2.5.8 Віртуальна частина мережі (vpn) і використання X.25 і Frame Relay. [11]

VPN (Virtual Private Network - віртуальна приватна мережа) – це логічна мережа, створена поверх інших мереж, на базі загальнодоступних або віртуальних каналів інших мереж (Інтернет). Безпека передавання пакетів через загальнодоступні мережі може реалізуватися за допомогою шифрування, в наслідок чого створюється закритий для сторонніх канал обміну інформацією. VPN дозволяє об'єднати, наприклад, декілька географічно віддалених мереж організації в єдину мережу з використанням для зв'язку між ними непідконтрольних каналів.

Прикладом створення віртуальної мережі використовується інкапсуляція протоколу PPP в будь-який інший протокол - IP (ця реалізація називається так само PPTP - Point-to-Point Tunneling Protocol) або Ethernet (PPPoE). Деякі інші протоколи так само надають можливість формування захищених каналів (SSH).

VPN складається з двох частин: «внутрішня» (підконтрольна) мережа, яких може бути декілька, і «зовнішня» мережа, через яку проходять інкапсульовані з'єднання (зазвичай використовується Інтернет).

Підключення до VPN віддаленого користувача робиться за допомогою сервера доступу, який підключений як до внутрішньої, так і до зовнішньої / загальнодоступної мережі. При підключенні віддаленого користувача (або при установці з'єднання з іншою захищеною мережею) сервер доступу вимагає проходження процесу ідентифікації, а потім процесу аутентифікації. Після успішного проходження обох процесів, віддалений користувач (віддалена мережа) наділяється повноваженнями для роботи в мережі, тобто відбувається процес авторизації.

VPN можуть класифікуватися за типом використовуваного середовища:

Захищені (найбільш поширені). Можливо створити надійну і захищену підмережу на основі ненадійної мережі, як правило, Інтернету. Прикладом захищених протоколів VPN є: Ipsec, SSL та PPTP. Прикладом використання протоколу SSL є ПЗ OpenVPN. Створення SSL-запиту представлено в ПП. 11 на CD.

Довірчі. Використовуються у випадках, коли передавальне середовище можна вважати надійним і необхідно вирішити лише завдання створення віртуальної підмережі в рамках більшої мережі. Питання забезпечення безпеки стають неактуальними. Прикладами подібних VPN рішенні є: Multi-protocol label switching (MPLS) і L2tp (Layer 2 Tunnelling Protocol).

Frame relay (ретрансляція кадрів, FR) - протокол канального рівня мережевої моделі OSI. Служба комутації пакетів Frame Relay в наш час широко поширена в усьому світі. Максимальна швидкість, яку допускає протоколом FR - 34.368 мегабіт/сек (канали E3).

Структура організації

В FR використається алгоритм кодування, характеристики якого подані в табл. 2.2

Пакети передачі даних

Рис 2.28 Пакети передачі даних

X.25 — сімейство протоколів канального рівня мережевої моделі OSI. Призначалося для організації WAN на основі телефонних мереж з лініями з досить високою частотою помилок, тому містить розвинені механізми корекції помилок. Орієнтований на роботу з установленням з'єднань. Історично є попередником протоколу Frame Relay.

X.25 забезпечує безліч незалежних віртуальних каналів (Permanent Virtual Circuits, PVC и Switched Virtual Circuits, SVC) в одній лінії зв'язку, що ідентифікуються в X.25-мережі по ідентифікаторах підключення до з'єднання (ідентифікатори логічного каналу (Logical Channel Identifyer, LCI) або номера логічного каналу (Logical Channel Number, LCN).

Завдяки надійності протоколу і його роботі поверх телефонних мереж загального користування X.25 широко використався як у корпоративних мережах, так і у всесвітніх спеціалізованих мережах надання послуг, таких як SWIFT (банківська платіжна система) і SITA (фр. Société Internationale de Télécommunications Aéronautiques — система інформаційного обслуговування повітряного транспорту), однак у цей час X.25 витісняється іншими технологіями канального рівня (Frame Relay, ISDN, ATM) і протоколом IP, залишаючись, однак, досить розповсюдженим у країнах і територіях з нерозвиненою телекомунікаційною інфраструктурою.