2.2. Глобальні комп'ютерні мережі і пакетні мережі.

2.2.1 Модель взаємодії відкритих систем

Ряд міжнародних організацій по стандартизації IS0, ITU-T, інші на початку 80-х років розробили модель, яка зіграла значну роль в розвитку КМ. Ця модель називається моделлю взаємодії відкритих систем (Open System Interconnection, OSI) або моделлю OSI. Модель OSI визначає різні рівні взаємодії систем, дає їм стандартні імена і вказує, які функції повинен виконувати кожний рівень. Модель OSI була розроблена на основі досвіду, отриманого при створенні глобальних КМ у 70-ті роки.

У моделі OSI (рис. 2.6) засоби взаємодії діляться на сім рівнів:1 - прикладний; 2 - представницький; 3 - сеансовий; 4 - транспортний; 5 - мережевий; 6 - канальний; 7 - фізичний.

Кожний рівень має справу з одним певним аспектом взаємодії мережевих пристроїв.

Модель OSI описує тільки системні засоби взаємодії, що реалізовуються ОС, системними утилітами, системними апаратними засобами. Модель не включає засоби взаємодії додатків кінцевих користувачів. Свої власні протоколи взаємодії додатку реалізовують, звертаючись до системних засобів. Тому необхідно розрізнювати рівень взаємодії додатків і прикладний рівень.

Зазначимо, що додаток може взяти на себе функції деяких верхніх рівнів моделі OSI. Наприклад, деяка СУБД має вбудовані засоби віддаленого доступу до файлів. У цьому випадку додаток, виконуючи доступ до віддалених ресурсів, не використовує системну файлову службу; він обходить верхні рівні моделі OSI і звертається напряму до системних засобів, відповідальних за транспортування повідомлень по КМ, які розташовуються на нижніх рівнях моделі OSI. Отже, нехай додаток звертається із запитом до прикладного рівня, наприклад до файлової служби. На основі цього запиту ПЗ прикладного рівня формує повідомлення стандартного формату. Звичайне повідомлення складається із заголовка і поля даних. Заголовок містить службову інформацію, яку необхідно передати через КМ прикладному рівню комп'ютера-адресата, щоб повідомити йому, яку роботу треба виконати. У нашому випадку заголовок, очевидно, повинен містити інформацію про місце знаходження файлу і про тип операції, яку необхідно над ним виконати. Поле даних повідомлення може бути пустим або містити які-небудь дані, наприклад ті, які необхідно записати у віддалений файл. Але для того щоб доставити цю інформацію за призначенням, має бути вирішено ще багато задач, відповідальність за які несуть нижні рівні.

Після формування повідомлення прикладний рівень направляє його вниз по стеку представницькому рівню. Протокол представницького рівня на основі інформації, отриманої із заголовка прикладного рівня, виконує необхідні дії і додає до повідомлення власну службову інформацію - заголовок представницького рівня, в якому містяться вказівки для протоколу представницького рівня комп'ютера-адресата. Отримане в результаті повідомлення передається вниз сеансовому рівню, який в свою чергу додає свій заголовок, і т. д. Нарешті, повідомлення досягає нижнього, фізичного рівня, який власне і передає його по лініях зв'язку комп'ютеру-адресату. До цього моменту повідомлення «обростає» заголовками всіх рівнів (рис. 2.6).

Рис. 2.6. Вкладеність повідомлень різних рівнів

Коли повідомлення по КМ поступає на комп'ютер-адресат, воно приймається її фізичним рівнем і послідовно переміщається вгору з рівня на рівень. Кожний рівень аналізує і обробляє заголовок свого рівня, виконує відповідні даному рівню функції, а потім видаляє цей заголовок і передає повідомлення рівню, який вище наступного.