених країн і вільних урядів, які будуть там створені».

Однак підсудні є військовими злочинцями, «злочини яких не пов'язані географічним місцем» (ст. 1 Угоди чотирьох держав від 8 серпня 1945 року), і тому їхні злочини підсудні Міжнародному Військовому Трибуналу, який діє на підставі Статуту.

Немає потреби тут робити посилання на міжнародні догово­ри, в яких агресивна війна була визнана міжнародним злочином.

Підсудні звинувачуються в діях, які цивілізоване людство й ра­ніше визнавало злочинами.