5.5. Характеристика особи підсудного

Тут відкривається широке поле діяльності для захисника. Неможливо уявити собі кримінальну спра­ву, у якій адвокату в захисній промові не довелося б говорити про особу підсудного. Важливість цієї частини захисної промови визначається ст. 324, 334 КПК України, де говориться, що при призначенні покарання необхідно, крім інших факторів, врахувати особу винного.

Завдання захисника – розкрити внутрішній світогляд і світосприймання, зрозуміти його психологію переживання і пояснити їх суддям. І коли захисник зможе це зробити, його промова стане яскравою, переконливою, а отже, вплине на всіх учасників судового розгляду.

Захисник зобов'язаний: зібрати і доповісти суду все, що гово­рить на користь підзахисного, що здатне полегшити його участь і що дозволить виявити обставини, сприятливі для підсудного.

«Закон вимагає, щоб поблажливість базувалася на обставинах справи. Але з усіх обставин справи, звичайно, найголовніша — сам підсудний. Тому, якщо в його житті, в його особі, навіть в слабкостях його характеру, які випливають із його темпераменту і його фізичної природи, ви знайдете підстави для поблажливості чи ми­лості, — ви можете до судового голосу засудження приєднати го­лос милосердя». Ці слова, сказані видатним прокурором, суддею і судовим ритором Анатолієм Коні² більш як сто років тому, не втра­тили своєї свіжості й сьогодні.

Якщо захисник не заперечує кваліфікацію злочину, а звертаєть­ся до суду з проханням, то він може говорити:

• про відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого зло­чину. Підсудний після вчинення злочину, бажаючи уникнути тих наслідків, які цей злочин може спричинити, вчинює певні дії щодо їх недопущення, і це призводить до того, що такі наслідки не на­ступають. Наприклад, заволодівши майном у результаті розбою, вин­ний зразу ж повертає це майно потерпілому або, спричинивши тяж­ке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіян­ня, надає потерпілому допомогу, і тим самим відвертає смерть ос­таннього;

• про вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих або сімейних обставин. Це поєднання істотних для підсудного факторів фізичного, матеріального чи морального характеру, що негативно впливають на його особисте або сімейне життя. Наприклад, значні матеріальні труднощі, тяжка хвороба підсудного або членів його сім'ї, несприятливі побутові чи житлові умови, жорстоке повод­ження батьків з дітьми, чоловіка з дружиною;

• про вчинення злочину під впливом погрози чи примусу або через матеріальну чи іншу залежність. Погроза пов'язувалась із заподі­янням фізичної, матеріальної чи моральної шкоди шляхом вчинен­ня незаконних дій як щодо самого підсудного, так і щодо близьких йому осіб; у діях підсудного відсутні ознаки крайньої необхідності;

винний вчинив злочин, прагнучи відвернути несприятливі для себе чи для своїх близьких наслідки, з якими пов'язувалась погроза. Під примусом слід розуміти всі інші, крім погрози, форми примушу­вання винного вчинити злочин (фізичне насильство, позбавлення волі, їжі, води). Матеріальна залежність підсудного означає повне або часткове перебування винного на утриманні, залежність борж­ника від кредитора, спадкоємця від спадкодавця тощо;

• про вчинення злочину під впливом великого душевного хви­лювання, викликаного неправомірними діями потерпілого. Вчинення підсудним злочину у стані фізіологічного афекту, коли винний усві­домлює характер і значення своїх дій. Захиснику слід довести, що:

стан великого душевного хвилювання у підсудного мав місце під час вчинення ним злочину; такий стан був викликаний неправомі­рними діями іншої особи чи осіб; злочин вчинено щодо саме тієї особи, неправомірні дії якої викликали у підсудного стан великого душевного хвилювання;

• про вчинення злочину при захисті від суспільне небезпечного посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони. Для наяв­ності цієї обставини необхідно встановити, що особа перебувала в стані необхідної оборони, але при цьому перевищила її межі. Вбив­ство і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони є привілейованими видами злочинів, відпові­дальність за які передбачена в КК України. Для кожного конкретного випадку існують свої межі необхідної оборони, які вип­ливають з конкретних обставин справи, і завдання захисника до­вести їх до суддів;

• про вчинення злочину неповнолітнім. Під неповнолітнім розу­міється особа, якій на момент вчинення злочину не виповнилося вісімнадцять років. Закон у даному випадку враховує наступне:

формування неповнолітнього як особистості ще не скінчилося;

емоційно-вольова сфера його психіки ще не набула стійкості;

підсудний не має належного життєвого досвіду, сталих орієн­тирів, і вчинення злочину, як правило, тією чи іншою мірою зу­мовлено даними факторами;

• про вчинення злочину жінкою в стані вагітності. Захиснику в своїй промові слід вказати, що стан вагітності супроводжується ря­дом психічних та фізіологічних особливостей, які значною мірою знижують здатність жінки повністю контролювати свою поведінку. Термін вагітності на момент вчинення злочину, а також обізнаність про такий стан самої жінки в даному разі значення не мають;

• про щире розкаяння, або явку з повинною, або сприяння розк­риттю злочину. Захисник указує, що це конкретні прояви усвідом­лення його підзахисним своєї вини у вчиненні злочину. Щире розкаяння має місце в тих випадках, коли особа повністю визнає свою вину у вчиненні злочину, дає своїй поведінці належну оцінку і го­това нести передбачену законом відповідальність. Явка з повинною передбачає, що особа добровільно приходить до правоохоронних органів, зізнається у вчиненому нею злочині і висловлює готовність нести за нього передбачену законом відповідальність. Сприяння роз­криттю злочину означає, що винний у будь-якій формі надає допо­могу органам правосуддя в з'ясуванні тих обставин вчинення злочи­ну, які мають істотне значення для повного його розкриття. Йдеться про викриття інших співучасників злочину, передачу речових доказів, предметів, здобутих злочинним шляхом, та ін.

Передбачений у кримінальному законодавстві перелік обста­вин, що пом'якшують відповідальність підсудного, не є вичерпним. Захисник може вказувати в своїй промові й інші обставини:

• вчинення його підзахисним злочину вперше;

• вчинення злочину внаслідок збігу обставин;

• вчинення злочину внаслідок протиправної поведінки по­терпілого;

• часткове усунення підзахисним заподіяної шкоди тощо¹.

Чудовий аналіз характеристик особи підсудного є в роботах відомих адвокатів Петра Пороховщикова², Наталії Михайловської і Віктора Одинцова³.

Працюючи над підготовкою і особливо проголошуючи цю час­тину промови в залі судового засідання, не варто забувати про по­чуття міри. К. Арсеньєв писав, що читаючи Мішеля Лало, почи­наєш переконуватися, що кращих людей Франції необхідно шука­ти на лаві підсудних, і що його клієнти, у більшості випадків, справжні ангели доброти і невинності. В одній справі захисник так захопився пошуком пом'якшуючих обставин для підсудного, який здійснив злочин у нетверезому стані, що висловив думку, нібито всі присутні в залі теж вживають алкоголь і що в тому немає нічого шкідливого. Суд прореагував на такий виступ адвоката окремою ух­валою на адресу юридичної консультації⁴.

В іншій справі адвокат заявив у промові, що його підзахисний був того дня в нетверезому стані і здійснив злочин під впливом тяж­ких сімейних обставин: розлучення з дружиною, смерть матері. На те прокурор у репліці переконливо відповів, що підсудний до здійснення злочину двічі лікувався від алкоголізму, вдома влашто­вував постійні скандали й до розлучення з дружиною і смерті ма­тері. Такий аналіз особи аж ніяк не сприяє захисту ¹.

Для молодих правників буде цікавою та аргументація, якою ко­ристувався видатний судовий ритор С. Андрієвський:

«Візьміть хоча б два оповідання Чехова: «Зловмисник» і «Біда». Герой першого, селянин Григор'єв, відкручував гайки, якими рей­ки прикріплювалися до шпал. Іншими словами, навмисно пошкод­жував залізничну колію з явною небезпекою для пасажирів, тобто здійснив злочин, передбачений 1081 ст. Уложення. В іншому — ку­пець Авдєєв, член ревізійної комісії збанкрутілого банку, підпису­вав фальшиві звіти, тобто судився за злочин, передбачений 1154 ст. Уложення. Чехов не юрист. Але хто ж — навіть найкращий з нас — щодо цих двох звинувачуваних міг проголосити в суді таку яскраву і просту, таку обеззброюючу промову, яка позбавляє всіляку мож­ливість переслідування цих двох злочинців (Григор'єва і Авдєєва), як написав про це Чехов у двох коротеньких оповіданнях?!

А в чому ж таємниця? Тільки в тому, що Чехов правдиво і художньо змалював перед читачем побутові умови і внутрішнє життя цих двох, висловлюючись по-нашому, своїх «клієнтів».

І рішуче те ж саме ми повинні робити у кожному криміналь­ному захисті»².

Як же змальовують образ своїх клієнтів деякі наші адвокати? На жаль, нерідко скупо і примітивно. Ось витяги з адвокатських про­мов: «Бачите, товариші судді, можна плакати на суді, бити себе в груди, що я розкаююсь, в душу не можна проникнути». А він і не намагався це зробити. Навіть у виробничу характеристику, яка була в матеріалах справи, і непогана, і в ту, «не проник». Або: «Дозволь­те, товариші судді, сказати кілька слів про особу підсудного». Не давши характеристики особи свого підзахисного, не розкривши мотивів поведінки, адвокат зачитав кілька абзаців із стандартної виробни­чої характеристики. 1 далі продовжує: «Але ж ви, товариші судді, не повинні вирішувати справу так, особистість також потрібно врахо­вувати». Після цього захисник зачитав кілька фраз виробничої ха­рактеристики, і на цьому скінчилася ця частина судової промови.

Як тут не згадати Петра Пороховщикова: «Стислість характе­ристики зовсім не є перевагою в судовій промові, коли з особисті­стю пов'язане пояснення справи». Наші кращі ритори нерідко обмежувались одним натяком на саму подію злочину, натомість відда­вали всю свою увагу характеристиці і психології. Такі промови Спасовича у справі Олександри Авдєєвої, Андрієвського у справі Тарновського (Справа розглядалася в 1905 році в Гомелі. Тарновський звинувачувався в убивстві коханця своєї дружини Боржевського. Після захисної промови С. Андрієвського присяжні виправдали підсудного). Такі майстри не могли говорити зайвого, а приклади ці свідчать, що вони зовсім не турбувалися про стислість.

Отож, якщо ритор визнав, що характеристика відомої особи необхідна для справи, він повинен відпрацювати її якнайретельні­ше. Важливо, щоб у присяжних склалося і закріпилося якраз таке уявлення про людину, яке необхідне ритору. Його супротивник, зви­чайно, подасть ту ж людину в іншому вигляді. Але це не значить, що друге зображення закриває перше, чи навпаки. В цьому якраз і сприятливі умови для обох риторів. Вони можуть бути правими обид­ва, якщо тільки будуть обидва правдивими і обережними. Зрозумі­ло, що за детальним розбором характеру дійових осіб необхідно знай­ти для кожного образний або сильний вираз, який об'єднував би сказане. Так, Громницький називає Олександра Тальма «скаженим», Спасович Авдєєву — «істотою, ледь подібною на нерозвинену лю­дину»; про Ольгу Палем Карабчевський говорить: «безалаберний жмуток нервів» ¹.